24.05.21

22-ц/812/1025/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 485/209/19

Провадження № 22-ц/812/1025/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2021 року, постановлену під головуванням судді Бодрової О.П. в приміщенні того ж суду, за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Снігурівського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо арешту коштів боржника,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця Снігурівського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо арешту коштів боржника.

У скарзі зазначав, що відповідно до виконавчого листа Снігурівського районного суду Миколаївської області №2/485/426/19 від 01.08.2019 року з нього було стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» борг у сумі 14096,15 гривень.

Згідно вказаного виконавчого листа Снігурівськиим районним ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було відкрите виконавче провадження АСВП № 60216525. В межах вказаного виконавчого провадження 22.02.2021 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, та накладено арешт на його рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», на який йому нараховується заробітна плата.

Після накладення арешту ним були надані довідки державному виконавцю щодо перерахування заробітної платні на вказаний рахунок, але державним виконавцем відмовлено в знятті арешту відповідно до листа №4820/102-36/1 від 17.03.2021 року. Постанову про арешт коштів він взагалі не отримував.

Також вказує, що працює на посаді робітника з благоустрою у КП «Снігурівський благоустрій», де отримує заробітну платню, інші доходи у нього відсутні. Крім того, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Посилається, що всупереч вимогам ст. ст. 56 та 70 Закону України «Про виконавче провадження» було здійснено арешт всіх коштів, тому він не може використати 80% заробітної плати для власного існування і утримання своїх дітей.

Посилаючись на практику Верховного Суду та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а відокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019р. у справі № 916/73/19, від 09 вересня 2019р. у справі № 913/958/16, від 10 жовтня 2019р. у справі №916/1572/19, від 25 жовтня 2019р. у справі № 37/70, від 28 жовтня 2019р. у справі № 916/1845/19.

Посилаючись на положення ст. 74 ЗК «Про виконавче провадження», просив суд визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця у виконавчому провадженні №60216525 від 22.02.2021 року про накладення арешту на грошові кошти, а також зняти арешт з рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» на його ім`я.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 2 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги.

Непогодившись ззазначеною ухвалоюсуду, ОСОБА_1 звернувся досуду запеляційною скаргою,в якійпросить скасуватиухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів боржника від 22.02.2021 року і зобов`язати державного виконавця зняти арешт коштів.

В апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду, що його заробітна платня, яка перерахована на рахунок банку вже отримала статус вкладу, з тим, що саме банк повинен був визначити статус спеціального рахунку та повідомити виконавця про цільове призначення коштів, що є підставою для зняття виконавцем арешту з цих коштів, а також з тим, що він може отримати заробітну платню через касу роботодавця або поштовим переказом.

Вважає неправильним посилання суду на дві постанови Верховного суду України по справі № 905/361/19, провадження № 12-28гс20 від 19 травня 2020 року та по справі №6-535цс15 від 24.06.2015 року, так як рішення у справі за 2020р. не є тотожним і не відноситься до справи яка переглядається, так як справа розглядалась між юридичними особами на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О.О. за позовом Державного підприємства «Енергоринок» до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля», а у справі за 2015 року про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» взагалі розглядалась питання щодо вкладів померлої особи. Натомість відповідно до постанови ВСУ від 17.02.2021 року по справі №756/8861/18, провадження №61-14919св20 задоволено скаргу в частині накладення арешту виконавця на пенсію, за позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, тобто суд в аналогічній справі виніс постанову в якій задовольнив скаргу і залишив в силі ухвалу суду першої інстанції щодо скасування арешту грошових коштів боржника.

Щодо повідомлення банка про спеціальний рахунок виконавцю зазначає, що звернувшись до Снігурівського відділення банку він отримав усну відповідь про те, що бак не може це зробити технічно, так як не втручається у рахунки клієнта та не перевіряє призначення коштів, що надійшли.

Також ОСОБА_1 вказує, що не може отримати заробітну платню через касу роботодавця в зв`язку з відсутністю такої каси і відмовою видати таку заробітну платню готівкою.

Крім того, він намагався в поза судовому порядку зняти арешт з рахунку, звернувшись до виконавця, але йому було відмовлено. В сім`ї він працює тільки один (дружина доглядає дітей) та має забезпечувати свою сім`ю і арешт єдиних коштів для існування ставить трьох дітей і їх батьків у скрутне становище.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

До судового засідання учасники процесу не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні Снігурівського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 60216525 з виконання виконавчого листа №2/485/426/19, виданого 01.08.2019 року на підставі рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості в сумі 14096,15 грн.

Постановою головного державного виконавця Снігурівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Плохотнік Ю.В. від 03.10.2019 року відкрито виконавче провадження №60216525.

22 лютого 2021 року головним державним виконавцем Снігурівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Науменко Ю.В. винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику.

На виконання зазначеної постанови накладено арешт на грошові кошти на картковому рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», відкритому на ім`я ОСОБА_1

16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Снігурівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з його рахунку, на який він отримує заробітну плату.

Листом від 17.03.2021 року за №4820/102-36/1 Снігурівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) йому було роз`яснено, що ч.1 ст.73 ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачено зняття арешту з коштів заробітної плати, а ст. 59 вказаного Закону передбачено вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. Станом 17.03.2021 року підстави для зняття арешту з розрахункових рахунків відсутні.

Згідно довідки комунального підприємства «Снігурівський благоустрій» за №108 від 16.03.2021 року ОСОБА_1 працює в КП «Снігурівський благоустрій» робітником з благоустрою та отримує заробітну плату на особовий рахунок № НОМЕР_1 в МОУ АТ «Ощадбанк».

Зі змісту постанови головного державного виконавця Снігурівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Науменко Ю.В. від 22 лютого 2021 року про арешт коштів боржника вбачається, що державний виконавець визначив банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.

АТ "Ощадбанк", на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку № НОМЕР_1 виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

За таких обставин, рахунок № НОМЕР_1 не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.

При цьому суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступала.

Зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини 1 статті 34 цього Закону. Також арешт може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Таких же висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).

Посилаючись на ст. 24 Закону України "Про оплату праці", суд дійшов висновку, що арешт рахунку боржника не унеможливлює отримання ним заробітної плати, оскільки за його заявою заробітна плата може бути видана готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу), а тому посилання скаржника на те, що накладення арешту на грошові кошти боржника порушує його право на отримання заробітної плати є необґрунтованим.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження,то цемогло бпороджувати ситуації,що суперечатьпринципу верховенстваправа,який Договірнідержави зобов`язалисяповажати,ратифікуючи Конвенцію.Отже,для цілейстатті 6виконання рішення,ухваленого будь-якимсудом,має розцінюватисяяк складовачастина«судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податкуна доданувартість,на кошти,що перебуваютьна поточнихрахунках ізспеціальним режимомвикористання,відкритих відповіднодо статті15-1Закону України«Про електроенергетику»,на поточнихрахунках ізспеціальним режимомвикористання,відкритих відповіднодо статті19-1Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 зазначеного Закону підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково - касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права випливає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 зазначеного Закону.

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.

Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втрачають свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат, заробітної плати), та набувають статусу вкладу.

З постанови головного державного виконавця Снігурівського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Науменко Ю.В. від 22 лютого 2021 року вбачається, що арешт накладено на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_1 .

Отже, із змісту даної постанови вбачається, що приватний виконавець визначила банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.

Також матеріали справи свідчать про те, що було арештовано грошові кошти, які знаходяться на рахунку НОМЕР_2 в АТ «Державний ощадний банк України», який відкритий на ім`я ОСОБА_1 та використовується в тому числі КП «Снігурівський благоустрій» для виплати йому заробітної плати.

АТ КБ «Державний ощадний банк України», на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку НОМЕР_2 виконало. Зазначене свідчить про те, що банк не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

За таких обставин, рахунок НОМЕР_2 не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що зазначений рахунок не є рахунком із спеціальним режимом використання, а кошти, які знаходяться на рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 стали його власністю та набули статусу вкладу, у зв`язку з чим правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови головного державного виконавця Снігурівського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Науменко Ю.В. від 22 лютого 2021 року про накладення арешту на кошти боржника.

Перевіряючи правильність висновків суду щодо вирішення вимог про зняття арешту з коштів на рахунку НОМЕР_2 колегія суддів крім зазначеного вище, виходить також з наступного.

Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Отже, арешт на рахунок боржника не унеможливлює отримання заробітної плати ним, за його бажанням, готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу), а тому висновок суду про те, що накладення арешту на грошові кошти боржника не порушує його право на отримання заробітної плати є обґрунтованим.

Посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019р. у справі № 916/73/19, від 09 вересня 2019р. у справі № 913/958/16, від 10 жовтня 2019р. у справі №916/1572/19, від 25 жовтня 2019р. у справі № 37/70, від 28 жовтня 2019р. у справі № 916/1845/19, є некоректним, так як правовідносини у наведених справах стосуються накладення арешту на рахунки юридичної особи роботодавця боржника, з яких здійснюється виплата заробітної плати працівникам та сплата податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, а у даній справі правовідносини стосуються питання накладення арешту на рахунок фізичної особи-боржника, який призначений для отримання особистих коштів, зокрема, заробітної плати.

Некоректним є також посилання апелянта на необхідність застосування висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року по справі №756/8861/18, провадження №61-14919св20, оскільки обставини у цій справі та справі, яка є предметом перегляду в апеляційній інстанції є різними. Зокрема, у справі №756/8861/18 було накладено арешт на рахунок, на який Луцьке об`єднане управління ПФУ Волинської області перераховує залишок пенсії боржника за винятком 20 % відсотків, що утримуються на підставі окремої постанови державного виконавця. В даній справі матеріали справи не містять даних про те, що виконавець виносив постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника і що підприємством із його заробітної плати відраховуються 20% до перерахування на рахунок, з коштів на якому боржник просить зняти арешт.

Натомість колегія суддів вважає необхідним при прийнятті рішення врахувати правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2021р. у справі № 756/1927/15-ц.

Враховує колегія суддів також те, що Закон України «Про виконавче провадження» в статтях 68, 69, 70 передбачає можливість та умови звернення стягнення на заробітну плату.

Так,згідно ст.68Закону України«Про виконавчепровадження» стягнення,зокрема,на заробітнуплату боржниказвертається уразі відсутностів боржникакоштів нарахунках убанках чиінших фінансовихустановах,відсутності чинедостатності майнаборжника дляпокриття вповному обсязіналежних достягнення сум,а такожу разівиконання рішеньпро стягненняперіодичних платежів. Заіншими виконавчимидокументами виконавецьмає правозвернути стягненняна заробітнуплату,пенсію,стипендію таінші доходиборжника беззастосування заходівпримусового зверненнястягнення намайно боржника-за письмовоюзаявою стягувачаабо завиконавчими документами,сума стягненняза якимине перевищуєп`яти мінімальнихрозмірів заробітноїплати. Про звернення стягнення на заробітну плату боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці відповідно до положень ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження» здійснюють відрахування із заробітної плати боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення.

Згідно ст.70зазначеного Законуіз заробітноїплати боржникаможе бутиутримано завиконавчими документамидо погашенняу повномуобсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків, а за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

Отже, за правилами статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» за загальним правилом допускається стягнення з заробітної плати, але розмір стягнення не повинен перевищувати 20%.

Заборона розпорядження коштами (арешт), на які вже не може звертатись стягнення на виконання судового рішення, є порушенням принципу законності та співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями ( ст.2 Закону України «Про виконавче провадження») та не відповідає меті дійсного та реального виконання обов`язкового судового рішення.

Таке положенні відповідає приписами ст. 2 та ст.10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, якими визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Однак, матеріали справи не містять даних про те, що виконавцем виносилася постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника, що вона виконується підприємством, на якому працює боржник і що підприємством із його заробітної плати відраховуються 20% до перерахування на рахунок НОМЕР_2 , з коштів на якому боржник просить зняти арешт.

Як вбачається з матеріалів справи боржник звертаючись до виконавця із заявою про зняття арешту з коштів на рахунку, не просив зняти арешт з відповідної суми коштів на рахунку та не надавав доказів, що ця сума є заробітною платою, визначеною підприємством для виплати після відповідних відрахувань, передбачених законом. За такого заява боржника про зняття арешту з коштів на рахунку НОМЕР_2 , правомірно була відхилена виконавцем, що не унеможливлює звернення боржника з такими вимогами в подальшому з наданням відповідних доказів.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні ухвали були належним чином оцінені подані приватним виконавцем докази, повно встановлені фактичні обставини справи, правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 25 травня 2021 року