ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2021 р. Справа №907/574/20

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Борщ І.О.,

за участю представників сторін:

позивача - адвоката Фекийшгазі К.С. (ордер на надання правової допомоги від 05.02.2021 №1023254),

відповідача - Довжанин Н.І., адвоката Гайду О.І. (ордер на надання правової допомоги від 11.05.2021 №1028009),

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Довжанин Ніни Іванівни від 11.12.2020 (вх. суду від 21.12.2020 №01-05/3785/20)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2020 (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст рішення складено 27.11.20, м.Ужгород)

у справі №907/574/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Стан Надії Михайлівни, м. Тячів Закарпатської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Довжанин Ніни Іванівни, м. Хуст Закарпатської області

про стягнення 13 500,00 грн та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У серпні 2020року ФОП Стан Н.М. звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ФОП Довжанин Н.І. про стягнення 13 500,00грн на відшкодування фактично зроблених витрат, понесених у зв`язку з вчиненням дій в майнових інтересах ФОП Довжанин Н.І., та зобов`язання вивезти за власний рахунок майно, залишене нею в орендованому приміщенні згідно з актом опису майна від 01.02.2020 шляхом фактичного його одержання за актом приймання -передачі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі укладеного сторонами договору оренди№1 від 01.04.2018 позивач передала відповідачу в оренду нежитлове приміщення площею 270кв.м, розташоване на вул. Кошута,40 у м.Тячів, для здійснення підприємницької діяльності. Однак, у зв`язку з систематичною несплатою відповідачем орендної плати на підставі ст. 782 ЦК України позивач достроково відмовилась від договору оренди, надіславши орендарю відповідне повідомлення про припинення дії договору від 07.11.2019, яке відповідач отримала 06.12.2019. Позивач вказує, що в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач не передала ключі від орендованого приміщення, не склала акту здачі-приймання приміщення, а покинула орендовані приміщення лише в січні 2020року, забравши при цьому лише частину свого рухомого майна. Зазначає, що оскільки відповідач не забрала всього свого майна, позивач була змушена орендувати окреме складське приміщення для його безпечного зберігання, уклавши з ФОП Дирдиш С.С. договір зберігання від 01.02.2020, та в подальшому з ФОП Богдан М.Ю. від 29.04.2020 договір оренди основних засобів (складських приміщень), на виконання яких позивач сплатила 13 500грн. У зв`язку з чим на підставі ст.ст. 1158, 1160 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 13 500,00грн на відшкодування витрат, понесених нею у зв`язку з вчиненням дій в майнових інтересах відповідача. Крім того, вказує, що відповідач ігнорує вимоги позивача про вивезення її майна зі складу, у зв`язку з чим позивач також просить зобов`язати відповідача вивезти за власний рахунок майно, залишене нею в орендованому приміщенні.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2020 у справі №907/574/20 позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 13 500,00грн на відшкодування фактично зроблених витрат та зобов`язано відповідача вивезти за власний рахунок майно, залишене нею в орендованому приміщенні згідно з актом опису майна від 01.02.2020 шляхом вчинення фактичного його одержання за актом приймання-передачі. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 204,00грн судового збору.

При прийнятті рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з закінченням орендних правовідносин згідно з актом опису майна від 01.02.2020 відповідач забрала лише частину майна. Листом від 03.02.2020 позивач повідомила відповідача, що залишена ним частина майна перевезена на склад, в подальшому позивач неодноразово повідомляла відповідача про необхідність забрати своє майно, однак такі звернення залишені відповідачем без відповіді, з вимогами про повернення майна відповідач не звертався, жодних доказів про вжиття інших заходів по збереженню майна відповідач не надав. У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що ухилення відповідача від свого обов`язку в частині звільнення об`єкта оренди та залишення майна поза межами орендованого приміщення спричинило понесення позивачем додаткових витрат по вжиттю заходів на його збереження. Також з оскаржуваного рішення вбачається, що суд не взяв до уваги додані відповідачем до письмових пояснень докази, вказавши, що такі подані з пропуском встановленого ст. 80 ГПК України строку.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на нез`ясування обставин справи, які мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що сторони передбачили строк укладеного ними договору оренди до 31.03.2021, його умовами не передбачено можливості дострокового розірвання договору. Скаржник стверджує, що всі вимоги по сплаті орендних платежів та відшкодуванні комунальних послуг вона виконувала належним чином. Зазначає, що договором передбачено конкретний вид відповідальності за несплату орендної плати - сплату пені у розмірі 0,01% від суми простроченого платежу, а не дострокове розірвання договору, у зв`язку з чим вважає, що позивачем не доведено, що небезпека була реальною, оскільки майно знаходилось в орендованому приміщенні, строк оренди якого не закінчився. Вказує, що позивач заволоділа майном відповідача незаконно в результаті злочинних дій (01.02.2020 невідомі особи змінили замки в орендованому приміщенні і вивезли належне відповідачу, за фактом чого порушено кримінальне провадження за ст. 356 КК України №12020070160000136) і відповідач не має доступу як до свого майна, так і орендованого, в результаті чого нею понесено колосальні збитки. Зазначає, що вжиті позивачем заходи ніби-то з метою збереження викраденого майна є власною ініціативою позивача, яка не узгоджена з відповідачем та не відповідає її майновим інтересам.

До апеляційної скарги скаржник додав, зокрема, квитанції від 08.11.2019, від 09.12.2019, 09.01.2020, які просить апеляційний суд дослідити, оскільки такі суд необгрунтовано не взяв до уваги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач вказує, зокрема, що відповідач не спростував наявності у нього заборгованості по сплаті оренди за серпень, вересень, жовтень 2019року, а право орендодавця розірвати договір оренди в односторонньому порядку у зв`язку з несплатою оренди протягом 3 місяців підряд передбачено ст. 782 ЦК України. Зазначає, що оскільки в порушення умов договору відповідач не звільнила орендованого приміщення та уникала будь-якого контакту з позивачем, позивач змушена була отримати доступ до власного приміщення самостійно. Вказує, що оскільки 01.02.2020 відповідач залишила частину свого майна безпосередньо на вулиці, перед орендованим приміщенням, без нагляду і контролю в умовах пониженої температури та підвищеної вологості, існувала небезпека загрози саме майновим інтересам відповідача, що в свою чергу спричинило вжиття позивачем необхідних заходів щодо перенесення майна орендаря на склад. Відповідач була належним чином повідомлена про дії позивача щодо збереження її майна і такі дії мали очевидну користь для відповідача. Зазначає, що кримінальне провадження №12020070160000136 закрито постановою слідчого від 29.11.2020 у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач виклав орієнтовний розрахунок витрат, які він планує понести у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом, у сумі 4 000,00грн та вказав, що документи на підтвердження понесених ним витрат будуть подані у строки, передбачені чинним законодавством.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача.

Подальший рух справи викладено в ухвалах апеляційного суду.

Так, ухвалою від 12.05.2021 розгляд справи призначено в судовому засіданні 20.05.2021.

У судовому засіданні 20.05.2021 скаржник та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та надали усні пояснення.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, надав усні пояснення та просив стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

01.04.2018 ФОП Стан Н.М. (орендодавець) та ФОП Довжанин Н.І. (орендар) уклали договір оренди нежитлового прииміщення №1, відповідно до пунктів 1.1,1.2,1.3 якого орендодавець передав орендарю в оренду приміщення, розташоване за адресою: вул. Кошута,40 у м. Тячеві, загальною площею 270 кв. м, для провадження підприємницької діяльності в межах чинного законодавства.

Пунктами 2.2. та 2.3. договору передбачено, що орендна плата підлягає сплаті до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, із розрахунку 5 000,00грн. Компенсація орендодавцю орендарем плати за спожиті комунальні послуги здійснюється пропорційно орендованій площі за фактично отримані послуги. Оплата Орендарем комунальних послуг не входить до орендної плати.

Згідно з п. 2.4. договору орендна плата сплачується на рахунок орендодавця з такими реквізитами: р/р НОМЕР_1 в банку АТ «Комінвестбанк» МФО 312248.

Пунктом 5.2. договору оренди передбачено, що приміщення та інше майно вважаються фактично переданими з моменту підписання акту здачі-приймання. У момент підписання цього акту орендар/орендодавець передає орендареві/орендодавцю ключі від приміщення.

Оплата оренди та комунальних послуг орендарем здійснюється на день фактичного звільнення приміщення (п. 5.3. договору).

Згідно з п.6.3 договору у випадку заборгованості по виплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в сумі 0,01% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в попередній період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.1 договір набуває чинності з 01.04.2018 і діє до 31.03.2021.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що він може бути припинений відповідно до чинного законодавства та умов договору.

На підставі акту здачі-приймання №1 від 01.04.2018 орендодавець передав орендарю приміщення площею 270кв.м для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з наявним в матеріалах справи описом вкладення у лист від 12.11.2019 та фіскального чеку (поштове відправлення №9050000307858) позивач надіслала відповідачу повідомлення №4 від 07.11.2019 про припинення дії договору оренди нерухомого майна №1 від 01.04.2018 у зв`язку з систематичною несплатою орендних та комунальних платежів на підставі ч. 1 ст. 782 ЦК України. У вказаному повідомленні позивач вимагав звільнити та повернути приміщення.

Вказане повідомлення надіслане ФОП Довжанин Н.І. на адресу АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з офіційного сайту ДП «Укрпошта» поштове відправлення

№9050000307858 вручено 06.12.2019 особисто.

01.02.2020 комісією у складі 5 людей здійснено огляд належних Стан Н.М. приміщень на вул. Кошута,40, за результатом проведення якого складено акт опису майна, яке знаходиться в орендованому приміщенні за адресою м. Тячів, вул. Кошута, 40. У вказаному акті зазначено, що Довжанин Н.І. забрала з орендованого приміщення частину майна, решту залишеного майна Стан Н.М. для звільнення приміщення вимушена перевести на нейтральний склад для збереження.

Листом від 03.02.2020 Стан Н.М. надіслала Довжанин Н.І. вказаний акт комісії та повідомила, що частина майна, що знаходилась в орендованому приміщенні, вивезена на склад, а частина-забрана особисто орендарем.

01.02.2020 ФОП Стан Н.М. (поклажодавець) та ФОП Дирдиш С.С. (зберігач) уклали договір зберігання, на залишену орендарем частину майна. За умовами вказаного договору плата за зберігання майна становить 3 750грн щомісячно, місце зберігання- м. Тячів, вул. Матросова,8б .

На виконання вказаного договору ФОП Стан Н.М. сплатила 11 250,00грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткового касового ордера №1 від 02.03.2020, №2 від 01.04.2020, №3 від 29.04.2020.

29.04.2020 ФОП Стан Н.М. (поклажодавець) та ФОП Богдан М.Ю.(зберігач) уклали договір зберігання, на залишену орендарем частину майна. За умовами вказаного договору плата за зберігання майна становить 750грн щомісячно, місце зберігання - м. Тячів, вул. Лазівська,2 .

На виконання вказаного договору ФОП Стан Н.М. сплатила 2 250,00грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткового касового ордера №1 від 29.042020, №2 від 29.05.2020, №3 від 30.06.2020.

11.05.2020 позивач надіслала відповідачу повідомлення від 08.05.2020, в якому зазначила, що з метою збереження майна відповідача, яке було залишене в орендованому приміщенні, таке майно вивезене позивачем і розміщено на складі на вул. Лазівській,2 у м. Тячів. У зв`язку з чим позивач просила відповідача терміново прибути до складських приміщень та вирішити питання щодо його вивезення зі складу.

Зазначене повідомлення надіслано на адресу відповідача в АДРЕСА_2, та в АДРЕСА_1.

14.07.2020 позивач надіслала відповідачу лист -претензію від 13.07.2020, в якій вимагала забрати обладнання зі складу протягом 7днів з дня отримання вимоги. У вказаному листі позивач повідомила, що за послуги зберігання нею сплачено 13 500грн.

22.07.2020 позивач надіслала відповідачу досудову вимогу про вивезення зі складу належного відповідачу майна.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Отже, ст. 782 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює підстави і наслідки відмови від договору найму. Підставою для відмови є порушення договору з боку наймача у вигляді невнесення ним плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд. А наслідком - припинення договору в момент отримання повідомлення наймачем.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі №910/4391/19 вказав, що відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом ст. 782 ЦК України, а також виходячи з положень ст.ст. 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Додаткових вимог вказані положення ЦК України не містять. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору оренди №1 від 01.04.2018 позивач передав відповідачу в оренду приміщення площею 270кв.м у м.Тячів на вул. Кошута,40 строком до 31.03.2021, за користування яким відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати орендну плату в сумі 5000,00грн до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, на розрахунковий рахунок орендодавця.

У зв`язку з несплатою орендної плати за серпень, вересень, жовтень 2019року позивач листом від 07.11.2019 на підставі ст. 782 ЦК України повідомив відповідача про припинення дії договору оренди.

Вказане повідомлення надіслано позивачем на адресу відповідача -АДРЕСА_1, зазначену в договорі оренди, поштовим відправленням №9050000307858 на адресу АДРЕСА_1, і відповідно до відомостей з офіційного сайту ДП «Укрпошта» вручено особисто одержувачу 06.12.2019.

Відтак в силу вищевказаних положень ст. 782 ЦК України договір оренди від №1 від 01.04.2018 є розірваним з 06.12.2019, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути орендовані приміщення та звільнити їх свого майна.

Доводи скаржника про те, що договором сторони передбачили строк його дії, його умовами не передбачено можливості дострокового розірвання договору та встановлену договором відповідальність за несплату орендних платежів у вигляді сплати пені, апеляційний суд відхиляє як безпідставні та такі, що суперечать встановленому ст. 782 ЦК України способу захисту порушених прав наймодавця у випадку невиконання орендарем своїх обов`язків зі сплати орендних платежів протягом 3місяців.

Жодних доказів на підтвердження того, що відповідач виконував належним чином взяті на себе зобов`язання та своєчасно і в повному обсязі сплачував орендну плату до надіслання 12.11.2019 позивачем повідомлення про дострокове припинення дії договору відповідач не надав.

Як вбачається з матеріалів даної справи, після припинення дії договору оренди згідно з актом від 01.02.2020, відповідач, звільняючи приміщення, забрала лише частину свого майна.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст.1158 Цивільного кодексу, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов`язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір (ч.2 ст. 1158 ЦК України).

Суб`єктами вказаного зобов`язання є особа, майновим інтересам якої загрожує небезпека та особа, яка вчинила дії в її інтересах без доручення.

Згідно з ст.1160 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 915/720/18 Верховний Суд вказав, що для виникнення у особи права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи, необхідною є наявність ряду певних умов, а саме: небезпека має загрожувати саме майновим інтересам; небезпека настання невигідних майнових наслідків має бути реальною, а не уявною; дії щодо запобігання попередженню, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків здійснюються нею за власною ініціативою, а не у зв`язку з укладенням договору доручення чи іншого цивільно-правового договору, відповідні дії не мають бути пов`язаними з виконанням службових чи інших, покладених відповідно до вимог закону, обов`язків; дії, вчинені в інтересах іншої особи без її доручення, мають містити очевидну користь для заінтересованої особи; зобов`язання з відшкодування витрат, понесених особою у зв`язку з вчиненням нею дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення виникає за умови відсутності можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій у її інтересах.

Листом від 03.02.2020 позивач повідомила відповідача, що залишена нею частина майна перевезена позивачем на склад. В подальшому позивач неодноразово надсилав відповідачу листи від 08.05.2020, від 13.07.2020, в яких повідомляла місце зберігання майна, вартість оплати послуг зберігання та вимагала забрати майно, однак як вбачається з матеріалів даної справи, вказані вимоги відповідачем залишені без задоволення.

Матеріалами справи підтверджено, що з метою збереження майна залишеного відповідачем майна на виконання взятих на себе зобов`язань на підставі укладених договорів зберігання позивач сплатила зберігачам 13 500,00грн.

Факт невиконання свого обов`язку у частині звільнення об`єкту оренди та передачі його відповідно до умов договору відповідач не заперечив. В матеріалах справи відсутня відповідь відповідача на лист про збереження майна від 03.02.2020, відсутні відповіді на інші повідомлення та претензії позивача, а також відсутні відомості про звернення відповідача до позивача з вимогою повернути вказане майно, як і немає будь-яких інших доказів на підтвердження вжиття відповідачем інших заходів по збереженню свого майна.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ухилення відповідача від свого обов`язку забрати своє ж майно та залишення такого майна поза межами орендованого приміщення спричинило понесення позивачем додаткових витрат по вжиттю заходів для його збереження. Відтак позивачем доведено наявність реальної небезпеки, яка загрожувала майновим інтересам відповідача, як власника цього майна, очевидну користь для заінтересованої особи, відсутність можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій та відсутність правовідносин між сторонами.

Доводи скаржника про те, що суд необгрунтовано не надав оцінки доданим до письмових пояснень доказів оплати орендної плати (зокрема, квитанції від 08.11.2019, від 09.12.2019, 09.01.2020), апеляційний суд відхиляє такі з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 вказаної статті).

За приписами ст. 176 ГПК України в ухвалі про відкриття провадження у справі суд зазначає строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Провадження у даній справі відкрито ухвалою від 19.08.2020, якою надано відповідачу строк для подання відзиву - 15днів з дня вручення ухвали, і така ухвала вручена відповідачу 25.08.2020 згідно з наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Отже, крайнім днем для подання відзиву на позов та доказів на підтвердження викладених в ньому обставин було 09.09.2020. Разом з тим, як вбачається з матеріалів даної справи, відповідач у вказаний строк відзиву не подав, у підготовчі засідання 23.09.2020 та 20.10.2020 не забезпечив явки свого уповноваженого представника. Зазначені квитанції відповідач додав до письмових пояснень, поданих до суду лише 04.11.2020, після закриття ухвалою від 20.10.2020 підготовчого засідання і призначення справи до розгляду по суті.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не прийняв подані відповідачем докази.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2020 у справі №907/574/20 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.