Справа № 752/22981/18 Головуючий в суді І інстанції Мазура Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/824/2164/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(у порядку письмового провадження)

24 травня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В.,-

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за використану відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст. 44 КЗпП України та середнього заробітку за час затримки виплат,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 1994 року працював на ДП «Донецька залізниця», яке у подальшому було реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Укрзалізниця», а потім у АТ «Українська залізниця», та 01 вересня 2016 року він був прийнятий згідно наказу № 1/ОС від 31 серпня 2016 року на посаду головного інженера у виробничий підрозділ «Донецьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

17 липня 2017 року він був звільнений з роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказує, що на день звільнення відповідач мав перед ним заборгованість по заробітній платі, яку відповідач добровільно не сплатив, через що просить суд стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в розмірі 26 437, 23 грн. та суму середнього заробітку за період затримки з 18 липня 2017 року по 15 жовтня 2019 року в розмірі 160 325, 51 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року позов задоволено, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку у розмірі 26 437 грн. 23 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року по 15 жовтня 2019 року в розмірі 160 325 грн. 51 коп. з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави 1867 грн. 62 коп. судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Не погодившись із цим рішенням, представник АТ «Укрзалізниця» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що місцевим судом не було належним чином досліджено усіх обставин справи та не враховано, що у зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема у містах Донецьк, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, крім того посилається на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), крім того позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту нарахування і невиплати заробітної плати за період з березня по липень 2017 року, тому вважає висновки суду про наявність підстав для задоволення позову необґрунтованими.

У свою чергу, ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції та посилається зокрема на те, що позивачем були надані належні, достатні і допустимі докази наявності заборгованості відповідача по заробітній платі перед позивачем, при цьому обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено саме на роботодавця, а доводи апелянта про сумнівність походження доказів щодо заборгованості по заробітній платі не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи, при цьому втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, і відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Крім того вважає безпідставними посилання апелянта на форс-мажорні обставини, що позбавило ПАТ «Укрзалізниця» доступу до майна та документів працівників підприємства на цих територіях, оскільки офіс структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» знаходився у м. Лиман, Донецької області, що перебуває на підконтрольній Україні території, при цьому форс-мажорні обставини не підтверджуються належними доказами, оскільки висновок ТПП України від 16 січня 2018 року не є сертифікатом у розумінні Регламенту ТПП та діючого законодавства України, через що вважає доводи апелянта необґрунтованими, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували у трудових відносинах, однак в день звільнення з позивачем не був проведений остаточний розрахунок, відповідач не виплатив йому заробітну плату за березень-липень 2017 року, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України «Про оплату праці» з нього на користь працівника підлягає стягненню вся сума заборгованості з відповідною компенсацією за порушення строків її виплати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював ДП «Донецька залізниця» з 1994 року, та був прийнятий згідно наказу № 1/ОС від 31 серпня 2016 року на посаду головного інженера у ВП «Донецьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с.13-15).

17 липня 2017 року позивач був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату, на підставі наказу № 7199/ДН-ОС від 10 липня 2017 року (а.с.15, 16).

Згідно довідки № 0000620422 від 21 вересня 2018 року позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа (а.с.12).

Відповідно до відомості про виплату грошей № 1 за березень 2017 року за першу половину березня позивачу виплачено 2543, 17 грн. заробітної плати (а.с.64-68).

Указом Президента України №62/2017 від 15 березня 2017 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, яким тимчасово до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського комплексу заходів від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької і Луганської областей шляхом залізничного сполучення.

Виробничі підрозділи регіональної філії «Донецька залізниця» у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення діяльності з 15 березня 2017 року (дати введення в дію рішення РНБУ) припинили виконання своїх функціональних обов`язків.

Фактично через військову агресію РФ та проведення антитерористичної операції регіональна філія «Донецька залізниця» втратила контроль доступу до своїх виробничих потужностей та іншого майна, а також первинної документації з 17 березня 2017 року, у тому числі до трудових книжок працівників; оригіналів наказів; табелів обліку робочого часу; печаток і штампів; особистих справ працівників тощо.

За фактом неправомірного втручання в діяльність структурного підрозділу регіональна філія «Донецька залізниця» та привласнення майна, що було закріплено за цим підрозділом для виробничої діяльності, структурним підрозділом АО «Українська залізниця» подано заяву до Лиманського відділення поліції Словянського відділення поліції ГУ НП в Донецькій обл. від 20.03.2017, за якою порушено кримінальне провадження №12017050420000286 за ст.341 КК України.

З метою недопущення ризику життю працівникам Донецької дирекції залізничних перевезень і Луганської дирекції залізничних перевезень рішенням Правління ПАТ «Укрзалізниця» (протокол №Ц-57/27 від 05 квітня 2017 року) вилучені зі складу регіональної філії «Донецька залізниця» структурні підрозділи Донецька дирекція залізничних перевезень.

16 січня 2018 року науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 засвідчено настання форс-мажорних обставин ПАТ «Українська залізниця», Регіональна філія «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с.47-63).

При цьому, надані позивачем розрахунки заробітної плати СП «ДДЗП» філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за березень, квітень, травень, червень та липень 2017 року із зазначенням видів нарахувань, утримання, сум до виплати та лікарняних, відпусток та зазначено про те, що згідно із штатним розписом СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» його оклад на посаді головного інженера складав 7739, 00 грн. (а.с.19-23).

Однак, вказані розрахунки не скріплені печаткою підприємства та не містять підпису відповідальних осіб.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Однак, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки довідці АТ «Укрзалізниця» про доходи ОСОБА_1 № 651/2 від 13 грудня 2018 року, відповідно до якої позивачу у березні 2017 року була нарахована заробітна плата у розмірі 3198, 23 грн. та виплачена заробітна плата у розмірі 2543, 17 грн., що підтверджується його підписом у відомості про виплату грошей № 1 за березень 2017 року, а за квітень-липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження №61-36644св18).

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначалось, згідно з висновком ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку.

З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у місті Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.

Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території міста Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводі і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати відповідачем йому заробітної плати у зазначеному ним розмірі, а надані позивачем відомості щодо нарахованої заробітної плати за березень-липень 2017 року не є належними та допустимими доказами, оскільки складені на непідконтрольній Україні території, і не завірені належним чином.

Крім того, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду, не перевірив доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та у наслідку дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 196/1525/15-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18.

У свою чергу, ОСОБА_1 на те, що вимоги позивача підтверджені належними і допустимими доказами, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Крім того, посилання ОСОБА_1 на безпідставність доводів АТ «Українська залізниця» про наявність форс-мажорних обставин, колегія суддів також відхиляє, оскільки, як підтверджується матеріалами справи, у зв`язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Донецьк, у відповідача з 17 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, що підтверджується висновком ТПП України про початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для відповідача з 17 березня 2017 року, що унеможливило відповідача здійснити будь-які розрахунки з працівниками.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшла висновку про відсутність належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердженн вимог позивача, тому доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 259, 369, 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: