ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2021 р. Справа №914/1029/19

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМатущака О.І.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

За участю представників учасників у справі від:

ПозивачОрел С.С. (адвокат) в режимі відеоконференціїВідповідачСливка В.В. (адвокат, ордер ВС№1004982 від 16.02.2021)

розглянувши апеляційні скарги: 1) Комунального підприємства Стрийтеплоенерго, м. Стрий, Львівська область б/н від 19.02.2021

2) Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ №39/5-1439-21 від 19.02.2021

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 26.01.2021, повне рішення 03.02.2021 (Н.В. Мороз)

у справі № 914/1029/19

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ

до відповідача:Комунального підприємства Стрийтеплоенерго, м. Стрий, Львівська область

про стягнення 310 643, 37 гривні

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

До Господарського суду Львівської області звернулось Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом до Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» про стягнення 136281,50 грн - пені, 52183,29 грн 3% річних та 122178,58 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі договору постачання природного газу № 6225/1718-ТЕ-21 від 10.10.2017 в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару. Внаслідок зазначеного, на підставі пункту 8.2. договору та статті 625 Цивільного кодексу України нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням господарського суду Львівської області від 19.09.2019 позов задоволено частково. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 914/1029/19 рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2019 у справі № 914/1029/19 залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2020 касаційну скаргу Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 у справі №914/1029/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звернув увагу на те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Зокрема, проводячи розрахунки за надані послуги у визначений у Порядком спосіб, сторонами було змінено порядок і строки виконання відповідачем грошових зобов`язань, які зазначені у договорі. Таким чином, є хибними висновки судів про обґрунтованість нарахування позивачем сум інфляційних втрат та 3 % річних на грошові кошти, сплачені у визначений у Порядку спосіб, та, відповідно, висновки про стягнення відповідних сум з відповідача.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що судами першої та апеляційної інстанції не надано належної оцінки доказам у справі щодо оплати відповідачем отриманого природного газу. Так, судами зазначено, що частина заборгованості за отриманий згідно з договором природний газ сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Такі висновки зроблені без належного дослідження наявних в матеріалах справи банківських виписок, платіжних доручень, зокрема щодо «призначень платежів». Тобто суди достеменно не встановили, яким чином сплачувались відповідні кошти. Також, внаслідок неналежного встановлення судами першої та апеляційної інстанції обставин, яким чином сплачувались кошти в рахунок погашення заборгованості за договором, суди не дослідили чи погашення заборгованості за договором відбувалось у порядку, визначеному Порядком № 217 та чи мав можливість відповідач самостійно впливати на своєчасність розрахунків, чи ні.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021 позов задоволено частково; стягнуто з КП «Стрийтеплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 68140,75 грн - пені, 52183,29 грн - 3% річних, 122178,58 грн - інфляційних втрат та 4660,00 грн - судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення 68 140,75 грн відмовлено, у зв`язку із зменшенням судом пені в порядку ст. 233 Господарського кодексу України.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, свої зобов`язання по оплаті вартості отриманого у період з жовтня 2013 року по квітень 2018 року природного газу виконував неналежним чином та з порушенням передбаченого умовами договору терміну розрахунків. Суд зазначив, що нарахування пені здійснювалося виключно на суми заборгованості, сплаченої власними коштами, а не на суми оплат, здійсненні відповідно до постанови КМУ від 04.03.2021 №256.

Рішення суду в частині зменшення пені на 50% обґрунтоване тим, що відповідач не є кінцевим споживачем природного газу, а розрахунок за природний газ у значній частині здійснюється державними коштами. При цьому взято до уваги важке матеріальне становище відповідача.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

КП «Стрийтеплоенерго» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у розмірі 21 211, 19 грн, з яких: 17595,65 грн пеня, 3 615, 54 3% річних, у відповідності до контррозрахунку відповідача; судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

В апеляційній скарзі скаржник покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки рішенням суду не враховано усіх доводів відповідача та не зазначено мотивів такого неврахування, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Свої доводи обґрунтовує наступними обставинами:

-прострочення, на які вказує позивач, виникли внаслідок неправильно зарахування коштів у розмірі 4 387 600 грн, що надійшли 05.02.2018 з рахунку відповідача в порядку, передбаченому Порядком №256, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256,

-зарахування субвенцій не у відповідності до призначень платежів та не у відповідні періоди, як от зарахування позивачем субвенційних коштів, які надійшли в лютому-березні 2018 року з призначенням платежу за природний газ за 2017 рік здійснено за листопад 2017 року, хоча такі мали бути зараховані позивачем, починаючи з першого місяця прострочення, тобто з жовтня 2017 року;

-з 01.01.2018 як позивач, так і відповідач є учасниками розрахунків згідно з Постановою КМУ від 04.03.2002 № 256, відповідно до якої позивач зобов`язаний зараховувати оплату субвенційними коштами для погашення заборгованості за минулі періоди. Відтак порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором за період жовтень 2017 квітень 2018 змінилися щодо тих сум заборгованості, які були погашені на виконання вимог спеціального законодавства;

-підписання спільних протокольних рішень не є обов`язковою умовою для реалізації державою програми з компенсації нарахованих субвенції;

-відповідач не бере участі у розподілі отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд, а лише автоматично перераховує грошові кошти зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами;

-частина оплат за поставлений природній газ здійснюється за рахунок державних субвенцій, а тому відповідач не має можливості впливати на порядок розподілу коштів, що надходять на його рахунок із спеціальним режимом використання.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача АТ "НАК "Нафтогаз України" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що нарахування пені не здійснювалось позивачем на суми оплат, проведені відповідачем відповідно до Порядку №256. Вказує, що відповідач мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, з метою недопущення порушення термінів розрахунків. Зазначає, що твердження відповідача про те, що погашення заборгованості в порядку, визначеному Порядком №256, змінює порядок та строки розрахунків є необґрунтованими та безпідставним. Окрім цього покликається на відсутність укладених спільних протокольних рішень, оскільки лише їх укладення між сторонами змінює строки виконання грошових зобов`язань. З огляду на що вважає, що пеня, 3 % річних та інфляційні втрати нараховано позивачем відповідно до умов договору та чинного законодавства.

АТ "НАК "Нафтогаз України" подано апеляційну скаргу в частині відмови у стягненні пені, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов цього договору. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів та держави. Вважає, що така підстава для зменшення неустойки, як несвоєчасний розрахунок контрагентів відповідача не може бути підставою для зменшення пені, оскільки неналежне планування господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших суб`єктів господарювання.

Просить суд врахувати, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів.

Покликається на те, що судом не враховано, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором постачання природного газу, а збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що КП «Стрийтеплоенерго» знаходиться у важкому фінансовому становищі, причиненому значною дебіторською заборгованістю (зокрема, несвоєчасне фінансування бюджету за надані населенню субсидії та пільг споживачам КП «Стрийтеплоенерго»). Покликається на відсутність можливості розпоряджатися коштами, які надходять та одразу підлягають розподілу і автоматичному перерахунку на користь гарантованого постачальника.

Клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача навели свої доводи та заперечення по суті апеляційних скарг.

Фактичні обставини справи.

Як підтверджується матеріалами справи, 10.10.2017 між позивачем (постачальником) та відповідачем (споживачем) укладено договір постачання природного газу №6225/1718-ТЕ-21 (надалі договір), відповідно п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно п. 3.7. договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, на виконання зобов`язань за договором, позивачем протягом жовтня 2017 квітня 2018 поставлено, а відповідачем прийнято природний газ, загальною вартістю 41 566 120,22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, а саме:

- акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 1 665 962,04 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 6 559 692,54 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 7 683 604,15 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 8 530 121,30 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 8 957 193,13 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 на суму 7 778 763,35 грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2018 на суму 390 783,71 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені акти підписані повноважними представниками сторін договору та скріплені їх печатками.

Пунктом 6.1. договору передбачено, зокрема, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договору.

У пункті 6.2. Договору сторонами визначено, що оплата за природний газ повинна бути здійснена до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пп. 4 п. 6.3. Договору, оплата за природний газ здійснюється таким чином: шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат. Проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (п. 8 пп. 8.2-8.3 договору).

На підставі п. 2 Додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до договору, абзац третій п. 6.1. договору викладено в наступній редакції: «Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором».

Також, на підставі п. 4 Додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до договору, пп. 4 п. 11.3. договору викладено в наступній редакції: «будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору».

Як вбачається з копій платіжних доручень від 05.02.2018 №4; від 09.02.2018 № 5; від 28.02.2018 № 6; від 01.03.2018 № 7; від 27.03.2018 № 22; від 30.03.2018 № 23; від 26.04.2018 № 25 та з копії банківської виписки про перерахунок субвенційних коштів від 05.02.2018, розрахунок з позивачем частково здійснювався субвенційними коштами.

Окрім цього судом також досліджено надані відповідачем платіжні доручення від 04.01.2018 № 265056718, від 05.01.2018 № 265263650, від 09.01.2018 № 265517667, від 10.01.2018 № 265812701, від 11.01.2018 № 266002433, від 12.01.2018 № 266168954, від15.01.2018 № 266396301, від 16.01.2018 № 266524674, від 17.01.2018 № 267000286, від 18.01.2018 № 267221645, від 19.01.2018 № 267444030, від 22.01.2018 № 267847428, від 23.01.2018 № 268266799, від 24.01.2018 № 268581287, від 25.01.2018 № 268841334, від 26.01.2018 № 268931769, від 29.01.2018 № 270117104, від 30.01.2018 № 270326846, від 31.01.2018 № 270720331, від 01.02.2018 № 271098166, від 02.02.2018 № 271297721, від 05.02.2018 № 271482350, від 06.02.2018 № 271905930, від 07.02.2018 № 272134708, від 08.02.2018 № 272439245, від 09.02.2018 № 272734807, від 12.02.2018 № 273069225, від 13.02.2018 № 273501271, від 14.02.2018 № 273725090, від 15.02.2018 № 273970032, від 16.02.2018 № 274227291, від 19.02.2018 № 274447504, від 20.02.2018 № 274980412, від 21.02.2018 № 275204959, від 22.02.2018 № 275514144, від 23.02.2018 № 275722668, від 26.02.2018 № 275975521, від 27.02.2018 № 277281125, від 28.02.2018 № 277517632, від 01.03.2018 № 277907199, від 02.03.2018 № 278168259, від 03.03.2018 № 278342229, від 05.03.2018 № 278512015, від 06.03.2018 № 278869231, від 07.03.2018 № 279123390, від 12.03.2018 № 279548229, від 13.03.2018 № 280264491, від 14.03.2018 № 280523987, від 15.03.2018 № 280804150, від 16.03.2018 № 281112891, від 19.03.2018 № 281424835, від 20.03.2018 № 282828698, від 21.03.2018 № 282144325, від 22.03.2018 № 282388600, від 23.03.2018 № 282629997, від 26.03.2018 № 283053170, від 27.03.2018 № 284094456, від 28.03.2018 № 284559062, від 29.03.2018 № 284784710, від 30.03.2018 № 285032867, від 30.03.2018 № 285032867, від 02.04.2018 № 285400890, від 03.04.2018 № 285760261, від 04.04.2018 № 285972577, від 05.05.2018 № 286255370, від 06.04.2018 № 286538473, від 10.04.2018 № 286888101, від 11.04.2018 № 287289775, від 12.04.2018 № 287555466, від 13.04.2018 № 287815554, від 16.04.2018 № 288182147, від 17.04.2018 № 288493858, від 18.04.2018 № 288866505, від 19.04.2018 № 289175463, від 20.04.2018 № 289455288, від 23.04.2018 № 289789546, від 24.04.2018 № 290199164, від 25.04.2018 № 290519462, від 26.04.2018 № 290690272, та встановлено, що оплата за природний газ згідно таких здійснювалась з призначенням платежу «Розп. коштів на вик. п. КМУ від 18.06.2014 р №217 в. т.ч. ПДВ, договір № 6225/1718-ТЕ-21 від 10.10.2017».

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо оплати отриманого природного газу, перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 310 643,37 грн, з якої 136 281,50 грн - пені; 52 183, 29 грн - 3% річних та інфляційні втрати в сумі 122 178,58 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом до КП Стрийтеплоенерго про стягнення 310 643, 37 грн.

Оцінка суду.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання відповідно до статті 174 Господарського кодексу Україну є господарський договір.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Приписами ст.ст. 610 - 612 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема у вигляді сплати неустойки. Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення свого зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, з платіжних доручень, а саме з призначення платежу, вбачається, що розрахунок з позивачем частково здійснювався згідно постанови від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Порядок № 217).

Щодо Порядку № 217 та розрахунків, які згідно нього проведені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч.3 ст. 12 цього Закону).

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч. 3 ст. 13 цього Закону).

Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення ст. 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.

Так, ч. 1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями ч. 3 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання. Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, ч. 1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.

Частиною 4, 5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Відтак, ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у ч.ч. 4 та 5 ст. 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Порядок №217).

Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу ч.ч. 4, 5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок № 217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (п.п. 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (п.п. 8, 9, 14 Порядку №217).

Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16.

Аналіз приписів ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання ст. 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності. Визначений Порядком № 217 (п.п. 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.

Також, як вбачається з матеріалів справи, а саме з платіжних доручень в графі «призначення платежу», вартість поставленого споживачу природного газу за Договором була частково сплачена коштами, перерахованими згідно Порядку № 256, а саме:- 4400061,56 грн. перераховано 05.02.2018 (двома платежами: 4387600,00 грн. та 12461,56 грн.); 2700,00 грн. перераховано 12.02.2018; 18621,94 грн. перераховано 28.02.2018; 9581437,07 грн. перераховано 01.03.2018; 7607800,27 грн. перераховано 27.03.2018; 35815,01 грн. перераховано 30.03.2018; 3150000,00 грн. перераховано 26.04.2018.

Здійснюючи перевірку доводів відповідача щодо відсутності з його сторони прострочень, невірним зарахуванням постачальником коштів, які надійшли згідно Порядку, що призвело до безпідставного нарахування пені, 3% річних та інфляційних та водночас аналізуючи долучений до позовної заяви розрахунок, наявні платіжні документи, банківські виписки по рахунку, судом встановлено наступне.

У ст. 12 Господарського кодексу України зазначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Це регулювання визначено Порядком № 20, який діяв на час укладення Договору і втратив чинність з 01.01.2018. З аналізу змісту Порядку № 20 випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Відповідно до п. 6 Порядку № 20, органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР (спільних протокольних рішень), підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п. 7 Порядку № 20). Також спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20. За змістом п.1.2 Порядку № 493 розрахунки, передбачені в п. 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, форма яких наведена у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку. За змістом п. 1.5 Порядку № 493 НАК "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п`яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР. Наведене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Пунктом 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст. 97 БК України).

Згідно з п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст.102 БК України, видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256, згідно з п. 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Відповідно до Порядків № 20, 256, 493 механізм і строки розрахунків здійснюються так: не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення; органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби; отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків; головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, 256, 493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують проведення розрахунків шляхом підписання спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, якими мало би бути змінено порядок і строк проведення розрахунку.

Апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки лише підписання спільних протокольних рішень свідчить про те, що сторони погодилися на встановлення між ними іншого (відмінного від того, що передбачений у договорі) порядку розрахунків. Відтак відсутність укладених спільних протокольних рішень має наслідком виконання зобов`язань на умовах та у строк, передбачений договором. (зазначене узгоджується із правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі №903/918/19).

Разом з тим встановлений постановою КМУ від 04.03.2002. № 256 Порядок не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами, а встановлює виключно порядок зарахування отриманих відповідачем бюджетних коштів на рахунки кредитора, тому порушення державою обов`язку перед надавачами послуг щодо розрахунків не звільняє останніх від відповідальності перед постачальниками енергоносіїв за прострочення виконання договірних зобов`язань.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, природний газ, поставлений на підставі акту приймання-передачі від 31.10.2017 на суму 1665962,04 грн. був оплачений відповідачем виключно власними коштами (згідно Порядку № 217), остаточний розрахунок відбувся 24.01.2018. В даному випадку мало місце прострочення оплат. На момент перерахування позивачу 05.02.2018 коштів відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002. №256, заборгованість за поставлений природний газ у жовтні 2017 була сплачена, відповідно в АТ «НАК «Нафтогаз України» підстави для зарахування вказаних грошових коштів в якості оплати за жовтень 2017 були відсутні.

Природний газ поставлений на підставі акту приймання-передачі від 30.11.2017 на суму 6559692,54 грн. був оплачений відповідачем частково власними коштами (згідно Порядку №217), а також за рахунок коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256, а саме: за період з 01.01.2018 по 05.02.2018, оплати здійснювалися власними коштами (згідно Порядку № 217); 05.02.2019 зараховано 4400061,56 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 № 256); за період з 06.02.2018 по 12.02.2018 оплати власними коштами (згідно Порядку № 217); 12.02.2018 зараховано 2700,00 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 № 256); з 13.02.2018 по 15.02.2018 оплати власними коштами (згідно Порядку № 217). В даному випадку мало місце прострочення оплат, виключно за тими, які вносилися власними коштами. Таким чином, на момент перерахування позивачу 28.02.2018 коштів відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 № 256, заборгованість за поставлений природний газ у листопаді 2017 була сплачена, відповідно в АТ «НАК «Нафтогаз України» підстави для зарахування вказаних грошових коштів в якості оплати за листопад 2017 були відсутні.

Природний газ поставлений на підставі акту приймання-передачі від 31.12.2017 на суму 7683604,15 грн. був оплачений відповідачем частково власними коштами (згідно Порядку № 217), а також за рахунок коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256, а саме: за період з 15.02.2018 по 28.02.2018 оплати здійснювалися власними коштами (згідно Порядку №217); 28.02.2018 зараховано 18621,94 грн. та 01.03.2018 - 3150000,00 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 № 256). В даному випадку мало місце прострочення оплат, виключно за тими, які вносилися власними коштами. Таким чином, заборгованість за поставлений природний газ у грудні 2017 року була остаточно сплачена 01.03.2018 коштами, які надійшли згідно постанови КМУ від 04.03.2002 № 256.

Природний газ поставлений на підставі акту приймання-передачі від 31.01.2018 на суму 8530121,30 грн. був оплачений відповідачем частково власними коштами (згідно Порядку №217), а також за рахунок коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256, а саме: 01.03.2019 зараховано 6004584,15 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 №256); за період з 01.03.2018 по 22.03.2018 власними коштами (згідно Порядку №217). Остаточний розрахунок відбувся 22.03.2018 (власні кошти).

Природний газ поставлений на підставі акту приймання-передачі від 28.02.2018 на суму 8957193,13 грн. був оплачений відповідачем частково власними коштами (згідно Порядку №217), а також за рахунок коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 № 256, а саме: за період з 22.03.2018 по 27.03.2018 власними коштами (згідно Порядку №217), 27.03.2018 зараховано 6757013,50 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 № 256). Остаточний розрахунок відбувся 27.03.2018 за рахунок коштів, перерахованих згідно постанови КМУ від 04.03.2002 № 256.

Природний газ поставлений на підставі акту приймання-передачі від 31.03.2018 на суму 7778763,35 грн. був оплачений відповідачем частково власними коштами (згідно Порядку № 217), а також за рахунок коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256, а саме: 27.03.2018 зараховано 850786,77 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 №256), за період з 28.03.2018 по 30.03.2018 власними коштами (згідно Порядку № 217), 30.03.2018 перераховано 35815,01 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 №256), за період з 02.04.2018 по 25.04.2018 власними коштами (згідно Порядку №217), 26.04.2018 перераховано 3150000,00 грн. (згідно постанови КМУ від 04.03.2002 №256), 26.04.2018 власними коштами (згідно Порядку №217). Остаточний розрахунок відбувся 26.04.2018 (власні кошти згідно порядку №217).

Природний газ поставлений на підставі акту приймання-передачі від 30.04.2018 на суму 390783,71 грн. був оплачений відповідачем власними коштами (згідно Порядку №217). В даному випадку прострочення оплат відсутнє. Остаточний розрахунок відбувся ще 02.05.2018.

Зазначене вище спростовує доводи скаржника щодо неправильного зарахування позивачем коштів, сплачених за поставлений природній газ, оскільки судом встановлено, що всі грошові кошти, які надійшли позивачу за поставлений природний газ за Договором та на підставі постанови КМУ від 04.03.2002 №256, зараховані позивачем правильно, у порядку черговості та згідно пп. 4 п. 6.3. Договору.

З врахуванням наведеного, судова колегія зазначає, що визначений Порядком № 256 (в редакції, чинній з 01.01.2018) правовий механізм передбачає можливість підприємства у 2018 році розрахуватися з компанією за заборгованість, існуючу станом на 01.01.2018 за пільгами та житловими субсидіями населенню за попередній період, проте жодного посилання на можливість включення до обсягу асигнувань, виділених державою, боргів за договорами між суб`єктами господарювання, які виникли в період до 01.01.2018, і які не є боргами за пільги та житлові субсидії населенню, Порядок не містить.

Також, використання відповідачем асигнувань, отриманих у 2018 році згідно з Порядком № 256 (в редакції, чинній з 01.01.2018), з метою погашення боргу перед постачальником, свідчить про власне волевиявлення споживача щодо використання бюджетних коштів, однак не позбавляє підприємство обов`язку відшкодування втрат кредитора, пов`язаних з простроченням грошового зобов`язання.

Як підтверджується матеріалами справи, оплата за поставлений газ за договором, проводилася відповідачем власними коштами на підставі (Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 № 217) та коштами, перерахованими згідно Порядку (постанови КМУ від 04.03.2002 № 256).

З урахуванням наведеного, в даному випадку, підставою для стягнення з відповідача нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, та застосування до нього штрафних санкцій (пені) у погодженому у договорі поставки розмірі за порушення грошового зобов`язання, є наявність у відповідача, як споживача природного газу, суми основного боргу за розрахунками за отриманий від позивача природний газ, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень та несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №908/885/18, та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справ №903/918/19.

Відповідно до ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки споживачем допущено прострочення внесення платежів у встановлений в п. 6.2. Договорі строк, він вважається таким, що прострочив.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до Договору, п. 8.3. Договору викладено в новій редакції: «Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.)».

Перевіривши розрахунок 3% річних, які становлять 52 183,29 грн та інфляційних втрат - 122 178,58 грн, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що такі нараховані позивачем правильно (враховуючи те, що в договорі сторони погодили нарахування сум передбачених ст.625 ЦК України на суми сплачені згідно постанови КМУ № 256 від 04.03.2002), а тому підлягають стягненню з відповідача в заявленому розмірі.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 8.2. Договору передбачалося, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20.

На підставі п. 3 Додаткової угоди №1 від 15.01.2018 до Договору, п. 8.2. Договору викладено в новій редакції: «У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що пеня в розмірі 136 281,50 грн нарахована позивачем вірно, оскільки нарахування такої здійснювалося виключно на суми заборгованості, сплаченої власними коштами. При цьому колегія суддів звертає увагу, що покликання скаржника на нарахування пені на субвенційні кошти спростовується матеріалами справи, оскільки нарахування пені на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256, позивачем не здійснювалося.

Щодо покликання апелянта на порушення норм процесуального права, з огляду на неврахування у рішенні суду усіх доводів відповідача та не зазначення мотивів такого неврахування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Водночас, ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»).

Відтак, зазначене спростовує покликання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

З огляду на зазначене, враховуючи вказівки Верховного Суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги КП «Стрийтеплоенерго» не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, а тому оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Щодо апеляційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Як встановлено судом першої інстанції, та перевірено апеляційним господарським судом відповідач є комунальним підприємством, засновником якого являється Стрийська міська рада; споживачем послуг, які надаються відповідачем являється переважно населення; відповідач перебуває у вкрай несприятливому фінансовому становищі, спричиненим значною дебіторською заборгованістю (зокрема, несвоєчасне фінансування бюджету за надані населенню субсидії та пільг споживачам КП «Стрийтеплоенерго»); відсутність можливості розпоряджатися коштами, які надходять та одразу підлягають розподілу та автоматичному перерахунку на користь гарантованого постачальника; тариф на електроенергію, який затверджений на теплову енергію для категорії споживачів «населення» станом на 01.10.2017 становив 188,10 грн., відносно фактично затвердженого НКРЕКП 168,48 грн. (ріст складає 11,6%); на момент завершення оплати за Договором (квітень 2018), тариф складав 223,47 грн. (ріст склав 132,64%); на виконання наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №630 від 14.12.2012 Стрийською міською радою прийнято рішення №353 від 02.06.2017 про погодження та прийняття інвестиційної програми на 2017 рік, в тарифі НКРЕКП на теплову енергію складову «виробничі інвестиції» затверджено в сумі « 0», а тому відповідач був змушений вільні обігові кошти спрямовувати на затверджену інвестиційну програму.

Окрім цього, судом взято до уваги покликання відповідача на те, що стягнення пені в заявленому розмірі спричинить додаткове збільшення збитків підприємства, яке не матиме жодних джерел для їх покриття, адже підприємство змушене щомісячно здійснювати чималі поточні платежі за постачання, транспортування та розподіл природного газу, щоб не допустити зриву опалювального сезону 2019-2020 роки, а також прострочення оплат за природний газ та виникнення додаткових штрафних санкцій.

Враховуючи зазначене, а також те, що згідно оборотно-сальдової відомості за 4 квартал 2017 року становила 31 574 грн, за січень-квітень 2018 року- 18 423, врахувавши, що відповідач не являється безпосереднім споживачем природного газу, що поставлявся за договором, неспроможність самостійно оплатити поставлений газ (значна частина вартості сплачена державними коштами на підставі постанови КМУ від 04.03.2002 № 256), станом на квітень 2018 заборгованість за договором була сплачена у повному обсязі, до стягнення з відповідача за цим рішенням підлягають 3% річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення пені на 50% від заявленого розміру та стягнути з відповідача на користь позивача пені у розмірі 68140,75 грн.

З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені.

Враховуючи викладене, позивач не спростував висновків суду першої інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки місцевого господарського суду, а тому оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційних скарг за апелянтами.

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021 у справі №914/1029/19 без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтами.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови підписано 25.05.2021.

Головуючий-суддяО.І. Матущак

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець