Справа № 265/6655/20

Провадження № 2/265/276/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Адамової Т. С.,

за участю секретаря судового засідання Онищука О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням,

за участю:

представника позивачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 , -

В С Т А Н О В И В :

20 жовтня 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Маріупольської міської ради з позовом про визнання за нею права користування житловим приміщенням, а саме квартирою, загальною площею 69,84 кв.м., житловою площею 47,76 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що вона зареєстрована та мешкає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 , частка якої нею приватизована у 2000 році та видано свідоцтво на право власності, а частку, як склад квартири НОМЕР_6 , вона отримала на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради № 150 від 17.06.2015 року, у зв`язку з чим на її ім`я було видано ордер № 007201 від 22 червня 2015 року на склад сім`ї з двох осіб: на неї та онука ОСОБА_4 . Таким чином, вони з онуком стали користувачами вказаної квартири, частка з якої знаходиться в її власності, а частка неприватизована. Після отримання ордеру вони звернулися до органу реєстрації осіб житлових приміщень задля упорядкування права користування та реєстрації в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її онук скоропостижно помер. З метою виключення нарахування плати за комунальні послуги на онука та з метою подальшої до приватизації означеної квартири, вона звернулася до комунальних служб, у тому числі до ЖКП «Азовжитлокомплекс», де дізналася, що не може здійснити до приватизацію, оскільки 28 вересня 2018 року знята з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначила, що вона дійсно у 2018 році здійснювала перереєстрацію в квартирі АДРЕСА_1 , щоб упорядкувати документи, однак про те, що знята з реєстрації в кімнаті дізналася лише після смерті онука. У урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 16 березня 2021 року просила суд визнати за нею право користування житловою кімнатою площею 13,04 кв.м. у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 , надану їй на підставі ордеру серії КО № 007201 від 22 червня 2015 року.

02 лютого 2021 року відповідачем в особі ОСОБА_5 наданий відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на наступне. Кімната житловою площею 13,04 кв.м. в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Вказана кімната знаходилася у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради № 150 від 17.06.2015 року. Інша частка зазначеної квартири, а саме дві кімнати загальною площею 34,72 кв.м. належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 24.02.2000 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, у зв`язку з чим 03.07.2020 року був знятий з реєстрації по спірній квартирі. Таким чином, по спірній квартирі існували два окремих особистих рахунки: згідно з першим: дві кімнати жилою площею 34,72 кв.м. приватизовані ОСОБА_1 . Згідно з другим: кімната жилою площею 13,04 кв.м. є вільною, оскільки ОСОБА_4 вибув 30.07.2020 року (у зв`язку із смертю), а ОСОБА_1 вибула 28.09.2018 року на підставі заяви про зняття з реєстрації місця проживання. Доказів мешкання та ведення спільного господарства позивача із онуком ОСОБА_4 не надано. Позивач не знаходиться на квартирному обліку як така, що потребує житло. Вона забезпечена житловою площею, а тому підстави для визнання за нею права користування ізольованою кімнатою, площею 13,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

16 березня 2021 року позивачкою надана відповідь на відзив, в якому вона зазначила, що спірна кімната площею 13,04 кв.м. в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 не є самостійним предметом найму, а входить до складу вказаної трикімнатної квартири. З приводу здійснення дій щодо перереєстрації зазначила, що реєстрація, зняття з реєстрації та знову реєстрація у квартирі АДРЕСА_1 була вимушеною обставиною, обумовленою приведенням у відповідність реєстраційного обліку щодо підтвердження її права на користування трикімнатною квартирою як цілим неподільним об`єктом, та саме таким чином вона діяла за наданими їй рекомендаціями від ЖКП «Азовжитлокомплекс» та органу ЦНАБ. При цьому, перереєстрація її за однією і тією же адресою не свідчить про втрату її права користування та закон не вимагає від неї вчиняти додаткові дії щодо підтвердження права у кімнаті, що не є самостійним предметом найму.

Разом із позовною заявою позивачкою подана заява про витребування доказів, в якій вона просила витребувати з управління оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради засвідчені належним чином копії усіх документів на підставі яких здійснювалася реєстрація та знаття з реєстрації ОСОБА_1 , починаючи з 22 червня 2015 року.

06 листопада 2020 року відповідачем Маріупольською міською радою надане клопотання про заміну на належного відповідача - виконавчий комітет Маріупольської міської ради.

16 березня та 24 березня 2021 року позивачкою надані клопотання про виклик свідків.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 23 жовтня 2020 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження. Крім того, витребувано з управління оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради засвідчені належним чином копії усіх документів на підставі яких здійснювалася реєстрація та знаття з реєстрації ОСОБА_1 , починаючи з 22 червня 2015 року.

Ухвалою суду від 24 листопада 2020 року замінено первісного відповідача Маріупольську міську раду на належного відповідача - виконавчий комітет Маріупольської міської ради.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, 22.02.2021 року надала заяву про розгляд справи в її відсутності за участю її представника ОСОБА_2 .

Представник позивачки ОСОБА_2 , діюча на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив. Просила позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Доповнила, що, оскільки спірна кімната є ізольованою, вона може бути окремим предметом договору найму жилого приміщення. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що дві кімнати, площею 34, 72 кв.м., трикімнатної квартири АДРЕСА_1 належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 24.02.00 року та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Четвертою Маріупольською держнотконторою 28.07.2015 року (а.с. 19, 50).

Кімната площею 13,04 кв.м. вказаної квартири була надана на підставі ордеру № 007201 від 22.06.2015 року ОСОБА_1 на сім`ю з двох осіб, у тому числі на онука ОСОБА_6 . Ордер виданий на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради № 150 від 17 червня 2015 року (а.с. 12, 15).

Як вбачається з копії особового рахунку № НОМЕР_2 , виданого 06.07.2020 року, 01 вересня 2015 року позивачка ОСОБА_1 та її онук ОСОБА_4 01 вересня 2015 року зареєструвалися у наданій їм на підставі ордеру від 22.06.2015 року кімнаті квартири АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що 24 червня 2020 року Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 18). У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 був знятий з реєстрації 03.07.2020 року (а.с. 19).

Судом встановлено, що на квартиру АДРЕСА_1 відкрито два особових рахунки: № НОМЕР_2 на кімнату площею 13,04 кв.м., та № 902812Б на кімнати площею 34,72 кв.м.

Як вбачається з копій вказаних особових рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_4 ОСОБА_1 28 вересня 2018 року знялася з реєстрації кімнати площею 13,04 кв.м. квартири АДРЕСА_1 , яка є державною власністю, та 08 жовтня 2018 року зареєструвалася у кімнатах площею 34,72 кв.м. цієї же квартири, що належить їй на праві власності.

При цьому, як пояснили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні, які є сусідами позивачки, квартира АДРЕСА_1 , раніше була комунальною власністю, де проживали по декілька сімей, як і більшість квартир на той час. З 2015 року, після надання ОСОБА_1 кімнати, що звільнилася в їх квартирі, вони з онуком стали проживати в усій квартирі, використовуючи всі три кімнати. Проживали вони однією сім`єю, вели сумісне господарство, мали спільний бюджет, робили разом ремонт, міняли вікна. Ніхто з них нікуди не виїжджав, про реєстрацію та зняття з реєстрації позивачки у вказаній квартирі їм нічого не відомо.

За даними Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, наданими відповідно до ухвали суду, з 14 березня 2018 року ОСОБА_1 три рази (14.03.2018 року, 25.09.2018 року та 08.10 2018 року) реєструвалася за адресою: АДРЕСА_1 , та два рази знімалася з реєстрації за вказаною адресою (19.09.2018 року та 28.09.2018 року). При цьому, як вбачається із заяв про реєстрацію та зняття з реєстрації, ОСОБА_1 не було конкретизовано, в яку саме частину квартири її зареєструвати (а.с. 46-63).

Підсумовуючи наведене, суд приймає до уваги твердження позивачки та її представника, що реєстрація, зняття з реєстрації та знову реєстрація у квартирі АДРЕСА_1 була вимушеною обставиною, обумовленою приведенням у відповідність реєстраційного обліку щодо підтвердження права на користування позивачкою трикімнатною квартирою як цілим неподільним об`єктом, та саме таким чином вона діяла за наданими їй рекомендаціями від ЖКП «Азовжитлокомплекс» та органу ЦНАБ.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх повнолітніх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Вказані правова позиція викладена в п. 9 постанови Пленуму ВСУ 3 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами житлового кодексу України із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму ВСУ № 15 від 28 травня 1998 року.

Як роз`яснив Пленум ВСУ в п. 15 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй в цьому.

Відповідно до абз. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням , в якому проживає особа на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин,а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п.1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії»). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі « МакКенн проти Сполученого Королівства»).

У п. 36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом ст.. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлено у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції залежить від фактичних обставин справи,а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995 року).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст.. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Отже, враховуючи той факт, що позивачка з 14 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року три рази реєструвалася та два рази знімалася з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , не вказуючи при цьому конкретні кімнати (особистий рахунок), беручи до уваги похилий вік позивачки, суд приходе до висновку, що ОСОБА_1 , продовжуючи користуватися спірною частиною квартири, наданою їй на підставі ордеру, не мала на меті її втрату, та має право на визнання право користування житловою кімнатою площею 13,04 кв.м. у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до ст.. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо). Згідно ст.. 47 ЖК України норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Таким чином, оскільки спірна кімната має площу 13,04 кв.м., вона не може бути надана іншій чужій особі для користування.

На підставі викладеного, суд приходе до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання за нею право користування житловою кімнатою площею 13,04 кв.м. у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 , наданою їй на підставі ордеру серії КО № 007201 від 22 червня 2015 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 263-265, ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІН НОМЕР_5 , право користування житловою кімнатою площею 13,04 кв.м. у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, якому повне рішення не були вручені у день його оголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках передбачених ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІН НОМЕР_5 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - виконавчий комітет Маріупольської міської ради, ЄРРПОУ 33852448, юридична адреса: місто Маріуполь проспект Миру 70.

Повний текст судового рішення виготовлено 25 травня 2021 року.

Суддя Адамова Т.С.