-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 640/9523/20
адміністративне провадження № К/9901/1676/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України, за участі третьої особи - Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Конституційного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року (суддя Шулежко В. П.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року (судді Кузьмишина О. М., Костюк Л. О., Пилипенко О. Є.).
І. Суть спору
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Конституційного Суду України, у якому просила:
- визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо ненарахування та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3962068,00 грн;
- зобов`язати Конституційний Суд України нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 , у розмірі 794601,00 грн;
- зобов`язати Конституційний Суд України нарахувати та виплатити судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 25 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку, без урахування обов`язкових податків та зборів.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що як суддя Конституційного Суду України вона при звільненні у відставку має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних винагород судді Конституційного Суду України, яка, відповідно до вимог законодавства, чинного на час її обрання суддею цього суду, не підлягає оподаткуванню. Ствердила, що сума її вихідної допомоги (без відрахування податку з доходів фізичних осіб і військового збору) становить 3962068,00 грн і саме в такому розмірі вона мала б її отримати. Натомість відповідач нарахував їй вихідну допомогу в розмірі 3167467,00 грн. Після відрахування податкових платежів вихідна допомога становила уже 2549810,93 грн. Тож позивач вважає, що відповідач недоплатив їй вихідну допомогу на суму 794601,00 грн (3962068,00 грн - 3167467,00 грн), у зв`язку з чим заявлено цей позов.
3. Позивач зауважила також, що вихідна допомога має бути виплачена однією сумою при звільненні, а якщо розрахунку не проведено, то вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню шляхом зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без відрахування (утримання) податку з доходів фізичних осіб за ставкою 18 % та військового збору за ставкою 1,5 %, передбачених законодавством України.
ІІ. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
4. Рішенням X позачергового з`їзду суддів України від 16 вересня 2010 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Конституційного Суду України строком на дев`ять років.
5. Присягу судді Конституційного Суду України позивач прийняла 21 вересня 2010 року.
6. Відповідно до постанови Конституційного Суду України від 17 вересня 2019 року № 4-пс/2019 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Конституційного Суду України у відставку.
7. 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Конституційного Суду України із заявою від 27 вересня 2019 року, в якій просила провести з нею належний розрахунок відповідно до пункту 7 Розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).
8. У відповідь на це звернення Конституційний Суд України листом від 18 жовтня 2019 року вих. № 1-11/3-23/4428 повідомив про те, що звернувся до Голови Комітету Верховної Ради України з правової політики з проханням надати роз`яснення порядку застосування пункту 7 Розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 2136-VIII стосовно виплати вихідної допомоги суддям, які призначені на посаду судді до набрання чинності цим Законом, при звільненні їх у відставку (лист № 1-4-2/3887 від 20 вересня 2019 року), але станом на 17 жовтня 2019 року відповіді на звернення не надходило.
9. 29 жовтня 2019 року відповідач видав довідку № 16/1-23-121 про те, що ОСОБА_1 нараховано вихідну допомогу в сумі 3167467,00 грн, з якої утримано податок на доходи фізичних осіб (18 %) - 579144,06 грн. та військовий збір (1,5 %) - 47512,01 грн. Сума до виплати склала 2549810,93 грн.
10. 15 січня 2020 року позивач звернулася до Конституційного Суду України із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй недоотримані кошти відповідно до пункту 7 Розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 2136-VIII. У відповідь Конституційний Суд України листом від 14 лютого 2020 року № 001-019-23/511 повідомив заявниці, що задля уникнення порушень бюджетного законодавства звернувся до Міністерства фінансів України про надання офіційних роз`яснень щодо виплати недоотриманої вихідної допомоги за рахунок бюджетних призначень поточного року або, у разі неможливості здійснення такої виплати, для виділення додаткового цільового фінансування для проведення таких видатків.
11. 10 квітня 2020 року позивач знову звернулася до Конституційного Суду України із заявою щодо виплати вихідної допомоги.
12. У відповідь на це звернення Конституційний Суд України листом від 13 квітня 2020 року вих. № 001-019-18/1235 повідомив заявниці про те, що бюджетні установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, а оскільки кошторисні призначення на виплату вихідної допомоги трьом суддям Конституційного Суду України були визначені на рівні 9502,40 тис. грн, позивачу була нарахована та виплачена вихідна допомога у межах суми відповідних кошторисних призначень Конституційного Суду України. Як наслідок, розмір вихідної допомоги позивачки склав 3167467,00 грн (2549810,93 грн - після відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору). Отже, різниця між розміром фактично нарахованої позивачу вихідної допомоги та розміром, що передбачений законодавством, що діяло на день її призначення на посаду судді Конституційного Суду України, становить 794601,00 грн.
13. Позивач вважає, що недостатність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від обов`язку виплатити їй вихідну допомогу у повному обсязі, у зв`язку з чим звернулася до суду.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
14. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 07 жовтня 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.
14.1. Визнав протиправними дії Конституційного Суду України щодо ненарахувнаня та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 однією сумою вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3962068,00 грн.
14.2. Зобов`язав Конституційний Суд України нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у розмірі 794601,00 грн.
14.3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
15. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2020 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалив в цій частині нову постанову, якою зобов`язав Конституційний Суд України нарахувати та виплатити судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 вересня 2019 року по 10 грудня 2020 року у розмірі 2500000,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції - залишив без змін.
16. Задовольняючи позовні вимоги щодо виплати вихідної допомоги судді, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився суд апеляційної інстанції, спираючись на принцип правової визначеності та відповідну правозастосовну практику Європейського суду з прав людини, констатував, що втрата чинності статтею 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII) і виключення статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді Конституційного Суду України; далі - Закон № 2453-VI) на підставі підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII) не є підставою для відмови позивачу у виплаті вихідної допомоги чи її виплаті не в повному обсязі, яку вона (позивач) правомірно очікувала при виході у відставку з посади судді Конституційного Суду України.
17. За текстом судового рішення суду першої інстанції, відповідно до довідки Конституційного Суду України від 27 квітня 2020 року № 001-019-23/1401 про вихідну допомогу ОСОБА_1 , на момент її виходу у відставку, їй, з урахуванням вимог частини першої статті 136 Закону № 2453-VI, належало виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат, що становить 3962068,00 грн. Розмір нарахованої та виплаченої вихідної допомоги у межах призначень, установлених кошторисом Конституційного Суду України на 2019 рік на здійснення такої виплати, становить 3167467,00 грн (2549810,93 грн - після відрахування податку на доходи фізичних осіб і військового збору).
18. У цьому зв`язку суд першої інстанції, апелюючи до Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, зазначив, що зміни у законодавстві, які, на думку відповідача, з 01 квітня 2014 року скасували набуте позивачем ще у 2010 році право на вихідну допомогу при виході у відставку, не можуть братися до уваги та застосовуватися щодо позивача, тому що остання мала законні правомірні очікування отримати задекларовану державою вихідну допомогу як один з елементів конституційних гарантій незалежності при здійсненні правосуддя.
19. Додав також, що законодавче закріплення права судді на відставку, тобто почесний вихід з посади судді, та права згідно з високим статусом судді на отримання за рахунок держави після виходу у відставку підвищеного рівня матеріального та соціального забезпечення, у тому числі і права на вихідну допомогу (що існувало з 1996 по 2019 роки виконання позивачем повноважень на посаді судді) відповідало всім зазначеним вище конституційним приписам.
20. Після прийняття Закону № 2453-VI, яким з 01 січня 2011 року зменшено попередній розмір вихідної допомоги (внаслідок виключення слова «неоподатковувана»), а згодом Закону № 1166-VII, яким виключено норму про виплату суддям вихідної допомоги, було прийнято Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), частиною першою статті 143 якого з 30 вересня 2016 року передбачено виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.
21. Отже, на думку суду першої інстанції, судді, які набули право на відставку до дня набрання чинності цими законами, поставлені у різне правове становище залежно від того, коли вони звернулися із заявою про відставку і коли була прийнята їхня відставка - до цих дат чи після них. У першому випадку вони отримають вихідну допомогу, а в іншому - отримають її у меншому розмірі або не отримають взагалі.
22. На думку цього суду, нове правове регулювання щодо вихідної допомоги судді і її розміру може розповсюджуватися лише на тих суддів, які почали свою професійну діяльність на посаді судді або набули право на відставку в період дії нового правового регулювання. Однак, виходячи з необхідності дотримання принципів верховенства права, правової визначеності і передбачуваності законодавчої політики, встановлення менш сприятливих умов надання матеріального та соціального забезпечення суддям, які були обрані на посаду та, працюючи суддею з 1996 по 2019 роки, набули право на відставку і отримання певних виплат (вихідної допомоги) раніше введення нового правового регулювання у порівнянні з тими умовами, які були передбачені попереднім законодавством, за своїм значенням в системі правового регулювання означає звуження змісту та обсягу існуючих прав, що відповідно до вимог статті 22 Конституції України не допускається.
23. Суд першої інстанції згадав також й про те, що Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VІ було виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
24. У підсумку суд першої інстанції резюмував, що нарахування та виплата позивачці при звільненні у відставку вихідної допомоги не в повному обсязі є незаконним, суперечить згаданим вимогам закону, скасовує гарантії матеріального та соціального забезпечення судді.
25. З приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні цей суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 (у якому, серед іншого, зазначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. <…> За своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. <…> Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю), зазначив, що позаяк вихідна допомога не належить до суддівської винагороди і не є складовою заробітної плати судді, то положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не застосовуються до правовідносин, які виникають у зв`язку із її невиплатою чи несвоєчасною виплатою.
26. Суд апеляційної інстанції не погодився з наведеним висновком суду першої інстанції стосовно застосування положень статей 116, 117 КЗпП у вимірі спірних правовідносин. У межах заявлених в апеляційній скарзі вимог цей суд спершу нагадав, що під час розгляду справи в суді першої інстанції з`ясовано, що відповідач не заперечує/не оспорює права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні у відставку судді - Голови Конституційного Суду України у розмірі 10 місячних винагород. Встановлено також, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 частину вихідної допомоги в сумі 794601,00 грн їй не виплатили. Тож суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці недоотриману суму вихідної допомоги на вказану суму.
27. Водночас, з посиланням на положення статей 116, 117 КЗпП, положення пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», постанову Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144ц13, суд апеляційної інстанції констатував, що оскільки у день звільнення позивачки відповідач не виплатив їй усіх належних при звільненні сум, то позовні вимоги в частині зобов`язання Конституційного Суду України нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні теж є обґрунтованими.
28. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
29. Покликаючись на статтю 2 Закону № 108/95-ВР у зіставленні з положеннями пункту 14.1.48 статті 14 Податкового кодексу України суд апеляційної інстанції виснував, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
30. У цьому контексті суд апеляційної інстанції продовжив, що за доводами апеляційної скарги, позивачка не заперечує того факту, що вихідна допомога при звільненні у відставку судді не належить до складових суддівської винагороди (як це зазначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, на висновки якого спирався суд першої інстанції), проте вважає, що вказана сума є саме тієї сумою, яка належить до виплати у день звільнення у відставку у розумінні положень статей 116, 117 КЗпП. На переконання апеляційного суду, відсутність у частині першій статті 136 Закону № 2453-VII положень щодо строку виплати вихідної допомоги судді якраз і дає підстави для застосування до спірних відносин положень загального трудового законодавства, тобто КЗпП.
31. З огляду на наведені мотиви апеляційний суд підсумував, що позивач звільнена з посади судді - Голови Конституційного Суду України у відставку 17 вересня 2019 року відповідно до постанови Конституційного Суду України № 4-пс/2019 від 17 вересня 2019 року. Отже, повний розрахунок з нею мав відбутися 17 вересня 2019 року або не пізніше 18 вересня 2019 року.
32. Втім, за текстом постанови апеляційного суду, повного розрахунку у зазначені дати відповідач не провів, адже вихідна допомога (розмір якої становить 3167467,00 грн) виплачена позивачу (не в повному обсязі) тільки 28 жовтня 2019 року на підставі розпорядження Голови Конституційного Суду України від 25 жовтня 2019 року № 69/1/2019-к/тр, чим, на переконання апеляційного суду, порушено право позивачки на належне соціально-побутове забезпечення судді у відставці. Тому зазначена обставина є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП, шляхом нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки.
33. Спираючись на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) та з урахуванням розміру суддівської винагороди на посаді судді - Голови Конституційного Суду України на день звільнення ОСОБА_1 , який становив 396206,80 грн, суд апеляційної інстанції розрахував суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втім з огляду на отриману таким чином суму зазначив про непропорційність її розміру загальній сумі вихідної допомоги, яка підлягала виплаті під час звільнення позивача у відставку.
34. З цього приводу у постанові апеляційного суду зазначено про те, що встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. При вирішенні зазначених питань повинен існувати розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця і спосіб віднайти такий баланс простежується у судових рішеннях Верховного Суду України, приміром у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.
35. Водночас, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в рішенні від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, апеляційний суд зазначив, що з метою дотримання принципу співмірності і пропорційності, вважає за необхідне зменшити суму відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 вересня 2019 року по день ухвалення судом рішення до 2500000,00 грн (із 6141205,40 грн, які, якщо керуватися положеннями статей 116, 117 КЗпП та Порядку № 100, мав би виплатити позивачці Конституційний Суд України за затримку розрахунку при звільнені (судді) у відставку).
IV. Касаційне оскарження
36. У касаційній скарзі Конституційний Суд України просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року.
37. Нормативною підставою для касаційного провадження скаржник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
38. На підтвердження неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та невідповідності його висновків правовим висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах відповідач зазначив такі судові рішення суду касаційної інстанції: постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2019 року у справі № 369/5652/16-ц, постанову Верховного Суду України від 19 січня 2016 року у справі № 2а-1670/671/12, постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 802/1789/16-а, постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 820/1027/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
39. На переконання скаржника, у зазначених судових рішеннях суд касаційної інстанції по-іншому застосував положення Закону № 2453-VI щодо виплати вихідної допомоги судді на підставі статті 136 Закону № 2453-VI у зв`язку з набранням чинності Законом № 1166-VII, аніж це зробили суди попередніх інстанцій в цій справі.
40. Окрім того, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не мав підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі, що втричі перевищує заборгованість, за затримку виплати якої стягнено цей середній заробіток. Відповідач переконує, що стягнена сума (2500000,00 грн) неспівмірна із дійсним розміром майнових втрат, які зазнала позивачка, недоотримавши вихідну допомогу в сумі 794601,00 грн.
41. Водночас відповідач, з посиланням на статтю 233 КЗпП, зауважив, що цей позов заявлено з пропуском встановленого строку і суди попередніх інстанцій мали б залишити його без розгляду.
42. Ухвалою від 23 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав, які зазначив автор касаційної скарги (з урахуванням заяви від 12 лютого 2021 року, поданої на виконання ухвали суду касаційної інстанції від 02 лютого 2021 року).
43. Позивач надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін. Переконує, що доводи відповідача безпідставні і не спростовують висновків апеляційного суду.
44. З-поміж іншого зазначила, що відповідно до розпорядження Голови Конституційного Суду України від 25 жовтня 2019 року № 69/1/2019-к/тр їй нараховано вихідну допомогу у розмірі 3167467,00 грн, з якої утримано податок на доходи фізичних осіб (18 %) в сумі 570144,06 грн та військовий збір (1,5 %) в сумі 47512,01 грн. Після цих відрахувань, для яких, на думку позивачки, не було підстав, сума вихідної допомоги зменшилася до 2549810,93 грн, яку їй виплатили 28 жовтня 2019 року.
45. Позивач переконує, що про порушення свого права на отримання вихідної допомоги (в повному обсязі) дізналася лише у квітні 2020 року, коли отримала згаданий вище лист Конституційного Суду України від 13 квітня 2020 року № 001-019-18/1235, адже до того відповідач указував на необхідність звернення до Голови Комітету Верховної Ради України з правової політики з проханням надати роз`яснення порядку застосування пункту 7 розділу III Прикінцеві положення Закону № 2136-VIII та отримання роз`яснень Міністерством фінансів України з приводу нарахування та виплати недоотриманої суми вихідної допомоги за рахунок бюджетних призначень поточного року.
46. За текстом відзиву, після того, як відповідач фактично відмовив у нарахуванні та виплаті недоотриманої вихідної допомоги, позивач 28 квітня 2020 року, тобто, через п`ятнадцять днів після того, як дізналася про порушення свого права, звернулася до суду з цим позовом.
47. З урахуванням наведеного, позивач вважає, що доводи Конституційного Суду України про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду є безпідставні. Додала також, що під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідач не висловлював своєї позиції саме в такій площині.
48. Доводи, якими позивач аргументувала свою позицію з приводу стягнення середнього заробітку на підставі статей 116, 117 КЗпП, по суті, є подібними до тих, які висловив суд апеляційної інстанції. Зокрема позивач наголосила на тому, що обґрунтованість її вимог щодо отримання вихідної допомоги при звільненні у відставку встановив суд першої інстанції у рішенні від 07 жовтня 2020 року, яке відповідач не оскаржував, як і не заперечував проти задоволення позовних вимог в цій частині, підтвердженням чого, зі слів позивачки, є нарахування та виплата їй вихідної допомоги у неповному розмірі ще 28 жовтня 2019 року.
49. З приводу аргументації відповідача щодо співмірності стягненої суми середнього заробітку на підставі статей 116, 117 КЗпП ОСОБА_1 , спираючись на пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у поєднанні з Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 та в постанові від 29 січня 2014 року у справі № 6-144ц13, зазначила, що позаяк у день звільнення відповідач не виплатив їй вихідної допомоги, то цілком правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП.
50. З приводу суми, яку стягнув цей суд, позивач пояснила, що розрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 6141205,40 грн. Проте, зауважила позивач, Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові зменшив розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку до 2500000,00 грн, тобто майже у два з половиною рази.
51. У цьому зв`язку позивач нагадала, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (якою відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16) зазначила, які обставини потрібно враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП.
52. Орієнтуючись на висловлену у вказаній справі позицію Великої Палати Верховного Суду, позивач у контексті спірних правовідносин в цій справі зазначила, що відповідач за період з 18 вересня 2019 року по 10 грудня 2020 року заборгував їй 794601,00 грн вихідної допомоги. Розмір майнових втрат, яких вона зазнала внаслідок затримки розрахунку при звільненні, як одного із чинників, який, в інтерпретації Великої Палати Верховного Суду, теж треба враховувати при визначенні суми середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП, суд апеляційної інстанції оцінив орієнтовно і на власний розсуд, тому доводити обґрунтованість цієї суми, на думку позивача, вона не зобов`язана.
53. Стосовно інших обставин, на які теж (як приклад) звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, позивач, у продовження наведеної аргументації в цій площині, зазначила, що такими є: первинне невизнання її права на вихідну допомогу при звільненні, що підтверджується листом відповідача від 18 жовтня 2019 року № 1-11/3-23/4428; виплата вихідної допомоги в розмірі 3167467,00 грн, не дивлячись на те, що такий розмір мав становити 3962068,00 грн; навмисне затягування відповідачем виконання свого обов`язку як роботодавця щодо повного розрахунку з посиланням на виплату вихідної допомоги у межах суми відповідних кошторисних призначень Конституційного Суду України та звернення до Міністерства фінансів України для надання офіційних роз`яснень щодо можливості виплати недоотриманої вихідної допомоги за рахунок бюджетних призначень поточного року.
54. На думку ОСОБА_1 , наведені обставини у сукупності свідчать, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскарженої постанови правильно застосував норми матеріального права і не допустив порушення норм процесуального права.
V. Релевантні джерела права
55. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
56. Відповідно до статті 1481 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для діяльності Конституційного Суду України. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Суду з урахуванням пропозицій його Голови. Розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України.
57. Відповідно до статті 153 Конституції України порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом.
58. Відповідно до пункту 7 Розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 2136-VIII (набрав чинності з 03 серпня 2017 року) суддя Конституційного Суду, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення.
У такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
59. Відповідно до частини першої статті 29 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (втратив чинність з 03 серпня 2017 року згідно із Законом № 2136-VIII; далі - Закон № 422/96-ВР) судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України щодо статусу суддів.
60. Згідно з частиною першою статті 109 Закону № 2453-VI (у редакції цього Закону, яка діяла до 28 березня 2015 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
61. Відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній станом на 16 вересня 2010 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
62. Згідно із Законом України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI статтю 136 Закону № 2453-VI було викладено у новій редакції («Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою»), а з 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1166-VI (за винятком окремих його положень, зокрема підпункту 2 пункту 28 розділу ІІ, які набрали чинності з 01 травня 2014 року), яким, з-поміж іншого, із Закону № 2453-VI виключено статтю 136 («Вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою»).
63. З 29 березня 2015 року Закон № 2453-VI діяв у новій редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) і виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, ним також не передбачено.
64. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIIІ та Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
65. Відповідно до пункту 36 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII з дня набрання чинності цим Законом та до внесення відповідних змін до законодавства про Конституційний Суд України фінансове забезпечення функціонування та діяльності Конституційного Суду України, розмір суддівської винагороди суддів Конституційного Суду України, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України визначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
66. 03 серпня 2017 року набрав чинності Закон № 2136-VIII, окремі положення якого наведено вище.
67. 15 квітня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р(II)/2020 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-VII. За текстом резолютивної частини цього Рішення, зазначені положення (які визнані неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VI. Висновки Верховного Суду
68. В обсязі з`ясованих в цій справі обставин та відповідних їм правовідносин колегія суддів вважає за потрібне передусім зауважити, що предмет спору умовно можна розділити на дві складові: стягнення заборгованості із виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням судді у відставку і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 КЗпП.
69. Цей умовний поділ має на меті пояснити (у контексті цієї справи), в якій послідовності суд касаційної інстанції будуватиме правове оцінювання оскарженого судового рішення, адже обидві «складові» взаємопов`язані й для того, щоб вирішити поставлені у касаційній скарзі питання (у рамках визначених заявником правових підстав для касаційного оскарження) потрібно, на думку колегії суддів, спочатку розглянути (в аспекті заявленого неоднакового правозастосування) правовідносини щодо виплати вихідної допомоги судді і їхнє правове регулювання, відтак перейти до питання про застосування у вимірі спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП з урахуванням як висновків Верховного Суду з цього приводу, так і у зіставленні з правовою природою виникнення заборгованості з виплати вихідної допомоги судді.
70. Щодо правових підстав для виплати вихідної допомоги судді Конституційного Суду України при звільненні у відставку, то на підтвердження невідповідності висновків апеляційного суду (який у цій частині погодився із судом першої інстанції) правозастосовній практиці Верховного Суду щодо застосування положень статті 136 Закону № 2453-VI (після набрання чинності Законом № 1166-VII) у подібних правовідносинах відповідач зазначив постанови Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 802/1789/16-а, від 16 травня 2018 року у справі № 820/1027/17, від 06 березня 2019 року № 815/1013/16.
71. Ці судові рішення касаційний суд ухвалив у справах, спір у яких стосувався виплати вихідної допомоги судді (суду загальної юрисдикції) при виході у відставку відповідно Закону № 2453-VI, але після набрання чинності Законом № 1166-VII.
72. Пригадаємо, що на підставі підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII було виключено статтю 136 із Закону № 2453-VI, яка передбачала виплату вихідної допомоги судді.
73. Позивачі у тих справах звільнилися з посади судді у відставку відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 129 Конституції України (ще до набрання чинності Законом № 1402-VIII). Позаяк при звільненні із вказаної підстави їм не виплатили вихідної допомоги відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI, право на яку, відповідно до аргументації позивачів, вони набули задовго до набрання чинності Законом № 1166-VII, виник спір, який спонукав їх звернутися до суду.
74. У вимірі описаних обставин і правового регулювання описаних спірних правовідносин Верховний Суд висловив (у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 802/1789/16-а, від 16 травня 2018 року у справі № 820/1027/17, від 06 березня 2019 року № 815/1013/16) позицію, суть якої стисло полягає в такому: до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді. Аргументи про матеріальне забезпечення судді як однієї з конституційних гарантій його незалежності є обґрунтованими, однак в контексті спірних правовідносин слід звернути увагу на те, що звернення до суду було зумовлено відмовою у виплаті вихідної допомоги, право на отримання якої Закон № 2453-VI встановлював до набрання чинності згаданих законодавчих змін; законних підстав для виплати вихідної допомоги у зв`язку відставкою [судді] не було з огляду на зміни у правовому регулюванні забезпечення суддів, які відбулися з набранням чинності Закону № 1166-VI. Те, що ці законодавчі зміни позбавили суддів, які набули право на відставку, отримати вихідну допомогу, не може бути достатньою підставою для того, щоб апелювати до правового регулювання, яке існувало раніше, як на правову підставу для виплати цієї допомоги після того, як законодавчий орган позбавив суддів [загальної юрисдикції] права її отримувати.
75. Колегія суддів розуміє, що зазначена правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 136 Закону № 2453-VI стосується правовідносин, спір у яких виник у зв`язку із виходом у відставку суддів судів загальної юрисдикції. Правове регулювання цієї категорії спорів (в окресленій частині) частково є застосовним до спірних правовідносин у цій справі, що й слугувало для відповідача приводом апелювати до згаданих вище судових рішень Верховного Суду як одну з підстав для для касаційного оскарження.
76. У цьому аспекті є підстави погодитися з доводами відповідача про те, що підхід і мотивація суду першої інстанції (суть якої стисло написано вище), з якими погодився апеляційний суд, щодо застосування положень вказаної статті суперечить наведеним правовим висновкам Верховного Суду. Водночас треба зауважити, що тут колегія суддів спирається головним чином на аргументацію судових рішень в цій справі і той концептуальний підхід, на якому побудовано висновок судів попередніх інстанцій про право позивачки на вихідну допомогу судді при звільненні у відставку.
77. Зважаючи на наведене правове регулювання спірних відносин, колегія суддів вважає за потрібне зауважити, що на відміну від суддів судів загальної юрисдикції, суддям Конституційного Суду України Законом № 2136-VIII надано право йти у відставку та отримувати вихідну допомогу відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення. Йдеться про написані вище положення пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII.
78. Додамо, що передбачене у ньому нормативне формулювання створило, у підсумку, різні умови виходу у відставку для суддів судів загальної юрисдикції та суддів суду конституційної юрисдикції, адже останні можуть реалізувати це право на підставі вказаних положень статті 136 Закону № 2453-VI. Тож висновки суду першої інстанції з приводу нерівних умов, у яких опинилися судді (пункт 20, 21 цієї постанови) не зовсім відповідають ситуації, яка склалася після набрання чинності Законом № 2136-VIII.
79. У цьому зв`язку варто пояснити, що суддям загальної юрисдикції при звільненні у відставку на підставі положень Закону № 2453-VI після 01 квітня 2014 року вихідна допомога не виплачувалася. Причиною цьому було те, що із вказаної дати набрав чинності Закон № 1166-VII, відповідно до якого припинено виплату такої форми разової матеріальної винагороди як вихідна допомога судді. Правову позицію Верховного Суду з цього приводу зазначено вище.
80. Після набранням чинності Законом № 1402-VIII суддя, який вийшов у відставку, має право на вихідну допомогу (стаття 143). На це, з-поміж іншого, звернув увагу суд першої інстанції, аргументуючи (у сукупності з іншими обставинами) обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. Утім, тут треба зауважити, що дія Закону № 1402-VIII спрямована на перспективу й застосування, зокрема, статті 143 цього Закону щодо суддів [судів загальної юрисдикції], які набули право на відставку (за наявності у них стажу роботи на посаді судді, визначеного відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання) дозволено (цим Законом) за певних умов (як-от пройти кваліфікаційне оцінювання й відпрацювати після цього на посаді судді щонайменше три роки). Крім того, ті судді, які звільнилися у відставку до набрання чинності Закону № 1402-VIII, не мають права навіть на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII.
81. Втім, до спірних правовідносин у цій справі положення Закону № 1402-VIII щодо виплати вихідної допомоги не застосовуються, адже на дату звільнення позивачки у відставку діяв Закон № 2136-VIII. Основний текст цього Закону не передбачає виплати вихідної допомоги суддям [Конституційного Суду України] у відставці, окрім пункту 7 Прикінцевих положень, які містять застереження не лише з приводу визначення стажу, що дає право на відставку, але й щодо виплати вихідної допомоги.
82. З цього приводу зауважимо, що на противагу суддям, які йшли у відставку за правилами Закону № 2453-VI в останній його редакції (тобто без виплати вихідної допомоги), суддям Конституційного Суду України, відповідно до пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII, надано право, поряд із визначенням стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку, відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення, також і на отримання вихідної допомоги на тих самих умовах (відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення).
83. Граматичний аналіз положень пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII у зіставленні з фактичними обставинами цієї справи дає колегії суддів підстави констатувати, що питання про виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 , зважаючи на те, коли її обрали суддею Конституційного Суду України (16 вересня 2010 року), має визначатися відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату її обрання на цю посаду. Якщо керуватися таким підходом, то за текстом чинної на той час редакції указаної статті, позивачка має право на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
84. Водночас, якщо бути послідовним й так само буквально трактувати норми законодавства, що діяло на день призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України, то цілком закономірно можемо виснувати й те, що вихідну допомогу їй як судді [Конституційного Суду України] потрібно розраховувати із «заробітної плати», яку вона отримувала на дату свого обрання на вказану посаду (16 вересня 2010 року). Вочевидь, тодішній місячний заробіток суттєво різниться з тією винагородою, яку позивачка отримувала на підставі Закону № 2136-VIII, зокрема станом на дату звільнення (17 вересня 2019 року).
85. Між тим, у цій справі з`ясовано, що вихідну допомогу ОСОБА_1 нарахували та виплатили (не в повному обсязі) у десятикратному розмірі (відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI), взявши за основу той посадовий оклад, який вона отримувала (на дату звільнення) відповідно до Закону № 2136-VIII за останньою посадою (Голова Конституційного Суду України), а саме: 396206,80 грн (місячна суддівська винагорода). Розрахована таким чином сума вихідної допомоги становить 3962068,00 грн (396206,80 грн * 10).
86. З огляду на недостатність бюджетних коштів, позивачці нарахували 3167467,00 грн вихідної допомоги, з якої утримано податок на доходи фізичних осіб і військовий збір (загальна сума утриманих податкових зобов`язань становить 617656,17 грн). Відтак позивачці, у підсумку, виплатили 2549810,93 грн вихідної допомоги.
87. З цього приводу треба зауважити також, що доводячи наявність заборгованості на суму 794601,00 грн, позивач наголосила, що така виникла, у тому числі, внаслідок того, що із нарахованої їй вихідної допомоги (3167467,00 грн) утримано податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. З доводів позивачки можна зрозуміти, що вона наполягала на виплаті їй «неоподатковуваної» вихідної допомоги. Іншими словами, включення нарахованої вихідної допомоги до річного (оподатковуваного) доходу та утримання і сплата з цієї суми податку і військового збору, на переконання позивачки, зроблено безпідставно, адже це суперечить положенням статті 136 Закону № 2453-VI (у первинній редакції цієї статті). Тобто зі встановлених у цій частині обставин справи можемо зробити висновок, що частина заборгованості на суму 617656,17 грн, по суті, є податковими зобов`язаннями, які позивач просить стягнути з відповідача як заборгованість з виплати вихідної допомоги судді, а фактично - як безпідставно утримані із нарахованої їй суми вихідної допомоги податки (сплачені у дохід державного бюджету). На цей аспект справи колегія суддів звернула увагу тому, що це впливає на визначення належного відповідача, про що буде зазначено нижче.
88. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги щодо виплати вихідної допомоги з мотивів, які написано, погодилися з тим, що позивач має право отримати вихідну допомогу відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI у первинній редакції цієї статті (станом на вересень 2010 року). Воднораз, базою для розрахунку вихідної допомоги, якою, у значенні частини першої статті 136 Закону № 2453-VI (у первинній редакції), має бути «заробітна плата» за останньою посадою, суди попередніх інстанцій, погодившись до доводами позивачки, використали «винагороду судді», яку вона отримувала за останньою посадою відповідно до Закону № 2136-VIII (396206,80 грн).
89. Щодо останнього пояснимо, що за правилами частин другої, третьої статті 26 Закону № 2136-VIII, винагорода Судді [Конституційного Суду України] складається з посадового окладу та доплат, встановлених для судді Верховного Суду, з урахуванням положень цього Закону. Посадовий оклад судді Конституційного Суду встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. До стажу роботи Судді [Конституційного Суду України], який дає право на доплату за вислугу років, зараховується також стаж професійної діяльності у сфері права.
90. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, посадовий оклад судді Верховного Суду становить 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
91. На думку колегії суддів, застосований судами попередніх інстанцій алгоритм визначення розміру вихідної допомоги є суперечливий, адже зумовив те, що до спірних правовідносин застосовано положення одночасно двох (різних) законів, сфера дії окремо взятих нормативних положень яких не збігається у часі та змістовних вимірах, тобто взаємовиключна. Спочатку (на підставі пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII) робиться висновок про застосовність до спірних відносин положень статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, чинній станом на 16 вересня 2010 року - щодо права позивачки на отримання неоподатковуваної вихідної допомоги в розмірі 10 заробітних плат за останньою посадою, але десятикратний розмір вихідної допомоги розраховується із місячного заробітку судді Шаптали Н.К., який вона отримувала відповідно до статті 26 (чинного) Закону № 2136-VIII.
92. На переконання колегії суддів, такий підхід судів попередніх інстанцій є помилковим і призвів до неправильного вирішення справи загалом.
93. За встановлених в цій справі обставин і наведеного правового регулювання колегія суддів погоджується, що позивач має право на вихідну допомогу відповідно до законодавства, що діяло на день її призначення, тобто відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI. Але це «право» не обмежується власне правом як таким, кратністю суми, з якої розраховується вихідна допомога, та звільненням її від оподаткування. Колегія суддів вважає, що законодавче формулювання, яке закріплено у пункті 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII, «відповідно до законодавства, що діяло на день призначення» стосується також і розміру «заробітної плати» за останньою посадою, який теж повинен визначатися згідно з вимогами Закону № 2453-VI у редакції, чинній на дату обрання позивачки на посаду судді Конституційного Суду України
94. Інакше кажучи, в основі десятикратного розміру місячного заробітку судді Конституційного Суду України має бути не винагорода судді, отримувана на підставі положень Закону № 2136-VIII, а суддівська винагорода, включно з усіма її складовими, які нараховуються у відсотковому або кратному відношенні до посадового окладу (доплата за вислугу років, за перебування на адміністративній посаді в суді (як-от голови суду), доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці), визначена відповідно до статті 129 Закону № 2453-VI у редакції цього Закону, яка діяла на дату обрання на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» щодо мінімальної заробітної плати (як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди у тодішній редакції Закону № 2453-VI).
95. Розрахована за такою «формулою» вихідна допомога судді, на думку колегії суддів, якраз і може свідчити про неухильне виконання вимог пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII та узгоджуватиметься із принципами співмірності і справедливості, до яких апелюють як суди попередніх інстанцій, так і сторони у цій справі.
96. Щодо останнього варто нагадати також, що основний текст Закону № 2136-VI, зокрема його глава 4 «Гарантії діяльності судді Конституційного Суду України», не передбачає виплати вихідної допомоги при звільненні судді у відставку. Щодо суддів Верховного Суду, до посадового окладу яких прирівняний посадовий оклад судді Конституційного Суду України, то розмір їхньої вихідної допомоги становить три місячних суддівських винагород за останньою посадою. Якщо зважити на розмір суддівської винагороди судді касаційної інстанції, то розмір їхньої вихідної допомоги можна вважати співмірним, адже він перебуває у системному, логічному зв`язку із законодавчими змінами у сфері судоустрою і статусу суддів, які відбулися з набранням чинності законами № 1401-VIII та № 1402-VIII і торкнулися, серед іншого, розміру суддівської винагороди.
97. У цій справі, десятикратний розмір (неоподатковуваної) «заробітної плати» за останньою посадою в інтерпретації позивача очевидно не узгоджується із концептуальним підходом щодо виплати винагороди судді суддям Конституційного Суду України у відчутно більшому розмірі, аніж це було раніше, зокрема станом на вересень 2010 року. Визначена таким чином сума вихідної допомоги, а відтак виникнення заборгованості з її виплати, суперечить не тільки принципу співмірності, але й принципам верховенства права, правової визначеності і передбачуваності законодавчої політики, про які згадав суд першої інстанції у своєму рішенні, доводячи протилежне.
98. Повертаючись до податкових зобов`язань (податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на загальну суму 617656,17 грн (3167467,00 грн - 2549810,93 грн), включених до складу заборгованості з виплати вихідної допомоги, колегія суддів зазначає таке.
99. Керуючись чинним Податковим кодексом України (зокрема тими його положеннями, які регулюють оподаткування доходів фізичних осіб), зазначену суму коштів відповідач (як податковий агент) сплатив на казначейські рахунки (як податкові зобов`язання платника податків). Включення до загального оподатковуваного доходу (у значенні пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України) вихідної допомоги судді, відтак утримання і сплату податкових зобов`язань з цього доходу, основується на вимогах чинного на дату нарахування і виплати позивачці вихідної допомоги (відповідно до розпорядження Голови Конституційного Суд України від 25 жовтня 2019 року № 69/1/2019-к/тр) Податкового кодексу України, положення і правила якого, відповідно до пункту 5.2 статті 5 цього Кодексу, мають пріоритет у застосуванні.
100. Зважаючи на характер вказаної заборгованості, причини і підстави її появи у поєднанні з аргументами сторін з цього приводу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем за позовом в частині позовних вимог щодо стягнення недоотриманих коштів, означених як «заборгованість» з виплати вихідної допомоги, яка виникла внаслідок оподаткування цього доходу, мав би бути (поряд з Конституційним Судом України) відповідний територіальний орган Державної казначейської служби України, на рахунок якого ці кошти було сплачено (одночасно із виплатою доходу позивачці).
101. Суди попередніх інстанцій залишили цю обставину поза увагою, тож відповідачем у справі був тільки Конституційний Суд України. Стягнувши з нього 794601,00 грн заборгованості, суди таким чином компенсували позивачці утримані з неї податок і військовий збір, що, на переконання колегії суддів, є наслідком неповного з`ясування обставин справи і помилкової правової оцінки спірних відносин.
102. З приводу покликань відповідача на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 19 січня 2016 року у справі № 2а-1670/671/12 як приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, треба зазначити, що ці висновки основуються на інших фактичних обставинах і суб`єктному складі (тієї) справи, а також та відмінному правовому регулюванні, тому не застосовні до правовідносин, які склалися в цій справі. Враховуючи також те, що у цій справі питання щодо оподаткування вихідної допомоги не було належно досліджено, в рамках касаційного перегляду судових рішень в цій справі правова позиція Верховного Суду України, висловлена у згаданій постанові, не може слугувати прикладом правильного правозастосування, на відповідність якому можна було б порівнювати застосування судами попередніх інстанцій (у цій справі) норм матеріального права.
103. Стосовно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то на підтвердження невідповідності висновків суду апеляційної інстанції в цій частині правовим висновкам Верховного Суду, відповідач зазначив постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5652/16-ц і від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
104. Перед тим, як перейти до розгляду доводів відповідача з цього приводу, колегія суддів вважає за потрібне нагадати, що правове оцінювання постанови суду апеляційної інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вимагало від колегії суддів спочатку з`ясувати із якою саме заборгованістю позивач пов`язувала стягнення на її користь середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП. Спираючись на цей підхід колегія суддів й запропонувала умовний поділ предмета спору, щоби таким чином послідовно і комплексно розглянути доводи касаційної скарги, адже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є похідним питанням, деякою мірою «залежним» від правової природи заборгованості, у зв`язку із наявністю якої його стягують.
105. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5652/16-ц, стосується застосування статті 233 КЗпП у правовідносинах, які виникли у зв`язку зі звільненням працівника (на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП) та затримкою виплати йому заробітної плати. Тобто спір у тій справі виник з трудових правовідносин і стосувався стягнення середнього заробітку на підставі статей 116, 117 КЗпП. Суд касаційної інстанції розглянув цю справу через призму правової природи цього середнього заробітку і пов`язаним із цим обмеженням права працівника, який звертається за захистом своїх трудових прав, на його стягнення тримісячним строком, встановленим у статті 233 КЗпП. Відтак касаційний суд висловив позицію, суть якої у тому, що звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП обмежено тримісячним строком, встановленим частиною першою статті 233 КЗпП, що й слугувало підставою для відмови у задоволенні позову (у тій справі).
106. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, сформулювала свої критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП.
107. На зазначене судове рішення покликається також суд апеляційної інстанції і позивачка, аргументуючи співмірність суми, стягненої на підставі статті 117 КЗпП (2500000,00 грн) за затримку у виплаті вихідної допомоги (на суму 794601,00 грн).
108. У контексті спірних правовідносин цієї справи передусім зауважимо, що постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5652/16-ц і від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц стосуються трудових правовідносин. Покликання на ці судові рішення як приклад неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права, як можна зрозуміти з доводів касаційної скарги, пов`язано з тим, що саме через призму трудових правовідносин суд апеляційної інстанції вирішив спір у цій частині позовних вимог.
109. Нагадаємо, що цей суд, стягнувши на користь позивачки середній заробіток на підставі статей 116, 117 КЗпП, керувався тим, що норми спеціального законодавства, яке встановлює порядок, умови, склад і розмір виплати винагороди судді, не передбачають відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у відставку судді, зокрема за затримку виплати вихідної допомоги, на кшталт того, яке передбачено статтею 117 КЗпП. Тож суд апеляційної інстанції, уподібнивши спірні правовідносини в цій частині до трудових, таким чином розрахував (за правилами, визначеними у Порядку № 100) і стягнув з відповідача (як роботодавця) середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги судді, зменшивши її розмір до 2500000,00 грн (зваживши тут на згадану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
110. Колегія суддів не може погодитися із підходом апеляційного суду щодо застосування статей 116, 117 КЗпП до правовідносин, які стосуються виплати вихідної допомоги судді (при виході у відставку). Пам`ятаючи про суть Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, потрібно наголосити, що виплата вихідної допомоги пов`язується передусім зі спеціальним, особливим правовим статусом судді.
111. Статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України та Закон № 2136-VIII (частина перша статті 18 Закону № 2136-VIII).
112. У цьому зв`язку зауважимо, що правовий статус судді Конституційного Суду України передбачає: особливий порядок призначення, наявність певних вимог/критеріїв, яким має відповідати претендент на цю посаду, наявність як обмежень, так додаткових вимог до судді під час перебування на посаді, особливий порядок і умови звільнення з посади. Водночас передбачено й гарантії діяльності судді Конституційного Суду України, з-поміж яких (у контексті цієї справи) варто виділити особливий порядок фінансування діяльності Конституційного Суду України (загалом) і встановлення розміру винагороди судді цього суду спеціальним законом (про Конституційний Суд України; стаття 1481 Конституції України). Не зайвим буде нагадати також й про високий рівень відповідальності, який покладено на суддів Конституційного Суду України, обумовлений здійсненням повноважень, покладених на цю інституцію. І йдеться не тільки про юридичну відповідальність (хоча це теж важливо), але й про морально-етичну також, адже будучи призначеним на посаду судді Конституційного Суду України (що вже презюмує наявність високих моральних якостей і визнаний рівень компетентності), така особа повинна усвідомлювати свою відповідальність перед державою і її громадянами за належне, сумлінне, добросовісне виконання наданих їй повноважень, а також постійно утверджувати це уповання у своїй професійній діяльності.
113. Наведеним колегія суддів хоче пояснити, що діяльність судді Конституційного Суду України є своєрідною формою служіння (українському народу), адже перебування на цій посаді передбачає виконання певного обсягу завдань і функцій держави в особі зазначеного державного органу. Цю діяльність не можна порівнювати з конституційним правом на працю, відповідно і з трудовими правовідносинами.
114. Передбачені у статті 117 КЗпП гарантії дотримання роботодавцем свого обов`язку перед працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні (стаття 116 КЗпП) потрібно розглядати у системному зв`язку з іншими положеннями цього нормативного акта. Запропонований підхід дає підстави вважати, що визначений у статті 117 КЗпП механізм відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні призначений на те, щоб гарантувати виплату заробітної плати своєчасно і в повному обсязі. Недотримання роботодавцем цього обов`язку матиме наслідком необхідність компенсувати працівникові його (фінансові) втрати й таким чином вплинути на роботодавця, з вини якого працівник не отримав належного йому заробітку. Прикметно, що статті 116, 117 КЗпП розміщені у главі VII КЗпП «Оплата праці», що лише підтверджує пов`язаність відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні саме з оплатою виконаної працівником роботи.
115. З огляду на правову природу передбачених у статті 117 КЗпП гарантій дотримання роботодавцем прав найманого працівника у зіставленні з правовим статусом судді Конституційного Суду України й пов`язаною з цим виплатою вихідної допомоги при звільненні у відставку, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність у спеціальному законі (про Конституційний Суд України) відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, зокрема за несвоєчасну/запізнілу виплату вихідної допомоги судді при звільненні у відставку, не означає, що до цих правовідносин можна застосовувати положення КЗпП щодо оплати праці.
116. У цьому зв`язку нагадаємо, що з 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом № 1401-VIII. Цим Законом, з-поміж іншого, Основний Закон України доповнено статтею 1481, а також викладено у новій редакції статтю 153, текст яких зазначено вище.
117. У контексті спірних правовідносин варто зазначити, Конституція України (у редакції Закону № 1401-VIII) вперше містить положення щодо фінансування Конституційного Суду України та гарантій діяльності суддів цього Суду, зокрема, що «Розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України».
118. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 26 Закону № 2136-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про Конституційний Суд України.
119. Колегія суддів пам`ятає, що вихідна допомога не є винагородою судді й не належить до конституційних гарантій його діяльності, але її виплачування передбачено Законом № 2136-VIII (пункт 7 розділу ІІІ цього Закону). Ця [грошова] виплата, особливо її розмір, обумовлюється передусім правовим статусом судді Конституційного Суду України, відповідно має спеціальне правове регулювання. Будь-які інші гарантії отримання суддею вказаної виплати (зокрема нарахування компенсаційного характеру), яких не передбачено спеціальним для цих правовідносин законодавством, субсидіарному застосуванню не підлягають.
120. Зважаючи на наведені мотиви, висновки апеляційного суду стосовно позовних вимог про стягнення на користь позивачки середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП за весь час затримки виплати вихідної допомоги судді ґрунтуються на помилковому трактуванні і застосуванні норм матеріального права. Крім того, підхід апеляційного суду, хоч і орієнтується на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, усе ж суперечить їй у головному - цей правовий висновок стосується трудових правовідносин, які не охоплюють виплати вихідної допомоги судді, основаної на спеціальному правовому регулюванні.
121. Щодо доводів відповідача про неправильне застосування апеляційним судом положень статті 233 КЗпП і невідповідність його висновків у цій частині правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5652/16-ц, то зважаючи на наведені міркування, аналізувати цей аспект у площині спірних правовідносин цієї справи уже недоречно.
122. Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
123. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
124. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
125. За частиною четвертою статті 341 КАС у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
126. Підсумовуючи усе наведене, колегія суддів, з урахуванням положень статей 341, 352, 353 КАС, вважає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в частині ухвалення нового рішення (про зобов`язання Конституційного Суду України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 вересня 2019 року по 10 грудня 2020 року у розмірі 2500 000,00 грн) підлягає скасуванню. У цій частині залишається в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.
127. Водночас, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог (про протиправними дій Конституційного Суду України щодо ненарахувнаня та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 однією сумою вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3962068,00 грн; зобов`язання Конституційного Суду України нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 , у розмірі 794601,00 грн), а також постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, якою рішення суду першої інстанції у цій частині залишено без змін - підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
128. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведені у цій постанові мотиви колегії суддів щодо розрахунку вихідної допомоги судді Конституційного Суду України (право на отримання якої передбачено пунктом 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII), зокрема врахувати, що місячний заробіток у значенні частини першої статті 136 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній станом на вересень 2010 року) теж повинен визначатися відповідно до законодавства, яке діяло на дату обрання позивачки на посаду судді цього суду. Від розрахованої таким чином суми вихідної допомоги, на яку може претендувати позивачка, залежатиме також вирішення питання щодо залучення до участі у справі органу Державної казначейської служби України як другого відповідача (якщо з`ясується, що заборгованість із виплати вихідної допомоги, яка підлягатиме стягненню/виплаті (якщо така існуватиме), включає податкові зобов`язання).
129. Ухвалою від 23 лютого 2021 року касаційний суд зупинив виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року до закінчення перегляду рішення в касаційному порядку.
130. Відповідно до частини третьої статті 375 КАС суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
131. З огляду на результат касаційного перегляду, підстав для поновлення дії зазначеного судового рішення немає.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 353, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Конституційного Суду України - задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог (про протиправними дій Конституційного Суду України щодо ненарахувнаня та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 однією сумою вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3962068,00 грн; зобов`язання Конституційного Суду України нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 , у розмірі 794601,00 грн) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, якою рішення суду першої інстанції у цій частині залишено без змін, - скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
3. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в частині ухвалення нового рішення (про зобов`язання Конституційного Суду України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 вересня 2019 року по 10 грудня 2020 року у розмірі 2500000,00 грн) - скасувати і залишити в силі в цій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова
скопійовано
-
скопійовано
-
