номер провадження справи 32/9/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2021 Справа № 908/24/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Колодій Н. А., при секретарі судового засідання Зеленцовій К.Ю.
за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)
до відповідача: Концерну Міські теплові мережі, (69091, м. Запоріжжя, бул.Гвардійський, 137)
про стягнення 5 417 836грн. 75коп.
Представники:
Від позивача : Пясецький Д.В., довіреність № 14-15 від 15.01.2021
Від відповідача : Корнієць О.А., довіреність № 983/20-19 від 29.123.2020
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Запорізької області 05.01.2021 надійшла позовна заява Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України Концерну Міські теплові мережі про стягнення 5417836,75 грн., що складається з 4353808,17 грн. суми пені, 368959,51 грн. 3% річних, 176251,08 грн. суми індексу інфляції, 518817,99 грн. збитків за договором постачання природного газу № 6415/18-КП-13 від 03.10.2018.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 05.01.2021 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/24/21 та визначено до розгляду судді Колодій Н.А.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/24/21. Присвоєно справі номер провадження 32/9/21. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.02.2021.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.02.2021 підготовче засідання відкладено до 25.02.2021. Ухвалою суду від 25.02.2021 судом закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 10.03.2021. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 08.04.2021, 12.04.2021.
12.04.2021 в судовому засіданні в присутності представників оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідач не визнав заявлені позовні вимоги з підстав викладених в відзиві на позовну заяву.
09.02.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив з клопотанням продовжити строк на її подання.
Відповідь на відзив судом прийнята та долучена до матеріалів справи.
19.02.2021 від відповідач на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просить суд зменшити суму пені, що підлягає стягненню на 99,9% . Відмовити в задоволенні вимог, щодо стягнення збитків на загальну суму 518817,99грн. за різницю між замовленим в березні та квітні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного в березні та квітні 2019 року природного газу. Розстрочити виконання рішення господарського суду по справі № 908/24/21 на 12 місяців.
Заперечення додучені до матеріалів справи.
Судові засідання проводились в режимі відеоконференції із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
УСТАНОВИВ:
Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач, Постачальник) та Концерном «Міські теплові мережі» (далі -відповідач, Споживач) 03.10.2018 року укладено Договір постачання природного газу №6415/18-КП-13 (далі - Договір).
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 226 «Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» перейменовано в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача, в період жовтень 2018 - вересень 2019, природний газ на загальну суму 107860113,65грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.
Відповідно до пункту 6.1 Договору (пункту 5.1 - в редакції Додаткової угоди № 4 від 19.11.2018), остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Втім, відповідач в порушення умов договорів свої зобов`язання у строк визначений договором не виконав, чим порушив зокрема п. 6.1 (пункту 5.1 в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) договору.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків:
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічні приписи містять ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Матеріали справи свідчать, що пунктами 8.2 та 8.3 (пунктами 7.2 та 7.3 - в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно пункту 6. 1 (пунктів 5.1.- в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) цього договору, він зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
Позивач та відповідач, укладаючи договір постачання природного газу від 03.10.2018 № 6415/18-КП-13, передбачили пунктом 10.3 (пунктом 9.3 - в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань позивач нарахував відповідачу суму пені в розмірі 4 353 808,17 грн. Розрахунок пені, здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.
Розрахунок пені судом перевірено, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору нараховано вірно. Сума пені складає 4 353 808,17 грн та підлягає задоволенню.
Сторони погодили, що, з урахуванням пункту 11.3 (пункту 10.3 - в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до вимог пункту 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.
Загальний розмір нарахованих 3% річних від суми основного боргу складає 368 959,51 грн, судом перевірено та підлягає задоволенню.
Розрахунок індексу інфляції також розраховано вірно, сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 176 251,08 грн та підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.661 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов`язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.
Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки ч.1 ст. 623 ЦК України.
Відповідно до п. 11.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні позивача, яке направляється не електронну адресу відповідача, зазначену в п. 12 договору та розміщується на офіційному сайті позивача.
На виконання п. 11.2 договору, 20.02.2019 позивач направив на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 12 договору, повідомлення вих.№ 26-1165/1.17-19, яким інформував відповідача про те, що з 01.03.2019 у правовідносинах між позивачем та відповідачем за договором застосовуються пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 договору; та не застосовуються пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договору.
Разом із цим, додатковою угодою № 5 від 19.03.2019 сторони погодили, що пункти 2.3,3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019 року.
Пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 договору з 01 березня 2019 року втрачають чинність.
Пунктами договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4).
При цьому, розмір збитків визначається відповідно формул узгоджених сторонами.
Таким чином, умовами договору сторони погодили обов`язок відповідача відшкодувати збитки у разі відхилення планових обсягів природного газу від фактично спожитих. Право на стягнення збитків передбачено ч.1 ст.661, ч.1 ст.623 ЦК України, п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу.
Зокрема, Правилами постачання природного газу передбачено підстави та механізм розрахунків збитків, відповідно до якого обсяг природного газу вираховується за договором на постачання природного газу.
Листом від 18.12.2018 № 12137/18/7-18 (наявний в матеріалах справи) Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) стосовно питання правомірності укладання єдиного договору постачання природного газу для кожного зі споживачів зазначила наступне.
За умови облаштування кожного об`єкта споживача окремим комерційним вузлом обліку природного газу та наявності окремих ЕІС-кодів на кожний об`єкт, для забезпечення цих об`єктів природним газом, можуть бути укладені окремі договори постачання природного газу, у тому числі із різними постачальниками.
Крім того, відповідно до вимог Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою КМУ від 18.06.2014 №217 НКРЕКП щомісяця розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальних/теплогенеруючих організацій нормативи перерахування коштів.
Положенням п.11даних Правил встановлено, що для розрахунку нормативів перерахування коштів постачальник природного газу із спеціальними обов`язками подає щомісяця до 17 числа місяця, що передує розрахунковому, до Комісії за встановленими нею формами інформацію про:
- заборгованість за використаний теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями з 1 вересня 2015 р. природний газ для виробництва теплової енергії за кожною категорією споживачів;
- обсяг непрофінансованої компенсації різниці в тарифах на теплову енергію за укладеними договорами про організацію взаєморозрахунків, якими передбачено погашення постачальнику природного газу із спеціальними обов`язками заборгованості за природний газ для виробництва теплової енергії за кожною категорією споживачів, використаний теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями з 1 січня 2015 р. та у наступних періодах.
Відповідно до п.12 Правил Комісія на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів:
- на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації;
- на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками);
- на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи); на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями.
Крім того, механізм формування та встановлення тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води визначається відповідно до вимог Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою НКРЕКП від 24.03.2016 року №377, згідно п.1.5 якого тарифи формуються для кожної категорій споживачів, зокрема населення, бюджетні установи, релігійні організації та інші споживачі.
Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства в сфері постачання природного газу та теплової енергії, укладання декількох договорів постачання природного газу для кожної категорії споживачів теплопостачальної і тепло генеруючої організації є правомірним через особливості механізмів проведення розрахунків, встановлення окремих тарифів для кожної з категорій.
Враховуючи наведене, встановлена діючим законодавством вимога щодо порядку вираховування обсягів газу виключно на підставі договору постачання природного газу спростовує твердження Відповідача щодо необхідності вираховування обсягів газу на підставі усіх укладених договорів.
Разом із цим, пунктом 10 розділу II вказаних Правил визначено, що Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VI цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
Позивач зауважив, що відповідач необгрунтовано посилається на положення пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу в редакції від 12.10.2019 року, в тій частині, що вказана норма не застосовується до Відповідача.
Так, у даній редакції п.1 розділу 6 викладений наступним чином: «Відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб`єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України "Про ринок природного газу"), постачальнику здійснюється таким чином..».
Проте, на момент спірних відносин - березень та квітень 2019 року - діяла редакція Правил постачання природного газу наступного змісту: «Відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином...».
Відповідно до частини 2 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Таким чином на час спірних відносин має застосовуватись законодавство, чинне на той момент.
Згідно зі сталою практикою, питання правомірності нарахування збитків за договором за аналогічних спором неодноразово вже досліджувалась Центральним апеляційним господарським судом, зокрема у справах № 904/3639/20 та № 904/3741/20.
Так, зокрема, в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 904/3639/20 суд зазначив: «Враховуючи, що предметом спору є стягнення збитків за відхилення договірного споживання обсягу газу, нарахування яких передбачено умовами договору; відповідачем не надано доказів визнання недійсним договору в частині, що стосується права постачальника (позивача) нараховувати збитки за відхилення договірного споживання обсягу газу, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
При цьому апеляційний господарський суд зазначає, що питання укладення декількох договорів замість одного по ЕІС-коду споживача (або НІС-точок комерційного обліку) між позивачем і відповідачем з порушенням вимог розділу II Правил, про якій вказано у листі №4 74/6-19 від 09.09.2019 Національною комісією, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, виходить за межі предмету доказуванні у справі №904/3639/20 про стягнення збитків за відхилення договірного споживання обсягу газу за конкретним договором (№3488/18-БО-5 від 05.10.2018).»
Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з позицією позивача та доходить висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 518817,99 грн.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 ст. 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань з оплати отриманого природного газу.
Щодо клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду строком на 12 місяців, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, до обставин, що ускладнюють виконання рішення відповідач відносить: тяжкий фінансовий стан, наявність значної дебіторської заборгованості за спожиті енергоносії.
Позивач заперечив проти задоволення поданого клопотання.
Вказані відповідачем обставини, на які він посилається в обґрунтування клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду, відносяться до ризиків при здійсненні ним господарської діяльності та не є безумовною підставою для застосування ст. 239 ГПК України.
Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Розглянувши клопотання відповідача про надання розстрочки суд дійшов висновку про відсутність підстав для його (клопотання) задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Судом враховано, що підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.
Отже, визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 3 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду, яке включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі Іммобільяре Саффі проти Італії (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).
При розгляді клопотання про надання розстрочки виконання рішення у даній справі судом враховано, що самі лише посилання відповідача на наведені у запереченнях обставини не є підставою для надання розстрочки виконання рішення згідно зі ст. 331 ГПК України.
Клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду обґрунтоване приписами ст. 331 ГПК України, які передбачають наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Посилання відповідача на наявність заборгованості контрагентів, тяжкий фінансовий стан не є безумовною підставою для надання розстрочки виконання рішення суду в даній справі в порядку приписів ст. 331 ГПК України.
В свою чергу, укладаючи вказані договори, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на умови. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні поданого клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду.
Разом з тим, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.
Статтею 233 ГК України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Крім того, ч.3 ст.551 ЦК України передбачена можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому варто відмітити, що чинне цивільне та господарське законодавства України, правозастосовна практика не визначають вичерпного переліку виняткових випадків для пом`якшення відповідальності за порушення господарського зобов`язання, але встановлення критеріїв зниження розміру штрафних санкцій покладаються на розсуд суду.
Виходячи з викладеного, враховуючи ступінь вини відповідача, фактичні обставини справи, а саме те, що на відповідача покладено відповідальність у вигляді збитків, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру штрафу до 500 000,00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи міру та ступінь вини кожної із сторін у спірних правовідносинах, судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача на користь позивача, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 202, 240, 241, 254-256, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) до відповідача: Концерну Міські теплові мережі, (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137) про стягнення 5417836грн. 75коп. задовольнити частково.
Стягнути з Концерну Міські теплові мережі, (69091, м. Запоріжжя, бул.Гвардійський, 137, ЄДРПОУ 32121458) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, (01601, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, ЄДРПОУ 20077720)
- суму пені в розмірі 500 000,00(п`ятсот тисяч) грн 00 коп.;
- суму 3% річних 368 959, 51 (триста шістдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 51 коп.;
- суму інфляційних втрат в розмірі 176 251,08 (сто сімдесят шість тисяч двісті п`ятдесят одна) грн 08коп.;
- суму судового збору в розмірі 81 267, 55 (вісімдесят одна тисяча двісті шістдесят сім)грн 55коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відмовити в розстрочці судового рішення.
Повний текст рішення оформлено і підписано « 20» травня 2021.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст.ст. 254-256 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.А. Колодій
