________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

"17" травня 2021 р. м. Одеса № 916/1277/21Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

дослідивши матеріали позовної заяви (вх.№1323/21 від 11.05.2021р.)

за позовом: Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури (вул. Незалежності, № 39, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67700) в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (вул. Бориса Грінченка, 1, м. Київ, 01011) в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012)

до відповідача: Фермерського господарства «Прищепа» (вул. Комсомольська, № 17, с. Удобне, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67731)

про стягнення 242 550,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фермерського господарства «Прищепа» про стягнення 210 000,00 грн. основного боргу за договором №127ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі від 28.11.2017р. та 32 550,00 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про повернення прокурору позовної заяви з наступних підстав.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 цього Кодексу передбачено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. При цьому передумовою участі органів та осіб, зазначених у цій статті, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і наявність процесуальної правосуб`єктності, яка охоплює процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою зазначеної участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у статті 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

За змістом частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

У статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 наведеної норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Відповідно до Рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону, щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13.07.2005, у Висновку № 3 (2008) Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").

Також, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові від 05.12.2018 р. у справі № 923/129/17.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Між тим, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 83 від 27.06.1991р., з метою забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств та створення фінансових умов для становлення та розвитку приватного фермерського сектору економіки в Україні, утворено Український фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, який відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2004р. № 478, було перейменовано в Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Крім того, відповідно до ст.10 ЗУ «Про фермерське господарство» Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на підставі Статуту, який затверджений розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 06.06.2006 №462, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Укрдержфонд має регіональні відділення в Автономній Республіці Крим та областях, які не мають статусу юридичної особи, мають окремі баланси, відокремлене майно.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, є Український державний фонд підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

За таких обставин, беручи до уваги предмет позову у даній справі, господарський суд зауважує на тому, що Український державний фонд підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тому саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у зв`язку з укладанням договору № 127ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству від 28.11.2017р.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.

Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у досліджуваному позові, суд дійшов висновку, що таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави тим, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Український державний фонд підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, яким не вживались заходи спрямовані на захист інтересів держави.

Позовні вимоги керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств у даній справі направлено на стягнення заборгованості за укладеним між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством «Прищепа» договором №127ФГ-2017 від 28.11.2017р. про надання фінансової підтримки на поворотній основі.

Заявлені позовні вимоги керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств обґрунтовано тим, що невиконання відповідачем зобов`язань за вказаним договором спричинило збитки державі, оскільки Укрдержфонд є бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки, становлення та розвитку фермерських господарств.

З матеріалів справи судом було встановлено, що керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури при поданні позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України посилався на ст. 131-1 Конституції України, на ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зазначаючи, що у випадках, передбачених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді та підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За матеріалами справи судом, також, встановлено, що листом Білгород-Дністровської окружної прокуратури від 26.04.2021р. вих. № 55-947ВИХ21, який відправлено 28.04.2021р., Український державний фонд підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств було повідомлено прокурором, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Білгород-Дністровською окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до ФГ «Прищепа» про примусове стягнення заборгованості за договором про надання фінансової підтримки у сумі 210 000 грн. та інфляційних втрат на суму 32 550 грн., та відповідна позовна заява буде скерована до суду для розгляду по суті.

Так, у матеріалах позову наявна копія листа Білгород-Дністровської окружної прокуратури від 26.04.2021р. вих. № 55-947ВИХ21, однак відсутні докази, в першу чергу, направлення вказаного повідомлення та отримання копії такого листа позивачем до звернення прокурора до суду.

Між тим, 26.04.2021р. прокуратурою складено відповідний позов за №55-951ВИХ-21, який надіслано 07.05.2021р., що надійшов до суду 11.05.2021р. (вх.№ ГСОО 1323/21). Тобто, позивач мав фактично п`ять робочих днів для правового реагування на стверджуване прокурором порушення інтересів держави.

З урахуванням встановлених обставин судом, суд приходить до висновку, що розумних строків, які б надали можливості відповідному органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, прокурором дотримано не було, оскільки позовну заяву в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств складено того ж дня, що і повідомлення в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», з поданням його до суду та реєстрації, при цьому, не наводячи причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та за відсутності належного повідомлення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств про встановлені порушення інтересів держави, які б підлягали усуненню з боку позивача в межах розумного строку.

Отже, Український державний фонд підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств був позбавлений можливості протягом розумного строку подати до суду позов, як то і перевірити обставини, зазначені прокурором у відповідному Повідомленні, що не надає можливості суду підтвердити достатність підстав для звернення до суду прокурором з даним позовом в інтересах держави в особі позивача.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази бездіяльності позивача щодо нездійснення чи неналежного здійснення ними захисту інтересів держави.

Натомість, в матеріалах справи є докази щодо проведення претензійної роботи Українським державним фондом підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Тобто, з матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору. Поряд з цим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, де були б наведені причини, за яких заходи правового реагування не вживались саме до цього часу, та не було наведено жодного обґрунтування, які б свідчили про те, що позивач не мав наміру здійснити судовий захист інтересів держави, отже прокурором не доведено, що позивач не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача протягом певного часового періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання позивачем функцій із захисту інтересів держави.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до господарського суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд застосовує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, згідно якого звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Суд також враховує, що з матеріалів справи вбачаються обставини недотримання прокурором обов`язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Адже наразі бездіяльність Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств не можна вважати встановленою за умови відсутності доказів будь-яких звернень прокурора до позивача до подання позову з метою надання вказаному уповноваженому суб`єкту владних повноважень об`єктивної можливості відреагувати на встановлене прокурором порушення інтересів держави, водночас до позовної заяви додано лише повідомлення, адресоване Укрдержфонду від 26.04.2021р. № 55-947ВИХ-21, яким прокурор зазначив про звернення до суду від його імені.

Відтак, надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши обґрунтованість наведених прокуратурою доводів в обґрунтування підстав для звернення з позовом у даній справі для захисту інтересів держави в особі позивача, суд дійшов висновку, що прокуратура в даному випадку не обґрунтувала підстав представництва інтересів держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в суді.

Суд ще раз зауважує, що право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження. При цьому, інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва. Саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не достатньо для встановлення судом правових підстав для представництва. Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

Між тим, прокурором до господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів процесуального закону доказу на підтвердження усвідомленої пасивної поведінки уповноваженого суб`єкта владних повноважень Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, яка би втілювалась у нездійсненні останнім захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас суд зауважує, що у даній позовній заяві (вх. № 1323/21 від 11.05.2021р.) прокурором не дотримано розумних строків, які надають можливість відповідному компетентному органу - позивачу у справі Українському державному фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств звернутися до суду з позовом, або іншим чином зреагувати на виявлені прокурором порушення інтересів держави.

З урахуванням викладеного та зазначеного, з огляду на фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що у наведеному випадку немає передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду та про недоведеність прокуратурою невиконання або неналежного виконання позивачем Українським державним фондом підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств своїх функцій щодо захисту прав, і що позивач як юридична особа з повним обсягом прав процесуальної дієздатності не може чи не бажає здійснювати захист порушених інтересів та звертатись до суду з відповідним позовом.

Частиною 5 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано (пункт 1).

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає поверненню без розгляду для усунення допущених порушень.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги без розгляду. Оскільки матеріали справи не містять відповідного клопотання на день постановлення вказаної ухвали, судовий збір, сплачений за звернення до суду із цим позовом, не підлягає поверненню прокуратурі цією ухвалою. Водночас, прокурор не позбавлений права звернутися із відповідним клопотанням до суду після постановлення вказаної ухвали.

Керуючись ст. 53, п. 4 ч. 5 ст. 174, ст.ст. 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (вх.№1323/21 від 11.05.2021р.) до Фермерського господарства «Прищепа» про стягнення 242 550,00 грн. повернути без розгляду.

Ухвала набрала законної сили 17.05.2021р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя О.В. Цісельський