ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5132/20

провадження № 2/753/2620/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Сердюковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Кийтранс-2005», третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Мотивуючи свої вимоги тим, що 23 березня 2017 року о 09 годині 10 хвилин на вулиці Старобориспільській в місті Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, за якої праціник ТОВ «Кийтранс-2005» ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Атаман - А - 09204», державний номерний знак НОМЕР_1 , у порушення вимог пункту 16.6 ПДР України, повертаючи ліворуч, а саме - здійснюючи розворот при змінному сигналі світлофора, не надав дорогу автомобілю «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку, що призвело до зіткнення автомобілів, у результаті чого автомобіль «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2 , відкинуло на припаркований транспортний засіб «Богдан», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , що призвело до пошкодження транспортних забів та травмування пасажира транспортного засобу - автобуса «Богдан», державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_5 . Постановою Дарницького районного суду м. Києві від 01 вересня 2017 року, яка набула чинності, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, із накладення адміністративного стягнення - штрафу у розмірі, визначеному санкцією вказаної статті - 340 грн. 00 коп. На час дорожньо-транспортої пригоди цивільно-правова відповідальність власника винуватця дорожньо-транспортної пригодиавтомобіля «Атаман - А - 09204», державний номерний знак НОМЕР_1 , ТОВ «Кийтранс-2005», була застрахована в ТзДВ «СК «Домінанта» відповідно до Договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс АК/2547622 від 20 січня 2017 року зі строком дії до 19 липня 2017 року з мілітом майнової відповідальності - 100 000 грн. 00 коп., при цьому розмір франшизи - 00 грн. 00 коп. У зв`язку із пошкодженням належного їй автомобіля вона звернулась до страховика винуватця ДТП - ТзДВ «СК «Домінанта» із заявою про виплату страхового відшкодування, проте страхової виплати вона не отримала, оскільки ТзДВ «СК «Домінанта» перебуває у стані припинення, а відповідно до відповіді МТСБУ ТзДВ «СК «Домінанта» втратило членство в МТСБУ, у зв`язку із чим вона позивається із цим позов у порядку статті 1172 ЦК України до ТОВ «Кийтранс-2005», як до юридичної особи - роботодавця винуватця ДТП, працівником якого завдано шкоди її майну (автомобілю). З метою визначення дійсного розміру збитку, завданого пошкодженому транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортої пригоди, нею замовлено проведення автоторознавчого дослідження. Так, згідно Висновку № 79 від 11 квітня 2017 року, проведеного судовим експертом Таракановим Ю.Ю. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість збитку завданого транспортному засобу - автобусу «Богдан А092», державний номерний знак НОМЕР_3 , визначено як вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу - 26 327 грн. 53 коп., а вартість матеріального збитку з урахування коефіцієнту фізичного зносу - 24 052 грн. 53 коп. Саме вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу, що складає 26 327 грн. 53 коп. вона просить стягнути з відповідача відновідно до статті 1172 ЦК України. Також нею понесені витрати в сумі 1 500 грн. 00 коп. за проведення експертної оцінки пошкодженого майна, які також просить стягнути з відповідача на її користь.

В судовому засіданні представник позивача Кіщак О.С., діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 09 листопада 2020 року (а.с. 115), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просили їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про відповідальність юридичної особи, яка має відшкодовати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України, а також відповідно до вимог закону про обов`язок винуватця ДТП відшкодувати завдані збитки.

Представник відповідач Митяй Л.А. , діюча на підставі довіреності юридичної особи від 02 листопада 2020 року (а.с.116), позовні вимоги не визнала уцілому та просила відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог, вважаючи, що саме страховик ТОВ «Кийтранс-2005»ТзДВ «СК «Домінанта» має відшкодувати завдані працівником ТОВ «Кийтранс-2005» збитки, оскільки цивільно - правова відповідальність ТОВ «Кийтранс-2005» на час ДТП була застрахованою. Окрім того, вважає, що позивач не довів дійсність понесених витрат, а лише провів їх оцінку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідачем надано відзив на позов у формі заперечення від 13 листопада 2020 року (а.с. 139 - 141) та свої доводи, викладені у ньому, будує на вказаних підставах.

Позивачем надано відповідь на відзив від 09 листопада 2020 року (а.с. 100 - 112, 113 -115), у якому висловлює свою позицію щодо права потерпілого на відшкодування потесених витрат й право потерпілого від завданих збитків вибору звернення до винної особи, яка завдала збитків.

Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на сайті судової влади (суду), звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності.

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності третьої особи на підставі наявних у справі доказів та за погодженням сторін.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розгладалась у порядку загального позовного провадження із проведеним підготовчим судовим засіданням.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, вивчивши відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що 23 березня 2017 року о 09 годині 10 хвилин на вулиці Старобориспільській в місті Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, за якої праціник ТОВ «Кийтранс-2005» ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Атаман - А - 09204», державний номерний знак НОМЕР_1 , у порушення вимог пункту 16.6 ПДР України, повертаючи ліворуч, а саме - здійснюючи розворот при змінному сигналі світлофора, не надав дорогу автомобілю «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку, що призвело до зіткнення автомобілів, у результаті чого автомобіль «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_2 , відкинуло на припаркований транспортний засіб «Богдан», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , що призвело до пошкодження транспортних забів та травмування пасажира транспортного засобу - автобуса «Богдан», державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_5 (а.с. 24)

Постановою Дарницького районного суду м. Києві від 01 вересня 2017 року, яка набула чинності, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, із накладення адміністративного стягнення - штрафу у розмірі, визначеному санкцією вказаної статті - 340 грн. 00 коп. (а.с. 24).

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`Язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

ОСОБА_2 на час ДТП був працівником ТОВ «Кийтранс-2005», що визнається позивачем.

На час дорожньо-транспортої пригоди цивільно-правова відповідальність власника винуватця дорожньо-транспортної пригодиавтомобіля «Атаман - А - 09204», державний номерний знак НОМЕР_1 , ТОВ «Кийтранс-2005», була застрахована в ТзДВ «СК «Домінанта» відповідно до Договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс АК/2547622 від 20 січня 2017 року зі строком дії до 19 липня 2017 року з мілітом майнової відповідальності - 100 000 грн. 00 коп., при цьому розмір франшизи - 00 грн. 00 коп. (а.с. 113).

У зв`язку із пошкодженням належного позивачу автомобіля (а.с. 17) позивач звернулась до страховика винуватця ДТП - ТзДВ «СК «Домінанта» із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 116), проте страхової виплати позивач отримала, оскільки ТзДВ «СК «Домінанта» перебуває у стані припинення (а.с. 78 - 84), що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб про особу ТзДВ «СК «Домінанта», а відповідно до відповіді МТСБУ ТзДВ «СК «Домінанта» втратило членство в МТСБУ (а.с. 76), у зв`язку із чим позивач позивається із цим позов у порядку статті 1172 ЦК України до ТОВ «Кийтранс-2005», як до юридичної особи - роботодавця винуватця ДТП, працівником якої, а саме ОСОБА_2 завдано шкоди майну позивача (автомобілю).

З метою визначення дійсного розміру збитку, завданого пошкодженому транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортої пригоди, позивачем замовлено проведення автоторознавчого дослідження.

Так, згідно Висновку № 79 від 11 квітня 2017 року, проведеного судовим експертом Таракановим Ю.Ю. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість збитку завданого транспортному засобу - автобусу «Богдан А092», державний номерний знак НОМЕР_3 , визначено як вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу - 26 327 грн. 53 коп., а вартість матеріального збитку з урахування коефіцієнту фізичного зносу - 24 052 грн. 53 коп. (а.с. 27 - 30).

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь саме вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу - 26 327 грн. 53 коп., проте суд погодитися уцілому з такою позицією позивача не можета вважає, що стягненню підлягає вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, визначено як вартість відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу, що становить 24 052 грн. 53 коп., зважаючи на той фактор, що цивільно-правово відповідальність відповідача була застрахованою за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальніості, а тому вартість пошкодженого майна визначається із урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля згідно Висновку № 79 від 11 квітня 2017 року, проведеного судовим експертом Таракановим Ю.Ю. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, що ґрунтується на положенні статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Вирішуючи питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, судом взято за основу висновок № 79 від 11 квітня 2017 року, проведений на замовлення позивача судовим експертом (а.с. 24 - 30, 31 - 37) з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, оскільки він відповідає вимогам законодавства, що регулює професійну оціночну діяльність в Україні, а саме: Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», «Загальним засадам оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, Методиці товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затверджений Мін`юстом, Фондом держмайна, реєстраційний № 1070/8395 від 24.11.2003 року (зі змінами) тощо; має всі необхідні розрахунки визначення вартості матеріального збитку та виконаний з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, відповідно повинен бути покладений в основу рішення.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Проте частиною 3 зазначеної статті визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За таких правових підстав, суд застосовує спеціальну норму, регулюючу дані правовідносини - статтю 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за наслідками вимог частини 3 статті 22 ЦК України.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правові підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Автомобіль відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України - є джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Так, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Законодавець у деліктних зобов`язанням закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на заподіювача шкоди.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1 ч.2, ч.1 ст. 22 ЦК України).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК України).

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

За таких правових підстав та наданих доказів позов про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є частково обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає частковому задоволенню, підстави для його задоволення судом не встановлено.

Окрім того, з відповідача як юридичної особи, яка має відшкодовати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, має бути стягуто понесені позивачем витрати в сумі 1 500 грн. 00 коп. за проведення експертної оцінки пошкодженого майна (а.с. 85).

Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти позову, та вважає, що останні не заслуговують на увагу та розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від виконання зобов"язання по відшкодуванню матеріальних збитків відповідно до положення ч.1 ст. 1172 ЦК України, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами, наданими позивачем по справі.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до нього, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч. 1, 2, 6 ст.141 ЦПК України.

Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» (а.с. 23), який підлягає стягненню з відповідача на користь держави відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст.141 ЦПК України.

Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2, 6 ст.141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) стягнути за вимогу майнового характеру 840 грн. 80 коп. з відповідача на користь держави.

При цьому вимога позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп., докази про понесені яких таким позивачем не надані, що визнається позивачем, зважаючи на положення ч.4, ч.5 ст. 137, п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України, підлягає відмові у задоволенні.

Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).

Окрім того, відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Зважаючи на зазначені процесуальні норми, за відсутності доказів про понесені позивачем витрати на правову допомогу, а також за відсутності детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України), у задоволенні заяви позивача про відшкодування понесених витрат на правову допомогу необхідно відмовити.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 22, 1166, 1187, 1194, ч.1 ст. 1172 ЦК України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005», код ЄДРПОУ - 33305729, на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_4 , 24 052 грн. 53 коп. - збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 1 500 грн. 00 коп. - витрат, понесених за проведення оцінки пошкодженого майна, а всього - 25 552 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн. 53 (п`ятдесят три).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005», код ЄДРПОУ - 33305729, на користь держави 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп. - судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: