Справа № 495/7860/19

№ провадження 2/495/528/2021

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.

за участю сторін:

представника позивачки: адвоката Волощук Т.В.

від відповідачки: не з`явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/7860/19

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині,

В С Т А Н О В И В :

28.08.2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідачка) про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині (а.с.1-3).

Так, позивачка просить суд:

-скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір І.В., зареєстроване в реєстрі № 1811;

-визнати за нею право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м, житловою площею 40,6 кв.м.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі № 495/7860/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині(а.с.38-39).

Позивачка - ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, але її представник - адвокат Волощук Т.В. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі просила їх задовольнити. Вказала, що позивачка є людиною похилого віку, інвалідом довічно, вона та її чоловік онкохворі, потребують постійного медичного лікування. Зазначила, що позивачка разом зі своїм чоловіком мешкає у будинку, який її померла матір за життя заповідала її сестрі, але вона відповідно до чинного законодавства має обов`язкову частку спадкового майна, а саме на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим просила скасувати видане нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за заповітом та визнати за позивачкою право на обов`язкову частку спадкового майна.

Відповідачка - ОСОБА_2 , відзив або заперечення на позов ОСОБА_1 до суду не надала та в судові засідання жодного разу не з`явилася без поважних причин, про причини неявки суд не повідомила, будь-яких клопотань не заявляла, хоча був належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду.

Відповідно до ст.128 Цивільного процесуального кодексу України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи . У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).

Частиною 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (ст.281 ЦПК України).

Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, відповідачка - ОСОБА_2 , була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, жодного разу не з`явилася в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подавала відзив, а представник позивачки - адвокат Волощук Т.В., не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.05.2021 року постановлено розгляд справи № 495/7860/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на обов`язкову частку у спадщиніпровести у заочному порядку.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 - мати ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.15).

14.12.2005 року державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 (а.с.13).

За твердженням позивачки, її за життя розпорядилась своїм майном на користь своїх дітей, не враховуючи той факт, що вона є інвалідом довічно та тяжко хворіє разом зі своїм чоловіком, про що вона повідомляла нотаріусу при зверненні до нотаріальної контори з метою оформлення спадщини.

Позивачка вказує, що незалежно від змісту заповіту, складеного за життя її матір`ю, вона має право на обов`язкову частку у спадщині, так як вона належить до відповідного кола таких осіб, але у зв`язку з тяжкою хворобою не мала можливості вчасно звернутись до нотаріальної контори.

Крім цього, позивачка зазначила, що вона фактично прийняла спадщину, мешкає та доглядає спірний будинок.

Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із відповідною позовною заявою.

Відповідно ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.05.2014 р. № 5, з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше. Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Згідно із ст.1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємство здійснюється за заповітом і за законом (ст.1217 ЦК України).

Відповідно до ст.1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

Згідно із ст.1223 Цивільного кодексу України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1241 Цивільного кодексу України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов`язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов`язкову частку.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 дійшов висновку, що незалежно від змісту заповіту, право на обов`язкову частку у спадщині мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК Українищодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині неповнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частину четверту статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абз. 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності.

При цьому, висновків щодо наявності права на отримання обов`язкової частки іншими категоріями «непрацездатних» дітей спадкодавця вказане рішення Конституційного Суду України не містить.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду справи позивачка - ОСОБА_1 , донька померлої ОСОБА_3 є інвалідом довічно та відноситься до категорії - повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, яка має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, складеного за життя її матір`ю, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустими доказами.

Відповідно до ст.1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, аналізуючи норми діючого законодавства, суд приходить до висновку про те, що при видачі державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори свідоцтва про право на спадщину за заповітом, були порушені та обмежені права позивачки, яка відповідно до положень статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадковому майні, тому таке свідоцтво підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.3 ст.1296 Цивільного кодексу України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст.1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернуться до нотаріальної контори за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини, норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах уточнених заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про законність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині, у зв`язку з чим такий позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 377, 392, 1216, 1223, 1225, 1261, 1268 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 12, 13, 15-16, 76-81, 128, 131, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині- задовольнити.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір І.В., зареєстроване в реєстрі № 1811 - скасувати.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м, житловою площею 40,6 кв.м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.В. Мишко