В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» через систему «Приват24» було укладено наступні договори банківського вкладу: №SAMDNWFD0070045008600 (рахунок № НОМЕР_1 ), №SAMDNWFD0070070423200 (рахунок № НОМЕР_2 ), №SAMDNWFD0070090602400 (рахунок № НОМЕР_3 ), №SAMDN80000728999894 (рахунок № НОМЕР_4 ).

Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим, рахунки позивача було безпідставно заблоковано, нарахування відсотків припинено.

З метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків, позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами про розблокування рахунків, розірвання договорів та видачу коштів. Так, 28 жовтня 2015 року в головному офісі ПАТ КБ «ПриватБанк» було зареєстровано заяву позивача про розірвання зазначених депозитних договорів, видачу коштів та нарахованих відсотків (вх. № 407241), однак відповідач у відповіді від 09 листопада 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20151028/2333 безпідставно відмовив позивачу у його законному праві отримати належні йому кошти.

Згідно з довідкою № RT6AP93IEA295KSU від 23 травня 2018 року, станом на 31 грудня 2016 року на рахунках ОСОБА_1 обчислювалося 20 271,79 грн., 40 000,00 грн., 50 707,94 грн. Станом на 08 серпня 2018 року заява позивача про повернення коштів залишена без задоволення.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь:

за рахунком № НОМЕР_2 20 271,79 грн.;

за рахунком № НОМЕР_3 40 000,00 грн.;

за рахунком № НОМЕР_1 50 707,94 грн.;

інфляційні втрати в обсязі 41 106,89 грн.;

покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за рахунком № НОМЕР_5 - 20 271 (двадцять тисяч двісті сімдесят одну) грн. 79 коп.; за рахунком № НОМЕР_3 - 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп.; за рахунком № НОМЕР_1 - 50 707 (п`ятдесят тисяч сімсот сім) грн. 94 коп.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 41 106 (сорок одну тисячу сто шість) грн. 89 коп. інфляційних втрат

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не встановив та не перевірив наявність у позивача всіх оригіналів документів (договорів та квитанцій/ платіжних доручень) на підтвердження факту укладення договорів, які є предметом спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі належних та допустимих доказів. Апеляційну скаргу вважає безпідставною, просить апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилити, рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року - залишити без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Дослідивши докази, які знаходяться в справі, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з наступних підстав

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір «Вклад депозит плюс на 3 міс.», за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав грошові кошти у розмірі 20 271,79 грн.; депозитний договір «Вклад депозит плюс на 3 міс.», за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн., депозитний договір «Вклад депозит плюс на 12 міс.», за умовами якого ОСОБА_1 передав а ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав грошові кошти у розмірі 50 707,94 грн.

Зазначені договори були укладені з використанням технології дистанційного відкриття рахунків депозиту через систему Приват24. Облік коштів на відповідних рахунках підтверджується виписками №39K5MQEHULN325UB, №08C0TKF32N2IGC73, № 53PF0MR1UF200FUO, № RT6AP93IEA295KSU від 23 травня 2018 року.

Відповідно до пп. 1.1.1.18 Умов та правил надання банківських послуг у редакції від 01 січня 2014 року, що за своєю правовою природою є публічною офертою, яка містить умови і правила надання послуг банком і його партнерами, дистанційне обслуговування - це комплекс інформаційних послуг за рахунком Клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень Клієнта.

Підпунктом 1.1.1.63 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що система Internet Banking Приват24 - це система дистанційного обслуговування Клієнтів, в т.ч. її мобільна версія.

Як встановлено пп. 2.2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, Клієнт передає, а Банк приймає грошові кошти (далі Вклад) у розмірі та на строк, зазначені в Заяві на оформлення вкладу (далі - Заява). Банк для зарахування суми Вкладу відкриває Клієнту депозитний рахунок (номер рахунку зазначений в Заяві) і зобов`язується виплатити Клієнту Вклад і проценти згідно з обумовленими умовами. При оформленні депозитів за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування, Клієнт дає дистанційне розпорядження (подає заявку) Банку на відкриття депозитного особового рахунку, в якому вказує необхідні дані. Після подачі заявки, зазначена сума списується для відкриття договору на зазначений термін.

Згідно з пп. 2.2.1.2 Умов та правил надання банківських послуг при оформленні депозитів за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування Банк не видає Клієнту платіжну картку.

Отже, в Умовах та правилах надання банківських послуг, відповідач передбачає таку форму укладення договору, при якій використовуються системи дистанційного банківського обслуговування. Депозитний вклад після подачі клієнтом заявки списується для відкриття договору на визначений термін.

Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, договір укладений дистанційно між позивачем та відповідачем є договором приєднання.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо відсутності письмових договорів банківського вкладу, оскільки укладення таких договорів відбулося в системі інтернет-банкінгу Приват24 з передбаченими рівнями індентифікації клієнта на умовах та в порядку, передбаченому Правилами інтернет-банкінгу Приват24, розробленими та запропонованими в системі послуг ПАТ КБ «ПриватБанк».

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 757/50728/17 (провадження № 61-10943 св 19) зазначає, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Як вбачається із наданих виписок, підписаних заступником керівника відділення з обслуговування клієнтів Горзовою Іванною Василівною з проставлянням печатки Печерської філії ПАТ КБ «ПриватБанк», у 2013-2014 роках ОСОБА_1 було здійснено депозитні вклади до ПАТ КБ «ПриватБанк» на суми 20 271,79 грн., 40 000,00 грн. та 50 707,94 грн.

Аналізуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що договори між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» є укладеними та факт внесення позивачем грошових коштів на відповідні рахунки є підтвердженим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Як визначено у ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно з ч. 1 ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Як видно із матеріалів справи, 28 жовтня 2015 року (вх. № 407241) ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання вказаних депозитних договорів.

Проте, у відповіді від 09 листопада 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20151028/2333 ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 , що банк не в змозі повернути кошти, оскільки через політичні події в країні виникли складнощі із обслуговуванням депозитів і рахунків, відкритих в кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк».

Пунктом 1.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].

Згідно з п. 2.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, за договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 5 постанови Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території АР Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Разом з тим, припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. До того ж, стороною договору є не відокремлений структурний підрозділ, а ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Статтею 96 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк».

Аналогічний підхід висловив і Верховний Суд у своїх постановах від 01 серпня 2019 року у справі № 757/15700/16-ц (провадження № 61-18899св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 759/4276/15-ц (провадження № 61-13124св18), від 08 серпня 2018 року у справі № 369/4859/15-ц (провадження № 61-15530св18).

Також Верховний Суд у схожих правовідносинах сформував позицію, що оскільки договори укладено із ПАТ КБ «ПриватБанк», тому відповідач, як фінансова установа зобов`язаний був забезпечити облік всієї банківської інформації, у тому числі і проведеної філіями. Отже, припинення діяльності відділення банку на території АР Крим не є наслідком припинення договірних відносин між сторонами та не знімає з банку відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань за договорами. Зазначена позиція знайшла своє відображення, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 757/15705/16-ц (провадження № 61-23343св18).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та критично оцінює твердження відповідача, що він не несе відповідальності за неповернення суми вкладу та виплати відсотків Кримською філією ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З висновку Європейскього Суду з прав людини, викладеного у справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.

Отже, відмовляючи повернути кошти, які належать на праві власності позивачеві, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Зокрема, у статті 1 Протоколу № 1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язаний був на вимогу ОСОБА_1 виплатити останньому суму вкладу з нарахованими відсотками.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач порушив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

При обрахунку інфляційних втрат суд першої інстанції правильно врахував рекомендації Верховного Суду України, викладені у листі № 62-97 від 03 квітня 1997 року «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

Так, за змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданих позивачем, суд з ним погоджується

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідачем не надано будь-яких достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження виплати позивачу суми вкладу та сплати відсотків за договорами, відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту укладення між сторонами спірних договорів та, відповідно, необґрунтованості позовних вимог, оцінюються колегією суддів критично, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так як оскаржуване АТ КБ «ПриватБанк»судове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 рокуухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновків суду першої інстанції скаржник не спростував, тому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись ст. ст. 351, 352, 354, 355, 356, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.П. Коцюрба

Судді: І.М. Білич

Т.А. Слюсар