ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2021Справа № 910/13417/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., дослідивши матеріали господарської справи

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_1

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2

про стягнення 108174,98 грн,

Представники:

від позивача не прибув

від відповідача ОСОБА_3

від третіх осіб не прибули

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 108174,98 грн, з яких: 99490,00 грн страхового відшкодування, 6947,99 грн пені, 1736,99 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.

Так, 26.06.2017 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення пункту 16.13 Правил дорожнього руху перед поворотом ліворуч і розворотом не дав дорогу застрахованому позивачем автомобілю Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Суд своєю ухвалою від 10.09.2020 відкрив провадження у справі № 910/13417/20, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.09.2020 позивач подав заяву про поновлення через поважність причини пропущений строк подання позовної заяви та залучення до матеріалів справи доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку.

Так, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас, згідно з прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Заявник зазначив, що позов подано до суду з пропущенням строку позовної давності у зв`язку з хворобою та лікуванням представника.

Відповідач відхилив позовні вимоги, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 26.06.2017 (постанови про притягнення вказаної особи до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, вироку у кримінальній справі за ознаками статті 286 Кримінального кодексу України або спільного повідомлення про ДТП (Європротокол).

Також відповідач заявив про застосування строку позовної давності.

Відповідач вважає, що станом на час звернення з позовом до суду (03.09.2020) трирічний строк позовної давності закінчився, оскільки позивач виплатив страхове відшкодування 20.07.2017 (платіжне доручення № 14249 від 20.07.2017 на суму 122128,79 грн).

Суд своєю ухвалою від 09.12.2020 постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та залучити до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 (на стороні позивача) та ОСОБА_2 (на стороні відповідача), оскільки рішення у справі може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Позивач подав суду заяву про розгляд справи без участі його представника.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

20.07.2009 приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (страхувальник) уклали генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) №28-0199-0157 (далі - Договір-1).

Згідно з додатком № 28-0199-0157/17/0037 від 28.03.2017 Договору-1 страховик застрахував транспортний засіб «Volkswagen Т6 Kasten», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

26.06.2017 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Volkswagen Т6 Kasten», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки Національної поліції України про дорожньо-транспортну пригоду № 3017181246838596 з Централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України дорожньо-транспортна пригода 26.06.2017 сталась внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України.

Зазначена подія, відповідно до норм чинного законодавства України, була визнана страховим випадком, про що складено страховий акт від 19.07.2017, за яким до виплати підлягає 122128,79 грн.

20.07.2017 позивач виплатив товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» 122128,79 грн страхового відшкодування за ремонт транспортного засобу «Volkswagen Т6 Kasten», реєстраційний номер НОМЕР_2 (платіжне доручення № 14249 від 20.07.2017).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за полісом № АК/000307221 (далі - Договір-2) (ліміт відповідальності - 100000,00 грн, франшиза - 510 грн).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані окремими законодавчим актом - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Крім Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ці відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них (ч. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Водночас, цією ж статтею визначено, що якщо норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Отже, в цьому випадку питання конкуренції рівнозначних за юридичною силою законодавчих актів врегульовано за законодавчому рівні, визначивши Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спеціальним. Виходячи з принципу верховенства спеціальних норм над загальними нормами, при конкуренції норм до правовідносин у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підлягають застосуванню правові механізми, визначені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Аналогічну позицію щодо осіб, відповідальність яких застрахована, та щодо презумпції правомірності володіння транспортним засобом виклав Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 у справі 910/11424/17.

Обсяг прав, які набуває страховик, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, передбачено ст. 993 ЦК України, якою встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зміст цієї статті дублює положення ст. 27 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» і визначає можливість виникнення у страховика права регресу до заподіювача шкоди (суброгація).

Згідно з позицією Верховного Суду (постанови № 910/20199/17 від 01.06.2018, № 910/5092 від 14.05.2018 та № 922/1436/17 від 10.07.2018) виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Однак спеціальні норми названого Закону обмежують розмір шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала шкоди, зокрема:

- межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22);

- вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29);

- страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП (пункт 32.4 статті 32);

- не відшкодовується шкода, пов`язана із втратою товарної вартості транспортного засобу (пункт 32.7 статті 32);

- страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами пункту 12.1 статті 12 цього Закону.

Отже, страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов`язаний відшкодувати потерпілій стороні шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком та суми фактичних витрат, право на вимогу якої перейшло до страховика потерпілого у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, але на основі вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей та за мінусом франшизи.

Водночас чинним законодавством передбачено дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ (страховика) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ (страховика) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Отже, страховик приймає рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у справі 465/4621/16-к (постанова від 19 червня 2019 року) зазначила, що підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами господарського провадження від попереднього звернення чи не звернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист.

Вищевикладену позицію Велика Палата Верховного Суду підтримала у своїй постанові № 465/4287/15 від 11.12.2019 та зазначила, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV) не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Відповідач не надав суду заперечень проти розміру страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:

а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;

б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;

в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;

г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;

ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

До заяви додаються:

а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;

б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;

в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;

г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;

ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого;

д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;

є) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, -у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника;

є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Отже у позивача відсутній обов`язок щодо надання постанови суду про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення (ДТП).

Натомість, в силу приписів ст. 33-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 20 Закону України «Про страхування», саме відповідач зобов`язаний отримати всі документи, які відповідач вважає необхідними для виплати страхового відшкодування, в тому числі і постанову суду.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 99490,00 грн страхового відшкодування (10000-510).

Відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі статтями 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як зазначено вище позивач сплатив страхове відшкодування 20.07.2017. Враховуючи приписи ст. 253 ЦК України перебіг строку позовної давності розпочався з 21.07.2017.

Оскільки позивач подав позов до суду 03.09.2020, позивач пропустив трирічний строк позовної давності.

При цьому перебування представника позивача на лікарняному в період з 26.06.2020 до 08.08.2021 не є поважною причиною пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».

Покласти судові витрати на приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група».

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана через Господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 25.05.2021.

Суддя С. А. Ковтун