№ 201/294/21

провадження 2/201/1320/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Вердикт капітал» 12 січня 2021 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та його представник посилаються на те, що 02 серпня 2008 року між ВАТ «Родовід банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Договір поруки не укладався, сам відповідач зобов`язалася погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. 04 липня 2019 року вказана фінансова (ВАТ «Родовід банк») установа уклала з позивачем договір факторингу і право вимоги перейшло вже тепер до ТОВ «Вердикт капітал», на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з вказаного відповідача на користь позивача заборгованість по вказаному кредитному договору з урахуванням штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 з представником не погодилася з позовними вимогами, вимоги безпідставні і не доведені, пропущено строк позовної давності, тому фактично просила в задоволенні позову відмовити, не заперечували проти розгляду справи за їх відсутністю.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між ВАТ «Родовід банк» (правонаступником якого був ПАТ «Родовід банк») та відповідачем ОСОБА_1 договору № Ск-1120-019951/8-2008 від 02 серпня 2008 року цей відповідач отримав у позивача кредит в сумі 19636 грн. 20 коп. для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 02 серпня 2010 року. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

04 липня 2019 року ПАТ «Родовід банк» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір № 23 купівлі-продажу кредитного портфелю договір факторингу, згідно з яким ПАТ «Родовід банк» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «Вердикт капітал» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № Ск-1120-019951/8-2008 від 02 серпня 2008 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідача рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатках до цих договорів, які є їх невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім`я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов`язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом з`ясовано, що дійсно відповідно до укладеного між ВАТ «Родовід банк» (правонаступником якого був ПАТ «Родовід банк») та відповідачем ОСОБА_1 договору № Ск-1120-019951/8-2008 від 02 серпня 2008 року цей відповідач отримав у позивача кредит в сумі 19636 грн. 20 коп. для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 02 серпня 2010 року. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

04 липня 2019 року ПАТ «Родовід банк» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір № 23 купівлі-продажу кредитного портфелю договір факторингу, згідно з яким ПАТ «Родовід банк» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «Вердикт капітал» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № Ск-1120-019951/8-2008 від 02 серпня 2008 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 12 січня 2021 року, в той час як повинен був це зробити до серпня 2013 року (три роки від серпня 2010 року строк дії договору) незалежно від перевупуску карток, оскільки сам договір не змінювався і не пролонгувався. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності за вказаний період, відповідач ставить питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося. Отже строк позовної давності пропущено без поважної причини.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов`язання стосовно позивача відносно кредиту, предмета спору заперчує, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам`ятка, тарифи, а також заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг.

В той же час, ТОВ «Вердикт капітал» не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Вердикт капітал» зазначає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши договір, заяву-анкету.

Доводи позивача в позовній заяві не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт належного ознайомлення відповідача з усіма істотними умовами договору. Відсутність підпису позичальника на умовах та правилах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення позичальника і відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом позичальника, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження позичальника, відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Таким чином, враховуючи, що за умовами договору, заяви-анкети позичальника, останній разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими умовами та правилами надання банківських послуг. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1ст. 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістомст. 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ВАТ «Родовід банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідност. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, умови кредитування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Родовід банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Вердикт капітал» щодо стягнення заборгованості, оскільки Умови та правила надання банківських послуг не містять жодних відміток та підписів позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.

Відповідно до п. п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг, які додано до позовної заяви, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, про що банк повідомляє клієнтів шляхом використання різних каналів зв`язку. При цьому, п. 1. 1. 3. 2. 4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов`язок кредитора інформувати позичальника щодо внесення змін шляхом надання виписки по картковому рахунку.

Крім того, п. п. 1.1.3.1.9 встановлений обов`язок позивача: не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у Заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції по картрахункам. Матеріали, додані до позовної заяви не містять доказів належного повідомлення відповідача про піну процентної ставки. Отже, позивачем не доведено факт отримання відповідачем повідомлення про зміну процентної ставки, тарифів.

З огляду на викладене, факт ознайомлення відповідача з тарифами обслуговування в банку кредитних карт, а також Умовами та правилами надання банківських послуг Родовід банк будь-яким доказом не підтверджено, а самі тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.

Крім того, таку ж позицію зайняв і новостворений Верховний Суд, який у постанові від 21 лютого 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 203/5497/13-ц (провадження № 61-1391св18), постанові від 05 березня 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 192/156/17 (провадження № 61- 2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.

Відтак, позивачем не доведено те, що договір було укладено саме на тих умовах, на яких побудовано позов та доданий до нього розрахунок, у зв`язку з чим позовні вимоги ТОВ «Вердикт капітал» не підлягають задоволенню.

Розрахунок заборгованості не є належним доказом з огляду на вимоги ч. 1 ст. 77 ЦПК України, так як не містить інформації щодо умов договору та обставин його виконання, в тому числі про зарахування кредитних коштів на картку відповідача, їх використання відповідачем та детальний розрахунок штрафних санкцій та процентів, які нараховані позивачем.

Позов взагалі не містить посилання на дату порушення зобов`язань за договором.

Окрім зазначеного, згідно розрахунку доданого позивачем до позовної заяви, вказана сума за певний час. В той же час, позивачем нараховано пеню, при цьому розрахунок не містить періодів нарахування неустойки та формули, за якою позивачем було здійснено такий розрахунок. В той же час, вбачається, що сума нарахованої пені є більшої ніж сума заборгованості за тілом кредиту.

Згідно ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, шо виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Позиція позивача суперечить практиці і Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленій в ухвалі від 27 лютого 2019 року по справі № 342/180/17-ц, провадження № 61-28274св18.

Так, суд у цій ухвалі прийшов до наступного висновку: «у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.

Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказу справах з аналогічними фактичними обставинами».

Надані позивачем роздруківки не можуть бути прийняти судом в якості доказу, оскільки вони суперечать вимогам ст. 76-80 ЦПК України, в тому числі, позивачем не зазначено, яким чином виготовлено дану роздруківку, ким та коли її виготовлено, та з якого документу виготовлено дану роздруківку. Крім того, роздруківка не засвідчена а ні підписом посадової особи, яка її виготовила, а ні печаткою позивача.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд зазначає про те, що розрахунок наданий ним до позовної заяви не є первинним документом, а тому надає виписку по рахунку, яка має статус первинного документа.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Однак, роздруківки, які були надані позивачем в якості виписки з особового рахунку не містять будь-яких реквізитів, містять інформацію з різних карток та не містять ані підпису посадової особи, яка сформувала таку виписку, ані печатки установи, якою така інформація надається.

Така виписка оформлена з грубим порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які пред`являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі. Роздруківки, які були надані позивачем в якості виписки з особового рахунку не містять будь-яких реквізитів, містять інформацію з різних карток та не містять ані підпису посадової особи, яка сформувала таку виписку, ані печатки установи, якою така інформація надається.

З огляду на що така виписка оформлена з грубим порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які пред`являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

При таких обставинах суд вважає можливим ТОВ «Вердикт капітал» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 256, 257, 261, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.92,95Закону України«Про банкита банківськудіяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -