ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2021Справа № 910/894/21

За позовомПублічного акціонерного товариства «МТБ Банк»до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Кард» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімдистрибюшен»провизнання договору недійснимСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:не з`явивсявід відповідача 1:Приходько С.В.від відповідача 2:не з`явився

ОБСТАИВНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (надалі - «Банк») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Кард» (надалі - ТОВ «Севен Кард») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімдистрибюшен» (надалі - ТОВ «Сімдистрибюшен») про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 01.04.2018, укладеного між ТОВ «Севен Кард» та ТОВ «Сімдистрибюшен», недійсним, у зв`язку з тим, що такий договір укладений всупереч приписам чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що оскаржуваний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а неналежне виконання новим кредитором своїх зобов`язань за таким договором може мати значення для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Також у поданому відзиві на позовну заяву відповідач 1 вказує на не доведення позивачем наявності своїх порушених прав внаслідок укладення оспорюваного правочину.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач проти викладених у відзиві на позовну заяву тверджень відповідача 1 заперечує та вказує, що такий договір укладений з порушенням положень ст.ст. 227, 512, 514 Цивільного кодексу України, тому є підстави для визнання його недійсним. Крім того, позивач вказує на наявністю у нього порушеного права внаслідок укладання такого договору, оскільки за його умовами до нового кредитора була передана недійсна грошова вимога до позивача як боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 провадження у справі в частині позовних вимог Банку до ТОВ «Сімдистрибюшен» закрито, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.05.2021.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, на адресу суду направив клопотання, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

Представник відповідача 1 в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні 17.05.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача 1, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.2016 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Центр» та ТОВ «Сімдистрибюшен» (агент) був укладений агентський договір про забезпечення агентом здійснення операцій із застосування АПК №220316/01-АГ (надалі - «Агентський договір»), відповідно до п. 2.1 якого агент зобов`язується від імені та під контролем банку забезпечити приймання грошових коштів від платників із застосуванням АПК (апаратно-програмний комплекс агента) для подальшого перерахування грошових коштів банком отримувачам. За здійснення дій з приймання платежів із застосуванням АПК, банк сплачує агенту комісію у розмірі та порядку, визначеному формою «ТАРИФНА ТАБЛИЦЯ АГЕНТА» в додатку №3 до цього договору. Зазначена винагорода включає в себе оплату послуг, що надаються банку агентом. Комісія агента розраховується відповідно формули, що вказана в «ТАРИФНІЙ ТАБЛИЦІ АГЕНТА» додаток №3.

Згідно з п. 2.2 Агентського договору банк здійснює перерахування коштів за здійсненими операціями із застосуванням АПК, а саме платежів - на рахунки отримувачів, у відповідності до реєстрів, при наявності на транзитних рахунках, зазначених в розділі 3 цього Договору необхідної суми коштів. Перерахування коштів здійснюється у хронологічному порядку створення реєстрів. Перерахування коштів здійснюється на виконання вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, актів внутрішнього регулювання банку переказ коштів (у тому числі прийнятих комунальних та інших платежів від фізичних осіб) у національній та іноземних валютах через рахунки та без їх відкриття (незалежно від порядку оплати).

Пунктом 2.3 вказаного договору передбачено, що банк доручає агенту, а агент зобов`язується приймати на користь банку винагороду від платників та перераховувати її банку разом з прийнятими платежами.

За змістом п. 3.1.9 Агентського договору для забезпечення здійснення операцій за цим договором агент розміщує на транзитному рахунку, відкритому в банку відповідну суму коштів, яка є добовим лімітом для виконання агентом зобов`язань по прийому платежів від платників. На підставі реєстрів, що формуються на підставі прийнятих платежів, банк здійснює списання коштів з транзитного рахунку на рахунки отримувачів /операторів з якими укладені відповідні операційні договори на приймання платежів.

15.07.2017 у ТОВ «Сімдистрибюшен» відповідно до умов Агентського договору перерахувало платіж в розмірі 300 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №5229 від 15.11.2017, в якому було зазначено призначення платежу: «Забезпечення прийнятих платежів згідно Агентської угоди №220316/01-АГ від 22.03.2016 р.».

01.04.2018 між ТОВ «Сімдистрибюшен» (первісний кредитор) та ТОВ «Севен Кард» (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги (надалі - «Договір»), за змістом п. 1.1 якого за цим договором первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за Агентським договором, що укладений між первісним кредитором та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Центр» (боржник).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що за цим договором новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором у сумі 396 223,64 грн.

Згідно з п. 1.3 Договору право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 396 223,64 грн. за основним договором підтверджується наступними актами приймання-передачі наданих агентських послуг та платіжними дорученнями, які є невід`ємною частиною цього договору і передаються первісним кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами цього договору: платіжне доручення №5229 від 15.11.2017 на суму 300 000,00 грн.; акт приймання-передачі наданих агентських послуг від 31.10.2017 на суму 67 594,62 грн.; акт приймання-передачі наданих агентських послуг від 30.11.2017 на суму 28 629,02 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору підписанням цього договору сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором.

За змістом п. 2.2 Договору одночасно з підписанням цього договору первісний кредитор передає новому кредитору повідомлення до боржника про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Обов`язок направлення повідомлення боржнику покладається на первісного кредитора.

30.10.2018 рішенням Національного банку України №729-ш було відкликано в ПАТ КБ «ЦЕНТР» банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, а також виключено ПАТ КБ «ЦЕНТР» із Державного реєстру банків у зв`язку з його реорганізацією шляхом приєднання до Банку за спрощеною процедурою.

Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності Договору.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним Договору позивач вказує на те, що вимога ТОВ «Сімдистрибюшен» про стягнення з ПАТ «КБ «ЦЕНТР» грошових коштів у розмірі 396 223,64 грн. є недійсною, а відтак сторонами у оспорюваному договору були відступлені права на недійсні вимоги.

Також позивач вказує, що відповідачем 1 не було виконано обов`язків з перерахування грошових коштів на користь первісного кредитора за відступлене право вимоги, направлення на адресу боржника повідомлення про здійснене відступлення, а також реєстрації в реєстрі комерційних агентів (комерційних представників банків).

Щодо твердження позивача про недійсність вимоги, переданої новому кредитору за Договором суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 513, 514, 516 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

В постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Суд відзначає, що у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.

При цьому не слід ототожнювати дійсність вимоги лише з розміром боргу по договору, відносно якого така вимога відступається, що є помилковим.

Насамперед, при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі № 904/8978/17, від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі № 9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (ст.11 ЦК), як елементу зобов`язального правовідношення (ст. 502 Цивільного кодексу України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

При укладенні Агентського договору, сторони погодили всі його істотні умови, такий договір недійсним не визнавався, а його зміст не містить умов щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди будь-якої зі сторін цього договору.

Укладаючи оспорюваний позивачем Договір, за яким було відступлено право вимоги стягнення грошових коштів по Агентському договору, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов; визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора; первісний кредитор надав новому кредитору документи на підтвердження існування вимоги, що передається.

Враховуючи, що позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, в силу прямого припису ст. 204 Цивільного кодексу України її правомірність презюмується.

Наведене у сукупності надає підстави для висновку про помилковість доводів позивача щодо недійсності переданої за Договором вимоги лише з огляду на розмір боргу за договором, право вимоги по якому відступається, оскільки визначення дійсності вимоги пов`язане з іншими критеріями, про що зазначалося вище.

В той же час необхідно зазначити, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на його зміст зобов`язального правовідношення, а відтак права боржника щодо нового кредитора залишаються такими, як і його права щодо первісного кредитора. У разі заміни кредитора законодавчо передбачено способи захисту інтересів як боржника (стаття 518 Цивільного кодексу України), якому надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж саме заперечення, які він мав проти первісного кредитора (наприклад зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов`язанні із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо), так і нового кредитора (стаття 519 Цивільного кодексу України), перед яким старий кредитор буде відповідати у зобов`язанні за недійсність переданої йому вимоги.

Тобто відповідальність первісного кредитора може настати, якщо передана вимога є недійсною внаслідок припинення первісного зобов`язання (виконанням, неможливістю виконання тощо) або в разі визнання недійсним правочину, який був підставою виникнення первісного зобов`язання.

Сам по собі факт укладення Договору не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який вказано у спірному договорі у ході його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів по основному зобов`язанню, що фактично і мало місце у межах справи №916/3129/20, по якій вирішувалося питання про стягнення заборгованості з Банку за Агентським договором.

Відносно посилання скаржника на обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за Договором, то вони не визначаються жодною нормою матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги.

Більш того, щодо наявності порушеного права позивача суд відзначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За загальним правилом, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15).

Зміна особи кредитора не тягне за собою збільшення обсягу кредиторських вимог кредиторів до боржника у зв`язку зі зміною особи кредитора, не зменшує обсягу прав позивача у зобов`язанні та не ставить позивача після заміни особи кредитора у становище гірше, ніж те, у якому він знаходився до заміни.

В той же час суд відзначає, що позивачем не доведено суду яким чином оскаржуваний у даній справі договір порушив його права та законні інтереси, на захист яких був поданий даний позов.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд відзначає, що позивачем не доведено допустимими і достовірними доказами порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваного Договору та, відповідно, наявності у нього правових підстав для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.05.2021.

Суддя В.П. Босий