Провадження № 2/522/2946/21

Справа № 522/21952/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання - Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Одеська міська рада, про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування записів про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ

До суду 27.12.2019 року надійшов позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Одеська міська рада, про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування записів про державну реєстрацію.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що на виконання постанови КМУ від 05.11.1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)» Одеською обласною радою народних депутатів було прийнято рішення від 25.11.1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області», яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність м. Одеси. Згідно даного рішення, у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий та нежилий фонд місцевих рад народних депутатів, розташований у межах м. Одеси.

Отже, посилались на те, що нежитлове приміщення підвалу, заг.пл. 150,6 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, управління якими здійснює Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №672 від 28.10.2004 року «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» було вирішено провести технічну інвентаризацію об`єктів нежитлового фонду КП «ОМБТІ та РОН», у тому числі підвального приміщення за адресою АДРЕСА_1 .. Технічний паспорт на об`єкт було виготовлено 18.03.2002 року.

У подальшому, за дорученням Департаменту комунальною установою «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» було здійснено обстеження об`єкта комунальної власності - приміщення підвалу, заг.пл. 150,6 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено, що вхід у приміщення був закритий решіткою на замку, ключі відсутні; зі слів мешканців будинку, нежитлове приміщення займають треті особи.

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно позивачем було встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , є актуальна реєстрація квартири №18 , заг. пл.. 43,7 кв.м., яка зареєстрована 04.04.2017 року на ім`я ОСОБА_1 ..

Вказували, що при детальному аналізі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлено, що 30.03.2017 року була проведена реєстрація у зв`язку з розділом квартири №18 , заг.пл. 137,5 кв.м., житл.пл. 26,8 кв.м., що складається з двох житлових кімнат, кухні, санвузла, вбудованої шафи, коридору, балкона, комори і трьох підвальних приміщень.

Надалі на підставі висновку від 03.04.2017 року №03к щодо технічної можливості поділу квартири №18 , заг.пл. 137,5 кв.м., виданого ФОП « ОСОБА_3 », 04.04.2017 року була здійснена реєстрація розділеної частини квартири №18 , заг.пл. 93,8 кв.м., під 18Н , право власності на яку в той же день було зупинено у зв`язку з продажем на підставі договору купівлі-продажу №3-585 від 13.04.2017 року, виданого Другою Одеською нотаріальною конторою, нотаріусом Арабаджи Катериною Георгіївною. Право власності було зареєстровано за ОСОБА_4 . У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу серії та номер 3-1752 від 08.12.2017 року, право власності на нежитлове приміщення, заг. пл.. 93,8 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Посилались на те, що державна реєстрація змін до об`єкту нерухомого майна, яка перебувала у власності ОСОБА_1 , була проведена державним реєстратором із порушенням положень Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки ним було зареєстровано право власності на самовільно реконструйований об`єкт, який не було введено в експлуатацію в встановленому законом порядку.

Посилались на те, що територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради рішення про передачі у приватну власність нежитлового приміщення підвалу, заг.пл. 150,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , не приймалось та до теперішнього часу, територіальна громада м. Одеси відносно даного об`єкту не позбавлена титулу власникам майна. Отже, вважають, що спірний об`єкт - приміщення підвалу, заг.пл. 150,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , вибуло із володіння поза волею власника, а тому ними заявлено наступні позовні вимоги:

- про витребування спірного об`єкту - приміщенням підвалу, заг.пл. 150,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , у відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- усунення перешкод у користуванні спірним об`єктом - приміщенням підвалу, заг.пл. 150,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів;

- скасування записів у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме: про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1218309651101) та закрити розділ; та про державну реєстрацію нежитлового приміщення №18Н, заг.пл. 93,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1218289851101) та закрити розділ.

Ухвалою суду від 02.01.2020 року позов було залишено без руху. Представником позивача 24.01.2020 року до суду було подано клопотання про відстрочку сплати судового збору.

Ухвалою суду від 05.02.2020 року у задоволенні заяви представника позивача про відстрочку сплати судового збору відмовлено та позов повторно залишено без руху. Недоліки позову були усунуті позивачем 28.02.2020 року.

Ухвалою суду від 11.03.2020 року провадження у справі було відкрито.

Через неявку сторін, за клопотанням сторін, розгляд справи 27.04.2020 року та 09.06.2020 року відкладався.

Ухвалою суду від 10.06.2020 року було розглянуто клопотання представника позивача про витребування доказів із Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса, а саме належним чином засвідчених копій документів, що стали підставою для здійснення державної реєстрації (номер запису про право власності 23820559, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1218289851101), нежитлового приміщення №18Н, загальною площею 93,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Через неявку сторін 20.07.2020 року розгляд справи відкладено на 14.09.2020 року.

До суду 30.07.2020р. надійшов лист Приморської державної нотаріальної контори у м. Одеса, згідно якої повідомили, що реєстраційна справа об`єкта нерухомого майна 1218289851101 від 08.12.2017р., адреса об`єкта АДРЕСА_1, була передана до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради (а.с.100).

У підготовче засідання 14.09.2020 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляд справи належним чином.

Ухвалою суду, повний текст якої складено 15.09.2020 року, було вирішено питання про витребування доказів із Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради. Розгляд справи відкладено на 02.11.2020 року.

Вимоги ухвали суду від 15.09.2020 року було виконано 28.09.2020 року та надано до суду копію документів реєстраційної справи (а.с.110-163).

Через неявку сторін 02.11.2020 року розгляд справи був відкладений на 23.11.2020 року. Розгляд справи 23.11.2020 року відкладено на 21.12.2020 року у зв`язку з перебування судді на лікарняному.

У підготовче засідання 21.12.2020 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Жодних клопотань до суду не заявляли.

Ухвалою суду від 24.12.2020 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 04.03.2021 року.

Розгляд справи 04.03.2021 року був відкладений на 13.05.2021 року через першу неявку відповідачів.

У судовому засіданні 13.05.2021 року був присутній представник позивача - ОСОБА_5 , яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Посилалась на те, що спірний об`єкт - приміщення підвалу, пл.. 150 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси, дозволу на його відчуження відповідачу ОСОБА_1 не надавалось, а отже вибуло воно з володіння без законних підстав та поза волею власника. Посилалась на те, що 30.03.2017 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , та до складу квартири увійшло спірне приміщення підвалу. Вказувала, що реєстрація права власності за відповідачем була вчинена без законних на то підстав, оскільки була проведена на об`єкт самочинного будівництва. Зазначила, що у подальшому, 04.04.2017 року, вказана квартира у порядку розподілу була зареєстрована за ОСОБА_6 як квартира, пл.. 93,8 кв.м., та за ОСОБА_4 як нежитлове приміщення №18Н, пл.. 93,8 кв.м.. У подальшому, нежитлове приміщення №18Н, пл.. 93,8 кв.м., було відчужене 08.12.2017 року на користь ОСОБА_2 .. Між тим, по факту ОСОБА_2 користується усім приміщенням, пл.. 150,6 кв.м..

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Заяв по суті справи не надавали та поважність причин неявки суду не повідомили.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд, зважаючи на строки розгляду справи (з грудня 2019 року), зважаючи на згоду представника позивача, у відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності відповідачів та представника третьої особи, сповіщених належним чином.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно матеріалів справи судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належала на праві власності квартири АДРЕСА_5 , згідно свідоцтва про право власності на житло, виданим згідно з розпорядженням Управління Чорноморського морського пароплавства №0272 від 12.11.1993 року.

Державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Глущенко Андрієм Олександровичем 30 березня 2017 року на підставі довідки про зміну площі серії та номер 02к від 25.01.2017 року, виданої ФОП ОСОБА_3 , технічного паспорту серії та номер б/н від 25.01.2017 року, виданим ФОП ОСОБА_3 , свідоцтва про право власності на житло, виданим згідно з розпорядженням Управління Чорноморського морського пароплавства №0272 від 12.11.1993 року, свідоцтва про право на спадщину серії 6-35, виданим 24.01.2011 року державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Вахненко Ю.О., було проведену державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна : 1214236051101).

Згідно відомостей інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.133), загальна площа квартири, зареєстрованої за ОСОБА_1 , становила 137,5 кв.м., житл. пл.. - 26, 8 кв.м., та складається з двох житлових кімнат, кухні, санвузлу, вбудованої шафи, комори, коридору, балкону, трьох підвальних приміщень.

У подальшому, 04 квітня 2017 року, державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Глущенко Андрієм Олександровичем на підставі технічного паспорту серії та номер б/н , виданим 03.04.2017 року ФОП ОСОБА_3 ; висновку щодо технічної можливості розподілу серії та номер 03к, виданим 03.04.2017 року ФОП ОСОБА_3 , було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності:

- на квартиру №18, заг. пл.. 43,7 кв.м., житл. пл.. 26,8 кв.м., що складається з двох житлових кімнат, кухні, санвузлу, вбудованої шафи, комори, коридору, балкону, розташованої за адресою АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1218309651101) (номер запису про право власності 19853207);

- на нежитлове приміщення, заг.пл. 93,8 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1218289851101);

У подальшому, 13 квітня 2017 року, за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Арабаджи К.Г., зареєстрованим в реєстрі за №3-585 (а.с.148-150), нежитлове приміщення 18Н, заг. пл.. 93.8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , було відчужене ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 . Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 квітня 2017 року.

За договором купівлі-продажу від 08.12.2017 року, посвідченим державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Арабаджи К.Г., зареєстрованим в реєстрі за №3-1752 (а.с.151-153), нежитлове приміщення 18Н, заг. пл.. 93.8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , було відчужене ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .

Право власності за ОСОБА_2 на вказане нежитлове приміщення було зареєстровано державним нотаріусом Арабаджи К.Г. 08.12.2017 року (номер запису про право власності : 23820559).

Викладене підтверджується наданими до суду копіями матеріалів реєстраційної справи №1218289851101 (а.с.118-157).

Звертаючись до суду з дійсним позовом, представник Департаменту посилалась на те, що реєстрація за ОСОБА_1 права власності на квартиру №18, заг.пл. 137,5 кв.м., житл. пл.. 26,8 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 , було здійснено незаконно, як на самочинне будівництво, оскільки до складу даної квартири увійшло нежитлове приміщення підвалу, пл.. 150.6 кв.м., власником якого є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради та яка дозволу на відчуження такого майна не надала.

Отже, і подальший розподіл даного майна представник позивача вважає незаконним, просила витребувати у відповідачів нежитлове приміщення підвалу, заг. пл.. 150,6 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси; усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення відповідачів та скасування записів про реєстрацію їх права власності.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд.

Частиною п`ятою статті 16 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - Закон № 280/97-ВР; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частина перша статті 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання. Одним із способів захисту права власника є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦПК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема у випадку, якщо між власником та володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У такому разі майно може бути витребуване від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої зазначеної статті у разі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, за яких за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Реалізація цього права не залежить від доводів володільця речі про те, що він є добросовісним набувачем, якщо власник майна доведе факт вибуття цього майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

При цьому, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Цей припис необхідно розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права при заявлені вимоги про витребовування майна.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18)».

У свою чергу, суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування (ст.327 ЦК).

Згідно з ст.143 Конституції майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. В ст.1 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 №280/97-ВР визначено, що представницьким органом місцевого самоврядування є відповідна місцева рада, яка складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Відповідно до п.31 ст.26 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення цих повноважень та умов їх здійснення.

Об`єктами права власності є будь-які речі (майно). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 ЦК).

Згідно з ст.190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

До об`єктів нерухомого майна ЦК віднесено житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно (ст..ст.331, 376). Згідно із законом №2269-ХІІ нерухоме майно поділяється на будівлі, споруди, приміщення (ст.4). Відповідно до закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-ІV об`єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення (ст.5). Визначення «житловий будинок», «квартира», «садиба» містяться у гл.28 ЦК України.

Згідно з нормами чинного законодавства, зокрема положеннями стст.182, 331, 334 ЦК, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об`єкта нерухомості (у тому числі й тих об`єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначений: асфальтовані чи бетонні площадки, під`їзні колії, автомобільна дорога, автомобільні платформи, спортивні споруди тощо) є державна реєстрація прав на нього.

Законом №1952-ІV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання й підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст.2).

Положення ч.2 ст.331 ЦК слід розуміти у системному зв`язку із положенням ст.182 ЦК щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків.

Відповідно до ч.3 ст.3 закону №1952-ІV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наказом Міністерства юстиції N 7/5 від 07.02.2002 року «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» установлено, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Між тим, позивачем не було надано жодного доказу щодо реєстрації права власності на нежитлове підвальне приміщення, пл.. 150,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . У матеріалах справи відсутні відповідні правовстановлюючі документи.

Відповідно до п. 1.4. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 року, технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб`єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Отже, технічний паспорт є інформаційно-довідковим документом, виготовленим на підставі проведеної технічної інвентаризації за заявою замовника, в якому відображається фактичний стан об`єкта та який не є правовстановлюючим документом. В цю технічну документацію можуть вноситися відповідні зміни, а також передбачено порядок її виправлення.

Отже, надані представником позивача до позову технічний паспорт, виготовлений 18.03.2002 року на ім`я Одеської міської ради (а.с.27-30) та копія рішення виконкому Одеської міської ради №672 від 28.10.2014 року, згідно якого визначено провести КП «ОМБТІ та РОН» реєстрацію об`єктів комунальної власності за адресою АДРЕСА_1 , не є відповідними доказами, що підтверджують виникнення у Одеської міської ради права власності на спірний об`єкт.

Окрім того, дослідивши обставини справи, технічні паспорти об`єктів нерухомості вбачається, що вказані об`єкти (спірне підвальне приміщення, квартира та нежитлове приміщення 18Н) відрізняються площею, різниця яких становить 13,1 кв.м. (площа спірного приміщення 150,6 кв.м., площа квартири зареєстрованої за ОСОБА_1 - 43,7 кв.м., площа нежитлового приміщення зареєстрованого за ОСОБА_2 - 93,8 кв.м), мають різні складові, а також різні за функціональним призначенням, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити, що зазначені об`єкти, стосовно якого позивачем заявлено вимоги, та стосовно яких за відповідачами зареєстровано право власності (квартира №18 та нежитлове приміщення №18Н), фактично є одним тим самим об`єктом нерухомого майна. Крім того якщо скласти сумарно площі квартири ОСОБА_1 та нежитлового ОСОБА_2 , то їх сумарна площа становить 137,5 кв.м., тобто не становить приміщення, яке просить витребувати позивач. Також при цьому необхідно врахувати що в цих 137,5 кв.м . Також входить площа квартири ОСОБА_1 43,7 кв.м.

Позивач під час розгляду справи, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надав до суду належних доказів на підтвердження зазначених посилань в обґрунтування позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Між тим, суд вбачає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини позову, а саме щодо належності територіальної громаді м. Одеси на праві власності приміщення підвалу, пл.. 150,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .

Одне лише посилання на постанову КМУ від 05.11.1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)» та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» суд вважає неспроможним підтвердити виникнення у територіальної громади права власності на спірний об`єкт - приміщення підвалу, пл.. 150,6 кв.м.. Крім того як вбачається з матеріалів справи збільшення відповідачем своєї квартири в результаті приєднання приміщень підвалу відбулось не на 150,6 кв.м., а за рахунок площі 93,8 кв.м.

За викладеного суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та відмовляє в їх задоволенні.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння відповідачами майном, суд також виходить з наступного.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Отже, за викладеного, суд вбачає, що витребування спірного майна у відповідачів, без належного доведення позовних вимог зі сторони Департаменту, буде порушенням принципів пропорційності та гарантій, передбачених ст.1 Першого Протоколу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 11, 15-16, 318-321, 388, 391, 392 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2, 4, 10-13, 19, 43, 44, 51, 78, 76-81, 82, 84, 89, 142, 210, 211, 223, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Одеська міська рада, про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування записів про державну реєстрацію - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 24.05.2021 року.

Суддя Л.В. Домусчі