КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року Справа № 340/449/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Петренко О.С.

за участю секретаря судового засідання - Толстової О.І.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - 1 - Байдуж Ю.С.

представника відповідача - 2,3 - Данилевська Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача-1: Світловодського міського голови Маліцького А.І., вул. Героїв України, 14, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500

до відповідача-2: Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради, вул. Героїв України, 4, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500

до відповідача-3: Виконавчого комітету Світловодської міської ради, вул. Героїв України, 14, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500

про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати розпорядження №87-к від 05.02.2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", що видано Світловодським міським головою Маліцьким А.І. ;

2) поновити його на посаді начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з 08.02.2021 р.;

3) стягнути з Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (з дати звільнення по дату поновлення, з розрахунку 1145,41 грн. за один робочий день);

4) стягнути з Виконавчого комітету Світловодської міської ради на його користь завдану незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Позивач вважає розпорядження відповідача незаконним і безпідставним, оскільки він не вчиняв жодних дисциплінарних проступків та не порушував Присяги посадової особи місцевого самоврядування.

Представник відповідача - виконавчого комітету Світловодської міської ради у відзиві до позову просив відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав відповідності дій відповідача вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", оскільки за результатами проведеного службового розслідування встановлено порушення ОСОБА_1 Присяги посадової особи місцевого самоврядування (т.1,а.с.50-57).

Відповідач - Світловодський міський голова Маліцький А.І. у відзиві до позову просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Вказав, що оскільки комісія з проведення службового розслідування дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, який кваліфікується як порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування, то ним, як міським головою прийнято відповідне розпорядження, яким позивач підлягав звільненню. Зазначив, що розпорядження від 05.02.2021 року за №87-к є правомірним та законним, а тому не підлягає скасуванню (т.1,а.с.69-77).

Представник відповідача - Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради у відзиві до позову просив відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав відповідності дій відповідача вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", оскільки за результатами проведеного службового розслідування встановлено порушення ОСОБА_1 Присяги посадової особи місцевого самоврядування, а тому його звільнення є правомірним (т.1,а.с.158-164).

Позивачем до суду надано відповідь на відзив, зі змісту якого встановлено, що службове розслідування проведено з численними порушеннями, а тому не може бути покладено в основу оскаржуваного розпорядження (т.1, а.с.175-179).

Від представника відповідача - Світловодського міського голови - до суду надійшли письмові заперечення щодо відповіді на відзив (т.2,а.с.29-36).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в письмових відзивах.

На підставі ч. 3 ст. 243 КАС України в судовому засіданні 13.05.2021 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини рішення з урахуванням вимог ст.243 КАС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням сесії Світловодської міської ради народних депутатів №20 від 14.06.1990 року позивач затверджений на посаді завідувача міського відділу народної освіти (т.2,а.с.247).

16.11.1994 року позивач прийняв присягу державного службовця, а 06.07.2001 року позивач прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування (т.2,а.с.234,244).

З 07.06.2006 р. по 13.05.2009 р. позивач перебував на посаді секретаря Світловодської міської ради, а з 15.05.2009 р. призначений на посаду начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради, в зв`язку з достроковим припиненням повноважень секретаря міської ради.

29.01.2021 року міським головою м. Світловодська, за результатами розгляду звернень директора КЗ "Павлівське НВО" від 28.01.2021р. №19, завідуючої ДНЗ "Веселка" від 28.01.2021 та депутатського звернення депутатів Світловодської міської ради, прийнято розпорядження №60-к "Про проведення службового розслідування" стосовно діяльності начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради ОСОБА_1 за фактами, викладеними в зверненнях, без відсторонення його від виконання повноважень за посадою (т.1,а.с.100).

В подальшому, розпорядженням Світловодського міського голови від 05.02.2021 № 87-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з 08.02.2021 р., на підставі абз. 2 ч.1 ст.20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" за порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування (т.1,а.с.8).

Позивач, вважаючи розпорядження Світловодського міського голови від 05.02.2021 № 87-к, протиправним, звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частинами 1 та 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільський, селищний, міський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади.

Відповідно до п. 20 ч. 4 ст. 42, ч. 8 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Згідно з ч. 8 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Правовідносини, що склалися між сторонами у справі врегульовано нормами Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

В ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" зазначено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.

Згідно з положеннями ст. 11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов`язки. Посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення Присяги. Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює Присягу своїм підписом. Підписаний текст Присяги зберігається за місцем служби. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення Присяги.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов`язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку, передбаченому законом.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону.

Відповідно до п. 1 «Порядку, проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2017 року № 691), відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" (далі - Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування:

- у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян;

- у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

- на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

- з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов`язки (далі - керівник органу).

За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться, крім випадків, коли анонімне повідомлення стосується порушення вимог Закону та наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Згідно з п. 2 Порядку, проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950, рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником органу, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особа, яка для цілей Закону прирівнюється до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проведення службового розслідування (далі - особа, стосовно якої проводиться службове розслідування).

Відповідно до п. 3 Порядку, проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, рішенням щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Згідно з п. 8 Порядку, проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються: факти, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, строк перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування; заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, стосовно якої проведено службове розслідування; висновки службового розслідування, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі потреби винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, стосовно якої проведено службове розслідування до відповідальності, комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу особи, стосовно якої проведено службове розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

В ході судового розгляду встановлено, що передумовою звільнення позивача за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного із здійсненням службової діяльності, з підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування за порушення Присяги, слугували порушення, встановлені внаслідок проведеного службового розслідування.

В судовому засіданні представник відповідача - Світловодського міського голови - вказував, що в зв`язку з припиненням Власівської селищної ради, Миронівської, Озерської, Великоскельової та Павлівських сільських рад шляхом приєднання до Світловодської територіальної громади, новообрана міська рада прийняла рішення про початок реорганізації розташованих на її території сільських та селищної ради.

Згідно з приписами пп. 1 п. "а" ст. 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.ст. 25, 66 та 80 Закону України "Про освіту", орган управління закладами освіти або уповноважений орган на місцях є виконавчий орган міської ради - управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради.

Відповідно до інформації начальника фінансового управління Світловодської міської ради від 28.01.2021 року за №35, в бюджеті Світловодської міської територіальної громади на 2021 рік були враховані видатки на утримання закладів територіальної громади, а саме:

- дошкільний заклад смт. Власівка,

- дошкільний заклад с. Миронівка,

- опорний заклад загальної середньої освіти Павлівське НВО,

- інклюзивно-ресурсний центр,

- заклади культури сел. Павлівка, Озера, Миронівка, Велика Скельова та смт. Власівка.

Представник відповідача вказував, що видатки на установи Світловодської міської територіальної громади в бюджетних запитах та кошторисах управління освіти і культури були передбачені начальниками цих управлінь.

Однак, до виконавчого комітету Світловодської міської ради надійшли звернення директора КЗ "Павлівське НВО", завідуючої ДНЗ "Веселка" та депутатське звернення депутатів Світловодської міської ради стосовно дошкільного навчального закладу №2 "Буратіно" щодо відсутності фінансування цих закладів, забезпечення їх харчовими продуктами, повним припиненням виплат заробітної плати працівникам, оплати опалення, оплати електроенергії, інтернету, забезпечення паливно - мастильними матеріалами (т.1, а.с.96-99).

За результатами розгляду вказаних звернень, міським головою м. Світловодська видано розпорядження №60-к від 29.01.2021 року "Про проведення службового розслідування" (т.1 ,а.с.100-101) та затверджено склад комісії з проведення службового розслідування.

Позивач в судовому засіданні вказував, що службове розслідування, в контексті обставин спору в даній справі, стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян з відстороненням від здійснення повноважень на посаді або без такого.

Отже, Порядком № 950 чітко визначено, що службове розслідування може бути призначене тільки у разі встановленого, тобто закінченого складу правопорушення, яке виразилось у:

- невиконанні або неналежному виконанні зазначеними особами (в даному випадку ОСОБА_1 ) службових обов`язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян.

- перевищенні зазначеними особами (в даному випадку ОСОБА_1 ) своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян.

Отже, за твердженням позивача, проведення розслідування та відсторонення особи від здійснення повноважень на посаді або без такого здійснюється лише у двох визначених випадках, з обов`язковим настанням тяжких наслідків неправомірної поведінки посадової особи (людські жертви, значна матеріальна чи моральна шкода громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян). Жодної із вищезазначених обставив, які могли бути підставою для прийняття рішення про проведення службового розслідування не існувало та не існує.

Як вбачається з тексту розпорядження №60-к , службове розслідування призначено на підставі листів та звернень, з метою встановлення або спростування, наявності фактів можливого невиконання чи неналежного виконання начальником управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради ОСОБА_1 його службових обов`язків з організації , забезпечення та реалізації освітнього процесу, налагодження повноцінного функціонування шкіл та садочків Світловодської міської ради, розпорядження бюджетними коштами (т.1, а.с.100).

Позивач вважає, що проведене службове розслідування не ставило на меті з`ясування дійсних обставин, чи були скоєні правопорушення (невиконання або неналежне виконання службових обов`язків чи перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян), проведено з численними порушеннями, а тому його висновки не можна вважати обґрунтованими та достовірними.

Під час судового розгляду справи, позивач вказував, що в порушення положень Порядку №950, його не повідомили про розгляд акта, складеного за результатами проведеного службового розслідування.

Позивач вказує, що в складеному акті службового розслідування відсутні визначення тих дій, які, на думку комісії, мав би він вчинити, але не вчинив, або навпаки вчинив, але не мав би вчиняти. Крім того, позивач вказує, що наведені в акті доводи та міркування комісії, не свідчать про порушення ним Присяги посадової особи місцевого самоврядування.

Спростовуючи порушення, які, на думку комісії допущено ОСОБА_1 , позивачем наведено наступні обставини.

Зокрема, позивач вказав, що 14.09.2020 року рішенням виконавчого комітету Світловодської міської ради №500 "Про затвердження мережі навчальних закладів міста на 2020/2021 навчальний рік" затверджено мережу шкіл, дошкільних і позашкільних навчальних закладів міста Світловодська на 2020/2021 навчальний рік (т.1, а.с.182).

Пунктом 8 названого рішення позивача зобов`язано забезпечити функціонування навчальних закладів, згідно вищезазначеної мережі, відповідно до кошторисних призначень.

Пунктом 9 рішення №500 від 14.09.2020 року зобов`язано начальника фінансового управління виконавчого комітету Світловодської міської ради Яременко Н.К. забезпечити фінансування закладів освіти міста, у відповідності до мережі.

В зв`язку з об`єднанням територіальних громад міста Світловодська та Світловодського району у Світловодську територіальну громаду, на підставі рішення №10 від 14.12.2020 року, позивачем 31.12.2020 р. по управлінню освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради видано наказ №314 "Про заходи щодо прийняття до мережі освітніх установ сіл та селищ Світловодської територіальної громади", яким визначено перелік заходів та терміни їх виконання (т.1, а.с.183).

В ході судового засідання встановлено, що на виконання наказу №314 від 31.12.2020 року, протягом січня - лютого 2021 року, позивачем:

- проведено наради під його головуванням та головуванням заступника начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з питань приєднання до мережі освітніх установ сіл та селищ, що приєднуються до Світловодської територіальної громади, до управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради;

- розроблено та подано на розгляд Світловодської міської ради проект рішення "Про затвердження нової редакції Положення про управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради", яке б в подальшому надавало управлінню освіти юридичні підстави для організації роботи з освітніми установами сіл та селищ, що не передбачено діючим Положенням про управління;

- створено комісію щодо прийняття в оперативне управління освітніх закладів сіл та селищ;

- подано до виконавчого комітету Світловодської міської ради проект рішення "Про затвердження мережі навчальних закладів Світловодської міської територіальної громади на 2020/2021 навчальний рік", яке б мало включити до мережі навчальних закладів, підпорядкованих управлінню освіти, освітні установи сіл та селищ, що надало б змогу управлінню освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради забезпечити функціонування таких освітніх установ та їх фінансування;

- 12.01.2021 року працівники управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради здійснили виїзне засідання на базі Миронівського ДНЗ, де проведено інвентаризацію майна та матеріальних цінностей, на основі чого складено інв. опис, а 29.01.2021 року проведено аналогічні дії в ДНЗ №2 смт. Власівка;

- 02.02.2021 року управлінням освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради направлено керівникам освітніх закладів сіл та селищ Світловодської територіальної громади лист за №213, в якому гарантувалась оплата всіх видатків після здійснення передачі бухгалтерської документації, згідно з встановленим порядком (т.1, а.с.184-191).

Вказане не спростовано представниками відповідачів під час судового розгляду справи по суті.

Отже, в ході судового розгляду встановлено, що позивачем вчинялись всі необхідні дії для прийняття до мережі навчальних закладів, підпорядкованих управлінню освіти, освітніх установ сіл та селищ, що надало б змогу управлінню освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради забезпечити функціонування таких освітніх установ та їх фінансування.

В ході судового розгляду судом встановлено, що:

- проект рішення "Про затвердження мережі навчальних закладів Світловодської міської територіальної громади на 2020/2021 навчальний рік", який подано позивачем начальнику юридичного відділу виконавчого комітету Світловодської міської ради /лист від 29.01.2021 р. за №197/ виконавчим комітетом не розглянутий та рішення не прийнято;

- станом на 01.02.2021 р. документів та передавальних балансів щодо прийняття в оперативне управління освітніх закладів сіл та селищ Світловодської територіальної громади до управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради не подано;

- передавальні акти щодо передачі до Світловодської територіальної громади майна розформованих Власівської селищної ради, Миронівської сільської ради та Павлівської сільської ради затверджені лише 05.03.2021 року (т.1, а.с.195). Отже, суд погоджується з позицією позивача, що до вказаної дати - 05.03.2021 освітні установи Власівської селищної ради, Миронівської сільської ради та Павлівської сільської ради не перебували у віданні управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради, що унеможливлювало забезпечення їх функціонування та фінансування з боку управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що факти неналежного виконання позивачем своїх службових обов`язків, які викладені в акті службового розслідування, не відповідають дійсним обставинам та спростовані під час судового розгляду справи по суті.

Також судом встановлено, що 17.02.2021 року за вих. №02/50 Кіровоградською обласною організацією профспілки працівників освіти і науки України на адресу міського голови м. Світловодська направлено лист про порушення законодавства при звільненні начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради ОСОБА_1 (т.1,а.с.222-224).

Зі змісту вказаного листа встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з численними порушеннями трудового законодавства, зокрема:

1) на час звільнення ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним, в зв`язку з хворобою (порушення ч. 3 ст.40 КЗпП України);

2) при проведенні службового розслідування порушено ряд вимог:

- про проведення відносно нього службового розслідування ОСОБА_1 повідомили не належним чином /порушення п. 7 Порядку/;

- ОСОБА_1 не було належним чином ознайомлено з актом службового розслідування, внаслідок чого останній був позбавлений можливості реалізувати свої права, встановлені п. 9 Порядку;

- у зв`язку з неналежним повідомленням ОСОБА_1 про проведення службового розслідування, останній був позбавлений можливості бути присутнім під час розгляду акта службового розслідування /п.10 Порядку/;

- допущені порушення пп. 7 - 10 Порядку призвели до позбавлення ОСОБА_1 можливості оскаржити результати службового розслідування, право на яке встановлено п. 11 Порядку;

3) звільнення ОСОБА_1 не погоджено з профспілкою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при проведенні службового розслідування відносно позивача було порушено ряд вимог Порядку №950.

Спірні правовідносини у справі виникли з приводу звільнення позивача зі служби в органах місцевого самоврядування за порушення Присяги та чи мали місце події, які були кваліфіковані відповідачем як порушення Присяги.

Положеннями статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов`язки".

Судом та встановлено, що позивач прийняв Присягу державного службовця 16 листопада 1994 року (т. 1 а.с. 122), а 06.07.2001 р. він прийняв Присягу посадової особи місцевого самоврядування (т. 1 а.с. 123).

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі, зокрема, порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону (абзац другий частини першої статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування").

Верховний Суд, неодноразово аналізуючи в своїх рішеннях (у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 803/1303/16, від 05 червня 2019 року у справі № 826/13803/16, від 27.04.2020 у справі №826/10854/17, від 30.06.2020 у справі №826/14823/16, від 28.10.2020 у справі №826/7297/15) текст присяги державного службовця (міститься в Законах України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII та від 10 грудня 2015 року № 889-VIII), який є майже аналогічним тексту Присяги посадової особи місцевого самоврядування, дійшов таких правових висновків.

З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця.

Аналогічний висновок міститься у рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011.

За такого правового регулювання порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Отже, звільнення за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування.

При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.

Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.

Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень.

Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.

Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок не може бути звільнений за порушення Присяги якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

З огляду на схожість змісту присяг державного службовця та посадової особи органу місцевого самоврядування, а також мети, з якою ці особи приймають відповідну Присягу, вступаючи на службу, вищенаведені правові позиції є застосовними до спірних правовідносин та підлягають врахуванню судом.

Припинення служби за порушення Присяги може застосовуватися тільки у крайніх випадках, коли дисциплінарний проступок містить ознаки саме такого порушення і заходи дисциплінарного стягнення, на переконання уповноваженої вирішувати питання про відповідальність посадової особи, є недостатніми чи попереднє їхнє вжиття не дало бажаного результату.

Обираючи захід стягнення, у вигляді звільнення позивача за порушення Присяги, відповідач-1, в контексті правових позицій Верховного Суду, про які йшлось раніше, повинен був обґрунтувати неможливість застосувати до позивача заходи дисциплінарного стягнення, передбачені статтею 147 КЗпП України, вказавши, що позивачем вчинено надзвичайно тяжкий проступок, як за фактом, так і за наслідками, до яких він призвів, а дії позивача свідчать про порушення Присяги, а не дисциплінарного проступку.

Відповідачем не наведено конкретних дій (бездіяльності), вчинених (допущеної) позивачем, які б свідчили про скоєння ним проступку (вчинку) проти інтересів служби, що суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, призводить до приниження авторитету органу місцевого самоврядування та унеможливлює подальше виконання позивачем своїх обов`язків, тобто не доведено саме факту порушення позивачем Присяги, регламентованої статтею 11 Закону № 2493-III.

Відповідачем-1 не враховані численні заохочення позивача за успіхи в роботі, у тому числі його постійне преміювання.

Відповідач-1, кваліфікуючи дії позивача як порушення Присяги, не навів відповідні мотиви, за яких проступок можна кваліфікувати саме як порушення Присяги, а не дисциплінарне правопорушення, що свідчить про протиправність оскаржуваного розпорядження.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели правомірності своїх рішень. Натомість, судом встановлено відсутність у діях позивача порушення Присяги, передбаченої ст.11 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Таким чином, враховуючи наведені висновки суду щодо протиправності оскаржуваних рішень про звільнення позивача, порушення процедури проведення службового розслідування, суд приходить до висновку про необхідність їх скасування, та, враховуючи вимоги частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є необхідним поновити позивача на посаді начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради.

Згідно правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 13.08.2020 у справі №821/3795/15-а, зокрема пунктах 46-48 зазначеної постанови, Верховний Суд дійшов висновку, що за приписами частини першої статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зазначена права позиція обґрунтовується тим, що неможливість поновлення працівника на попередній посаді може бути пов`язана виключно з однією обставиною - повною ліквідацією підприємства, установи, організації.

У випадку ж фактичного скорочення штатної чисельності в державному органі, можливість поновлення працівника на посаді продовжує існувати, і в такому випадку незаконно звільнений працівник має бути поновлений на рівнозначній посаді, на зайняття якої він погоджується, або на скороченій посаді, яку необхідно ввести до штатного розпису на виконання судового рішення. Водночас вчинення цих дій з метою створення умов для виконання рішення суду є обов`язком роботодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з посади під час його перебування в період його тимчасової непрацездатності (т.1, а.с.221).

На підставі ч. 3 ст. 40 КЗпПУ, яка регулює розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.09.2019 № 6-р(II)/2019 зазначено, що сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Законодавством України визначено, що тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежать від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи; тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності (Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 9 квітня 2008 року №189).

У статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, тому для забезпечення конституційного права кожного на працю, встановленого статтею 43 Основного Закону України, повинні бути закріплені певні гарантії, а саме заборона на звільнення працівника з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності такого працівника.

З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Також Конституційний Суд України у даному рішенні відмітив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпПУ закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Посилання відповідачів на вимоги статті 36 КЗпП України, відповідно до якої звільнення підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" відбувається у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади", що виключає застосування у даному випадку приписів ч. 3 статті 40 КЗпП України, судом оцінюється критично, оскільки спеціальні норми Закону України "Про очищення влади" в даному випадку не виключають можливість застосування вимог КЗпП України, норми якого щодо спірних правовідносин є загальними та застосовуються у разі, коли вони не протирічать вимогам Закону України "Про очищення влади", що і має місце.

Згідно з п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року, правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 статті 40 КЗпП) стосується як в передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Із зазначеного вбачається, що звільнення працівника в період перебування в період його тимчасової непрацездатності з ініціативи власника заборонено не тільки за статтею 40 Кодексу законів про працю України, а і за іншими статтями, зокрема у випадках, передбачених статтею 36 вказаного Кодексу.

Висновки в частині застосування норм права, що стосуються звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.11.2019 у справі №826/8556/16, від 26 грудня 2019 року у справі №428/2353/17.

Отже, обставини звільнення позивача з посади у період його тимчасової непрацездатності додатково свідчать про протиправність оскаржуваного розпорядження.

Частиною другою статті 235 КЗпПУ передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 по справі № 336/3679/17 зазначено: «Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 32 Постанови № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100)».

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2011 (справа № 21-395а13) зазначив: «…Суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період…».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2018 по справі № 297/3092/15-ц за позовом до Берегівської районної централізованої бібліотечної системи Берегівської районної ради про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначено: «Відповідно до частин 1, 2 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік».

За змістом практики Верховного Суду України та Верховного Суду, усі утримання із середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавець здійснює при фактичному нарахуванні та виплаті працівникові цих коштів. Тому слід витребувати у відповідача-1 інформацію про мою середньоденну заробітну плату та середній заробіток за два повних місяці перед звільненням без вирахування обов`язкових податків і утримань з розшифровкою за видами та складовими виплат для того, щоб уникнути подвійного оподаткування.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До спірних правовідносин суд застосовує Порядок обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Так, відповідно до положень п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, заробітна плата позивача за грудень 2020 та січень 2021 склала 38943,96 грн.; число відпрацьованих робочих днів - 41, а тому середньоденна заробітна плата позивача складає 949,85 грн.

Таким чином, сума середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу становить 45592,80 /48 /роб.дні - з 03.03.2021 р. по 13.05.2021/ х 948,85грн/, із відповідним відрахуванням загальнообов`язкових платежів.

Відповідно до п. 28 Постанови № 1266, якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи (для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, в тому числі внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання страхового випадку. Якщо тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлюється, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до ч.1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Аналізуючи вищезазначене та враховуючи надані докази, суд зазначає, що відповідач, як роботодавець нарахування та виплати лікарняних не проводить. Дані виплати здійснюються Фондом соціального страхування України.

На підставі вищезазначеного, та враховуючи, що у період перебування особи на лікарняному заробітна плата роботодавцем не нараховувалась та не виплачувалась, суд приходить висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.03.2021 (наступний день за днем закінчення лікарняного) по 13.05.2021 (день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі).

Враховуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що наявні підстави для поновлення позивача на попередній посаді та, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 45 592,80 грн. із відповідним відрахуванням загальнообов`язкових платежів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує в тому числі чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 711/8138/18, провадження № 14-607цс19, за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «АТП-2361» про визнання рішень позачергових загальних зборів акціонерного товариства частково недійсними зазначено: «Відповідно до ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку».

В силу положень пунктів 2,3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення на користь позивача середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме 18997,00 грн. із відповідним відрахуванням загальнообов`язкових платежів - слід допустити до негайного виконання.

Визначаючись щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд враховує наступне.

Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Частинами першою та другою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до частин другої, третьої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи те, що в судовому засіданні позивачем не доведено те, що внаслідок таких дій та рішень відповідачів він зазнав фізичні, душевні та психічні страждання, а тому у вказаній частині слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат, то судом питання щодо їх розподілу не вирішується, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору й ним, як і відповідачами не понесено судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Світловодського міського голови Маліцького А.І. №87-к від 05.02.2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з 03.03.2021 року.

Стягнути з управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.03.2021 року по 13.05.2021 року включно у розмірі 45 592,80 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 18 997,00 грн. допустити до негайного виконання.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2021 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко