ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2021 р. Справа№ 910/17757/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Попікової О.В.

Євсікова О.О.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021, повний текст якого складено 02.02.2021,

у справі №910/17757/20 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про відшкодування 130 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (надалі - відповідач) про стягнення 130 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування, згідно Договору добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №018208/4605/0000011 від 27.01.2020, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 130 000,00 грн.

В якості правових підстав позову позивач посилається на ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 12, 22, 29 Закону України «Про обов`язкове срахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 993 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17757/20 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" відшкодування у сумі 130 000,00 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17757/20 в частині задоволених вимог скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В решті позову залишити без змін.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ст. 12, 22, 29 Закону України «Про обов`язкове срахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у межах страхової суми 130 000,00 грн, зазначеної у Полісі №АО/4726281, відповідач виплатив позивачу 123 853,12 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №1022 від 15.02.2021.

Скаржник наполягає, що при здійсненні розрахунку страхового відшкодування, необхідно застосовувати коефіцієнт зносу складових транспортного складових транспортного засобу - 0,4053 та сума страхового відшкодування складає 123 853,12 грн. При цьому скаржник посилається на ст. 29 Закону України №1961-ІV та вказує, що при виплаті страхового відшкодування у вказаній сумі ним враховано Звіт №2904 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, проведеного на замовлення позивача

До апеляційної скарги відповідач долучив:

- Страховий акт №175/037/007142/21/1 на суму 123 853,12 грн;

- Платіжне доручення №1022 від 15.02.2021 на суму 123 853,12 грн;

- Звіт №2904 датований від 06.04.2020.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надалав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Позивач про відкриття апеляційного провадження у даній справі належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучене поштове повідомлення №04116 34213490, відповідно до якого ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження від 22.03.2021 позивачу врчено 30.03.2021.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 поновлено Приватному акціонерному товариству "Українська пожежно-страхова компанія" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17757/20. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17757/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 14.04.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 14.04.2021.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 130 000,00 грн, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 ГПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

27.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_1 (далі - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" №018208/4605/0000011, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом - легковим автомобілем "Volkswagen Touareg", державний номерний знак НОМЕР_1 , його окремих частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

21.03.2020 о 19 год. 25 хв. в м. Рівне по вул. Соборна,19/21, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом "Peugeot" д.н.з. НОМЕР_2 , не врахувала дорожньої обстановки на регульованому перехресті з вул. Чорновола при повороті ліворуч, не надала перевагу в русі транспортному засобу "Volkswagen Touareg", д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у зустрічному напрямку прямо, та скоїла з ним зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Згідно з Рахунком № Сч-002291337 від 02.04.2020, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування ТОВ "Вік-Експо", вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Volkswagen Touareg", д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП склала 180 715,86 грн.

Позивач з урахуванням умов Договору обов`язкового страхування наземного транспорту, склав страховий акт № 00349414 від 28.04.2020, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки "Volkswagen Touareg", д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 181 315,86 грн з урахуванням послуг евакуатора.

На підставі складеного страхового акту № 00349414 від 28.04.2020 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА", виконуючи свої зобов`язання за договором, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 149 815,86 грн. на рахунок ТОВ "Вік-Експо", що підтверджується платіжним дорученням № 149214 від 29.04.2020 на суму 149 815,86 грн, копія якого долучена до матеріалів справи. При цьому, страховик утримав із суми страхового відшкодування, належної до сплати страхувальнику, частину несплаченої суми страхового платежу за договором у розмірі 31 500,00 грн.

Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 130 000,00 грн, враховуючи ліміти полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/004726281.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Предметом розгляду даної справи є спір між двома страховими компаніями щодо розміру відшкодування витрат, понесених у зв`язку з виплатою коштів страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту.

Виходячи із доводів апеляційного оскарження, фактично вимоги скаржника у даній справі зводяться до наявності правових підстав застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу - 0,4053 при розрахунку страхового відшкодування.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на таке.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

В ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 у справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Peugeot" д.н.з. НОМЕР_2 , яким скоєно ДТП, застрахована у відповідача згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/004726281, то відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА", виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки "Peugeot" д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_2 .

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина водія ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Рівненського міського суду від 27.04.2020 у справі №569/5036/20, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля "Peugeot" д.н.з. НОМЕР_2 , відшкодовується ним, як володільцем цього транспортного засобу на момент скоєння ДТП.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки "Peugeot" д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідач), згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/004726281.

За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатувала автомобіль марки "Peugeot" д.н.з. НОМЕР_2 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована відповідачем.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, виплата страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.

Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв`язку з цим набув прав кредитора за договором обов`язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов`язанні), та страховиком за договором обов`язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.

Заміна кредитора у зобов`язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов`язання - права і обов`язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.

При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).

Тобто, з наведених обставин вбачається, що позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом № АО/004726281 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Як встановлено судом, умовами полісу № АО/004726281 розмір франшизи встановлено в сумі 00,00 грн. Водночас, ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих вказаним полісом встановлений у розмірі 130 000,00 грн.

Зважаючи на викладене, оскільки відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом № АО/004726281, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, оскільки матеріалами справи підтверджуються фактичні витрати у розмірі 149 815,86 грн, розмір яких відповідачем не спростований, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн (в межах ліміту відповідальності страховика).

У доводах апеляційного оскарження відповідач зазначає, що відповідно до ст. 12, 22, 29 Закону України «Про обов`язкове срахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у межах страхової суми 130 000,00 грн, зазначеної у Полісі №АО/4726281, відповідач виплатив позивачу 123 853,12 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №1022 від 15.02.2021.

Скаржник наполягає, що при здійсненні розрахунку страхового відшкодування, необхідно застосовувати коефіцієнт зносу складових транспортного складових транспортного засобу - 0,4053 та сума страхового відшкодування складає 123 853,12 грн. При цьому скаржник посилається на ст. 29 Закону України №1961-ІV та вказує, що при виплаті страхового відшкодування у вказаній сумі ним враховано Звіт №2904 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, проведеного на замовлення позивача.

Відповідачем на підтвердження своєї позиції з приводу необхідності застосування коефіцієнту зносу складових транспортного засобу - 0,4053 до апеляційної скарги долучено страховий акт №175/037/007142/21/1 від 15.02.2021 на суму 123 853,12 грн; платіжне доручення №1022 від 15.02.2021 на суму 123 853,12 грн; звіт №2904 датований від 06.04.2020.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач в ході розгляду даної справи не подавав означені докази до суду першої інстанції.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції прийняв судове рішення, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (у даному випадку рецензію), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції. Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.

Враховуючи положення статтей 162-165 ГПК України, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не повідомляв суд про неможливість надання страхового акту №175/037/007142/21/1 від 15.02.2021 на суму 123 853,12 грн; платіжного доручення №1022 від 15.02.2021 на суму 123 853,12 грн; звіт №2904 датований від 06.04.2020.

Відтак, враховуючи ч. 3 ст. 269 ГПК України, ч. 1, 4 ст. 80, п. 6 ч. 3 ст. 165 ГПК України вказані докази відповідач мав би надати суду, ще під час подання відзиву на позовну заяву та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що відповідач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Більш того, посилаючись на зазначені докази, відповідач у доводах апеляційної скарги не обґрунтовує причини неподання цих доказів до місцевого господарського суду.

До того ж, звіт №2904, на який посилається відповідач, датований від 06.04.2020, проте, жоден із сторін не подав цього звіту місцевому господарському суду та не зазначав про неможливість його подачі під час розгляду справи у суді першої інстанції, не повідомляв про його наявність.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції названі докази не приймає до уваги, як такі що поданні з порушенням процедури подачі доказів у справі, та при апеляційному перегляді даної справи правову оцінку їм не надає.

Крім того, як було зазначено судом, страховий акт №175/037/007142/21/1 на суму 123 853,12 грн, платіжне доручення №1022 на суму 123 853,12 грн, датовані від 15.02.2021, тобто після прийняття судового рішення у цій справі (02.02.2021).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Водночас, зазначаючи про порушення судом норм процесуального та матеріального права, скаржник вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн, позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 1/19ю від 11.12.2019, Додаток №1 до Договору, розрахунок витрат на правову допомогу, рахунок № 72 від 09.11.2020 на суму 5000,00 грн, Акт надання послуг № 72 від 09.11.2020 на суму 5000,00 грн, платіжне доручення № 001676 від 10.11.2020 на суму 5 000,00 грн, ордер серія КС № 138664 та Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5225/10.

Згідно з пунктами 4.1. та 4.2 Договору про надання правової допомоги № 1/19ю від 11.12.2019 ціна Договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угод і до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін. Вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок.

Відповідно до п. 4.3 Договору про надання правової допомоги № 1/19ю від 11.12.2019 оплата за даним Договором здійснюється не пізніше 5 днів з моменту отримання клієнтом рахунку від бюро. Такий рахунок за вибором бюро може бути надіслано поштовою кореспонденцією та/або поданий до канцелярії клієнта.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної із сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація. Акт прийому-передачі наданих послуг передається до канцелярії клієнта бюро особисто, або надсилається поштовою кореспонденцією. (п. 4.5. Договору про надання правової допомоги № 1/19ю)

Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги № 1/19ю визначено, що клієнт доручає АБ "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільними або господарським судочинством у кількості 9 штук за переліком справ, зокрема за справою: страховий випадок - 21.03.2020, страховий акт - 00349414, дата страхового відшкодування - 29.04.2020, сума страхового відшкодування - 181315,86 грн., страхувальник - ОСОБА_1 . Адвокатське бюро після одержання матеріалів (справ) від клієнта, клієнт зобов`язаний здійснити оплату послуг протягом 5 робочих днів на рахунок адвокатського бюро у розмірі 5 000,00 грн. за кожну справу з переліку в безготівковій формі на підставі виставленого рахунку адвокатським бюро, яке в свою чергу має здійснити такий чіткий перелік дій п кожній справі окремо, про що в подальшому звітує клієнту та на вимогу клієнта надсилає (надає) на його поштову (юридичну) адресу підтверджуючі документи та звіт про виконану роботу.

Згідно з розрахунком витрат на правову допомогу, заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу складається з:

- повний збір та аналіз усіх документів по страховій справі - 2000,00 грн;

- дослідження, оцінка документів. Копіювання всіх наявних матеріалів у 2-х примірниках для подальшого направлення матеріалів до суду та відповідачу - 1000,00 грн;

- написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу - 2000,00 грн.

В свою чергу, згідно з Акту наданих послуг № 72 від 09.11.2020, адвокатом були виконанні наступні роботи: виїзд в страхову компанію "Уніка", повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі - 2 000,00 грн; дослідження та оцінка переданих клієнтом та бюро документів на предмет належності, допустимості достовірності цих документів як доказ у судовому провадженні, обрання способу захисту та інтересів клієнта, копіювання всіх наявних матеріалів у 2х примірниках для подальшого направлення матеріалів до суду та відповідачу - 1 000,00 грн; написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу - 2 000,00 грн.

При розгляді заяви позивача судом враховано, що у п. 9 ч. 1 ст. 1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" установлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 19 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відтак, така послуга як направлення документів відповідачу, їх копіювання та виїзд для отримання документів, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст. 1, 19 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому такі витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат, зокрема судового збору, здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 у справі №910/17757/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.В. Попікова

О.О. Євсіков