ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2021 року м. Дніпро Справа № 904/1275/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р.

( суддя Золотарьова Я.С., м. Дніпро, повний текст рішення складено 16.11.2020 р.)

у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни, м. Дніпро

до відповідача-1: Дніпровської міської ради, м. Дніпро

відповідача-2: Комунального підприємства "Міськавтопарк", м. Дніпро

відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Дворниченко Геннадія Васильовича, м. Дніпро

про визнання договору недійсним з моменту підписання та визнати право власності на 90/100 частин у спільній частковій власності об`єкту благоустрою з урахуванням розміру понесених витрат

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Ноздрюхіна Людмила Іванівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Міськавтопарк", Фізичної особи-підприємця Дворниченко Геннадія Васильовича і згідно уточненої позовної заяви, просить суд: визнати недійсним договір № 159 ОП від 26.09.2017 р. Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування укладений між Комунальним підприємством Міськавтопарк Дніпровської міської ради та фізичною особою підприємцем Дворниченко Г.В.; визнати договір №159АП від 01.06.2011 р. Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування укладений між Комунальним підприємством Міськавтопарк Дніпровської міської ради та Фізичною особою підприємцем Ноздрюхіною Людмилою Іванівною, подовженим на новий термін, строком на п`ять років; визнати за Позивачем право власності на 90/100 частин у спільній частковій власності, об`єкту благоустрою (автопаркувальний комплекс) за адресою: вул. Донецьке шосе, район будинку № 121.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що між ним та КП "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради було укладено договір № 159 АП від 01.06.2011 р. "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування". Відповідач-2 не розірвавши у встановленому порядку договір № 159 АП від 01.06.2011 р. з Позивачем, без проведення конкурсу, уклав договір № 159 ОП від 14.03.2017 р. з ФОП Дворніченко Г.В., тому, договір № 159 ОП від 14.03.2017 р. суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним.

Крім того, Позивач зазначає, що договір № 159АП від 01.06.2011 р. за своєю природою фактично є договором оренди та Позивач, як орендар, який належно виконував свої обов`язки відповідно до договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди майданчика на новий строк, тому просить визнати договір № 159АП від 01.06.2011 р. Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування подовженим на новий термін, строком на п`ять років.

Також, Позивач вказує на те, що ним було інвестовано у будівництво, ремонт та реконструкцію майданчику для паркування грошові кошти у розмірі 555 106,00 грн., чим було здіснено поліпшення орендованого майна, внаслідок чого була створена нова річ. У зв`язку з чим, позивач просить визнати за ним право власності на 90/100 частин у спільній частковій власності, об`єкту благоустрою ( автопаркувальний комплекс ) за адресою: вул. Донецьке шосе, район будинку №121. Позивач посилається на рішення господарського суду від 28.01.2014 р. по справі № 904/8818/13.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимога Позивача про визнання договору № 159АП від 01.06.2011 р. Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, укладений між Комунальним підприємством Міськавтопарк Дніпровської міської ради та Фізичною особою підприємцем Ноздрюхіною Людмилою Іванівною, подовженим на новий термін, строком на п`ять років, не підлягає задоволенню, оскільки договір № 159 АП від 01.06.2011 не є договором оренди, а реалізація переважного права на поновлення договору, а також автоматичне продовження договору можливе лише у правовідносинах, які виникли з оренди (найму). При цьому, дія договору № 159 АП від 01.06.2011 р. закінчилась 01.06.2016 р..

Щодо визнання недійсним договору № 159 ОП від 26.09.2017 р., місцевий суд зазначив, що вимога Позивача в цій частині не підлягає задоволенню, враховуючи те, що строк дії договору між Позивачем та Відповідачем 2 закінчився 01.06.2016 р., а договір між Відповідачем 2 та Відповідачем 3 було укладено 26.09.2017 р., цей договір жодним чином прав Позивача не порушує, зважаючи на відсутність у нього права на продовження строку дії договору. З огляду на викладене, суд не досліджував питання дотримання процедури укладення договору між Відповідачем-2 та Відповідачем-3, з огляду на те, що цей правочин жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог пов`язаних із визнанням права власності на 90/100 частин у спільній частковій власності, господарський суд послався на те, що правовідносини Позивача та Відповідача 2 не можуть регулюватися нормами цивільного законодавства, які регулюють відносини оренди/найму, при цьому умови договору передбачали обов`язок Агента здійснювати обладнання майданчика, його відновлення (поточний ремонт) тощо.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Ноздрюхіна Людмила Іванівна звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції невірно кваліфіковано правову природу укладеного між сторонами договору, а тому неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права. Не застосовано вимоги ст. ст. 764, 777 ЦК України, частини 2, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та відповідно не застосовано реалізація переважного права на поновлення договору, автоматичне подовження договору тому, як правовідносини між сторонами виникли з оренди комунального майна, оскільки предметом договору є передача стороною-1 за плату стороні-2 прав на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів, та спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів. Суд першої інстанції взагалі не досліджував питання дотримання процедури укладання договору між Відповідачем - 2 та Відповідачем -3.

Скаржник наголошує на тому, що договір № І59АП від 01.06.2011 р. "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" за своєю правовою природою є договором найму, адже йому притаманні усі риси такого виду договорів, предметом договору є передача стороною 1 за плату стороні 2 на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів та спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів.

При цьому Скаржник зазначає, що суд не застосував ст. ст. 355, 356, 357, 392, 764, 778 ЦК України. Виконуючи належно всі зобов`язання за договором, а саме за час ведення господарської діяльності відповідно до умов договору п. 2.2.2. та п. 2.2.3. ФОП Ноздрюхіна Л.І.- належно збудувала та обладнала, утримувала майданчик для паркування, здійснювала санітарне очищення, збереження та відновлення ( проводила своєчасний поточний ремонт ) відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху, тобто створила його.

Скаржник вважає, що внаслідок здійснених ФОП Ноздрюхіна Л.І. поліпшень орендованого майна було створено нову річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівнянні з попереднім об`єктом найму, а саме передано - об`єкт благоустрою (майданчик для паркування), а відповідно до звіту та висновку експерта - об`єкт благоустрою (автопаркувальний комплекс). На момент розгляду справи Позивач не отримував від Відповідача будь-яких компенсацій понесених ним витрат на поліпшення об`єкту оренди.

Відтак, на думку Скаржника, з метою захисту його порушених прав, за доцільне використати надане чинним законодавством можливість вимагати визнання його співвласником орендованого майна ( об`єкту благоустрою-автопаркувальний комплекс ) та визначення частки у праві власності з урахуванням розміру понесених мною витрат.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Дніпровської міської ради до суду надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначається, що рада вважає апеляційну скаргу необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зокрема, міська рада посилається на те, що договір № 159 АП від 01.06.2011 р. не є договором оренди, оскільки в самому договорі не зазначено, що між сторонами виникли орендні правовідносини, а сторони, укладаючи цей договір керувалися Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 «Про затвердження правил паркування транспортних засобів», Законом України від 24.09.2008 р. № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення відносин у сфері безпеки дорожнього руху», рішенням Дніпропетровської міської ради № 39/8 від 02.02.2011 р. «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську», а не Законом України «Про оренду державного та комунального майна». До правовідносин сторін не можуть бути застосовані вимоги ст. ст. 764, 777 ЦК України, частини 2, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оскільки реалізація переважного права на поновлення договору, а також автоматичне продовження договору можливе лише у правовідносинах, які виникли з оренди (найму).

Міська рада також вказує на те, що строк дії договору між Позивачем та КП «Міськавтопарк» закінчився 01.06.2016 р., а договір між КП «Міськавтопарк» та ФОП Дворніченко В. Г. було укладено 26.09.2017 р., цей договір жодним чином прав Позивача не порушує, зважаючи на відсутність у Позивача права на продовження строку дії договору.

Крім того, міська рада зазначає про те, що правовідносини Позивача та КП «Міськавтопарк» не можуть регулюватися нормами цивільного законодавства, які регулюють відносини оренди/найму. Умови договору передбачали обов`язок Агента здійснювати обладнання майданчика, його відновлення (поточний ремонт) тощо. Сам договір не передбачає права Агента проводити такий ремонт або модернізацію, яка б призвела до створення нової речі. Позивачем не було надано будь-яких доказів, які б підтверджували, що КП «Міськавтопарк» надавав свою згоду здійснення реконструкції, ремонтних робіт паркувального майданчика тощо, з чого можна зробити висновок, що Позивач здійснював за власним рішенням. До жодних правових наслідків такі дії не призводять, статус майна як такого, що належить до комунальної власності не змінився і підстави для такої зміни відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2021 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р. у справі № 904/1275/20 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 17 546 грн. 85 коп..

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційної скарги від 01.03.2021 р. відновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 01.04.2021 р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2021 р. по справі була оголошена перерва до 18.05.2021 р.

В судовому засіданні 18.05.2021 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи

Рішенням господарського суду Дніпроптеровської області від 28.01.2014 р. по справі № 904/8818/13 у задоволенні позову Прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Фізичної особи - підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни, за участю третьої особи: Комунальне підприємство "Міськавтопарк" про звільнення та повернення тимчасово зайнятої земельної ділянки відмовлено повністю. Рішення набрало законної сили.

Рішенням господарського суду Дніпроптеровської області від 28.01.2014 по справі № 904/8818/13 встановлено таке.

Протоколом конкурсної комісії з визначення балансоутримувачів майданчиків для паркування транспортних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста № 2 від 16.03.2011 року, Комунальне підприємство „Міськавтопарк було визначено балансоутримувачем майданчику для паркування на 100 місць, площею 0,115 га, в районі будинку № 121 по Донецькому шосе у м. Дніпропетровську.

Відповідно до пункту 2.6. Правил паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську, затверджених рішенням сесії Дніпропетровської міської ради № 39/8 від 02.02.2011 року, для забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування транспортних засобів балансоутримувачі на конкурсних засадах відповідно до Порядку проведення конкурсу з визначення агентів залучають інші підприємства, установи, організації (далі - агенти), що мають відповідну ліцензію на право надання послуг з охорони власності і досвід роботи з надання таких послуг.

За рішенням конкурсної комісії з визначення агентів, агент може бути особою, уповноваженою міською радою організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчику для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, з моменту отримання в департаменті транспорту та зв`язку Дніпропетровської міської ради відповідного свідоцтва про реєстрацію стосовно такого майданчика для паркування.

Із залученими для забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування транспортних засобів агентами балансоутримувачами укладаються договори, які мають містити зобов`язання агента щодо виконання всіх умов конкурсу.

В результаті проведення конкурсу з визначення агентів, Позивача визначено Агентом - особою, уповноваженою міською радою організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчику для паркування транспортних засобів комунальної форми власності площею 1150,0 кв.м. за адресою: Донецьке шосе (в районі буд. № 121), про що Департаментом транспорту та зв`язку Дніпропетровської міської ради на ім`я позивача видано Свідоцтво про реєстрацію майданчику для паркування з терміном дії з 01.06.2011 р. по 01.06.2016 р..

Враховуючи частину 4 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню у цій справі обставини, встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2014 р. по справі № 904/8818/13.

01.06.2011 р. між Фізичною особою-підприємцем Ноздрюхіною Людмилою Іванівною ( Агент ) та Комунальним підприємством "Міськавтопарк" ( Балансоутримувач ) було укладено договір № 159АП, відповідно до пункту 1.1 якого, Балансоутримувач надає у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе ( в районі буд. № 121 ), площею 1150,0 кв.м., а Агент зобов`язується використовувати майданчик для паркування транспортних засобів за призначенням та ефективно ( пункт 2.2 договору ).

У преамбулі договору також вказано, що Сторони, укладаючи цей договір керувались Законом України Про місцеве самоврядування в Україні, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 Про затвердження правил паркування транспортних засобів, Законом України від 24.09.2008 р. № 586-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення відносин у сфері безпеки дорожнього руху, рішенням Дніпропетровської міської ради № 39/8 від 02.02.2011 р. Про затвердження Правил паркувння транспортних засобів у м. Дніпропетровську.

Відповідно до пункту 2.2.2. договору Агент зобов`язаний обладнувати і утримувати майданчик для паркування не гірше, ніж обладнання і утримання майданчику для паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську, затвердженими рішеннями міської ради від 02.02.2011 р. № 39/8. Правилами дорожнього руху, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306, іншим нормами, нормативами стандартами з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що Агент зобов`язаний належно обладнувати та утримувати майданчик для паркування. а також здійснювати санітарне очищення, збереження та відновлення (здійснювати своєчасний поточний ремонт) його відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.

Згідно пункту 2.2.6 договору, Агент зобов`язується здійснювати контроль за своєчасною сплатою користувачами майданчик для паркування вартості послуг за паркування транспортних засобів.

Відповідно до пункту 2.2.9 договору, Агент зобов`язаний забезпечувати одночасне обслуговування майданчику для паркування персоналом з рахунку не менше, ніж 1 особа, яка здійснює контроль за паркуванням транспортних засобів на майданчику для паркування, та 1 особа, яка здійснює збір з користувачів плати за паркування транспортних засобів, на 60 місць для паркування. З моменту обладнання відведеного майданчику для платного паркування транспортних засобів паркувальними автоматами, а спеціально обладнаного майданчику для платного паркування транспортних засобів - автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, відповідно до Правил паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську, затверджених рішенням міської ради від 02.02.2011 р. № 39/8, - забезпечення обслуговування майданчику для паркування персоналом з розрахунку не менше, ніж 1 особа, яка здійснює контроль за паркуванням транспортних засобів на майданчику для паркування, на 60 місць для паркування

Пунктом 2.2.11 договору передбачено, що Агент зобов`язаний забезпечити щомісячну заробітну плату кожному з персоналу, який обслуговує майданчик для паркування, у розмірі не менше, ніж 1 500,00 гривень ( після сплати нарахованих та утриманих податків і зборів ) при тривалості робочого часу працівника 40 годин на тиждень.

Згідно пункту 2.2.14 договору, Агент зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі перераховувати Балансоутримувачу плату за користування майданчиком для паркування.

Відповідно до пункту 2.6. Правил паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську, затверджених рішенням сесії Дніпропетровської міської ради № 39/8 від 02.02.2011 р., для забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування транспортних засобів балансоутримувачі на конкурсних засадах відповідно до Порядку проведення конкурсу з визначення агентів залучають інші підприємства, установи, організації (далі - агенти), що мають відповідну ліцензію на право надання послуг з охорони власності і досвід роботи з надання таких послуг.

Згідно пункту 6.1 договору, договір набирає чинність з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майданчику для паркування, який є невід`ємною частиною цього договору, та діє протягом п`яти років з дати підписання цього договору та скріплюється печатками сторін.

КП „Міськавтопарк передав, а ФОП Ноздрюхіна Л.І. прийняла майданчик для паркування т/з за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе ( в районі буд. № 121 ), що підтверджується актом приймання-передачі від 30.09.2011 р..

Позивачем було направлено на адресу Відповідача-2 лист від 20.05.2016 р., в якому він просив вважати подовженим термін договору до моменту проведення чергового конкурсу з визначення агентів.

Згідно протоколу № 59 від 14.09.2017 р. постійна комісія з питань транспорту, зв`язку та екології Дніпровської міської ради вирішила: рекомендувати Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради узгодити дозвіл на укладення договорів про організацію та експлуатацію майданчиків для паркування до моменту проведення конкурсу з визначення операторів, для забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету зі справляння збору за паркування транспортних засобів. До переліку осіб-операторів, з якими погоджено укладання договору щодо майданчика, розташованого за адресою: вул. Донецьке шосе (в районі буд. № 121), м. Дніпро, віднесено Фізичну особу-підприємця ФОП Дворниченко Г.В..

26.09.2017 р. між КП Міськавтопарк ( Балансоутримувач ) та ФОП Дворниченко Г.В. (Агент) укладено Договір № 159 ОП Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування за адресою: Донецьке шосе ( в районі буд. № 121 ), м. Дніпро, відповідно до пункту 1.1 якого, Балансоутримувач надає у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе ( в районі буд. № 121 ), площею 1 150,0 кв. м..

Відповідно до пункту 2.2.1 договору Агент зобов`язується використовувати майданчик для паркування транспортних засобів за призначенням та ефективно.

Агент зобов`язаний обладнувати і утримувати майданчик для паркування не гірше, ніж обладнання і утримання майданчику для паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську, затвердженими рішеннями міської ради від 02.02.2011 р. № 39/8. Правилами дорожнього руху, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. іншим нормами, нормативами стандартами з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху ( пункт 2.2.3 договору ).

Пунктом 2.2.4 договору передбачено, що Агент зобов`язаний належно обладнувати та утримувати майданчик для паркування. а також здійснювати санітарне очищення, збереження та відновлення (здійснювати своєчасний поточний ремонт) його відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.

Згідно пункту 2.2.7 договору, Агент зобов`язується здійснювати контроль за своєчасною сплатою користувачами майданчик для паркування вартості послуг за паркування транспортних засобів.

Згідно пункту 2.2.15 договору, Агент зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі перераховувати балансоутримувачу плату за користування майданчиком для паркування.

Згідно пункту 10.1 договору, договір набирає чинність з дати підписання сторонами, а в частині початку ведення діяльності з моменту підписання акту введення в експлуатацію майданчику для паркування.

На запит Позивача, Відповідачем-2 було надано відповідь від 16.11.2018 р. № 1200/7, в якій повідомлено, що 26.09.2017 р. між КП Міськавтопарк та ФОП Дворниченко Г.В. укладено договір № 159 ОП від 26.09.2017 р. Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування за адресою: Донецьке шосе (в районі буд. № 121), м. Дніпро.

В обґрунтування позовної вимоги про визнання за Позивачем права власності на 90/100 майданчика для паркування, до матеріалів справи надано: звіт про незалежну оцінку ТОВ Експерт+ від 03.10.2011 р., відповідно до якого ринкова вартість права користування майданчиком для парковки транспортних засобів комунальної форми власності, який знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе (у районі д.№121) (згідно Договору №159АП від 01.06.2011 майданчик для парковки: площа майданчика : 1150 кв.м., кількість машино-мест: 100, дні роботи: щодня, час роботи: 19:00-08:00) станом на 03.10.2011 р. без урахування ПДВ склала 55 014,00 грн (сертифікат суб`єкту оціночної діяльності 10.06.2011 р. № 12068/11; звіт про незалежну оцінку ПП Промсервіс від 24.02.2016 р., відповідно до якого загальна вартість об`єкта оцінки автопаркувальний комплекс, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе ( у районі д. № 121 ) станом на 24.02.2016 р. без склала 555 106,00 грн з ПДВ ( сертифікат про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 2843 від 17.05.2005 р.).

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Скаржника, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з підпунктом 8 пункту "а" частини 1 статті 28 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо підготовки та затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів.

У підпункті 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 Податкового кодексу України визначено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін визначено у статті 28 Закону № 280/97-ВР, відповідно до підпункту 8 пункту "а" частини 1 якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо підготовки та затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів.

При цьому повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку визначено у статті 30 Закону № 280/97-ВР, згідно з підпунктом 4 пункту "а" частини 1 якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо прийняття рішень про організацію громадських вбиралень, стоянок та майданчиків для паркування автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону. У підпункті 7-1 пункту "а" частини 1 цієї ж статті зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування; впровадження в межах відповідного населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування, затвердження технічних вимог та завдання до цієї системи.

Рішенням від 21.12.2016 р. № 38/17 міськрада затвердила Правила паркування транспортних засобів на території міста Дніпра (далі - Правила). За змістом пункту 4 цього рішення КП "Міськавтопарк" - суб`єкт господарювання стосовно майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності, що визначаються відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Визначення "майданчика для платного паркування транспортних засобів" наведено у пункті 2.1 Правил, відповідно до якого таким майданчиком є площа території (земельна ділянка), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначена виконавчим комітетом міської ради як спеціальна земельна ділянка, відведена для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування, та використовується для паркування зі справлянням збору за місця для паркування транспортних засобів із встановленим режимом роботи та тарифом.

Як свідчать матеріали справи, Позивач звернувся з позовом, зокрема, про визнання договору № 159 АП від 01.06.2011 р., укладений між Позивачем та Відповідачем - 2 подовженим на той самий строк.

Позовні вимоги в частині визнання договору подовженим позивач ґрунтує на ст. ст. 759, 764, 777 ЦК України та Законі України Про оренду державного та комунального майна. При цьому, Позивач зазначає, що договір № 159 АП від 01.06.2011 р. за своєю природою є договором оренди.

Правовідносини щодо оренди комунального майна на час укладення спірного договору було врегульовано Законом України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р., який на теперішній час втратив чинність.

Так, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (стаття 2 Закону)

Порядок укладення договору оренди унормовано статтею 9 Закону і передбачає: Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Органи, уповноважені управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, розглядають подані матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляють підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову) (частина 3 статті 9 Закону). Орендодавець протягом п`яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди. Порядок проведення конкурсу визначається: Кабінетом Міністрів України - для об`єктів, що перебувають у державній власності; органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об`єктів, що перебувають у комунальній власності (частина 6 статті 9 Закону)

Статтею 10 передбачено, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до статті 11 Закону оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Статтею 19 Закону передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності…Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з матеріалів справи не вбачається, що Позивачем були здійснені дії, передбачені ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна. Не вчиняв, передбачених цим Законом дії й Відповідач-1 Дніпровська міська рада та Відповідач-2, який є балансоутримувачем майданчика з паркування. Натомість, у преамбулі договору вказано, що Фізична особа-підприємець Ноздрюхіна Людмила Іванівна - Агент, а Комунальне підприємство "Міськавтопарк" - Балансоутримувач. Сторони, укладаючи цей договір керувались Законом України Про місцеве самоврядування в Україні, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 Про затвердження правил паркування транспортних засобів, Законом України від 24.09.2008 р. № 586-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення відносин у сфері безпеки дорожнього руху, рішенням Дніпропетровської міської ради № 39/8 від 02.02.2011 р. Про затвердження Правил паркувння транспортних засобів у м. Дніпропетровську.

Відповідно до пункту 1 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 ці правила регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів. Дія цих Правил поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі - користувачі), а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики (пункт 2 Правил). Суб`єкти господарювання це балансоутримувачі майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності визначаються відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" ( 2807-15 ). Відповідно до пункту 4 Правил оператор - суб`єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування. Майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів (пункт 7 Правил).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набирає чинність з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майданчику для паркування, який є невід`ємною частиною цього договору, та діє протягом п`яти років з дати підписання цього договору та скріплюється печатками сторін. Відтак, дія договору № 159 АП від 01.06.2011 р. закінчилась 01.06.2016 р..

Отже, як слушно зазначив місцевий господарський суд - не є договором оренди - договір № 159 АП від 01.06.2011 р., в якому не зазначено, що між сторонами виникли орендні правовідносини, а сторони, укладаючи цей договір керувалися Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 Про затвердження правил паркування транспортних засобів, Законом України від 24.09.2008 р. № 586-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення відносин у сфері безпеки дорожнього руху, рішенням Дніпропетровської міської ради № 39/8 від 02.02.2011 р. Про затвердження Правил паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську, а не Законом України Про оренду державного та комунального майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що не підлягає задоволенню позовна вимога Позивача про визнання договору № 159АП від 01.06.2011 р. Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, укладеного між Комунальним підприємством Міськавтопарк Дніпровської міської ради та Фізичною особою підприємцем Ноздрюхіною Людмилою Іванівною, подовженим на новий термін, строком на п`ять років, оскільки до правовідносин сторін не можуть бути застосовані вимоги ст. ст. 764, 777 ЦК України, частини 2, 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору № 159 ОП від 26.09.2017 р., Позивач ґрунтує на ст. ст. 203, 215 ЦК України та зазначає, що при укладенні договору № 159 ОП від 26.09.2017 р. не було дотримано процедуру такого укладення, а саме не було проведено конкурс.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Порушення своїх прав Позивач обґрунтовує тим, що укладений договір № 159 ОП від 26.09.2017 р. порушує переважне право Позивача на продовження договору № 159 АП від 01.06.2011 р..

З огляду на те, що строк дії договору між Позивачем та Відповідачем 2 закінчився 01.06.2016 р., а договір між Відповідачем 2 та Відповідачем 3 було укладено 26.09.2017 р., і цей договір жодним чином прав Позивача не порушує, зважаючи на відсутність у Позивача права на продовження строку дії договору, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволені вимоги Позивача і в цій частині.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання права власності на 90/100 частин у спільній частковій власності, Позивач посилається на статті 355 - 357, 392, 764, 778 ЦК України.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Ст. 357 ЦК України встановлено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Згідно з пунктом 2.2.2 договору Агент зобов`язаний обладнувати і утримувати майданчик для паркування не гірше, ніж обладнання і утримання майданчику для паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську, затвердженими рішеннями міської ради від 02.02.2011 р. № 39/8. Правилами дорожнього руху, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. іншим нормами, нормативами стандартами з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що Агент зобов`язаний належно обладнувати та утримувати майданчик для паркування. а також здійснювати санітарне очищення, збереження та відновлення (здійснювати своєчасний поточний ремонт) його відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.

Отже, умови договору передбачали обов`язок Агента здійснювати обладнання майданчика, його відновлення (поточний ремонт) тощо, а сам договір не передбачав права Агента проводити такий ремонт або модернізацію, яка б призвела до створення нової речі.

Разом з тим, Позивач не надав суду будь-які докази, які б підтверджували, що Відповідач - 2 надавав свою згоду на здійснення реконструкції, ремонтних робіт паркувального майданчика тощо.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що усі витрати, які були зроблені Позивачем, він здійснював за власним рішенням, тому його вимога про визнання права власності часток у спільній частковій власності - задоволенню не підлягає.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Відповідачем -1 у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ноздрюхіної Людмили Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р. у справі № 904/1275/20 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 24.05.2021 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

СуддяI. Л. Кузнецова

Суддя О.В. Чус