ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5356/21 Справа № 211/7204/20 Суддя у 1-й інстанції - Середня Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/7204/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13ст.7,ч.1 ст.369ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 березня 2021 року, яке ухвалено суддею Середньою Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 березня 2021 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні2020року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Позовну заявумотивовано тим,що позивач ОСОБА_1 працює машиністом електровоза в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

З 03.02.2017 року по 16.02.2017 року, з 05.02.2018 року по 29.03.2018 року, з 05.08.2019 року по 09.09.2019 року, з 01.05.2020 року по 26.05.2020 року йому надавалась щорічна тарифна відпустка. Кожного разу, при наданні відпустки, позивач звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, матеріальна допомога була йому надана: у 2017 році 2241,76 грн., у 2018 році 2709,58 грн., у 2019 році 2986,17 грн. та у 2020 році 2995,12 грн. В обґрунтування відмови виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в повному розмірі, керівник посилався на спільну Постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, якою постановлено застосувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом. Позивач не погоджується з вказаним рішенням, оскільки пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття вищезазначеної спільної Постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн. Таким чином, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь з врахуванням мінімальної заробітної плати по Україні, що встановлена з 01 січня 2021 року в сумі 6000,00 грн., загальну суму, за період 2017-2020 роки, в розмірі 13067,37 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 2017 року по 2020 рік в розмірі 4 886 гривень 37 копійок.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок.

В апеляційнійскарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, дійсно, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Однак,з прийняттямЗакону України«Про внесеннязмін дозаконодавчих актівУкраїни» №1774-УІІІвід 06.12.2016року, буловизначено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинау колективнихдоговорах таугодах усіхрівнів. Сторонам,які уклаликолективні договориі угоди,у тримісячнийстрок привестиїх нормиу відповідністьіз цимЗаконом згідноіз законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, на переконання відповідача, з урахуванням положень статей 203 та 215 ЦК України, умови пункту 3.1.5 Колективного договору є недійсними з моменту прийняття закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06.12.2016 року та не створюють для відповідача обов`язку зі сплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідач вказує й на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів), тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат, шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VІІІ в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася, як розрахункова величина, мінімальна заробітна плата.Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, про що зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а.

Крім того, відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду у справах №820/3145/17, №520/94/19 та №П/811/1009/17.

У відповідності до зазначених змін у законодавстві, спільною вказівкою голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління Ж. Марчека та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України ОСОБА_2 від 29.03.2017 року № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і президії Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість величини «Мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», тобто, замість застосування розрахункової величини у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як було встановлено законом, спільною вказівкою було передбачено застосування 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що свідчить про покращення становища працівників у порівнянні з становищем, встановленим законом.

Відповідач наполягає на тому, що, застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді 125 % прожиткового мінімуму АТ «Українська залізниця» не порушується будь-який інший Закон, а, навпаки, вбачається саме дотримання вимог Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працює на посаді машиніста електровоза в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо (ТЧ-2 Кривий Ріг) регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, який є чинним станом на 2019 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі іншіна конференції трудового колективу депо.

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці ОСОБА_3 № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

15 листопада 2020 року Голова Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, в інтересах в тому числі ОСОБА_1 , звернувся з заявою до начальника СП «Криворізьке локомотивне депо» з поданням, відшкодувати в тому числі й позивачу недоплачену суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік 2321,07 грн., 2018 рік 2290,42 грн., 2019 рік 2285,54 грн., оскільки матеріальна допомога на оздоровлення була виплачена йому не у повному обсязі, що не узгоджується з п. 3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо (а.с. 19-22).

Згідно відповіді начальника СП «Криворізьке локомотивне депо» від 26.11.2020 року за № 1200, голову профспілки повідомлено про те, що матеріальна допомога на оздоровлення під час щорічної відпустки працівникам депо нараховується в розмірі 40,0 відсотків тарифної ставки (посадового окладу), але не нижче 125,0 відсотків прожиткового мінімуму, станом на дату надання чергової відпустки. Порядок нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму, вимагає чинне законодавство. На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року, а саме п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» - мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цього Закону не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Оскільки структурний підрозділ «Криворізьке локомотивне депо» не є юридичною особою, а є виробничим підрозділом регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і здійснює свою діяльність у межах доведених контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок щодо органів товариства відповідно до спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління Ж. Марчека та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України ОСОБА_2 від 29.03.2017 року № Ц/6-25/713-17 прийнято спільну постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і президії Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, щодо застосування в діючому колективному договорі з 01.04.2017 року замість величини «Мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб» (а.с. 23).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.5 Колективного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору. При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно дост.13КЗпПУкраїни таст. 7 Закону України«Про колективні договори і угоди»,зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, який є чинним станом на 2020 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці ОСОБА_3 № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу депо.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці ОСОБА_3 № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.

Відповідно доЗаконуУкраїни «Продержавнийбюджет Українина2017рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць,був становлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.

Таким чином, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного.

При цьому,судом першоїінстанції вірновраховано положеннястатті 9КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю,є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIIIустановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, утримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць,був становлений на рівні 1600 грн.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Не можна погодитись й з посиланнями відповідача в апеляційній скарзі на положення статтей 203, 215 ЦК України, як підставу для визнання недійсним колективного договору, як такого, що суперечить умовам пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, з вищенаведених підстав.

До того ж, у даному випадку, варто зауважити й на тому, що Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91 , 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв`язку з існуванням трудових правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину». Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц (провадження № 61-28768св18).

За такихобставин,колегія суддівпогоджується звисновком судупершої інстанціїпро те,що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо" Криворізького локомотивного депо» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці ОСОБА_3 № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

Виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 4886,37 грн. є неправомірними, й суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення цих позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а, а також правові висновки Верховного Суду у справах №820/3145/17, №520/94/19 та №П/811/1009/17, колегією суддів не приймаються, так як ці рішення не стосуються норм права при виконанні умов Колективних договорів, а стосуються суддівської винагороди, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 15березня 2021року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 19 травня 2021 року.

Головуючий:

Судді: