Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.05.2021

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Бєловол О.О.,

Справа № 629/885/21

Номер провадження 2/629/566/21

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - Приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Степанчук Олена Юріївна

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу про визнання договорів міни земельних ділянок недійсними,-

у с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання договорів міни земельних ділянок недійсними, посилаючись на те, що на підставі державних актів на право приватної власності на землю від 01.04.2002 року їй належали три земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - землі сільськогосподарського призначення, кадастрові номера 6323982500:02:000:0061, 6323982500:02:000:0063, 6323982500:02:000:0059 площею 8,5339 га, 8,5337 га та 8,5339 га відповідно,

розташовані на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області. Відповідач ОСОБА_2 в жовтні 2017 року запропонував придбати у неї зазначені земельні ділянки за 40000 грн. за кожну та здійснити продаж у спосіб міни, що пов`язав з низькою ціною землі, посилаючись на перевищення пропозицій перед попитом. У нотаріальній конторі приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Степанчук О.Ю. 02.11.2017 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 були вчинені три оспорювані правочини міни (обміну) земельної ділянки, за якими сторони, без доплати, здійснили обмін земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме, її земельних ділянок на земельні ділянки на землі сільськогосподарського призначення відповідача, кадастрові номери 6323981000:01:000:0718, 6323981000:01:000:0719, 6323981000:01:000:0717, площею 0,0519 га, 0,05 га та 0,0519 га, розташовані на землях Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області. Як зазначає позивачка, правочини були вчинені з недодержанням в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1, 5 ст. 203 ЦК України, учинені нею під впливом як помилки, так і обману. З одного боку позивачка помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, якості речей, які значно знижували їх цінність. З іншого боку, відповідач ОСОБА_2 та нотаріус Степанчук О.Ю. ввели позивачку в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, щодо законності цих правочинів. Позивачці не було відомо про мораторій на продаж землі, оскільки рівень її освіти є мінімальний - неповна середня, все життя позивачка працювала у колгоспі на посадах свинарки та доярки, законодавством та політикою не цікавиться і не розуміється. Вказує, що погодилася на пропозицію відповідача вимушено, оскільки у її сім`ї виникла нагальна потреба у грошових коштах на придбання вартісних ліків для лікування, як власних тяжких хворіб, так і хворіб члена її сім`ї - тітки ОСОБА_3 , якою позивачка опікувалася з 24.06.2015 року. Про порушене право позивачці стало відомо з 25.12.2020, і 03.02.2021 позивачка звернулася до Лозівського місцевого прокурора Харківської області з заявою про вчинення злочину, на який 15.02.2021 отримала відповідь за №38-р-21 від 5.02.2021 року про направлення її звернення для розгляду начальнику Лозівського РВП ГУНП в Харківській області. На підставі вищевикладеного, позивачка просить визнати три укладені договори міни (обміну) земельних ділянок між нею та відповідачем недійсними.

У справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін та надано сторонам строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. У наданий в ухвалі строк від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач ухвалу про відкриття провадження та копію позову з доданими документами отримав, у встановлений судом строк відповідач надав суду відзив на позов, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що три земельні ділянки (кадастрові номери 6323982500:02:000:0061; 6323982500:02:000:0063; 6323982500:02:000:0059), що є предметами спірних договорів міни у даній справі, у вересні 2015 року були передані їх власницею ОСОБА_1 в користування ТОВ «Агрофірма Наірі» на підставі договорів оренди землі. Кінцевим бенефіціарним власником даної юридичної особи був ОСОБА_4 ,, який перебуває у родинному зв`язку першого ступеня споріднення з відповідачем у даній справі - ОСОБА_2 . Через 2 роки після укладення договорів оренди землі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма «Наірі» про дострокове розірвання договорів оренди землі, посилаючись на те, що її ввели в оману під час укладання договорів. Вказувала, що вона є власником цих трьох земельних ділянок, що 01.09.2015 року між нею та ТОВ «Агрофірма Наірі» були укладені договори оренди земельних ділянок строком на 49 років, які були зареєстровані Лозівською районною державною адміністрацією 16.12.2016 року, в позовній заяві зазначала, що в 2017 році вона дізналася, що відповідачем наперед була виплачена орендна плата у розмірі 485000 гривень, але вона дані кошти не отримувала, і відповідач ввів позивача в оману при укладанні спірних договорів оренди земельних ділянок, просила розірвати укладені договори. 09.10.2017 було відкрито провадження у справі, яке було закрито 21.11.2017, оскільки ОСОБА_1 та її представник надали суду заяву про відмову від позову у зв`язку з мирним вирішення спору. Відповідач зазначає, що в часовий проміжок з жовтня 2017 року по 21.11.2017 року ОСОБА_1 користувалася послугами адвоката, отримувала правову допомогу, мала можливість отримати роз`яснення з будь-яких правових питань. Саме в цей проміжок часу, 02.11.2017 року ОСОБА_1 було укладено договори міни земельних ділянок з ОСОБА_2 . Відповідач вважає, що ОСОБА_1 має певну усталену практику, за якою укладає договори і через деякий час намагається уникнути обов`язку виконання таких договорів, посилаючись на похилий вік, поганий стан здоров`я та необізнаність. Відповідач стверджує, що спірні правочини укладені у повній відповідності до норм законодавства, чинного на момент їх укладання, та відповідно до вільного волевиявлення сторін договорів. Спірні договори міни за згодою сторін не передбачали доплати, договори вчинені сторонами при повному розумінні значення своїх дій, під час укладання договорів нотаріусом було детально роз`яснено сторонам зміст, обов`язки та правові наслідки цих правочинів, ОСОБА_1 власноруч написала заяви, якими вона підтверджувала повне розуміння значення своїх дій, що свідчить про наявність у позивачки волевиявлення на укладання спірних правочинів саме на тих умовах, які визначені ними, та обмін належних їй земельних ділянок на земельні ділянки відповідача, про що свідчить фактичне виконання сторонами спірних договорів та відсутність будь-яких вимог до відповідача протягом більш ніж трьох років. Позивачка знала та розуміла наслідки вчинених нею правочинів, бажала їх настання, а вимогу про визнання договорів недійсними висуває через те, що до подання позову її підштовхнуло отримання наприкінці вересня 2020 року інформації про те, скільки коштів вона могла б отримати в разі продажу земельних ділянок після відкриття ринку землі (за біржовою оцінкою, як вказано в позові). Вчиненням спірних правочинів позивачкою не було порушено жодних нормативно-правових приписів. Позивачка сама підтверджує наявність в неї вільного волевиявлення на вчинення дій, спрямованих на обмін земельними ділянками, оскільки вона зазначає, що її волевиявлення було спрямоване на обмін земельними ділянками, але вона не знала про нібито існуючу законодавчу заборону на його вчинення, за обставин поінформованості про існування якого вона б не укладала спірні договори. Позивач не зазначає, яке саме її право чи інтерес порушене, невизнане чи оспорюється відповідачем, та яким чином визнання спірних договорів недійсними впливатиме на їх відновлення чи захист. Відповідач зауважує, що стаття 14 Закону № 899-ІУ не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення, що відповідає правовим висновкам, які містить постанова ВП Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18. Згідно положень ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Обмін земельними ділянками без - проведення доплати не суперечить нормам чинного законодавства. Аналогічна правова позиція сформована в постановах Верховного Суду України у справі №390/1153/17 від 29.04.2020 року та справі №387/258/18 від 05.02.2020 року. Позивачем не надано жодних пояснень, доказів на підтвердження вчинення правочину під впливом обману, помилки. Також відповідач вказує, що для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину, і початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору недійсним є день укладення оспорюваного договору. Перебіг позовної давності у даній справі розпочався від 02.11.2017 р. Позивач не заявляє перед судом клопотань про визнання причин пропуску позовної давності поважними чи його поновлення, не вказує жодної обставини, яка об`єктивно унеможливлювала чи перешкоджала їй реалізувати своє право на судовий захист протягом більш ніж трьох років. Твердження позивача про початок обчислення строку позовної давності з моменту отримання позивачем інформації про поточні чи майбутні ціни на земельні ділянки або з моменту отримання письмових роз`яснень з питань чинного законодавства є хибними та такими, що не можуть бути взяті до уваги судом.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Степанчук О.Ю. ухвалу про відкриття провадження та копію позову з доданими документами отримала, у встановлений строк надала суду письмові пояснення на позов, в яких вказала, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Договори міни земельних ділянок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були укладені у відповідності з вимогами чинного законодавства України на момент укладенням спірних правочинів. Обмін між позивачем та відповідачем відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами. Дані правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № НОМЕР_1 , оскільки останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав згідно чинного законодавства. Позивач та відповідач обміняли земельні ділянки, які зареєстровані відповідно до законодавства і виступають об`єктом цивільних прав. Свої обов`язки за даними договорами міни земельних ділянок сторони виконали у повному обсязі, а саме: передали у власність один одному земельні ділянки, які були предметом Договорів міни земельних ділянок. Позивач та відповідач на власний розсуд узгодили умови договору і позивач, підписуючи договір, погодилась на отримання за наслідками обміну земельної ділянки меншої площі, ніж обміняна нею земельна ділянка. Обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, виключають обман щодо законності правочинів та не доводять помилку щодо природи правочину, прав та обов`язків, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням за спірними договорами. Позивачем не зазначено, які саме фактичні обставини неправильно нею були сприйняті, її справжню волю, за відсутності яких обставин можна було б вважати, що правочини не були б вчинені.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, в тому числі відзив відповідача на позовну заяву, пояснення третьої особи на позовну заяву, доходить до такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України, визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Відповідно до вимог ст. 716 ЦК України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ХР № 077036, виданого Надеждівською сільською радою Лозівського району Харківської області, 1 квітня 2002 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 162, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1118491963239, номер запису про право власності 18042706, належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6323982500:02:000:0063, площею 8,5337 га, розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області; на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ХР № 077036, виданого Надеждівською сільською радою Лозівського району Харківської області, 1 квітня 2002 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №162, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1118547363239, номер запису про право власності 18043569, належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6323982500:02:000:0059, площею 8,5339 га, розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області; на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ХР № 077036, виданого Надеждівською сільською радою Лозівського району Харківської області, 1 квітня 2002 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №162, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1118517463239, номер запису про право власності 18043054, належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6323982500:02:000:0061, площею 8,5339 га, розташована на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області.

ОСОБА_2 згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: від 23.05.2016 року належала земельна ділянка площею 0,05 га, розташована на землях Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва-землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0719, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 927822263239, номер запису про право власності 14613728; від 18.05.2016 року належала земельна ділянка площею 0,0519 га, розташована на землях Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва-землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0717, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 924421163239, номер запису про право власності 14554812; від 18.05.2016 року належала земельна ділянка площею 0,0519 га, розташована на землях Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва-землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0718, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 924451963239, номер запису про право власності 14555323;

Відповідно до договору міни (обміну) земельних ділянок, укладеного в м .Лозова Харківської області 02.11.2017, посвідченого Степанчук О.Ю. приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрованого в реєстрі № 999, ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , обмінялися належним їм на праві приватної власності нерухомим майном, а саме, земельною ділянкою площею 0,0500 га, що розташована на території Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0719, та земельною ділянкою площею 8,5337 га, що знаходиться на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323982500:02:000:0063. В результаті обміну, який здійснився за договором сторони набули право власності на земельні ділянки: ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 8,5337 га, що знаходиться на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323982500:02:000:0063, а ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0500 га, що розташована на території Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0719, цю міну (обмін) сторони здійснили без доплати. За договором міни (обміну) земельних ділянок, укладеного в м.Лозова Харківської області 02.11.2017, посвідченого Степанчук О.Ю. приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1002, ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , обмінялися належним їм на праві приватної власності нерухомим майном, а саме, земельною ділянкою площею 0,0519 га, що розташована на території Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0717, та земельною ділянкою площею 8,5339 га, що знаходиться на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323982500:02:000:0059, В результаті обміну, який здійснився за договором сторони набули право власності на земельні ділянки: ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 8,5339 га, що знаходиться на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323982500:02:000:0059, а ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0519 га, що розташована на території Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0717, цю міну (обмін) сторони здійснили без доплати. Згідно з договором міни (обміну) земельних ділянок, укладеного в м.Лозова Харківської області 02.11.2017, посвідченого Степанчук О.Ю. приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрованого в реєстрі за № 996, ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , обмінялися належним їм на праві приватної власності нерухомим майном, а саме, земельною ділянкою площею 0,0519 га, що розташована на території Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0718, та земельною ділянкою площею 8,5339 га, що знаходиться на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323982500:02:000:0061. В результаті обміну, який здійснився за договором сторони набули право власності на земельні ділянки: ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 8,5339 га, що знаходиться на території Надеждівської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323982500:02:000:0061, а ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0519 га, що розташована на території Бунаківської сільської ради Лозівського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323981000:01:000:0718, цю міну (обмін) сторони здійснили без доплати.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування /ч. 1 ст. 77 ЦПК України/. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення /ч. 2 ст. 77 ЦПК України/. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування /ч. 4 ст. 77 ЦПК України/.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи /ч. 1 ст. 79 ЦПК України/. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування./ст. 80 ЦПК України/

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування позову позивачка подала такі докази: копію договору міни земельних ділянок від 02.11.2017, зареєстрованого в реєстрі № 999, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №102429114, копію договору міни земельних ділянок від 02.11.2017, зареєстрованого в реєстрі № 1002, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №102435939, копію договору міни земельних ділянок від 02.11.2017, зареєстрованого в реєстрі № 996, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №102421511, копію довідки ТОВ «Агрофірма Наірі», копію листа Лозівської місцевої прокуратури від 05.02.2021 №38р-21, копію листа Міськрайонного Управління у Лозівському районі та м. Лозовій від 08.02.2021 №105/124-21, копію договору №123/Ф щодо надання юридичних послуг від 24.12.2020, копію письмових роз`яснень від 25.12.2020, копію про довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Надеждівським старостинським округом Лозівської міської ради Харківської області від 05.02.2021 №02-дов, копію довідки Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Лозівської районної державної адміністрації від 10.07.2015 №285, копію Виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 від 03.06.2020, копію Виписки стаціонарного хворого ОСОБА_1 №1479 від 31.05.2019, копію Витягу з амбулаторної карти хворого ОСОБА_1 , копію Витягу із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 , копію свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 21.05.1982, копію свідоцтва про народження позивачки серії НОМЕР_3 від 09.01.2001, копію довідки Лозівського об`єднаного управління ПФУ в Харківській області про доходи ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 15.02.2021 №146, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_1 , копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 .

В ухвалі про відкриття провадження у справі судом було запропоновано позивачу подати до суду, у разі наявності, докази в обґрунтування позовних вимог, які не були додані до позовної заяви. Роз`яснено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Разом з тим, позивач не скористався наданими йому правами, позивачем не було надано будь-яких інших доказів суду, будь-яких письмових клопотань у відповідності до вимог ЦПК України щодо забезпечення доказів, витребування доказів у передбачених ЦПК України випадках від позивача не надходило.

Суд звертає увагу на те, що збирання доказів у цивільній справі не є обов`язком суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін /ч. 1 ст. 12 ЦПК України/.

Надані позивачем докази не відповідають вимогам ст.ст.77-80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, з них неможливо встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на наведене, позивачкою не доведено належними, достовірними та достатніми доказами обставини, що підтверджують заявлені нею вимоги, і у суду немає правових підстав для задоволення її позовних вимог, виходячи з такого.

Позивач просить визнати недійсним вищевказані договори міни (обміну) земельних ділянок, посилаючись на те, що зміст вказаних договорів міни суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, вказані договори укладено під впливом помилки, обману, у зв`язку з нагальною потребою у грошових коштах для лікування власних тяжких хвороб та хвороб її члена сім`ї, правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідач визнає факт укладання з ОСОБА_7 спірних договорів міни земельних ділянок (кадастрові номери 6323982500:02:000:0061; 6323982500:02:000:0063; 6323982500:02:000:0059) від 02 листопада 2017 р., вважає, що спірні договори укладені у повній відповідності до норм законодавства, чинного на момент їх укладання, та відповідно до вільного волевиявлення сторін договорів. За згодою сторін спірні договори міни не передбачали доплати. Відповідач заперечує введення позивача в оману будь-яким чином чи наявність у нього такого умислу, вказує, що під час укладання спірних договорів нотаріусом було детально роз`яснено сторонам зміст, обов`язки та правові наслідки цих правочинів, ОСОБА_1 власноруч було написано заяви, якими вона підтверджувала повне розуміння значення своїх дій. Відповідач вважає, що попередня поведінка позивача у справі свідчить про наявність у неї волевиявлення на укладання спірних правочинів саме на тих умовах, які визначені цими правочинами, та обмін належних їй земельних ділянок на земельні ОСОБА_8 , зауважує на фактичне виконання сторонами спірних договорів та відсутність будь-яких вимог до відповідача протягом більш ніж трьох років. Зазначає, що позивач знала та розуміла наслідки вчинених нею правочинів, бажала їх настання (перехід права власності на земельні ділянки), а вимогу про визнання договорів недійсними висуває через те, що до подання позову її підштовхнуло отримання наприкінці вересня 2020 року інформації про розмір коштів, які вона могла б отримати в разі продажу земельних ділянок після відкриття ринку землі.

Суд розглядає справу на підставі наявних в справі доказів в межах заявлених позивачем вимог.

Так, правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки передбачені статтею 229 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Суд звертає увагу на те, що виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення відчужувача, і має істотне значення. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття відчужувачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, - може бути лише у разі встановлення цих обставин. Тільки у такому разі норми частини першої статті 229 та статей 203 і 744 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.08.2019 у справі № 591/2370/17.

Будь-яких доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивач як на підставу цієї вимоги, нею суду не надано. Отже, в цій частині вимоги позивача є недоведеними.

Також недоведеними суд вважає ствердження позивача , що укладаючи договір міни (обміну), вона діяла під впливом обману.

В роз`ясненнях п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін договору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині мотивовані тим, що контрагент у договорах міни земельних ділянок ОСОБА_2 та приватний нотаріус Степанчук О.Ю. вели в оману позивача щодо законності правочинів.

Так, нотаріальне посвідчення правочину є різновидом письмової форми. Правочини, які посвідчуються нотаріально, відрізняються від інших правочинів, учинених без такого посвідчення, тим, що спеціально уповноважена посадова особа - нотаріус, здійснює на письмовому документі посвідчувальний напис. Відповідно до частини першої, другої статті 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін. Частини дев`ята - чотирнадцять статті 44 Закону України «Про нотаріат» встановлюють повноваження нотаріуса для встановлення дійсного наміру сторін правочину. У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Усі наведені вимоги законодавства покликані убезпечити правочин, а отже, і права осіб, яких цей правочин стосується. Крім того, правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, оскільки нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити чимало дій, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону. Дії нотаріуса слугують укріпленню права через встановлення зовнішнього посвідчувального напису, що свідчить про існування права. Підсилення вагомості договору надає його нотаріальне посвідчення, оскільки до цього залучається спеціально визначена державою особа - нотаріус.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин (договір) під впливом обману, вчинений як стороною такого правочину, так і третьою особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом потерпілого. Правочин, укладений під впливом обману, може бути визнаний недійсним лише тоді, коли потерпілий був обманутий, і такий обман знаходиться у причинному зв`язку з його рішенням про вчинення правочину (договору). При цьому підлягає встановленню умисел особи, яка вчинила обман. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона навмисно замовчує про обставини, про які особа повинна була повідомити при тій сумлінності, яка від нього була потрібна за умовами обороту. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 457/906/17.

Будь-яких доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивач як на підставу цієї вимоги, нею суду не надано. Отже, в цій частині вимоги позивача є недоведеними.

Крім того, недоведеними суд вважає і аргументи позивача, що укладаючи договір міни (обміну), вона діяла під впливом тяжкої обставини, у зв`язку з нагальною потребою у грошових коштах для лікування власних тяжких хвороб та хвороб її члена сім`ї.

Відповідно до ст. 233 ЦП України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Умови оспорюваного правочину повинні разюче різнитися з нормальними умовами такого роду договору. При добровільної волі особа чітко розуміє характер своїх дій та бажає настання конкретного результату. Бажання це прагнення досягти конкретного результату , що передбачає свідому цілеспрямовану діяльність особи. Особа усвідомлює свої дії але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Збіг тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина, які примусили укласти угоду на вкрай невигідних умовах.

Надані позивачкою у якості доказів медичні виписки ОСОБА_1 та їх тітки ОСОБА_9 складені після укладення правочинів від 02.11.2017 року - у період з 31.05.2019 по 11.01.2021.

Будь-яких належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на якій посилається позивач як на підставу цієї вимоги, нею суду не надано. Отже, в цій частині вимоги позивача є недоведеними.

Щодо стверджень позивачки про порушення при укладенні договорів вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України, то відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно роз`яснень викладених в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені в правочині. При цьому, підлягає доведенню те, що правочин укладений з метою приховати інший правочин і який правочин насправді укладений.

Позивачка стверджує, що вона уклала договори міни, насправді вчинивши продаж належних їй земельних ділянок за 40000 грн. за кожну, але окрім цих стверджень належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на якій посилається позивач як на підставу цієї вимоги, справа не містить і позивачкою суду не надано.

Щодо посилань позивачки на недодержання при укладенні договорів вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України та дію мораторію, за яким не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, то правові висновки з цього питання містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року у справі 227/1505/18.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до положень статей 6 і 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)») ( далі - Закон № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Велика Палата Верховного Суду 15 травня 2019 року прийняла постанову в справі № 227/1506/18-ц ( провадження № 14-66цс19) у якій зазначила, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно положень ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Обмін земельними ділянками без - проведення доплати не суперечить нормам чинного законодавства. Аналогічна правова позиція сформована в постановах Верховного Суду у справі №390/1153/17 від 29.04.2020 року та справі №387/258/18 від 05.02.2020 року.

Укладаючи договори сторони на власний розсуд узгодили умови договору і позивачка, підписуючи договір, погодилася на отримання за наслідками обміну земельних ділянок меншої площі, ніж обміняні нею земельні ділянки.

Отже, суд доходить висновку, що оспорювані договори міни (обміну) земельних ділянок від 02.11.2017 укладено між власниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким земельні ділянки належали на праві приватної власності на земельні ділянки, сторони обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які є зареєстрованими, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України, і у суду немає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивачем було заявлено клопотання про звільнення від справи судового збору, посилаючись незадовільний майновий стан, що пов`язано з тяжкими хворобами і постійним придбанням ліків на їх лікування, утримання особи, яка сама себе не може обслуговувати, і вирішуючи клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд вказує на таке.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Як роз`яснено у цій постанові, судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Отже, дана дія є правом суду і застосовується у виключних випадках за наявності лише вагомих для цього підстав. Позивачем не надано доказів того, що її майновий стан не дає можливості сплатити 908,00 гривень судового збору за подання до суду позовної заяви про визнання договорів міни земельних ділянок недійсними.

У зв`язку з чим, підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору немає.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265,268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Степанчук Олена Юріївна про визнання договорів міни земельних ділянок недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Лозівський міськрайонний суд Харківської області до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2

третя особа - Приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Степанчук Олена Юріївна, місцезнаходження за адресою: м. Лозова Харківської області, вул. Михайла Грушевського, буд. 6, приміщення 1

Суддя К.Ш. Харабадзе