Справа № 428/3548/21

Провадження №3/428/1083/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Комплєктової Т.О.,

за участі секретаря Казюк Л.Г.,

розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, працюючого водієм, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2021 року о 17-29 годині в м. Сєвєродонецьку по вул. Енергетиків, 35, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки БАЗ 22154 СПГ, державний номерний знак НОМЕР_2 , який надає послуги з перевезення пасажирів за маршрутом № 101 та перевозив 16 (шістнадцять) пасажирів замість дозволених 14 (чотирнадцяти), визначених технічною характеристикою транспортного засобу, чим порушив підпункт 8 пункту 3 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про день та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, однак до суду для надання пояснень не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи до суду не надав. Таким чином особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи належним чином повідомленою відповідно до положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП України про день, час та місце розгляду справи не з`явився, про причини неявки не повідомив, суд, виходячи з вище зазначених правових норм, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» (Заява N 8371/02) від 26.04.2007 (п.27) «Трух проти України» (заява N 50966/99) від 14 жовтня 2003, відповідно до якої, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, вважає можливим провести розгляд справи у відсутності ОСОБА_1 .

Суд, дослідивши матеріали справи, виходить з наступного.

Так, суд зобов`язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Вирішуючи справи цієї категорії, суди повинні керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У цьому аспекті слід зауважити, що рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Рішення Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (Далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та іншими доказами, свідченнями та документами, які також повинні бути відносними і допустимими.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення основним доказом про вчинення особою адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення, який повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП.

Відповідно до коментованої ст. 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення повинен містити перелік всіх обов`язкових реквізитів протоколу, і у разі їх відсутності він не має доказового значення. Протокол про адміністративне правопорушення займає провідне місце в числі засобів, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку посадові особи встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, вину особи в його вчиненні та інші обставини, що вказуються у ст. 280 КУпАП і мають значення для правильного вирішення справи. Така позиція законодавця вимагає від посадових осіб, які складають протокол, суворо дотримуватися порядку його оформлення.

Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.

Протокол про адміністративне правопорушення це комплексне джерело доказової інформації. Однак, він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.

Статтею 256 КУпАП закріплено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 254, 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, яким фіксується факт правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. До складання протоколу та його змісту пред`являють спеціальні вимоги.

Так, за викладених в протоколі обставин вказано про адміністративні правопорушення, що посягають на порушення правил щодо карантину людей та дії ОСОБА_1 уповноваженою особою Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції кваліфіковані за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.

Диспозиція вказаної норми передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобам.

В Україні є чинним принцип презумпції невинуватості, запроваджений нормами ст. 62 Конституції України. Вказаний принцип презумпції невинуватості стосується здебільшого висунення особі кримінального обвинувачення.

Однак, Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.2005 року у справі «Салов проти України», заява № 65518/01, п. 65 зазначив, що поняття «обвинувачення» має «автономне» значення; воно повинно розумітися в сенсі Конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Таким чином, воно може визначатися як «офіційне повідомлення особи компетентним органом державної влади, в якому стверджується, що особа вчинила кримінальний злочин», визначення, яке також відповідає поняттю «спливу важливі наслідки для стану підозрюваного».

З огляду на зміст протоколу про адміністративне правопорушення серії ГР 179660 від 13.04.2021, складеного відносно ОСОБА_1 , службові особи Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції повинні довести факт порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобам.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких в передбаченому законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

В порушення вимог ст. 251 КУпАП до протоколу про адміністративне правопорушення не додано доказів, що водій ОСОБА_1 здійснював перевезення пасажирів на транспортному засобі БАЗ 22154 СПГ, державний номерний знак НОМЕР_2 , який надає послуги з перевезення пасажирів, в кількості, що перевищувала кількість місць для сидіння, визначених реєстраційним документом на цей транспортний засіб, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості, які надали б змогу встановити технічні характеристики транспортного засобу БАЗ 22154 СПГ, що стосується його технічних характеристик.

В якості доказу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП до протоколу про адміністративне правопорушення серії ГР 179660 від 13.04.2021 не надано навіть DVD-R диск, при відтворенні якого можливо було б відстежити події, які відбувались 13.04.2021 за участі водія ОСОБА_1 .

Також до протоколу не додано будь-якого доказу, що 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 керував вказаним в протоколі транспортним засобом або будь-яким іншим транспортним засобом.

Крім того, в порушення вимог ст. 251 КУпАП до протоколу про адміністративне правопорушення, на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, уповноваженою особою не було надано пояснення осіб, яких перевозив ОСОБА_1 та/або інших осіб, яким відомі обставини, що мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до вимог ст. 10 КУпАП, вина є обов`язковою умовою адміністративної відповідальності.

Отже, вивчивши докази, додані до протоколу про адміністративні правопорушення, суд робить висновок про відсутність чітких та узгоджених між собою доказів, які б підтверджували обставини, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, а тому суд вважає, що висновок про порушення ОСОБА_1 . Правил щодо карантину людей, передбаченого ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» не ґрунтується на встановлених обставинах та не підтверджений належними доказами.

Інших доказів щодо вчиненням ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, суду не надано.

Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено встановлення судом інших обставин адміністративного правопорушення, ніж ті, що зазначені в протоколі, оскільки це б погіршувало становище особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, всупереч положенням ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначені докази в справі про адміністративне правопорушення, надані суду матеріали не містять належних, беззаперечних та достовірних доказів, які б доводили, вину ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», в розумінні суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, в решті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, та в діях ОСОБА_1 за обставин зазначених в протоколі, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП підлягає закриттю.

Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 1, 7, 9, 23, 26, 33-35, 44-3, 247, 268, 278 КУпАП

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Сєвєродонецький міський суд.

Суддя Т. О. Комплєктова