Номер провадження: 11-сс/813/701/21

Номер справи місцевого суду: 947/4044/21 1-кс/947/5002/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

підозрюваного ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_12 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020160000001193 від 13 жовтня 2020 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року було задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_13 та до ОСОБА_11 ,підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

В якості альтернативного запобіжного заходу визначена застава 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 681 000 (шістсот вісімдесят одна тисяча) гривень та, у разі внесення застави, на підозрюваного покладено обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.

Строк дії ухвали до 17 червня 2021 року.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосувати до нього запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту.

Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що підозрюваний має постійне місце проживання та реєстрації, він переніс операцію, має розлади здоров`я та потребує постійного лікування.

Крім того захисник зазначила про те, що підозра ОСОБА_11 є необґрунтованою, оскільки з протоколу допиту потерпілої ОСОБА_14 убачається, що вона за добровільною згодою переїздила до Франції, отримала за це грошову компенсацію та впродовж всього часу перебування за кордоном знаходилась на утриманні у підозрюваного.

Підозрюваний ОСОБА_11 у своїй апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що до клопотання слідчого не було додано доказів, які б обґрунтовували його підозру за ч.2 ст.149 КК України.

Зазначив, що він не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування, оскільки має постійне місце проживання та реєстрації, проживає разом з цивільною дружиною, яка є інвалідом загального захворювання. Крім того підозрюваний зазначив про те, що раніше він не притягався до кримінальної відповідальності.

Щодо ризику незаконного впливу на потерпілого зазначив, що йому взагалі не відомо хто є потерпілим у даному кримінальному провадженні, оскільки його анкетні дані засекречені.

Ризик знищення або спотворення речей та документів, які мають істотне значення для встановлення фактичних обставин кримінального провадження також є необґрунтованим, оскільки всі такі речі і документи були вилучені слідчим під час проведення обшуку.

Окремо підозрюваний зазначив, що з 2008 року він займається підприємницькою діяльністю у м.Подільськ та позитивно характеризується за місцем проживання.

Позиції учасників судового провадження.

Підозрюваний ОСОБА_11 ,його захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг підозрюваного ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_12 та просили їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_8 заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив апеляційний суд залишити оскаржену ухвалу суду без змін.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали за клопотанням слідчого та доводи наведені в апеляційних скаргах, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи

Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.

Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України є обґрунтованою.

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_11 підозрюється в тому, що він у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у невстановленому досудовим слідством місці, за попередньою змовою з невстановленою особою, переслідуючи корисливу мету у вигляді одержання стабільних незаконних прибутків від вербування та переміщення людей з метою їх експлуатації, керуючись метою вчинення злочинів, спрямованих на порушення конституційних прав людини особисту волю, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, разом із іншими невстановленими особами за попередньою змовою між собою, вирішив зайнятись злочинною діяльністю, пов`язаною з пошуком, вербуванням та переміщенням осіб з уразливим станом через збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин через державний кордон України на територію Республіки Франція в місто Мелен, з метою їх експлуатації, шляхом втягнення у злочинну діяльність, яка полягала в їх зверненні до державних органів Республіки Франція з проханням надати їм правовий статус біженців, мотивуючи його недостовірною та вигаданою інформацією про нібито побоювання стати в Україні жертвами переслідувань за ознаками національності, належності до певної соціальної групи, політичних переконань тощо, з метою подальшого незаконного отримання останніми виплат з державного бюджету Республіки Франції, що відповідно до законодавства Республіки Франція призначаються для осіб, які звернулися з заявою про отриманням статусу біженця, на час проведення відповідної перевірки обґрунтованості підстав для надання такого статусу, розробивши при цьому план та алгоритм дій, для реалізації своєї злочинної діяльності, відомий всім учасникам групи.

Відповідно до заздалегідь розробленого та узгодженого плану на початку вкінці жовтня 2020 року невстановлена особа виконуючи роль вербувальника, перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Подільськ (точна адреса в ході слідства не встановлена), зустрівся із раніше знайомою йому ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході бесіди із потерпілою невстановлена в ході слідства особою, вияснив, що остання знаходиться в скрутному матеріальному становищі, шукає заробіток, тобто перебуває в уразливому стані та за збігом тяжких життєвих обставин не може повною мірою усвідомлювати свої дії. Реалізуючи злочинний умисел, невстановлена в ході досудового слідства особа, запропонувала потерпілій ОСОБА_15 отримати грошові кошти в сумі 250 євро за поїздку до Республіки Франція, вказавши на вигідні умови пропозиції, однак не розкриваючи дійсних намірів такої поїздки та не зазначаючи, які саме дії йому необхідно буде здійснити за вказану грошову винагороду, таким чином створивши у потерпілого хибне уявлення про отримання високих заробітків за вчинення нескладних правомірних дій, скориставшись при цьому її скрутним матеріальним становищем, та домоглась її добровільної згоди на переміщення до Республіки Франція.

Далі, вкінці жовтня 2020 невстановлена в ході досудового слідства особа, за телефонним зв`язком зв`язала потерпілу та ОСОБА_11 , представивши останнього особою, яка організовує поїздку до Республіки Франція. Наступного дня ОСОБА_11 , повідомив ОСОБА_15 , про необхідність прибуття за адресою: АДРЕСА_1 , з метою подальшого переміщення потерпілої до м. Мелун Республіки Франція. В подальшому ОСОБА_11 27.10.2020 зустрівши потерпілу за вищевказаною адресою, виконуючи свою роль, яка полягала в організації переміщення потерпілої до м. Мелен Ресубліки Франція, встановив над потерпілою контроль у вигляді психологічного примусу, обумовленого безпорадністю стану останньої, та 30.10.2020 разом із потерпілою покинув територію України.

В подальшому ОСОБА_11 , використовуючи підневільний стан ОСОБА_16 , який проявився в неможливості самостійно покинути межі Республіки Франція, у зв`язку із незнанням іноземних мов та відсутністю коштів для покриття витрат на поїздку до України, доставив останню до м. Мелен, де передав її невстановленій в ході досудового слідства особі, з метою організації останньою особою звернення до компетентних держаних органів для отримання ним статусу біженця під вигаданою легендою про нібито побоювання стати в Україні жертвою збройного конфлікту на сході України, задля подальшого отримання потерпілим банківського рахунку та картки, призначених для нарахування та отримання грошових виплат, що призначаються для осіб, які звернулися за отриманням статусу біженця на період проведення перевірки такого звернення, з метою подальшого привласнення вказаних грошових коштів, що відповідно до законодавства Республіки Франції є кримінальним правопорушенням, яке кваліфікується як шахрайство, що передбачено статтями 313-2, 313-2 абзац 7, 313-1, 132-71 Кримінального кодексу Республіки Франція.

Далі, під контролем та керівництвом невстановленої досудовим слідством особи, яка діяла за попередньою змовою із ОСОБА_11 02.11.2020 перебуваючи у м. Мелен Республіки Франція, знаходячись в уразливому стані, ОСОБА_15 , вимушено звернулася до компетентних держаних органів із заявою про отримання нею статусу біженця під вигаданою невстановленою досудовим слідством особою, яка діяла за попередньою змовою з ОСОБА_11 легендою, яку вона запам`ятав заздалегідь, про нібито побоювання стати в Україні жертвою збройного конфлікту на сході України та отримала банківську картку, призначену для нарахування та отримання грошових виплат, що призначаються для осіб, які звернулися за отриманням статусу біженця на період проведення перевірки такого звернення, яку невстановлена досудовим слідством особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 відібрала у потерпілого з метою подальшого привласнення вказаних грошових коштів.

19 квітня 2021 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси до підозрюваного ОСОБА_11 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 17 червня 2021 року та визначено розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 681 000 гривень.

Апеляційний суд уважає, що обґрунтованість підозри ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема:

- показаннями потерпілої ОСОБА_15 яка повідомила, що 30.10.2020 ОСОБА_11 , користуючись її уразливим станом, який був викликаний тяжким матеріальним становищем, та іншими життєвими обставинами, встановивши над нею контроль перемістив її до Республіки Франція, з метою експлуатації, шляхом втягнення у злочинну діяльність, яка полягала у її зверненні до державних органів Республіки Франція з проханням надати їй правовий статус біженця, мотивуючи його недостовірною та вигаданою інформацією, з метою подальшого отримання соціальних виплат, які призначаються для біженців;

- інформацією із інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон - «Аркан», щодо перетину державного кордону ОСОБА_11 та потерпілою ОСОБА_15 ;

- інформацією наданою компетентними органами Республіки Франція, через канали захищеного зв`язку «SIENA» на підставі угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво (Європол), від 14.12.2016, яка ратифікована Законом №2129- VIII від 12.07.2017. Згідно із отриманою інформацією встановлено, що Б ( анкетні дані засекречені, відповідно до постанови про застосування заходів безпеки, щодо осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві) звертався до органів державної влади Республіки Франція із заявою про отримання статусу біженця у вказаній державі та отримав підтверджуючі документи та банківську картку для соціальних виплат, які призначаються для біженців;

- протоколом пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 10.02.2021 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_15 впізнала особу на фото №3, а саме ОСОБА_11 ;

- іншими матеріалами провадження.

Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред`явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.

У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».

Ураховуючи наведене, ОСОБА_11 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_11 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Ризик того, що підозрюваний може переховуватися від суду також підтверджується і тією обставиною, що ОСОБА_11 перебував у розшуку та був затриманий на підставі ухвали слідчого судді.

Крім того апеляційний суд погоджується з наявність ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на свободі ОСОБА_11 матиме можливість здійснювати вплив на потерпілу ОСОБА_15 , оскільки йому відоме його місце проживання, з метою змінити його первинні показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також апеляційний суд враховує, обставини злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_11 , а саме, переміщення людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану, за попередньою змовою групою осіб, які свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, вказують на актуальність існування ризику переховування обвинуваченого від суду.

За таких підстав, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_11 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_11 раніше не судимий, має постійне місце проживання, однак вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.

Щодо тверджень апеляційної скарги ОСОБА_11 про те, що він має розлади здоров`я та потребує лікування, що є підставою для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки до апеляційної скарги не додані документи, які б підтверджували необхідність проведення його стаціонарного лікування та неможливість надання ОСОБА_11 кваліфікованої медичної допомоги в філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_8 повідомив про те, що на теперішній час підозра ОСОБА_11 змінена та йому повідомлено про підозру за ще одним епізодом злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КПК України.

За таких обставин, доводи сторони захисту про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які слідчий посилається у своєму клопотанні.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно вимог п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави для особи, що підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, в силу вимог ст.12 КК України, може бути визначений в сумі від вісімдесяти трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням положень п.) 3 ч.5 ст.182 КПК України, обставин злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_11 , особи підозрюваного, який є фізичною особою-підприємцем, обставин злочину, вчинення якого інкримінується ОСОБА_11 , обґрунтовано визначив заставу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 681 000 гривень, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.

За таких обставин доводи апеляційних скарг підозрюваного ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_12 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_11 більш м`якого запобіжного заходу є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційних скарг захисника ОСОБА_12 та підозрюваного ОСОБА_11 , у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 532 КПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_12 та підозрюваного ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 19 квітня 2021 року, якою до ОСОБА_11 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 17 червня 2021 року із визначенням застави 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 681 000 (шістсот вісімдесят одна тисяча) гривень, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 .