Справа № 159/1183/21

Провадження № 2/159/538/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Панасюка С.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

в с т а н о в и в :

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . В будинку зареєстрований відповідач, який є колишнім членом її сім`ї. Шлюб був розірваний на підставі рішення суду від 30.04.2002. Будинок набутий позивачем у 2012 році в порядку спадкування. Відповідач з 2010 року в будинку не проживає, його речей в будинку немає, будь-якого інтересу до користування будинком не виявляє. Реєстрація відповідача у будинку позбавляє позивача можливості належним чином використовувати свою власність. Усі витрати по утриманню будинку позивач несе самостійно. Просила визнати відповідача таким, що втратив право користуванням житлом в будинку АДРЕСА_1 .

Відповідач відзив на позов не подав.

Позов обґрунтований і його слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.04.2002, яке набрало законної сили 31.05.2002, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, тобто відповідач набув статусу колишнього члена сім`ї позивача з 31 травня 2002 року.

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Голобської селищної ради Ковельського району від 12.07.2009 № 7/29, що підтверджується Витягом про Державну реєстрацію прав від 24.12.2012, номер витягу: 36935942.

Стаття 47 Конституції України передбачає право кожного на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.ст.316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно положень ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права володіння, користування та розпорядження вказаним майном.

Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

В Житловому кодексі України закріплена норма, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ст.9 ЖК України).

Будь-яке виселення людини, якщо вона добровільно не бажає звільнити житлове приміщення, допускається виключно на підставах передбачених законом та має відбуватися тільки в судовому порядку.

Відповідно до ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положення ч.2 ст.64 ЖК України передбачають, що до членів сім`ї належать дружина наймача (власника), їхні діти, батьки та інші особи, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Права члена сім`ї має також і особа, яка перестала бути членом сім`ї наймача, але продовжує проживати в займаному ним житловому приміщенні.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Статтею 405 ЦК України регламентовано, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

При цьому, припинення цього права можливо лише у випадках передбачених ст.406 ЦК України (припинення сервітуту).

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, що не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.406 ЦК України, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Тобто, на період проживання у шлюбі, відповідач набув особистого сервітуту, що полягав у праві користування спірним будинком. Проте, такий сервітут є тимчасовим, і припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для його встановлення.

Підставою длявстановлення особистогосервітуту бувфакт реєстраціїшлюбу упоєднанні зфактом добровільноговселення відповідачадо будинкупозивача. Шлюб між сторонами розірвано, позивач та відповідач не підтримують шлюбних відносин, не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов`язків, тобто не складають сім`ю, в розумінні ст.3 СК України. Факт припинення сімейних відносин є підставою для припинення особистого сервітуту, оскільки відповідач втратив статус члена сім`ї власника житла.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18.

За вказаних обставин, відповідача слід визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинком АДРЕСА_1 .

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, у відповідності до ст.141 ЦПК України, судові витрати у справі слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12-13, 19, 141, 247, 258-259, 265, 274-279, 280-282 ЦПК України, на підставі ст.ст. 16, 319, 321, 383, 391, 405, 406 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави судові витрати у справі в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий:С. Л. Панасюк