Справа № 266/598/21

Провадження № 2/266/445/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року м. Маріуполь

Суддя Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області Шишилін О.Г. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека 2000» про стягнення заборгованості по заробітній платі та видачу трудової книжки,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека 2000» про витребування трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі при звільнені. В обґрунтування вказав, що з 15.05.2019 р. по 31.12.2020 року перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений. При звільненні з посади комерційного директора ТОВ «Безпека 2000» останнім не було здійснено виплату належних коштів та не видано трудову книжку. На його неодноразові звернення щодо видачі розрахунку при звільненні підприємство не реагувало у зв`язку і з чим він звернувся за правовою допомогою до адвокати Філипенко Є.С. яким було направлено адвокатський запит №23/1 від 27.01.2021 р. відповідь на який не надійшла. У зв`язку із чим він вимушений звернутись із даним позовом до суду. В подальшому позивачем було подано уточнену позовну заяву в якій останній посилався на те, що при прийнятті його на роботу о 2019 р. було встановлена мінімальна заробітна плата у сумі 4173 грн. В подальшому у зв`язку із законодавчим підвищенням мінімальної заробітної плати йому було збільшено розмір його заробітної плати, так з 01.01.2020 р. йому було встановлено та виплачено заробітну плату у розмірі 4723,00 грн., а з вересня 2020 року було встановлено мінімальний розмір заробітної плати у сумі 5000, 00 грн.. У зв`язку із чим йому з вересня 2020 р. було встановлено та було виплачено заробітну плату у розмірі 5000, 00 грн. Однак з жовтня 2020 р. по грудень 2020 р. було виплачено заробітну плату у розмірі 2500 грн., що менше законодавчо визначеної мінімальної заробітної плати. При цьому накази щодо неповної робочої неділі або простою підприємства керівництвом підприємства не видавались та з ними його не ознайомили. Таким чином йому не було виплачено заробітну плату за жовтень грудень 2020 р. в розмір 7500 грн. Крім того за весь час роботи з 05.04.2019 р. по 31.12.2020 р. не була надана щорічна відпустка, відтак при звільнення відповідач повинен був виплатити йому грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а саме за 42 календарних дні в розмірі 6738,48 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по розрахунку при звільнені у сумі 14238,48 грн.

Відповідно до ухвали суду від 03.02.2021 року по справі відкрито провадження за правилами глави 10 ЦПК України, тобто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Судовим повідомленням, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Безпека 2000" своєчасно і належним чином повідомлений про розгляд справи у спрощеному порядку. У визначений строк відповідач відзив на позовну заяву подав. У відзиві на позовну заяву який надійшов на адресу суду 09.03.2021 р. відповідач вказав, що не заперечує проти того, що сторони перебували у трудових відносних до 31.12.2020 р. Позивач працював на посаді комерційного директора підприємства з 15.05.2019 р. із встановленим посадовим окладом у розмірі 4173,00 грн. на місяць та був звільнений наказом №6 від 31.12.2020 р. на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП відповідно до його особистої заяви від 18.12.2020 р. Позивачу після його звільнення були виплачені всі належні суми, що підтверджується бухгалтерською довідкою та даними бухгалтерського обліку. Також позивачу особисто була видана трудова книжка ще 24.04.2020 р. Також посилався на те, що на підприємство не надходило будь-яких заяв позивача з приводу невиплати заробітної плати і тим паче адвокатський запит. Додана позивачем довідка про рух коштів не є належним доказом на підтвердження заборгованості підприємства перед позивачем. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В подальшому також відповідачем було надано відзив на уточнену позовну заяву в якій зазначено, що доводи позивача про недоплачену заробітну плату в розмірі 7500 грн. є безпідставними з огляду про таке. Відповідач не заперечував про те, що ОСОБА_1 за час роботи на підприємстві декілька разів підвищувався посадовий оклад на рівні встановленої законом мінімальної заробітної плати, останній раз з 01.09.2020 р. був встановлений оклад в сумі 5000 грн. Поряд з цим у зв`язку із запровадженням у зв`язку із введенням в дію заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підприємстві виникли певні негативні наслідки, істотно зменшився прибуток від здійснення господарської діяльності. Перебуваючи під тиском вказаних обставин ТОВ «Безпека 2000» було прийнято рішення про тимчасове з 01.10.2020 на період дії карантину часткове скорочення діяльності товариства, у зв`язку із чим видано Наказ за №01/09/2020 від 30.09.2020. Відповідно до п. 2 цього наказу працівникам в тому числі позивачу встановлено тривалість робочого часу на рівні Ѕ від норми. Цей наказ було доведено до відома позивача. Оскільки позивач працював у жовтні, листопаді, грудні на умовах неповного робочого часу йому була виплачена заробітна плата в сумі по 2500 грн. на місяць виходячи з норм робочого часу, встановленої вищезазначеним наказом та відповідно до положень ст. 3-1 Закону про оплату праці. За таких підстав вимоги позивача щодо виплати йому недоплаченої заробітної плати в розмірі 7500 грн. є необґрунтованими та безпідставними. Щодо виплати компенсації за невикористану відпустку визнав частково із розрахунку визначення розміру середньоденної заробітної плати позивача за період з грудня 2019 року по листопад 2020 р. в загальній сумі 51957,00 грн. /355=146,36 грн.*39 днів невикористаної відпусти =5708,04 грн. Не заперечував проти стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку і розмір 5708,04 грн.

Позивачем подано відповідь на відзив з якої вбачається, що діючим законодавством визначено, що неповний робочий день може встановлюватись працівнику тільки за його згодою. З наказом №01/09/2020 від 30.09.2020 р. його ніхто не ознайомлював, будь - якої згоди на встановлення неповного робочого дня він не надавав. А затримку у виплаті заробітної плати в повному обсязі керівники обґрунтовував тимчасовою відсутністю коштів на підприємстві, та згодом обіцяв погасити. Тому вважає, що Відповідач не дотримався вимог трудового законодавства та провів з ним при звільнення розрахунок. Просив позовні вимоги задовольнити.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку про таке.

Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність. Яка відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.81 ЦПК України - кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно доч.1,3ст.82ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно із ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1ст. 80 ЦПК України).

У ч. 1ст. 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд дослідивши письмові докази дійшов висновку про таке.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно ст.ст.1,2 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 29 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідност.30 Закону України «Про оплату праці»при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідно достатті 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Предметом позову по даній справі є стягнення коштів, належних працівникові при звільненні з роботи.

Позивач зазначає, що на момент звільнення заборгованість підприємства перед ним становила 14238,48 грн. з яких 7500 грн. невиплачена заробітна плата, 6738,48 грн. компенсація за невикористану відпустку.

Вказана сума заборгованості в розмірі 7500 грн. відповідачем не визнається, розмір компенсації за невикористану відпустку визнано частково в розмірі 5708,04 грн.

У відповідності дост.2 Закону України «Про оплату праці»оклад належить до основної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що з 15.05.2019 р. ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ТОВ «Безпека 2000» згідно з наказом (розпорядження) №6/к від 14.05.2019 згідно трудового договору від 09.04.2019 р. з окладом 4173,00 грн., який було підвищено з січня 2020 р. до 4723,00 грн., а з вересня 2020 р. до 5000 грн. (а.с.40, 55). Про дані обставини не заперечував відповідач.

31.12.2020 р. ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за його заявою від 18.12.2020 р. на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП (а.с. 8,41) та в день звільнення позивачу було нарахована заробітна плата в розмірі 2500 грн., з якої утримано податки та перераховано в безготівковій формі на картковий рахунок заробітну плату в загальному розмірі 2012,50 грн. (а.с. 45-47, 42).

Згідно довідки від 19.02.2021 №0000-000002 за період роботи позивача з 15.05.2019 р. по 31.12.2020 р. позивачу нараховано всього 82078,29 грн. З наведених нарахувань здійснені утримання податків та зборів у сумі 16005,34 грн., після чого належні позивачу 66072,95 грн. перераховано на його картковий рахунок (а.с. 42) випискою по картковому рахунку 661 (а.с.45-47).

Позивач не заперечував про те, що вказані суми заробітної плати йому були виплачені, проте спірною є заробітна плата за жовтень - грудень 2020 р. Позивач вказав, що його посадовий оклад з вересня 2020 р. становив 5000 грн. в розмірі мінімальної заробітної плати, а тому відповідач не виплатив йому при звільненні 7500 грн. Також вказав, що про зміну істотних умов праці - системи та розмірів оплати праці, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу його попереджено не було.

З індивідуальної відомості про застраховану особу вбачається, що Відповідач нараховував Позивачу о жовтні-грудні 2021 р. заробітну плату в розмірі 2500 грн., тобто 50% від посадового окладу встановленого з вересня 2020 р. в розмірі 5000 грн. ( а.с.55).

Відповідно до положеньст. 95 КЗпП Українимінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Відповідно до положень ст.3 Закону України «Про оплату праці»мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці (стаття 3-1 Закону України «Про оплату праці»).

Таким чином судом встановлено, що посадовий оклад ОСОБА_1 був встановлений на рівні мінімальної заробітної плати та станови з вересня 2020 р. - 5000 грн.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо стягнення заробітної плати в розмірі 2500 грн. за період роботи позивача з жовтня по грудень 2020 р. посилався на наказ за №01/09/2020 від 30.09.2020 про тимчасове з 01.10.2020 на період дії карантину часткове скорочення діяльності товариства відповідно до якого позивачу було встановлено тривалість робочого часу на рівні Ѕ норми.

З наказу директора ТОВ «Безпека 2000» від 30.09.2020 р. №01/09/2020 вбачається, що з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2 на виконання постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби -19, спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2 скорочено частково діяльність ТОВ «Безпека 2000» з 01.10.2020 до закінчення карантину. У зв`язку із частковим скороченням діяльності ТОВ «Безпека 2000» через карантин з 01.10.2020 р. до закінчення карантину встановлено тривалість робочого часу Ѕ від норми ОСОБА_1 (а.с. 64).

Відповідно до частини третьоїстатті 32 КЗпП Україниу зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, до зміни істотних умов праці відноситься: зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше.

Із аналізу частини третьоїстатті 32 КЗпП Українислідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попереджені дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.

Відповідачем не надано доказів про попередження ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці під підпис за два місяці до винесення наказу№01/09/2020 від 30.09.2020 відповідно до якого позивачу скорочено тривалість робочого часу Ѕ від норми у зв`язку із чим змінено розмір оплати праці на 50% від встановленого окладу в розмірі мінімальної заробітної плати 5000 грн.

Таким чином посилання відповідача на абз. 5 ст. 3-1 «Про оплату праці» яким визначено, що у разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці є безпідставними, оскільки судом встановлено, що розмір окладу позивача не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, яка становила на момент звільнення 5000 грн. та виплачувалась відповідачем до жовтня 2020 р., і про зміну умов праці та розміру посадового окладу позивача не було попереджено в установлений законом строк.

Таким чином заборгованість по заробітній платі за період роботи за жовтень-грудень 2020 р. становить 7500 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача видати йому трудову книжку, суд зазначає про таке.

За приписамист.47 КЗпПвласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу.

Згідно зст. 48 КЗпП України, порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що трудова книжка була повернута 24.04.2020 р. позивачу під особистий підпис тобто не в день звільнення 31.12.2020 р. (а.с. 44).

Позивач не навів у позовній заяві обґрунтування за яких обставин йому не була видана трудова книжка в день звільнення у зв`язку із чим у суду відсутня можливість перевірити чи було з боку відповідача порушення його прав щодо видачі належно оформленої трудової книжки.

З урахуванням наведеного вимоги позивача про зобов`язання відповідача видати трудову книжку задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про стягнення невиплаченої при звільненні компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 05.04.2019 р. по 05.04.2020 р. за 24 календарних днів та за період роботи з 05.04.2020 р. по 31.12.2020 р. за 18 календарних днів в розмірі 6738,48 грн. суд дійшов висновку про таке.

Відповідач вказав у своєму відзиві, що погоджується із тим, що розмір компенсації за невикористану відпустку становить 5708,04 грн. із розрахунку, що позивач було прийнято на роботу на підставі наказу від 14.05.2019 р. №6/к з 15.05.2019 р. був звільнений 31.12.2020 р. відтак тривалість відпустки становить загалом 39 днів, а саме 24 дні за період роботи з 15.05.2019 по 14.05.2020 та за період роботи з 15.05.2020 по 31.12.2020 15 днів. Середньоденна заробітна плата позивача становить 146,36 грн. (а.с. 63).

Відповідно до ч.2ст.21 Закону України "Про відпустки"порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту "а" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки. Пунктом 2 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення; на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей (тобто зазначена норма передбачає можливість госпрозрахункового підприємства у випадку скрутного фінансового стану дещо зменшити коефіцієнт коригування, але не позбавляє ці підприємства від коригування). Положення Порядку обов`язкові для виконання підприємствами усіх форм власності та господарювання на підставі пункту 2постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Суд не погоджується із кількістю днів невикористаної відпустки зазначених позивачем, оскільки він помилково зазначає період роботи з 05.04.2019 по 31.12.2020 р., натомість позивач був прийнятий на роботу 15.05.2019 р. згідно трудового договору від 14.05.2019 р. (а.с. 40).

Таким чином, суд погоджується із розрахунком зробленим відповідачем про кількість днів невикористаної відпустки, проте враховуючи, що судом було встановлено, що відповідач безпідставно сплачував позивачу заробітну плату в розмірі 2500 грн. за жовтень, листопад 2020 р. яка повинна була бути сплачена у розмірі 5000 грн. за кожний зазначений місяць, суд дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата становить 56957,00/355=160,44 грн. Таким чином сума відпускних становить 160,44*39=6257,16 грн., які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суми, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наведених підстав.

Оскільки Позивач відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»звільнений від сплати судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України судові витрати у виді судового збору в розмірі 908 гривень в дохід держави.

Інші документи додані сторонами до справи не спростовують встановлених судом обставин і не змінюють висновків суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.38,47,116,117,233,235 КЗпП України, ст.259,263,264,265,268,273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позову ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека 2000» код 37435330 на користь ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 7500 грн. та суму відпускних 6257,16 грн., які визначені без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека 2000» код 37435330 на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Шишилін О. Г.