УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №274/1306/15-ц Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.

Категорія 48 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Галацевич О.М.

з участю секретаря судового засідання Лісової Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 274/1306/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року, ухваленого під головуванням судді Корбута В.В. у м. Бердичів,

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позов мотивовано тим, що він з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 вересня 1987 року. У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , 1987 року народження, та ОСОБА_4 , 1991 року народження. З січня 2013 року шлюбні відносини з відповідачкою фактично припинилися, збереження шлюбу не можливе, тому просив про задоволення його позову.

У травні 2015 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до суду про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що за час шлюбу з ОСОБА_1 ними було збудовано житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , але не введено його в експлуатацію. У зв`язку з цим ОСОБА_2 просила визнати його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділити вказане незавершене будівництво між подружжям, виділивши їй 1/2 його частку, поділити набуте за час шлюбу інше рухоме майно загальною вартістю 715 500 грн, виділивши їй: трактор Т-40 АМ, тракторний причеп, пилораму та певне рухоме майно вартістю 357 975 грн, вагончик, розводне, заточне, плуг, культиватор, косарку роторну, обприскувач, насосну станцію, станок деревообробний, млин, електросічкарню, зварювальний апарат, дріль, болгарку, компресор, інструменти для сільськогосподарської техніки, сільськогосподарський реманент, браму вхідну, двадцять один вулик з бджолами, кобилу, корову, двадцять овець, п`ять свиней, врожай вівсу за 2013 рік із земельної ділянки площею 0,80 га; поділити земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, виділивши їй 1/2 її частку, визнати за нею право власності на земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0, 125 га.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано шлюб, зареєстрований 07 вересня 1987 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 816, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано сукупність будівельних матеріалів, з яких зведено незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Поділено сукупність будівельних матеріалів, з яких складається незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частці за кожним від сукупності цих будівельних матеріалів.

У решті вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення в частині зустрічного позову і ухвалити нове рішення про його задоволення. Посилалася на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального і матеріального права. Вказувала, що довела наявність спільно нажитого під час шлюбу майна незавершеного будівництвом жилого будинку, земельної ділянки, рухомого майна та його вартість.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 17 січня 2018 року затверджено умови мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , якою вирішено питання щодо поділу житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано нечинним рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року в частині вирішення вимог про поділ цього будинку.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення зустрічного позову і ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Визнано спільною сумісною власністю подружжя майно загальною вартістю 134 515 грн, а саме: трактор Т-40, 1988 року випуску, вартістю 49 780 грн, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000 грн, газову плиту «Ардо» вартістю 9 169 грн, пральну машину LG вартістю 10 599 грн, пральну машину LG Intellowasher вартістю 8 694 грн, ноутбук «Lenovo» вартістю 6 273 грн.

Поділено майно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині кожному. Виділено ОСОБА_1 в натурі майно загальною вартістю 134 515 грн, а саме: трактор Т-40, 1988 року випуску, вартістю 49 780 грн, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000 грн, газову плиту «Ардо» вартістю 9169 грн, пральну машину LG вартістю 10 599 грн, пральну машину LG Intellowasher вартістю 8 694 грн, ноутбук «Lenovo» вартістю 6 273 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 67 257 грн 50 коп. У задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року постанову Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

01.04.2021 сторони з`явились до апеляційного суду, надали відповідні пояснення, щодо врегулювання спору мирним шляхом домовленості не досягли.

ОСОБА_2 при вирішенні спору покладалась на розсуд суду, не заперечувала проти сплати на її користь певної компенсації вартості майна, визнаючи, що з вимогами про стягнення на свою користь такої компенсації не зверталась. Також вказала, що не має матеріальної змоги сплатити на користь ОСОБА_1 частину вартості спірного майна.

ОСОБА_1 також заперечував проти сплати на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості спільного майна, посилаючись на відсутність коштів. Щодо трактора Т-40, 1988 року випуску, пояснив, що він розукомплектований та знятий з реєстраційного обліку, що як за технічними так і юридичними нормами виключає можливість його використання.

Після оголошеної перерви в судовому засіданні ОСОБА_2 надала суду заяву у якій зазначила, що після пред`явлення позову - 15.05.2015 майно весь час перебувало у відповідача, а тому вона погоджується на сплату на її користь компенсації вартості майна у розмірі 67257,50 грн як визначено судом апеляційної інстанції при попередньому розгляді справи. Щодо решти майна визнала, що не довела його вартість та факт набуття в шлюбі.

В подальшому сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутність (ч.2 ст. 372 ЦПК України).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Вирішуючи спір за вимогами зустрічного позову, суд першої інстанції, встановивши обсяг набутого сторонами, як подружжям майна, прийшов до висновку про часткове його задоволення, а саме в частині будівельних матеріалів, які являють собою об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , визнав їх об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділу між ними у рівних (по 1/2) частках.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення зустрічного позову й ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у шлюбі, за час спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було набуто таке майно: трактор колічний Т-40, 1988 року випуску, стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв, газову плиту «Ардо», пральну машину LG, пральну машину LG Intellowasher, ноутбук «Lenovo». Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними в рівних частках. Однак встановивши, що фактично майном тривалий час користується ОСОБА_1 , суд вважав за доцільне виділ майна в натурі йому зі сплатою на користь ОСОБА_2 компенсації у розмірі 1/2 частини вартості цього майна. Вирішуючи спір в частині поділу земельних ділянок по АДРЕСА_1 , суд встановив, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно немає відомостей щодо права власності сторін на ці земельні ділянки. Однак згідно з умовами мирової угоди, будинок, який розташований на земельній ділянці є особистою власністю ОСОБА_1 . За таких обставин суд вважав, що поділ земельної ділянки є безпідставним.

Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно визначився з обсягом спільно нажитого майна, яке просила поділити ОСОБА_2 у зустрічному позові.

Передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд залишив поза увагою те, що у своєму позові ОСОБА_1 вимог про виділ майна не заявляв, натомість про виділення вищезазначеного майна саме їй заявляла ОСОБА_2 у зустрічному позові.

Також суд касаційної інстанції вказав, що виділивши із спільної сумісної власності подружжя майно ОСОБА_1 , апеляційний суд відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України не з`ясував чи погоджується ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації вартості виділеного ОСОБА_1 майна, чи відбулося попереднє внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Також суд не встановив, чи спроможний ОСОБА_1 виплатити ОСОБА_2 компенсацію в рахунок визнання за ним права власності на вищезазначене майно та чи не буде це надмірним тягарем для нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Перевіряючи оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції колегія апеляційного суду дійшла наступних висновків.

У зустрічному позові ОСОБА_2 просила поділити набуте за час шлюбу з ОСОБА_1 рухоме майно, виділивши їй: трактор Т-40 АМ, тракторний причеп, пилораму, вагончик, розводне, заточне, плуг, культиватор, косарку роторну, обприскувач, насосну станцію, станок деревообробний, млин, електросічкарню, зварювальний апарат, дріль, болгарку, компресор, інструменти для сільськогосподарської техніки, сільськогосподарський реманент, браму вхідну, двадцять один вулик з бджолами, кобилу, корову, двадцять овець, п`ять свиней, врожай вівсу за 2013 рік з земельної ділянки площею 0,80 га. Крім того, просила поділити земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, виділивши їй 1/2 її частку, визнати за нею право власності на земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0, 125 га.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно п.23 вказаної постанови, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до п.24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Судом встановлено, що станом на 22 травня 2015 року трактор Т-40, номерний знак НОМЕР_1 , був знятий з реєстраційного обліку як транспортний засіб, про що свідчить повідомлення Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області (а. с. 292, т. 1).

Вказане підтверджується і довідкою, доданою до згаданого повідомлення, з якої, серед іншого вбачається, що вказаний транспортний засіб не був відчужений (а.с. 293, т. 1)

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16 листопада 2016 року у справі призначено судову будівельно-технічну та товарознавчу експертизи, на вирішення яких, зокрема, було постановлено питання яка ринкова вартість трактора Т-40, р.н. ЖЦ06-07, 1988 року випуску, № двигуна НОМЕР_2 .

З висновку експерта вбачається, що станом на 28 березня 2017 року, об`єкт дослідження трактор Т-40, р.н. НОМЕР_1 , у відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 відсутній (а. с. 148 зворот, т. 2).

За наведеного, вказане майно (трактор) вважатися спільною сумісною власністю сторін не може, як і не може бути поділене та виділене комусь із них.

При цьому, доказів того, що ОСОБА_1 здійснив відчуження трактора чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А тому, що стосується тракторного причепу, вагончику, розводного, заточного, плугу, культиватору, косарки роторної, обприскувача, насосної станції, станку деревообробного, млину, електросічкарні, зварювального апарату, дрилю, болгарки, компресора, інструментів для сільськогосподарської техніки, сільськогосподарського реманенту, брами вхідної, двадцять одного вулику з бджолами, кобили, корови, двадцяти овець, п`яти свиней, вражаю вівсу за 2013 р. з земельної ділянки площею 0,80 га, то колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що за наявними у справі доказами неможливо достовірно встановити, чи було наявне зазначене майно на час припинення спільного ведення господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову у цій частині.

До складу загального обсягу нажитого майна при пред`явленні позову ОСОБА_2 також включила земельну ділянку, надану для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,25 га.

Як передбачено ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно із ст.ст. 125, 126 ЗК України в редакції до 05.03.2009 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Документом, який посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою є державний акт.

Згідно із ст.ст. 125, 126 ЗК України в редакції після 05.03.2009 року, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Красівської сільської ради народних депутатів № 16 від 16 червня 1994 року ОСОБА_1 дозволено будівництво житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці площею 0,60 га між господарствами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.151).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості щодо права власності сторін на земельні ділянки.

За таких обставин вимога про поділ земельної ділянки є безпідставною.

Згідно п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такі ж висновки викладені і у постанові Верховного Суду у даній справі.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

ОСОБА_2 звертаючись до суду із зустрічним позовом просила поділити набуте за час шлюбу інше нерухоме майно, зокрема, виділивши їй стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000грн., яка, відповідно до статті 183 ЦК України, є неподільною річчю.

При цьому, у розумінні положень статті 71 СК України, будь-яких дій щодо попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду вона не вчинила, більш того, в ході всього розгляду справи відповідач ОСОБА_1 своєї згоди на отримання цієї грошової компенсації не надавав, як і не виявив бажання на отримання спірного майна (пилорами) у свою власність та сплати компенсації за частку ОСОБА_2 у цьому майні.

З урахуванням цих обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення зустрічного позову в частині вимог ОСОБА_2 щодо стаціонарної горизонтальної стрічкової пилорами типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 Кв та вважає за можливе в порядку поділу цього майна визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності на дане майно по 1/2 частині за кожним.

Висновків щодо решти рухомого майна, зазначеного в мотивувальній частині позовної заяви ОСОБА_2 апеляційний суд не робить, зважаючи на те, що це майно не є об`єктом поділу згідно вимог зустрічного позову, а також вказівок Верховного Суду.

Вимоги зустрічного позову щодо поділу житлового будинку АДРЕСА_1 , як зазначалось вище, вирішено ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 17 січня 2018 року, якою затверджено умови мирової угоди та визнано нечинним рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року в частині цих вимог, а тому не є предметом перегляду при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції.

За правилами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Враховуючи, що при вирішенні питання розподілу судових витрат при частковому задоволенні апеляційної скарги і відповідно частковому задоволенні позову точно визначити неможливо, то судові витрати підлягають розподілу між сторонами порівну.

До суду першої інстанції судовий збір сплачено ОСОБА_2 у розмірі 3654 грн., до апеляційної інстанції судовий збір сплачено ОСОБА_2 у розмірі 4019,40 грн., до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 сплачено 7308 грн., а тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 182 грн. 70 коп. (3654 + 4019,40) : 2 ) (7308 : 2) витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року в частині зустрічного позову щодо відмови у визнанні спільною сумісною власністю та поділі стаціонарної горизонтальної стрічкової пилорами типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 Кв скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя стаціонарну горизонтальну стрічкову пилораму типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000грн.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину горизонтальної стрічкової пилорами типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000грн.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину горизонтальної стрічкової пилорами типу АИС-13294 в комплекті з електричним приводом потужністю двигуна 7,5 кв вартістю 50 000грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 грн. 70 коп. на відшкодування судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.05.2021.

Головуючий Судді