Провадження № 2/760/2280/21

Справа № 760/25770/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого: судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до державної установи «Академія патрульної поліції» /далі - Академія/ (код ЄДРПОУ: 41521767; адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9) про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

Позов та його обґрунтування

24.11.2020 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява (позовна з додатками а.с. 2-99), в якій позивач просить cуд:

- визнати незаконним звільнення його Академією з роботи 27.10.2020 у зв`язку із скороченням займаної посади без переведення його у відповідності до статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) на наявні у Академії у двомісячний період, що передував звільненню його ( ОСОБА_1 ) з роботи, вакантні посади начальника комунально-експлуатаційного відділення, відповідального за пожежну безпеку інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення та відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення Академії, які відповідають кваліфікації ОСОБА_1 ;

- визнати порушеним Академією право ОСОБА_1 на працю, передбачене ст. 43 Конституції України, та право на його переведення на іншу роботу у зв`язку з скороченням займаної посади, передбачене статтями 42, 49-2 КЗпП, - шляхом звільнення ОСОБА_1 з роботи 27.10.2020 без переведення на наявні у Академії у двомісячний період, що передував звільненню ОСОБА_1 з роботи, вакантні посади начальника комунально-експлуатаційного відділення, відповідального за пожежну безпеку інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення та відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення Академії, які відповідають кваліфікації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Академію поновити ОСОБА_1 на роботі, запропонувавши йому наявні у Академії у двомісячний період, що передував звільненню ОСОБА_1 з роботи 27.10.2020, вакантні посади начальника комунально-експлуатаційного відділення, відповідального за пожежну безпеку інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення та відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення Державної установи «Академія установи «Академія патрульної поліції», які відповідають кваліфікації ОСОБА_1 ;

- стягнути Академії на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з роботи 27.10.2020;

- відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Академії нанесену ОСОБА_1 вказаною установою моральну шкоду, пов`язану з незаконним звільненням з роботи у Академії 27.10.2020 у зв`язку зі скороченням посади завідувача спортивним комплексом відділення логістики та матеріально-технічного забезпечення Академії без переведення на наявні вакантні посади начальника комунально-експлуатаційного відділення, відповідального за пожежну безпеку інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення та відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення Академії у сумі 20 000,00 грн.;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , з 03.05.2018 працював у державній установі «Академія патрульної поліції» (далі «Відповідач», «Академія», «АПП»), а саме: з 03.05.2018 по 18.09.2018 перебував на посаді інженера з охорони праці (з функціями інженера з пожежної безпеки) АПП, з 19.09.2018 по 05.05.2019 - на посаді викладача курсу «Охорона праці» (з тематичними розподілами «Пожежна безпека», «Електробезпека», «Радіаційна безпека», «Хімічна безпека», «Єдина державна система цивільного захисту» тощо) Академії, з 06.05.2019 по 27.10.2020 - на посаді завідувача спортивним комплексом відділення логістики та матеріально-технічного забезпечення АПП.

За поданням відповідача наказом Національної поліції України від 17.08.2020 № 671 посада завідувача спорткомплексом АПП, яку позивач обіймав на той момент, була скорочена та за рахунок неї в Академії була введена інша посада - інспектора відділення організації роботи АПП.

Про скорочення посади завідувача спорткомплексом та подальше вивільнення позивач був повідомлений працівником відділення кадрового забезпечення АПП під розписку 27.08.2020.

Позивач стверджує, що враховуючи приписи ст.49-2 КЗпП, у разі відсутності вакантних посад за кваліфікацією позивача або у разі цього відмови від переведення на іншу роботу в Академії - його мали звільнити (з урахуванням ст. 241-1 КЗпП України) не раніше 28.10.2020, натомість, відповідач у порушення вказаного припису звільнив Позивача з роботи 27.10.2020 своїм наказом від 26.10.2020 № 95о/с. При цьому, до кінця дня 27.10.2020 у відповідача ще могли з`явитися (та фактично були наявні) вакантні посади, що відповідають кваліфікації Позивача. Окрім того, як вбачається зі змісту наказу АПП від 26.10.2020, серед документів, які вказані у якості підстави для звільнення Позивача з роботи, була зазначена відмова Позивача від переведення на іншу роботу від 22.10.2020. При цьому, інших відмов Позивача у зазначеному наказі АПП не вказано.

Зі змісту заяви позивача від 22.10.2020 вбачається, що останній заявив відмову від запропонованої йому відповідачем 19.10.2020 посади прибиральника території комунально-експлуатаційного відділення, при цьому інших пропозицій позивачеві від відповідача у період з 27.08.2020 по 27.10.2020 не надходило.

Згідно з листом АПП від 23.10.2020 № Ч-32/54/2-2020 у відповідача у значений період з 27.08.2020 по 27.10.2020 існували інші вакантні посади, які відповідали кваліфікації позивача: з 27.08.2020 по 10.09.2020, була вакантною посада начальника комунально-експлуатаційного відділення АПП; з 02.09.2020 по 08.10.2020 була вакантна посада відповідального за пожежну безпеку Академії інженера І категорії комунально-експлуатаційного відділення АПП; з 10.09.2020 по 27.10.2020 була вакантна посада відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера І категорії комунально-експлуатаційного відділення АПП.

Відповідно до кваліфікаційних вимог до працівників, які могли б обіймати вказані посади начальника комунально-експлуатаційного відділення АПП, відповідального за пожежну безпеку інженера І категорії комунально-експлуатаційного відділення АПП та відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера І категорії комунально-експлуатаційного відділення АПП, вони відповідали спеціальній освіті та професійному стажу позивача.

Кваліфікація позивача відповідала зазначеним вакантним посадам та згідно з приписами ст.ст.40,42 КЗпП України усі перелічені посади мали бути запропоновані відповідачем позивачу, оскільки позивач має вищу технічну освіту - закінчив Харківське пожежно-технічне училище МВС СРСР та Вищу інженерну пожежно-технічну школу МВС СРСР, додатково у 2018-2019 роках пройшов спеціальне навчання з пожежної безпеки, охорони праці та цивільного захисту в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту ДСНС України, виконував функціональні обов`язки в Академії, які відповідають вищезазначеним вакантним посадам АПП, а саме: контроль за технічним станом приміщень та функціонуванням інженерних мереж та технологічного обладнання будівель і споруд, розробка та контроль виконання заходів з забезпечення пожежної безпеки в Академії, аналіз пожежної безпеки Академії, контроль за станом систем та засобів протипожежного захисту тощо.

До того ж, у 2019-2020 роках Позивач, перебуваючи на посаді завідувача спорткомплексом, додатково був відповідальним за пожежну безпеку Академії, входив до складу комісії АПП з перевірки протипожежного стану установи, а також делегувався керівництвом Академії до складу міжвідомчої комісії АПП та Національної академії внутрішніх справ для перевірки технічного стану, стану дотримання вимог безпеки та пожежної безпеки у гуртожитку НАВС, у якому мешкають слухачі Академії патрульної поліції (копії наказів АПП від 10.05.2019 № 199, від 12.04.2019 № 156, від 13.05.2019 № 206, протоколів комісії з перевірки стану пожежної безпеки АПП від 30.05.2019 №2, від 13.06.2019 №5, доповідної записки позивача як члена комісії з перевірки стану пожежної безпеки Академії від 10.11.2019 та акту про протипожежний, санітарно-технічний стан та стан забезпечення заходів безпеки мешканців гуртожитку №5 НАВС з числа слухачів ДУ «Академія патрульної поліції» від 05.02.2020).

З приводу отриманої спеціальної освіти Позивач зазначає наступне: у 1981 році Позивач закінчив Харківське пожежно-технічне училище МВС СРСР. Працюючи у підрозділі Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Київського міськвиконкому, у 1982 році був направлений на навчання у Вищій інженерній пожежно-технічній школі МВС СРСР, яку закінчив у 1986 році та курс навчання який складався, з дисциплін «Громадські та промислові будівлі», «Теоретична механіка», «Будівельна механіка та супротив матеріалів», «Будівельні матеріали і конструкції та їх поводження в умовах пожежі», «Пожежна профілактика у будівництві», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «Пожежна профілактика систем опалення та вентиляції», «Гідравліка та протипожежне водопостачання», «Автоматизовані системи управління та зв`язок у пожежній охороні», «Виробнича та пожежна автоматика», «Основи наукової організації управління та праці у пожежній охороні», «Інженерна графіка», «Обчислювальна техніка в інженерних та економічних розрахунках».

З 1986 по 1989 роки Позивач, працюючи в апараті Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Київського міськвиконкому, виконував функції інспектора державного пожежного нагляду на особливо важливих об`єктах міста - Київському авіаційному виробничому об`єднанні, ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, заводі «Ленінська кузня», Київському виробничому об`єднанні «Хімволокно», Палаці «Україна», входив до складу державних комісій з перевірки протипожежного стану зазначених об`єктів.

У період з 1991 по 2015 роки Позивач перебував на посадах провідних інженерів та керівників відділів впровадження та обслуговування автоматизованих систем управління технологічними процесами, систем протипожежного захисту, систем водопостачання, опалення, вентиляція та кондиціювання повітря, а також на посадах головного енергетика, директора з технологічної безпеки та технічного директора на різних підприємствах та в організаціях, був позаштатним експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

15.04.2020 Позивачем на адресу Відповідача було подане письмове звернення (вх. № Ч-21 від 04.09.2020), у якому детально була зазначена належна кваліфікація Позивача.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що у повній мірі відповідав кваліфікаційним вимогам для посад, що певний час були вакантними у двомісячний період з моменту його попередження про скорочення посади завідувача спортивним комплексом до моменту його звільнення з роботи.

Позивач вважає, що порушення його законного права на переведення на посади начальника комунально-експлуатаційного відділення АПП, відповідального за пожежну безпеку інженера І категорії комунально-експлуатаційного відділення АПП та відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера І категорії комунально-експлуатаційного відділення АПП у зв`язку із скороченням посади завідувача спорткомплексом пов`язане із послідовним наміром начальника Академії ОСОБА_2 звільнити позивача з роботи, про що наприкінці жовтня 2019 року позивачем була подана низка скарг до НПУ, проведена відповідна перевірка комісією ДКЗ НПУ та сформована справа №12/5-121m29. Станом на листопад 2019 року комісія ДКЗ НПУ зробила висновок про те, що у позивача нібито було хибне сприйняття наміру начальника Академії ОСОБА_2 звільнити його з роботи. Натомість, на думку позивача, документи зазначеної справи та факт звільнення Позивача з роботи у жовтні 2020 року з порушенням трудового законодавства підтверджують обґрунтованість вказаних скарг та дій керівника Відповідача, спрямованих на звільнення Позивача з Академії.

Згідно з приписом ст. 237 КЗпП суд покладає на службову особу, винну у незаконному звільненні або переведенні працівника, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Враховуючи наведений припис законодавства, позивач вважає, що у суду є усі підстави покласти на начальника АПП ОСОБА_2 , який особисто практично здійснив свою погрозу звільнення позивача з роботи, обов`язок покрити шкоду, заподіяну відповідачеві, у разі оплати позивачеві як вимушеного прогулу так і недоотримання заробітної плати, яка мала бути виплачена при переведенні Позивача на вакантну посаду при скороченні посади завідувача спортивним комплексом ВЛМТЗ АПП.

Позивач вважає, що даними діями було порушено право Позивача на вчасне повідомлення та на переведення на іншу посаду при скороченні займаної посади передбачене ст.ст. 40,42,49-2 КЗпП.

Відзив та його обґрунтування

28.12.2020 до Солом`янського районного суду міста Києва від Академії надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 114-120), в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач вважає, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

08.10.2020 начальником ВКЗ Академії полковником поліції Ігорем Савчуком складено доповідну записку про скорочення посади завідувача спортивного комплексу ВЛМТЗ та працевлаштування ОСОБА_1 , згідно якої станом на 27.08.2020 посаду завідувача спортивним комплексом обіймає ОСОБА_1 , якого попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади згідно з п. 1 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України.

На підставі наказу Національної поліції України від 17.08.2020 № 671 посада завідувача спорткомплексом Академії, яку обіймав Позивач на той момент, була скорочена.

Про скорочення вказаної посади завідувача спорткомплексом та подальше вивільнення позивач був повідомлений працівником відділення кадрового забезпечення Академії під розписку 27.08.2020.

22.10.2020 Позивачем було надано заяву про відмову від запропонованої посади, а також про те, що його буде звільнено з 27.10.2020.

27.10.2020 наказом начальника Академії позивача звільнено відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

В подальшому ОСОБА_1 був звільнений на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП з виплатою вихідної допомоги.

Станом на 08.10.2020 в Академії вакантні наступні посади категорії «цивільний персонал»: завідувач загальної бібліотеки; робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків комунально-експлуатаційного відділення; прибиральник службових приміщень комунально-експлуатаційного відділення; інженер І категорії комунально-експлуатаційного відділення; юрисконсульт відділення правового забезпечення.

Оскільки ОСОБА_1 не має юридичної освіти та професійної бібліотечної освіти розглядати питання призначення його на посаду юрисконсульта та завідувача бібліотеки недоцільно.

Відповідно до характеристики начальника відділення логістики та матеріально-технічного забезпечення Академії Олександра Гори, позивач зарекомендував себе посередньо, під час виконання покладених на нього посадових обов`язків проявляв задовільний рівень виконавчої дисципліни, при оформленні документів надмірну увагу приділяє не своєму напрямку діяльності, внаслідок чого допускає хибні висновки щодо підконтрольного йому майна по лінії матеріальної відповідальності.

З посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. 2, 3 ст. 40, ст. 42, ст. 42-1,ст. 44, ст. 47, ст. 49-2, ст. 116, ст. 221, 222, 235, КЗпП відповідач вважає, що доводи позивача щодо визнання незаконним його звільнення Академією є безпідставними, так як Академія діяла в межах чинного законодавства України.

Також відповідач вважає, що вимоги позивача про поновлення на роботі не підлягають задоволенню, оскільки не мають законних підстав, у зв`язку із чим у задоволенні інших вимог позову також необхідно відмовити, оскільки вони є похідними від вимог про поновлення позивача на посаді.

Також посилаючись на те, що Академія діяла з дотриманням норм Закону, в тому числі КЗпП України, вважає, що підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди немає.

Відповідь на відзив

13.01.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (т. 1 а.с. 203-250, т. 2 а.с. 1-25), в якій позивач, зокрема, зазначає, що відповідач у відзиві надає відомості суду про наявність в АПП вакантних посад штучно звужуючи двомісячний період (з моменту повідомлення позивача про скорочення його посади завідувача спортивним комплексом 27.08.2020 до його фактичного звільнення з роботи 27.10.2020, під час якого роботодавець зобов`язаний був запропонувати позивачеві для переведення усі наявні в Академії вакантні посади, які відповідали його кваліфікації, до 4 днів з 19.10.2020 до 22.10.2020.

14.01.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшли доповнення до відповіді на відзив, в яких позивач звернув увагу суду на те, що керівництво Академії, враховуючи високу кваліфікацію позивача, доручало останньому особисто здійснювати контроль за протипожежним станом усієї Академії, вводило до складу постійно діючої комісії з перевірки дотримання вимог пожежної безпеки та делегувало у якості представника Академії до міжвідомчих комісій, зокрема, комісії АПП та Національної академії внутрішніх справ з перевірки технічного стану гуртожитку НАВС № 5 у лютому 2020 року та для виконання інших відповідальних завдань.

Клопотання про долучення доказів

13.01.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшло клопотання (т. 2 а.с. 26-30), в якому позивач просить поновити позивачеві пропущений з поважних причин строк на подання доказу та долучити до матеріалів справи копію листа Академії від 12.01.2021 № Ч-57/54/1-2021, копії подання начальника Академії від 22.10.2020 про звільнення ОСОБА_1

14.01.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшло клопотання (т. 2 а.с. 31-38), в якому позивач просить поновити позивачеві пропущений з поважних причин строк на подання доказу та долучити до матеріалів справи копію акту внутрішнього переміщення спортивних матів від 27.10.2020 №329 та копії договору №47 від 06.05.2019 про повну матеріальну відповідальність позивача, як завідувача спортивним комплексом АПП.

15.01.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла заява (т. 2 а.с. 48-57), в якій позивач просить суд поновити пропущений з поважних причин строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копію листа Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 14.01.2021 № 4зі/12/6/03-2021, копію пояснень заступника начальника Академії ОСОБА_3 від 14.11.2019 з характеристикою ОСОБА_1 , як завідувача спортивним комплексом АПП, копію доповідної записки ОСОБА_1 від 21.10.2019 та копію листа Академії від 30.10.2020 № Ч-40/54/1-2020.

04.02.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла заява (т. 2 а.с. 58-67), в якій позивач просить суд поновити пропущений з поважних причин строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копію листа Академії від 03.02.2021 № Ч-3/54/3-2021, копію наказу Академії від 10.09.2020 № 81 о/с.

05.02.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла заява (т. 2 а.с. 68-70), в якій позивач просить суд поновити пропущений з поважних причин строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копію листа Академії від 25.01.2021 № Ч-4/54/3-2021

05.02.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшло клопотання (т. 2 а.с. 78-79), в якому просить долучити до матеріалів справи розрахунок середньої заробітної плати позивача та суми відшкодування за вимушений прогул станом на 12.04.2021.

Рух справи

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Жовноватюк В.С.(а.с. 1)

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03.12.2020 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Академії; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (т.1 а.с.100).

24.12.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить провести судове засідання по справі з обов`язковою участю сторін або їх представників (т. 1 а.с.121).

Розпорядженням в.о. керівника апарату Солом`янського районного суду міста Києва № 263 від 05.02.2021 у зв`язку з перебуванням головуючого судді Жовноватюк В.С. у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи (т.2 а.с.71 ).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. (т. 2 а.с. 72).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01.03.2021 прийнято до розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Академія патрульної поліції» про поновлення на роботі (т.2 а.с.73-74).

Щодо клопотання відповідача, в якому він просить провести судове засідання по справі з обов`язковою участю сторін або їх представників (т.1 а.с.121) суд зазначає, що таке клопотання відхилено судом з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на те, що у клопотанні відповідача про розгляд справи з викликом сторін міститься лише вимога про такий розгляд та не зазначено будь-яких обставин, що перешкоджають ухваленню судового рішення за наявними у справі матеріалами.

При цьому суд зазначає, що спрощене провадження, як з викликом, так і без виклику сторін спрямоване на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження без виклику сторін не є провадженням в якому розглядаються безспірні вимоги.

Сторони не були позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, надавати суду свої докази на спростування взаємних вимог та заперечень у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу(ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно довідки Державної установи «Академія патрульної поліції» Національної поліції України від 30.10.2020 №120-20 (т. 1 а.с. 16) ОСОБА_1 з 03.05.2018 по 27.10.2020 працював в Державній установі «Академія патрульної поліції». За час роботи в Академії перебував на посадах: з 03.05.2018 по 18.09.2018 - інженер з охорони праці, з 19.09.2018 по 05.05.2019 викладач з дисципліни «Охорона праці», з 06.05.2019 по 27.10.2020 завідувач спортивного комплексу відділення логістики та матеріально-технічного забезпечення.

Вказані у довідці відомості також зафіксовані та відповідають інформації зазначеній у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 74-87).

Наказом Національної поліції України від 17.08.2020 № 671 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції (т. 1 а.с. 17).

Позивача 27.08.2020 було попереджено особисто під підпис про наступне вивільнення у зв`язку із організаційно-штатними змінами в Державній установі «Академія патрульної поліції», на виконання наказу Національної поліції України від 17.08.2020 № 671 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції», що підтверджується долученою до матеріалів справи копією попередження про наступне вивільнення (т.1 а.с. 19).

Згідно листа Державної установи «Академія патрульної поліції» від 19.10.2020 № 1314/54/1-2020 адресованого ОСОБА_1 , останньому запропоновано іншу роботу в Державній установі «Академія патрульної поліції», а саме переведення на посаду прибиральника території комунально-експлуатаційного відділення (т.1 а.с.22).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 22.10.2020 останній відмовився від запропонованої йому посади прибиральника та зазначив, що його попереджено про те, що його буде звільнено з 27.10.2020 (т. 1 а.с. 21).

Наказом Державної установи «Академія патрульної поліції» Національної поліції України від 26.10.2020 № 95о/с звільнено ОСОБА_1 на підставі: наказу Національної поліції України від 17.08.2020 № 671, попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення від 27.08.2020, відмова ОСОБА_1 від переведення на іншу роботу від 22.10.2020, подання про звільнення ОСОБА_1 від 22.10.2020 (т. 1 а.с. 20).

Норми права, які застосував суд та мотиви суду

Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно практики ЄСПЛ, яку останній повторив у справі «Денісов проти України» (рішення від 25.09.2018р., заява № 76639/11, пункти 100, 102, 103, 107, 115) хоча зі статті 8 Конвенції прямо не випливає право на працевлаштування або право на вибір конкретної професії, поняття «приватне життя» у широкому розумінні в принципі не виключає діяльність професійного або ділового характеру. Зрештою, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки із зовнішнім світом (див. рішення у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), від 16 грудня 1992 року, пункт 29, Серія A № 251B, та згадані рішення у справах «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 165, «Барбулеску проти Румунії» (Barbulescu v. Romania), пункт 71). Отже, професійне життя є частиною зони взаємодії між особою та іншими людьми, що за певних обставин навіть в публічному контексті може підпадати під сферу «приватного життя» (див. згадане рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» (Fernandez Martinez v. Spain), пункт 110).

У справах, що входять до наведеної категорії, Суд застосовує поняття «приватного життя» на підставі двох різних підходів: (б) визначення питання «приватного життя» як підстави для спору (підхід, заснований на підставах) та (в) вилучення питання «приватного життя» з наслідків оскаржуваного заходу (підхід, заснований на наслідках).

Підхід, заснований на підставах ґрунтується на тому, що скарги щодо здійснення професійних функцій визнаються такими, що охоплюються сферою «приватного життя», коли пов`язані з приватним життям фактори розглядаються як кваліфікаційні критерії відповідної функції та коли оскаржуваний захід ґрунтувався на підставах, які посягають на свободу особистого вибору у сфері приватного життя.

Крім того, коли підстави для застосування заходу, який впливає на професійне життя особи, не пов`язані з її приватним життям, питання за статтею 8 Конвенції може все одно виникнути, якщо оскаржуваний захід має або може мати серйозні негативні наслідки для приватного життя особи. У зв`язку з цим Суд враховував негативні наслідки з точки зору (i) впливу на «внутрішнє коло», зокрема, коли виникали серйозні матеріальні наслідки, (ii) можливостей особи «встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми», та (iii) впливу на репутацію особи (підхід, заснований на наслідках).

На основі аналізу своєї попередньої практики, Суд в п. 115 зробив висновки щодо меж застосування статті 8 Конвенції у трудових спорах та вказав, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які такі спори можуть вплинути внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (i) «внутрішнє коло» заявника, (ii) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (iii) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках).

Повертаючись до обставин справи, яка розглядається, звільнення позивача беззаперечно вплинуло на його свободу особистого вибору у сфері приватного життя, і тому суд розгляне цю справу в світлі положень статті 8 Конвенції. З огляду на характер спірних правовідносин та факти справи, суд у цій справі застосує підхід, заснований на цих підставах.

Отже, питання, що потребує вирішення полягає в тому, чи правомірно діяв відповідач при звільненні позивача та чи вплинуло звільнення позивача з посади на його приватне життя таким чином, що це призвело до порушення застосовності статті 8 Конвенції.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII. Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Отже, при вирішенні цієї справи суд зосередиться на тому, чи виконав відповідач свій обов`язок довести перед судом законність свого рішення звільнення позивача.

Розірвання трудового договору з працівником можливо тільки з підстав, безпосередньо передбачених трудовим законодавством, зокрема відповідно до статей 7, 28, 36, 38, 39, 40, 41, 45 та 199 КЗпП. При цьому звільнення може відбуватися тільки за однією підставою.

Підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначені статтею 40 КЗпП України та розширеному тлумаченню не підлягають.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Судом встановлено, що позивача було в письмову порядку попереджено про наступне вивільнення 27.08.2020 (а.с.19), а звільнено 27.10.2020 на підставі наказу державної установи «Академія патрульної поліції» №95 о/с від 26.10.2020 (а.с. 20)

Відповідно до ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

На підставі наведеного, судом встановлено, що останнім днем 2-місячного терміну є 28.10.2020, тобто відповідачем не дотримано встановленого законом 2-місячного терміну.

Крім того, суд зазначає, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 226/1660/18 (провадження № 61-7116св19)).

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (правовий висновок викладений Верховним Судом України, у постановах від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-2487цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15).

Щодо доводів відповідача про те, що станом на 08.10.2020 в державній установі «Академія патрульної поліції» єдиною вакантною посадою, яка відповідає кваліфікації позивача була прибиральник службових приміщень комунально-експлуатаційного відділення, суд зазначає наступне.

У висновку, викладеному в постанові Верховного суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховний Суд від 11.04.2018 у справі № 520/10385/16-ц, провадження № 61-11801св18).

Відтак, відповідач зобов`язаний був протягом всього періоду пропонувати позивачу вакантні посади, які відповідають його кваліфікації.

Водночас, як вбачається з листа Державної установи «Академія патрульної поліції» від 23.10.2020 №Ч-32/54/2-2020 адресованого ОСОБА_1 (а.с. 23-24):

«Наказом Національної поліції України від 11.09.2019 № 908 в штаті Державної установи «Академія патрульної поліції» створено комунально-експлуатаційне відділення та введена посада начальник комунально-експлуатаційного відділення. Наказом Академії № 67 о/с від 17.10.2019 з 18.10.2019 на зазначену посаду призначено ОСОБА_4 , який був звільнений з зазначеної посади 02.01.2020 наказом Академії від 02.01.2020 №2о/с. Наказом Академії від 15.01.2020 №4 о/с на вказану посаду з 16.01.2020 був призначений ОСОБА_5 , який наказом Академії від 05.03.2020 № 20 о/с переведений на посаду заступника начальника Академії зі звільненням з посади начальника КЕВ. Наказом Академії від 10.07.2020 № 58 о/с на ОСОБА_6 покладено тимчасове виконання обов`язків начальника КЕВ. Наказом академії від 10.09.2020 №81 о/с ОСОБА_6 переведено на посаду начальника КЕВ зі звільненням з посади інженера 1 категорії КЕВ.

Посада відповідального за пожежну безпеку Академії інженера (фахівця) 1 категорії ВЛМТЗ була введена у штат Академії наказами НПУ від 27.05.2019 № 508 та від 05.08.2019 №783. Наказом Академії від 12.07.2019 №42 о/с з 15.07.2019 на зазначену посаду був призначений ОСОБА_7 Наказом НПУ від 11.09.2019 № 908 було створено комунально-експлуатаційне відділення Академії і зазначена посада скорочена у відділенні ВЛМТЗ та введена у відділенні КЕВ, наказом Академії від 01.10.2019 № 62 о/с на посаду інженера 1 категорії КЕВ призначений ОСОБА_7 . Наказом Академії від 31.08.2020 №75 о/с ОСОБА_7 звільнений з зазначеної посади з 02.09.2020. Наказом Академії від 07.10.2020 №89 о/с на зазначену посаду призначений ОСОБА_8 , який станом на 23.10.2020 перебуває на посаді.

Наказом Академії від 01.10.2019 № 62 о/с на посаду інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення призначений ОСОБА_6 . Наказом Академії від 10.07.2020 № 58 о/с на ОСОБА_6 покладено тимчасове виконання обов`язків начальника КЕВ із залишенням на посаді інженера 1 категорії КЕВ. Наказом Академії від 10.09.2020 №81 о/с ОСОБА_6 переведено на посаду начальнитка КЕВ зі звільненням з посади інженера 1 категорії КЕВ. На даний час вказана посада є вакантною».

На підставі наведеного, суд прийшов до висновку, що відповідач не пропонував позивачу всі вакантні посади, що були наявні у державній установі та відповідають його кваліфікації, зокрема начальника комунально-експлуатаційного відділення, відповідального за пожежну безпеку інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення та відповідального за експлуатацію обладнання та приміщень інженера 1 категорії комунально-експлуатаційного відділення Державної установи «Академія патрульної поліції», які відповідають кваліфікації ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок про те, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

У своїх правових висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).

Повертаючись до обставин справи, яка розглядається, спір пов`язаний з незаконним звільненням позивача, а відтак, ефективним способом захисту прав позивачу буде одночасне скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді.

Як наслідок, в межах цієї справи суд вважає за можливе одночасно з поновленням позивача на посаді скасувати наказ про звільнення, що сприятиме ефективному захисту прав позивача.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (адміністративне провадження № К/9901/21219/18) зазначено, що: «у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником».

Отже, у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду.

Отже в цій частині позов підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимоги про стягнення середнього заробітку

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі.

Так, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, провадження № 61-8881св18).

Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 501/2316/15-ц).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці.

Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

У справі яка розглядається позивач звільнений у жовтні 2020 року, а відтак, базовими місяцями для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є серпень та вересень 2020 року.

Відповідно до пункту 8 зазначеного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які можуть бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, базовою величиною для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є середньоденна заробітна плата, яка обчислюється шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Пунктом 3 Порядку визначено перелік виплат, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати.

Водночас, види виплат, які не враховуються при розрахунку середньої заробітної плати визначено у пункті 4 Порядку. За змістом цієї норми, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Отже, для правильного визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен володіти інформацією про суми та види нарахувань за останні два місяці, тобто за липень та серпень 2020 року, для того, щоб можливо було визначити середньоденну заробітну плату.

Згідно довідки про доходи позивача надана Державною установою «Академія патрульної поліції» (т.1 а.с.197) заробітна плата позивача за вересень 2020 року становила 15 686,95 грн., а за серпень 2020 року - 15 686,95 грн.

Позивач у своєму останньому розрахунку середньої заробітної плати вказує, що у вересні 2020 року було 22 робочі дні, а у серпні 2020 року 20 робочих днів.(т.2 а.с.79)

Відповідачем вказана інформація не спростована, контррозрахунку від відповідача не надходило.

На підставі наведеного судом встановлено, що середня заробітна плата становить (15 686,95 грн.+ 15 686,95 грн.)/ 2= 15 686,95 грн.

За період з моменту звільнення, тобто з 27.10.2020 і по 21.05.2021 минуло повних 6 місяців. Відповідно, протягом цього періоду розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 94 121,7 грн. (15 686,95 грн * 6 = 94 121,7 грн.).

Середньоденна заробітна плата становить 747,00 грн.

За жовтень 2020 року 3 робочі дні, а за травень 2021 року - 12 робочих днів, загалом 15 робочих днів., загалом 15 робочих днів.

Відповідно, за цей період розмір середньомісячної заробітної плати становить 11 205,00 грн. (747,00 * 15 = 11205).

Отже, в силу вимог 240-1 КЗпП України відповідача слід зобов`язати виплатити на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 105 326,7 грн. (94 121,7+ 11205,00= 105326,7 грн).

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка висловлена ним під час розгляду цивільної справи № 359/10023/16-ц (постанова від 18.07.2018), податки і збори із вказаної вище суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за цим рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні такого судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена позивачу на підставі цього судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (частина перша та пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.08.2020 у справі справа № 127/16375/19, провадження 61-7321св20 ).

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд врахував подані сторонами докази, ступінь моральних страждань та переживань позивача, та встановлює розмір відшкодування, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, що узгоджується із положенням статті 237-1 КЗпП України, у сумі 10 000,00 грн.

На підставі наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. моральної шкоди підлягає частковому задоволенню у сумі 10 000,00 грн.

Щодо клопотання позивача про зобов`язати начальника Державної установи «Академія патрульної поліції» ОСОБА_2 покрити шкоду, нанесену Державній установі «Академія патрульної поліції» у зв`язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

По-перше, предметом розгляду у даній справі є поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Відтак, в даній справі досліджуються правовідносини, що склались між Державною установою «Академія патрульної поліції» та ОСОБА_1 , а не між Державною установою «Академія патрульної поліції» та ОСОБА_2 .

По-друге, у випадку, якщо державна установа «Академія патрульної поліції» вважатиме, що ОСОБА_2 порушив її права та законні інтереси, остання може самостійно звернутись до суду за захистом свого права.

Щодо витрат на правову допомогу

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок подання таких доказів визначено у ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Так, за змістом цієї норми розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. ч. 4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час розгляду цивільної справи № 753/15687/15-ц (постанова від 14.11.2018) Касаційний цивільний суд у складі Верховний зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому з огляду на положення ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію однієї сторінки (титульної) ордера серія КС №314359 (т. 1 а.с. 96), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1 а.с. 97), попередній розрахунок (орієнтований) суми судових витрат, які поніс або очікує позивач (т. 1 а.с. 98-99).

Суд зазначає, що копію 1 сторінки ордера серія КС №314359 (т.1 а.с.96) не може бути належним та допустимим доказом представництва інтересів позивача адвокатом Павленко Євгеном Євгеновичем, оскільки матеріали справи не містять зворотної сторони такого та в ньому не зазначено обсяг повноважень наданих позивачем адвокату.

Щодо поданого позивачем попереднього розрахунку судових витрат, суд зазначає, що такий підписаний лише позивачем та не містить підпису адвоката, що відповідно не може свідчити про те, що між позивачем та адвокатом була досягнута згода щодо такого розміру оплати надання послуг правової допомоги. По-друге, у вказаному розрахунку зазначено, що вивчення адвокатом обставин звільнення позивача з роботи; формування правового обґрунтування вчинених по відношенню до позивача порушень зайняло у останнього 3 год на суму 4 245,00 грн; надання адвокатом правничої допомоги позивачу з приводу вчинених по відношенню до нього правопорушень та можливих способів захисту порушеного права зайняло 2 год на суму 2 830,00 грн.; розробка адвокатом плану заходів із захисту порушеного права позивача у суді та розробка проекту позовної заяви для звернення до суду у порядку цивільного судочинства з підготовкою належних доказів у судовій справі зайняло 3 год на суму 4 245,00 грн. Разом з тим, послуга, з формування правового обґрунтування вчинених по відношенню до позивача порушень та вивчення можливих способів захисту порушеного права, по-перше, є результатом написання позовної заяви, супроводу і контролю судової справи і їх виокремлення під час визначення вартості наданих послуг по суті призводить до потрійної оцінки вартості таких послуг, тим паче надання послуги з консультації клієнта виокремлено окремо (1 год 1 415,00 грн.).

Разом з тим, до матеріалів справи не долучено самого договору про надання правничої допомоги, на підставі якого встановлюється розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, не подано відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, а також не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на відсутність таких доказів суд відмовляє в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 78, 81, 82, 141, 223, 263-265, 268, 274, 278 ЦПК України, ст.ст. 3, 8, 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 3, 5-1, 40, 139, 140, 142, 147, 147-1, 148, 149, 235, 237-1, 240-1 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Скасувати наказ Державної установи «Академія патрульної поліції» №95 о/с від 26.10.2020 «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 , завідувача спортивного комплексу відділення логістики та матеріально-технічного забезпечення.

Зобов`язати Державну установу «Академія патрульної поліції » поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді.

Стягнути з Державної установи «Академія патрульної поліції» (код ЄДРПОУ: 41521767; адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 105 326,70 грн (сто п`ять тисяч триста двадцять шість гривень сімдесят копійок) заробітної плати за час вимушеного прогулу та 10 000,00 грн (десять тисяч гривень) моральної шкоди.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 15 686,95 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич