Постанова

Іменем України

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 201/1660/20

провадження № 61-1782св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2020 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України про стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за 2012 рік,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 році ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України (далі - ДНУ імені О. Гончара) борг по заробітній платі за 2012 рік за укладеним в 1989 році безстроковим договором в загальній сумі 39 191,75 грн, а також встановити наявність в наказі від 03 січня 1990 року № 2 тексту, який викласти у вигляді цитат в судовому рішенні російською та українською мовами.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 26 грудня 1989 року й до цього часу діє укладений 25 грудня 1989 року безстроковий трудовий договір, укладений між нею та відповідачем про її переведення як обрану за конкурсом посаду викладача англійської мови невипускаючої кафедри на підставі наказу ДНУ імені О. Гончара від 03 січня 1990 року № 2.

Укладення трудового договору на невизначений строк не потребує жодних застережень в заяві, наказі, трудовій книжці.

Заяви про звільнення вона не подавала, угода про припинення трудових відносин не укладалась. Наказу про припинення або розірвання укладеного у 1989 році безстрокового трудового договору відповідач не видавав, як і іншого наказу про зарахування на роботу, а також наказу про прийняття на роботу за строковим договором або контрактом.

Після зарахування її на посаду викладача за безстроковим трудовим договором відповідач прийняв на себе обов`язки протягом його дії створювати умови праці і виплачувати зарплату, але з 2012 року безпідставно не виплачує їй заробітну плату за укладеним у 1989 році безстроковим трудовим договором.

Вважала, що на підставі КЗпП України, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», наказу № 557 від 26 вересня 2005 року (з наступними змінами) Міністерства освіти і науки України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 жовтня 2005 року за № 1130/11410 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» в редакціях, що діяли у 2010 році, відповідач зобов`язаний виплатити їй заробітну плату за 12 місяців 2012 року в сумі, не меншій двох державних гарантій, якими є оклад за тарифним розрядом 16 (2,5 мінімальної зарплати) і надбавка за вислугу років 30 %, виходячи з того, що статтею 13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» встановлені розміри мінімальної зарплати на 2012 рік, а довідкою бухгалтерії ДНУ імені О. Гончара від 03 вересня 2008 року підтверджується надбавка за вислугу років в розмірі 30 %.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що безпідставними є твердження позивача про те, що договір від 26 грудня 1989 року є чинним, оскільки з ОСОБА_1 було укладено контракт, як особлива форма трудового договору, на підставі її заяви, тому дія попереднього трудового договору припинилася.

У 2012 році позивач не працювала у ДНУ імені О. Гончара, її було звільнено з вересня 2008 року на підставі наказу від 02 вересня 2008 року № 692-к, тобто вона не виконувала жодних трудових обов`язків у відповідача у 2012 році, а тому відсутні підстави для нарахування оплати за її працю.

Посилання позивача на те, що вона у 2012 році виконувала трудові обов`язки з наукової роботи, а відповідач не надав у 2012 році навчальних груп, не вів табелю робочого часу, а вона тим часом виконала дослідження і опублікувала їх результати не ґрунтуються на дійсних обставинах справи і на законі, оскільки з ОСОБА_1 не був укладений у спірний період трудовий договір на підставі якого вона б зобов`язалася виконувати роботу, визначену цією угодою, а відповідач зобов`язався виплачувати їй заробітну плату, забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також ОСОБА_1 просила у касаційній скарзі передати цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала клопотання про застосування норм статей 21, 23 КЗпП України у редакції чинній, станом на 26 грудня 1989 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не виявили факту видання наказу про припинення укладеного в 1989 році безстрокового договору, а висновки судів про заміну безстрокового договору строковим контрактом суперечать встановленим обставинам і закону.

Постанова апеляційного суду не підписана суддями колегії. Прізвища при підписах відсутні, тому неможливо встановити, які особи підписали постанову.

Суди не встановили факту виникнення трудових відносин, але дійшли висновку, що відносини змінювалися і були припинені чи то в 2008 році, чи у 2009 році, не розглянули клопотання про застосування норм закону, які діяли на момент укладення 26 грудня 1989 року трудового договору, процесуальних норм, що регулюють перевірку доказами доводів сторін спору, не врахували те, що до оплати заявлено договір, який укладався нею безстроково і не міг бути припинений за бажанням лише відповідача попри її волі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У квітні 2021 року від ДНУ імені О. Гончара до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, ґрунтуються на неправильному застосуванні позивачем норм матеріального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновком суду.

При звільненні ОСОБА_1 з нею було проведено передбачений законодавством розрахунок. З 04 вересня 2008 року позивач не працює в університеті. Заборгованість перед позивачем у відповідача відсутня.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

12 квітня 2021 року справа № 201/1660/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 26 грудня 1989 року ОСОБА_1 працювала викладачем англійської мови кафедри іноземних мов для інженерно-технічних спеціальностей у відповідача, що підтверджується наказом ДНУ імені О. Гончара від 03 січня 1990 року № 2.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 06 грудня 1994 року і на підставі рішення кафедри від 05 грудня 1994 року було видано наказ Дніпропетровським національним університетом від 26 січня 1995 року № 31к, згідно з яким ОСОБА_2 було переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов для інженерно-технічних спеціальностей з 06 грудня 1994 року по 06 грудня 1999 року.

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 01 грудня 1999 року і на підставі рішення кафедри від 11 листопада 1999 року видано наказ Дніпропетровським національним університетом від 20 грудня 1999 року № 683к, відповідно до пункту 9 якого ОСОБА_1 було переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов для інженерно-технічних спеціальностей з 06 грудня 1999 року по 30 червня 2004 року.

Відповідач листом від 02 квітня 2004 року попередив ОСОБА_1 про закінчення строку дії її трудового договору, з яким 14 квітня 2004 року вона ознайомилась під підпис.

15 червня 2004 року ОСОБА_1 звернулась до ректора університету із заявою про її переведення.

Наказом відповідача від 07 липня 2004 року № 491к її переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов з 01 липня 2004 року по 30 червня 2006 року на умовах контракту.

Листом Дніпропетровського національного університету від 25 квітня 2006 року ОСОБА_1 повідомлено про закінчення 30 червня 2006 року строку дії контракту і що в університету відсутній намір переукладати з нею контракт на подальший період, тому її буде звільнено з цієї дати на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. 28 квітня 2006 року позивач отримала вказаний лист. У задоволенні заяв позивача про продовження терміну роботи відповідачем було відмовлено.

Наказом відповідача від 19 червня 2006 року № 415к ОСОБА_1 надано відпустку за 2005-2006 року з 27 червня 2006 року по 22 серпня 2006 року з послідуючим звільненням з 22 серпня 2006 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вищевказані обставини встановлені рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2006 року у справі № 2-2128/06, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету, в якому позивач просила визнати факт того, що вона працює у відповідача за трудовим договором, який з 07 грудня 1999 року став безстроковим, поновити її на роботі шляхом визнання недійсними наказів відповідача від 20 грудня 1999 року № 683к, від 17 травня 2002 року 355к; від 07 липня 2004 року № 491к; від 19 червня 2006 року № 415к; від 04 серпня 2006 року № 530к. Також просила стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, визнати недійсним контракт, визнати недійсною оферту у вигляді контракту.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2007 року у справі № 2-2128/06 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2006 року скасовано у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача кафедри іноземних мов Дніпропетровського національного університету. Стягнуто з Дніпропетровського національного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 8 331,43 грн.

Ухвалою Верховного Суду України від 06 серпня 2008 року у справі № 2-2128/06 касаційну скаргу Дніпропетровського національного університету задоволено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2007 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу скасовано й залишено у силі рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2006 року.

Наказом відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к відповідно до ухвали Верховного Суду України від 06 серпня 2008 року звільнено ОСОБА_1 з посади викладача кафедри іноземних мов з 03 вересня 2008 року, у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 травня 2009 року у справі 2-1354/2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2009 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету, в якому вона просила визнати наказ відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к недійсним та скасувати, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

27 лютого 2017 року Дніпропетровський національний університет перейменовано в ДНУ імені О. Гончара.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 84 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наведені вище судові рішення є преюдиційними і підтверджують факт звільнення позивача з 2008 року.

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають також інші права та обов`язки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що між відповідачем та ОСОБА_1 , за заявами останньої, неодноразово переукладались строкові трудові договори. Проте у спірний період, тобто у 2012 році, позивач не працювала в університеті, оскільки її було звільнено з роботи наказом відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, законність якого встановлена преюдиційним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 травня 2009 року у справі 2-1354/2009, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за 2012 рік за укладеним між сторонами безстроковим трудовим договором від 29 грудня 1989 року.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що посилання ОСОБА_1 , що вона у 2012 році виконувала трудові обов`язки з наукової роботи, а відповідач не виконував покладені на нього положеннями КЗпП України обов`язки, у тому числі не надав навчальних груп, не вів табелю робочого часу на увагу не заслуговують, оскільки у спірний період з позивачем не укладався трудовий договір, на підставі якого вона була б зобов`язана виконувати роботу, а відповідач був зобов`язаний виплачувати їй заробітну плату, забезпечувати умови праці, передбачені положеннями трудового законодавства, колективним договором і угодою сторін, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 201/1659/20 (провадження № 61-1784св21).

Враховуючи викладене, клопотання ОСОБА_1 про застосування положень КЗпП України у редакції, чинній на 26 грудня 1989 року, є безпідставним, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували положення КЗпП України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що постанова апеляційного суду не підписана суддями колегії. Прізвища при підписах відсутні, тому неможливо встановити, які особи підписали постанову, не заслуговують на увагу, оскільки зазначена постанова містить прізвища суддів та їх підписи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, зокрема просила передати цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, оскільки оскаржувані судові рішення містять посилання на неправдиву інформацію, викладену у інших судових рішеннях.

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду не містить обґрунтування необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати та виключної правової проблеми справи та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні такого клопотання.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький