20.05.2021

єдиний унікальний номер справи 531/869/20

номер провадження 2/531/14/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Попова М.С.,

за участі секретаря - Клименко Т.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Жолонка О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компесації за невикористану щорічну відпустку (з урахуванням уточнень). Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04 квітня 2016 року на підставі наказу № 8 її було прийнято на посаду завідувача складом. Цього ж дня укладено договір про повну матеріальну відповідальність. В обов`язки позивача приймання, видача, облік та збереження, переданих їй товарно-матеріальних цінностей.

Згідно актів інвентаризації від 08.08.2019 року та від 30.04.2020 року виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 659 036,63 грн.

Наказом від 14 травня 2020 року позивачку звільнено з посади завідуючої складом на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри.

Трудову книжку видано після здачі обхідного листа 20 травня 2020 року. З наказом про звільнення позивачку не ознайомлено.

Позивачка стверджує, що протягом періоду роботи на посаді завідуючої складом сумлінно ставилася до своїх посадових обов`язків, збереження та обліку ввірених їй товарно-матеріальних цінностей. Будь-яких винних дій, які призвели до виникнення недостачі, не вчиняла. Разом з тим, вона наголошує, що зі складених актів інвентаризації не зрозуміло, які документи використовувалися під час інвентаризації, якими обліковими документами приймання та відпуск зі складу товарно-матеріальних цінностей, яким чином перевірялася справність ваговимірювальних приладів та як визначався обсяг та вартість недостачі, також не вказано причини недостачі, незрозуміло внаслідок чиїх неправомірних дій вона виникла, в чому полягає вина позивача.

Позивачка вказує, що відповідач не забезпечив належних умов для забезпечення повного збереження ввірених їй товарно-матеріальних цінностей, що могло вплинути на розмір недостачі.

Як зазначає позивачка, складське приміщення не обладнано захисними пристроями, сигналізацією та загратованими вікнами. Подекуди вікна обтягнуті поліетиленовою плівкою. Вказане вище, зі слів, позивачки давало можливість вчиняти вилучення зерна зі складу за відсутності завідувача складом.

Окремо позивачка зазначає, що ваги, через які здійснювався відпуск товарно-матеріальних цінностей не проходи процедуру тарування та мали технічні несправності. Крім цього, зерно протягом 2019-2020 років не проходило оцінки вологості.

Ухвалою суду від 18 червня 2020 року справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

У судовому засіданні позивачка пояснила, що заборгованість по заробітній платі повністю погашено та виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3500 грн. На її думку, залишається недоплачена компенсація за невикористану відпустку в розмірі 4082 грн. 08 коп.

Представник позивача у судовому засідання просив зменшені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Предстаник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечує. Він вказав, що протягом кількох років документувалась недостача в загальній кількості 10 % продукції, жодних повідомлень до дирекції від позивача про неналежні умови для зберігання продукції не надходило. Разом з тим, відповідач вказав, що позивачка була присутня при зважуванні та інвентаризації.

Також представник відповідача у судовому засіданні надав письмові пояснення, в яких зазначає, що позивачу на посаді завідуючої складом було ввірено товарно-матеріальні цінності, за які вона, відповідно до посадової інструкції та договору про повну матеріальну відповідальність несла обов`язок щодо їх схоронності. Зі слів представника відповідача, доказів, які б підтверджували, що до нестачі цінностей позивач не причетний не надано. Стосовно фото складу, долучених до позовної заяви, зазначив, що з них не вбачається, що це саме склад для зберігання товару ТОВ «Україна» та з них не можливо встановити, що саме в цьому ж складі товар взагалі зберігався. Представник відповідача також вказав, що позивачем неодноразово було втрачено ввірені їй під звіт цінності, доказів звернення до адміністрації із проханням провести повірку ваг чи відремонтувати склад не має, тому представник відповідача вважає, що позивач не виконувала свої посадові обов`язки не вчиняла жодних дій для збереження майна.

Разом з письмовими поясненнями представник відповідача надав суду наказ ТОВ «Україна» №50 від 14.05.2020 року про припинення трудового договору з позивачем, довідку від 20.05.2021 року про відсутність заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, довідки про доходи позивача та накази про надання позивачу відпусток з 01.01.2019 по травень 2020 року.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до наказу № 8 від 01.04.2016 року ОСОБА_1 прийнято на посаду завідувача складом ТОВ «Україна» з 04.04.2016 року (а.с. 6).

04.04.2016 року між позивачкою та ТОВ «Україна» укладеного Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівника (а.с. 7).

Згідно наказу № 63 від 27.04.2020 року на підприємстві було проведено інвентаризацію зернової продукції в складських приміщеннях у період з 28.04.2020 по 30.04.2020 року (а.с. 8).

08.08.2019 було складено Акт, відповідно до якого, при перевантажуванні фактично виявленої пшениці - 170 т 570 кг, за даними бухгалтерського обліку пшениці - 270 т 955 кг, нестача становить - 100 т 385 кг (по підприємству СБОК «Зоряне») (а.с. 9).

З акту робочої інвентаризаційної комісії від 30.04.2020 року вбачається нестача зерна на суму 183 764,38 грн. (а.с. 10).

Згідно інвентаризаційного опису від 27.04.2020 року нестача становить 475 271, 92 грн. (а.с. 11).

Позивачем було підписано Розписку, за якою їй відомо про наявність недостачі Пшениці озимої на вищезазначену суму (а.с. 12).

З копії трудової книжки позивачки НОМЕР_1 вбачається, що її з підстави втрати довіри, п. 2 ст. 41 КЗпП України, на підставі наказу № 50 від 14.05.2020 року (а.с.13).

У своїй пояснюючій записці від 05.05.2020, на ім`я директора ТОВ «Україна, позивачка зазначила, що їй відомо про нестачу зерна, була присутня на інвентаризації 30.04.2020, де поділося зерно їй не відомо. Раніше вже траплялися випадки нестачі пшениці на даному складі і про них було відомо керівництву підприємства. Зазначає, що склад не обладнано належним захистом: двері в дірках, на вікнах відсутні грати, стекла частково. Усно, про вказане, неодноразово повідомляла керівництво. Крім того, комісією не було враховано факту, що зерно до складу завезено з відповідною вологістю і за час його зберігання могло втратити частину його ваги (усушка). Не було складено жодного акту у період зберігання зерна (втрата якості (попріло під стінами), знищення гризунами) (а.с. 14-15).

На підтвердження, того, що приміщення складу знаходиться у неналежному стані позивачкою до позову додано фото складу (а.с. 16-20).

Відповідно до актів від 10.07.2018 року, 14.07.2018 року, 16.07.2018 року, 22.07.2018 року, 21.07.2018 року та 09.07.2018 року було завезено 137 030 кг., 83 450 кг., 276 240 кг., 43 420 кг., 44 700 кг. та 233 070 кг. пшениці (а.с. 21-26).

Ухвалою суду від 15 вересня 2020 року було зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу до набрання законної сили судовим рішенням в цивільній справі №531/726/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником при виконанні трудових обов`язків.

Ухвалою суду від 27 січня 2021 року поновлено провадження по дані справі.

Як вбачається з постанови Полтавського апеляційного суду в цивільній справі №531/726/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником при виконанні трудових обов`язків рішенням Карлівського районного суду Полтавської області у задоволення позову відмовлено в повному обсязі. Вказаною постановою рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 53-58).

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 41 КЗпП України визначені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов та крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу ( п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України).

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (зі змінами) роз`яснено, що звільнення з підстав втрати довіри (пункт 2 статті 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довіри до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Таким чином, роботодавець має обґрунтувати свою недовіру до працівника фактами вини працівника, наявністю підстави для звільнення за недовірою і довести вину працівника.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВС від 06.02.2019 року у справі №711/6670/16-ц.

Судом встановлено, що позивачка працює завідуючою складу ТОВ «Україна» та з нею було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Згідно договору, позивачка бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання довірених їй підприємством матеріальних цінностей та зобов`язується дбайливо ставитися до переданих їй на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків; своєчасно повідомляти Адміністрацію підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених їй матеріальних цінностей; вести облік, складати й передавати у встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишки довірених їй матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації довірених їй матеріальних цінностей.

Адміністрація, в свою чергу, зобов`язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної роботи з забезпечення повного зберігання довірених йому матеріальних цінностей; знайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальності працівників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, а також із діючими інструкціями, нормативами та правилами зберігання, приймання, обробки, продажу (відпускання), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей; проводити в установленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей. У випадку незабезпечення з провини працівника збереження довірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, їх відшкодування виконується згідно з діючим законодавством.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що не встановлено, які винні або ж протиправні дії було вчинено позивачем, що призвело до втрати довіри.

На цій підставі суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині поновлення на роботі позивачки ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №1213 від 09.12.2020 року.

Відповідно до абз.2 п.4 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою працездатністю.

Відповідно абз.3 п.4 Порядку передбачено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно абз.4 п.4 Порядку передбачено, якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Відповідно абз.5 п.4 Порядку передбачено, що розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно абз.2 п.8 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяця, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абз.5 п.4 Порядку, на число робочих днів за останні два календарних місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

У цій частині позов також підлягає задоволенню.

В матеріалах справи міститься довідка про доходи позивачки, згідно якої їй було нараховано 83 693, 48 грн. в період з лютого 2019 року по лютий 2020 року (а. с. 27). З довідок, наданих представником відповідача, вбачається, що в період з березня по квітень 2020 року позивачці було нараховано 10 191, 95 грн, а в травні 2020 року - 7 559, 36 грн.

Згідно проведених розрахунків судом визначено середній заробіток, що становить 242, 67 грн., вимушений прогул ОСОБА_1 складає 274 дні, тож до стягнення з відповідача на її користь підлягає сума у розмірі 66 491,58 грн. з вирахуванням всіх належних податків та зборів.

Твердження позивачки стосовно залишку невиплаченої компенсаці за невикористану відпустку спростовуються довідкою ТОВ "Україна" від 20.05.2021 року про відсутність заборгованості перед позивачкою по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, а також наказами про надання позивачці відпусток.

Відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з п.п.2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

У порядку ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1576 (одна тисяча п`ятсот сімдесят шість) гривень 50 копійок .

Керуючись ст.43 Конституції України, п.2 ч.1 ст.41, ст.ст. 233, 234, 235 КЗпП України, ст.ст.4,12,13, 76-81, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» №50 від 14 травня 2020 року та поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача складом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» з 15 травня 2020 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (розташованого за адресою: вул. Великотирніська, 51, м. Карлівка Полтавської області, код ЄДРПОУ 03770907) на користь ОСОБА_1 (яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКППП НОМЕР_2 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 травня 2020 року по 20 травня 2021 року в розмірі 66491 (шістдесят шість тисяч чотириста дев`яносто одна) гривна 58 копійок, з вирахуванням всіх належних податків та зборів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (розташованого за адресою: вул. Великотирніська, 51, м. Карлівка Полтавської області, код ЄДРПОУ 03770907) на користь держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в розмірі 1576 (одна тисяча п`ятсот сімдесят шість) гривень 50 копійок.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М. С. Попов