ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 травня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/926/20

Головуючий у першій інстанції - Булига Н. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/625/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Бобровицька міська рада Чернігівської області, Селянсько-фермерське господарство «Зоряне»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Макіївської сільської ради Носівського району Чернігівської області Пасічник Сергій Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 05 січня 2021 року (ухвалене о 12:44, повний текст рішення складено 14 січня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Бобровицької міської ради Чернігівської області, Селянсько-фермерського господарства «Зоряне» про визнання недійсним рішення Петрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області та припинення права постійного користування земельною ділянкою, -

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бобровицької міської ради Чернігівської області та СФГ «Зоряне», у якому просив:

1) визнати недійсним рішення Петрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області від 21.03.2001 «Про внесення змін»;

2) визнати припиненим право СФГ «Зоряне» на постійне користування земельною ділянкою кадастровий номер 7420686000:04:000:0006, загальною площею 51,7321 га на підставі державного акту серії ІІ-ЧН № 008362, виданого 05.12.2000 Петрівською сільською Радою народних депутатів.

Позов обґрунтовував тим, що згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЧН № 008362, виданого 05.12.2000 Петрівською сільською Радою народних депутатів ОСОБА_2 було надано право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 51,7321 га, кадастровий номер 7420686000:04:000:0006 та зареєстровано державним реєстратором за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування. Після смерті ОСОБА_2 у травні 2018 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області, а в подальшому до Бобровицької міської ради Чернігівської області, з клопотанням про вчинення дій щодо припинення права постійного користування ОСОБА_2 вказаною земельною ділянкою та підготовкою її як лота для подальшого виставлення права оренди на неї на торги. Проте, і ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області і Бобровицька міська рада відмовили у задоволенні його клопотання.

14.07.2020 державним реєстратором Макіївської сільської ради Носівського району Чернігівської області Пасічником С.В. було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права постійного користування на спірну земельну ділянку за СФГ «Зоряне» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЧН № 008362, виданого 05.12.2000 Петрівською сільською Радою народних депутатів.

При цьому, наголошує, що державний акт було видано на ім`я померлого ОСОБА_2 , у ньому зроблені незрозумілі записи у графі зміни в землекористуванні, де зазначено про перехід права постійного користування СФГ «Зоряне» на підставі рішення виконкому Петрівської сільської ради від 21.03.2001 «Про внесення змін».

Однак, СФГ «Зоряне» ніколи не було користувачем вказаної земельної ділянки, а рішення виконкому Петрівської сільської ради від 21.03.2001 «Про внесення змін» є недійсним та не створює будь-яких правових наслідків, оскільки було прийняте з порушенням норм чинного на той час законодавства.

Реєстрація права постійного користування земельною ділянкою за СФГ «Зоряне» порушує права позивача у подальшому взяти участь у земельних торгах щодо продажу прав оренди на вказану земельну ділянку, і, у разі виграшу на торгах, отримати право оренди і провадити свою господарську діяльність.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 05.01.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь СФГ «Зоряне» в рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в сумі 4 210 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на його необґрунтованість і порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що зміна суб`єкта постійного користування спірної земельної ділянки з ОСОБА_3 на СФГ «Зоряне» мала відбуватись лише за рішенням сесії сільської ради, а не на підставі рішення виконавчого органу сільської ради, оскільки таке рішення було прийнято одноосібно головою сільської ради, а тому рішення виконкому Петриківської сільської ради від 21.03.2001 є недійсним.

Заявник зазначає, що судом не надано оцінку посиланням позивача на те, що право постійного користування за СФГ «Зоряне» було зареєстровано за державним актом у формі, яка була затверджена для фізичних осіб. До того ж, зміни до даного державного акту внесено неправомірно, оскільки не стосувались змін меж (площі) земельної ділянки та умов її надання, і такі зміни не були посвідчені підписом начальника районного відділу земресурсів.

Вказує на помилковість висновку суду про те, що СФГ «Зоряне» є правонаступником ОСОБА_2 відносно права постійного користування на спірну земельну ділянку. Наголошує при цьому, що зі смертю ОСОБА_2 було припинено право постійного користування спірною земельною ділянкою, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15.

Зауважує, що порушення його прав стосовно спірної земельної ділянки встановлено рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 17.03.2020 у справі № 729/1131/19.

В апеляційній скарзі зазначається, що районним судом неправомірно було вирішено питання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу на користь СФГ «Зоряне» у зв`язку із відсутністю доказів надання такої допомоги у даній справі.

На апеляційну скаргу надано від імені Бобровицької міської ради Чернігівської області відзив, який підписаний головним спеціалістом відділу правового забезпечення та кадрової роботи ради Ющенко О.Ф., однак документи, що свідчать про те, що остання є особою, яка відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого вона здійснює представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва, в матеріалах справи відсутні, у зв`язку із чим вказаний відзив до розгляду судом приймається.

У відзиві на апеляційну скаргу СФГ «Зоряне» просить рішення суду першої інстанції залишити в силі, як законне та обґрунтоване, а вимоги апеляційної скарги вважає необґрунтованими та не визнає їх.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника позивача - адвоката Стамбула В.М., який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача СФГ «Зоряне» - адвоката Іванюка Г.І., який просив залишити в силі рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що фермерське господарство «Зоряне» як юридична особа 08.12.2000 зареєстроване в установленому законом порядку після отримання ОСОБА_2 прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 2000 році, тому користувачем земельної ділянки є ФГ «Зоряне». На момент звернення до суду оскаржуваним рішенням виконкому Петровської сільської ради, права чи інтереси позивача не були порушені.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЧН № 008362, виданого 05.12.2000 Петрівською сільською Радою народних депутатів, ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Петрівської сільської Ради народних депутатів Бобровицького району Чернігівської області від 16.08.2000 № 37, надано у постійне користування земельну ділянку, площею 52 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території Петрівської сільської ради. У подальшому вказаній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 7420686000:04:000:0006, 07.08.2015 проведено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_2 , записи про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 13, 24).

Рішенням виконавчого комітету Петрівської сільської ради Бобровицького району чернігівської області від 21.03.2001 «Про внесення змін» було внесено зміни у рішення виконкому сільської ради від 16.08.2000 за № 37 «Про закріплення земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств»; пункт 2 абзац 3 викладено в такій редакції: «селянському-фермерському господарству «Зоряне» земельну ділянку загальною площею 52,0 га, в тому числі: ріллі - 50 га, боліт - 2,0 га, польових доріг - 0,6 га» (а.с. 14).

Дані про наявність зазначеного рішення було внесено до Державного акту на право постійного користування землею серія II-ЧН № 008362 від 05.12.2000, виданого на ім`я ОСОБА_2 , у розділ «Зміни в землекористуванні» (а.с. 13, 14).

14.06.2018 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою щодо вчинення всіх необхідних дій, спрямованих на припинення права ОСОБА_2 на постійне користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства кадастровий номер 7420686000:04:000:0006, загальною площею 51,7321 га, у зв`язку зі смертю останнього, посилаючись на те, що припинення такого права постійного користування надає можливість в подальшому Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області продати права оренди на вказану земельну ділянку на конкурсній основі, що дозволить залучити значні грошові кошти до державного бюджету (а.с.6).

Листом від 13.07.2018 за № С-1106/0-860/6-18 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомило позивача про те, що перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою визначено статтею 141 ЗК України є вичерпним та не передбачає такої підстави як смерть користувача. Крім того, у Головного управління відсутні належні документи, що можуть засвідчити факт смерті ОСОБА_2 . Зазначено, що наявність земель на праві постійного користування згідно з існуючими вимогами законодавства не дозволяє фізичним особам, які ведуть фермерське господарство, передавати їх спадкоємцям, які бажають продовжити ведення фермерського господарства чи будь-яких інших цілей (а.с. 7).

06.11.2018 позивач направив Бобровицькій міській раді Чернігівської області заяву, в якій, посилаючись на те, що ОСОБА_2 помер у 2018 році, просив вчинити всі необхідні дії, спрямовані на припинення права ОСОБА_2 на постійне користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 7420686000:04:000:0006, загальною площею 51,7321 га, та включити вказану земельну ділянку до переліку земельних ділянок комунальної власності, права оренди на які виставляються на земельні торги, підготувати окремим лотом право оренди на вказану земельну ділянку до земельних торгів та прийняти рішення про проведення земельних торгів щодо продажу права оренди на зазначену вище земельну ділянку (а.с. 8-9).

У відповідь на вказану заяву, листом від 17.12.2018 за № 08-12/2117 Бобровицька міська рада повідомила, що на даний час документи, що підтверджують смерть ОСОБА_2 у міській раді відсутні, що унеможливлює розгляд вказаного звернення (а.с. 10).

У відповідь на адвокатський запит, листом від 16.04.2019 за № 03-11/717 Бобровицька міська рада повідомила, що додаткова угода до договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства кадастровий номер 7420686000:04:000:0006, загальною площею 51,7321 га, не укладалася, міська рада не проводила земельних торгів з продажу прав оренди на зазначену земельну ділянку (а.с.12).

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 17.03.2020 визнано недійсним рішення Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської області від 22.03.2019 № 685-16/VII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її в оренду СФГ «Зоряне» для ведення фермерського господарства (01.02) площею 51,7321 га».

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 7420686000:04:000:0006 загальною площею 51,7321 га, укладений 26.03.2019 між СФГ «Зоряне» та Бобровицькою міською радою Бобровицького району Чернігівської області.

Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право (право оренди СФГ «Зоряне» на земельну ділянку кадастровий номер 7420686000:04:000:0006 загальною площею 51,7321 га за номером 31571280 від 14.05.2019, внесений державним реєстратором Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області Симоненко О.А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46889554 від 16.05.2019 (а.с. 15-23).

08.07.2020, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 7420686000:04:000:0006, рілля - 49,3897 га, болота - 2,3424 га, за СФГ «Зоряне», на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЧН № 008362, виданого 05.12.2000 Петрівською сільською Радою народних депутатів (а.с. 25).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Згідно зі статтею 2 Законом України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (далі - Закон № 2009-XII) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.

У статті 5 Закону № 2009-XII закріплено, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у власність або користування.

У статті 9 цього Закону передбачалося, що Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу зазначених норм можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 справа № 922/989/18, від 20.03.2019 справа № 615/2197/15-ц, від 12.12.2018 справа № 388/1103/16-ц, від 20.06.2018 справа № 317/2520/15-ц, від 13.03.2018 справа № 348/992/16-ц.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ФГ «Зоряне» як юридична особа, код ЄДРПОУ 31000718, 08.12.2000 зареєстрована в установленому законом порядку після отримання ОСОБА_2 прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 2000 році, є користувачем земельної ділянки є ФГ «Зоряне». Зазначене також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію 08.07.2000 права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 7420686000:04:000:0006, рілля - 49,3897 га, болота - 2,3424 га, за СФГ «Зоряне».

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як зазначалось вище, законодавством одержання земельної ділянки було передбачене як обов`язкова умова для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого фермерського господарства.

Після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

З моменту державної реєстрації СФГ (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як СФГ (фермерського господарства). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина-засновника СФГ, відсутня. У разі смерті громадянина-засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

За встановлених судом обставин справи та наведених норм чинного законодавства і правових позицій Великої Палати Верховного Суду, оскаржуване рішення виконавчого комітету Петрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області від 21.03.2001 «Про внесення змін» жодним чином не порушує прав позивача, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Зазначеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду про те, що СФГ «Зоряне» є правонаступником ОСОБА_2 відносно права постійного користування на спірну земельну ділянку.

Посилання заявника на те, що зі смертю ОСОБА_2 було припинено право постійного користування спірною земельною ділянкою, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 не заслуговують на увагу, зважаючи на те, що від викладених правових висновків Велика Палата Верховного Суду відступила у своїй Постанові у справі № 922/989/18 від 23.06.2020 (провадження 12-205гс19), зазначивши, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Зважаючи на те, що позивач не є тією особою, права якої порушуються оспорюваним рішенням Петрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області від 21.03.2001, доводи апеляційної скарги щодо правомірності його прийняття, правомірності внесення змін до державного акту серії ІІ-ЧН № 008362, виданого 05.12.2000, не підлягають перевірці.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що порушення його прав стосовно спірної земельної ділянки встановлено рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 17.03.2020 у справі № 729/1131/19, оскільки згідно ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

Не є слушними доводи апеляційної скарги про те, що районним судом неправомірно було вирішено питання про стягнення з позивача судових витрат на користь СФГ «Зоряне», з огляду на наступне.

Представництво у суді відповідача СФГ «Зоряне» здійснював адвокат Іванюк Г.І. згідно із ордером на надання правової допомоги серії ЧН № 095424 від 25.10.2020, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 25.10.2020, відповідно до якого Іванюк Г.І. взяв на себе зобов`язання представляти інтереси СФГ «Зоряне» у Бобровицькому районному суді у всіх без виключення справах, стороною яких є СФГ «Зоряне» (а.с. 88-90).

На підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу в матеріалах справи містяться квитанція до прибуткового касового ордера № 22 від 25.10.2020 про сплату СФГ «Зоряне» 12 000 грн адвокату та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого розмір винагороди складає 400 грн за 1 годину роботи адвоката, зміст витраченого часу складають: попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини - 8 год., формування правової позиції, консультування щодо необхідності зібрання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи - 7 год. підготовка процесуальних документів по справі (відзив, заява, клопотання, отримання доказів, пояснень, адвокатські запити, отримання консультацій експертів тощо) - 9 год., судове представництво - 6 год. (а.с. 91-92).

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є справа незначної складності та враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, кількість підготовлених адвокатом документів по справі, тривалість судових засідань, в яких приймав участь представник відповідача (адвокат відповідача брав участь у підготовчому судовому засіданні 35 хвилин, а у судовому - 1 годину), виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, вважав за необхідне зменшити заявлений розмір витрат на надання правничої допомоги до 4 210 грн.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України», пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України», пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, висновок суду про зменшення заявленого розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнення з позивача 4 210 грн відповідає принципу обґрунтованості, реальності та розумності понесених витрат, обґрунтованих доводів та належних і допустимих доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційна скарга та матеріали справи відповідно не містять.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 05 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 травня 2021 року.

Головуюча О.Є.Мамонова

Судді: І.О.Боброва

Н.В.Висоцька