Постанова

Іменем України

14 травня 2021 року

м. Київ

справа №205/6803/19

провадження №61-9908св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 , про стягнення боргу, за касаційними скаргами ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_4 , яка подана законним представником ОСОБА_5 , на рішення Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року у складі судді

Басової Н. В. тапостанову Дніпровського апеляційного суду

від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,

Куценко Т. Р., Макарова М. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_6 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 ,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 законним представником якого є

ОСОБА_5 , з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як спадкоємців після смерті

ОСОБА_7 , в межах вартості отриманого у спадщину майна заборгованість за договором позики від 01 листопада 2014 року № 2 по 694 083 долари США, з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кожного та

1 388 166,25 доларів США з ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2014 року між нею та ОСОБА_7 був укладений договір позики №2, за умовами якого вона надала останньому в позику грошові кошти в розмірі

2 776 332,50 доларів США, з виплатою 10,5 відсотків річних, з кінцевим терміном повернення до 31 грудня 2015 року.

На виконання умов договору позики та з метою підтвердження факту надання нею грошових коштів ОСОБА_7 було складено відповідну розписку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, взяті на себе зобов`язання не виконав, грошових коштів, отриманих у позику, не повернув.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , в межах вартості отриманого у спадщину майна, заборгованість за договором позики у розмірі 694 083 долари США з ОСОБА_3 та

1 388 166,25 доларів США з ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем

ОСОБА_1 доведено факт укладання 01 листопада 2014 року з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , договору позики та факт надання йому грошових коштів, а тому вважав позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачів суми заборгованості за договором позики обґрунтованими, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум позики, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

Місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , оскільки постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня

2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у справі № 200/7849/16-ц у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором позики та позовних вимог ОСОБА_5 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання договору позики недійсним скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, та станом на день розгляду даної справи сторонами не надано відомостей щодо стану розгляду Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська справи

№ 200/7849/16-ц.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 та заяву ОСОБА_5 законного представника малолітнього ОСОБА_4 про приєднання до апеляційної скарги, залишено без задоволення.Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції з`ясував в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи та дав їм правову оцінку, ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року, ОСОБА_5 , законний представник малолітнього ОСОБА_4 , просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, провадження у справі закрити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо неотримання спадкового майна спадкоємцем та стягнення грошових коштів зі спадкоємця на користь кредитора спадкодавця в межах вартості спадкового майна.

Суди стягнули на користь ОСОБА_1 борг без урахування набутого нею майна та коштів зі спадщини, які не враховані у вартості спадкового майна.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано спосіб захисту, відмінний від встановленого законом та про порушення балансу інтересів кредитора та спадкоємців, оскільки зі спадкоємців стягнуто та на них покладено обов`язок сплатити грошові кошти без отримання майна в натурі.

Заявник посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання щодо зупинення провадження у справі.

Касаційна скарга ОСОБА_5 , законний представник малолітнього ОСОБА_4 , мотивована тим, що судом при вирішення спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 235/985/174 та

від 25 вересня 2019 року у справі № 635/9447/18.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

Вказує, що договір позики від 01 листопада 2014 року № 2, на підставі якого судом стягнуто кошти, укладений як новація боргу, на підставі статті 1053 ЦК України є нікчемним в силу Закону, оскільки зміст цього правочину суперечить нормам статті 1053 ЦК України.

Аргументом касаційної скарги також указано те, що під час постановлення апеляційним судом постанови 02 червня 2020 року ні ОСОБА_5 , ні її представник не були присутні. Висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 , як представник малолітнього ОСОБА_4 зловживає своїми процесуальними правами, є хибним.

Доводи інших учасників справи

Доводи відзивів ОСОБА_1 на касаційні скарги зводяться до того, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідають критеріям законності та обґрунтованості. Просить касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 листопада 2014 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та

ОСОБА_7 (позичальник) був укладений договір позики №2, відповідно до умов якого позикодавець передала позичальнику грошові кошти в розмірі 2 776 332,50 доларів США зі сплатою 10,5 процентів річних, а позичальник зобов`язується повернути позику разом з нарахованими відсотками за користування грошовими коштами

до 31 грудня 2015 року.

На підтвердження укладення договору позики від 01 листопада

2014 року №2 позичальник видав письмову розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 2 776 332,50 доларів США за договором позики.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

На час смерті ОСОБА_7 боргові зобов`язання за договором позики залишились не погашеними.

Після смерті ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Іщиком М. В. була відкрита спадкова справа №51/215.

З заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулись діти: ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 і батьки померлого: ОСОБА_2 , ОСОБА_9

09 червня 2016 року ОСОБА_1 подано заяву про вимогу (претензію) кредитора за договором позики від 01 листопада 2014 року № 2 до спадкоємців за обов`язками спадкодавця.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 25 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітнього ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Визнано заборгованість перед

ОСОБА_1 за договором позики від 01 листопада 2014 року № 2, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , у розмірі

2 776 332 доларів США, що за еквівалентно 76 710 053,16 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 по 19 177 513,29 грн з кожного, у межах спадкового майна відповідно його частки у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову до малолітнього ОСОБА_4 , в інтересах якого діє

ОСОБА_1 , та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року скасовано. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_5 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості; зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та встановлення його нікчемності, позову ОСОБА_5 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про визнання договору недійсним.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня

2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до правонаступників померлого ОСОБА_7 : ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , малолітнього ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості за договором позики скасовано і провадження у справі у цій частині закрито.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором позики та позовних вимог ОСОБА_5 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання договору позики недійсним скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції .

Установлено, що спадкоємцями після ОСОБА_7 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 .

Один зі спадкоємців, а саме, батько померлого - ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно спадкової справи №944/2017, яка була відкрита Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою, з заявою про прийняття спадщини 06 грудня 2017 року до нотаріальної контори звернулась дружина спадкодавця - ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Особливо треба звернути увагу на те, що частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Місцевий суд проаналізував договір позики на його відповідності нормам Цивільного кодексу та позиковим відносинам та дійшов висновку, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 листопада 2014 року було укладено саме договір позики, який відповідає нормам законодавства України, а тому породжує певні права та обов`язки сторін щодо надання та повернення позики.

Апеляційний суд погодився з наведеним висновком, вказав, що розпискою від 01 листопада 2014 року підтверджується факт отримання у борг за договором позики грошових коштів у розмірі 2 776 332,50 доларів США та зауважив, що даний факт було встановлено численними судовими рішеннями.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення боргу за договором позики від 01 листопада 2014 року у розмірі

2 776 332,50 доларів СШАзі спадкоємців боржника ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Установлено, що наразі спадкоємцями ОСОБА_7 є його мати ОСОБА_2 (яка також є правонаступником після смерті свого чоловіка ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в особі законного представника

ОСОБА_5 , які звернулись з відповідними заявами про прийняття спадщини.

На час розгляду справи свідоцтва про право на спадщину відповідачам не видавались.

Перелік спадкового майна, який наявний в спадковій справі, складається з корпоративних прав, рухомого та нерухомого майна. Загальна вартість спадкового майна складає 126 740 458,80 грн,

2 500 000 доларів США та 125 565 євро, що перевищує суми заборгованості ОСОБА_7 перед ОСОБА_1 за договором позики.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов`язання за договором позики входять до складу спадщини.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Відповідачі заявили про прийняття спадщини шляхом подачі відповідних заяв нотаріусу та в установленому законом порядку не відмовились від її прийняття.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

За правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення позики входять до складу спадщини, то підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

У справі, яка переглядається, претензія від кредитора спадкодавцябула заявлена через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця (а. с. 22 т. 1).

У цьому випадку кредитор ОСОБА_1 скористалася своїм правом подати вимогу через нотаріуса. ОСОБА_1 не було відмовлено у прийнятті вимоги кредитора і не було рекомендовано звернутись із такою вимогою за місцезнаходженням спадкової справи.

Встановивши, що позивачем ОСОБА_1 доведено факт укладання з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , договору позики та факт надання йому грошових коштів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики зі спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 .

Щодо суті доводів касаційної скарги ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах

від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження

№ 61-5552свп18), від 08 серпня 2018 року у справі № 686/10026/16-ц (провадження № 61-6373св18), від 14 січня 2019 року у справі

№ 311/917/15-ц (провадження № 61-38428св18).

Наведене спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо неотримання спадкового майна спадкоємцем та стягнення грошових коштів зі спадкоємця на користь кредитора спадкодавця в межах вартості спадкового майна.

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_2 на те, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано спосіб захисту, відмінний від встановленого законом та про порушення балансу інтересів кредитора та спадкоємців, оскільки зі спадкоємців стягнуто та на них покладено обов`язок сплатити грошові кошти без отримання майна в натурі є безпідставними з огляну на наступне.

Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосований судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Зважаючи на наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що позикодавець ОСОБА_1 вправі вимагати з відповідачів стягнення суми заборгованості за договорм позики, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні суми позики, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

Посилання ОСОБА_2 на те, що суди стягнули на користь

ОСОБА_1 борг без урахування набутого нею майна та коштів зі спадщини, які не враховані у вартості спадкового майна є безпідставними.

Так, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі

№ 201/9231/17 (провадження № 61-47952св18) залишено без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (особисто та як правонаступника ОСОБА_9 ), ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 про звернення стягнення на частку майна, що є у спільній частковій власності, у рахунок погашення боргу померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 за договором позики від 01 листопада 2014 року № 2.

Крім того, у провадженні Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська перебувала справа № 200/6639/17 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 11 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено, що ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мають право спадкування на грошові кошти у розмірі 162 500 доларів США кожен, які знаходяться у сейфовій ячейці № НОМЕР_1 в сейфі № НОМЕР_2 у відділенні «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору

від 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього

від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених між ОСОБА_7 та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», на дату угоди від 31 березня 2017 року, укладеної між ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнано дійсною угоду від 31 березня 2017 року, укладену між ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з дати її укладання, у зв`язку з чим правомірним є право ОСОБА_1 на отримання грошових коштів у розмірі 487 500 доларів США, які знаходяться у сейфовій ячейці № НОМЕР_1 в сейфі № НОМЕР_2 у відділенні «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору

від 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього

від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених між ОСОБА_7 та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», у рахунок часткового погашення заборгованості по договору позики від 01 листопада 2014 року № 2.

Знято арешт з грошових коштів у розмірі 487 500 доларів США, які знаходяться у сейфовій ячейці № НОМЕР_1 в сейфі № НОМЕР_2 у відділенні «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору

від 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього

від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених між ОСОБА_7 та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», який накладено ухвалою Бабушкінського районного суду від 10 червня 2016 року у справі № 200/7849/16-ц (провадження № 2/200/2897/2016) та ухвалою Бабушкінського районного суду від 22 вересня 2016 року у справі № 200/16143/16-ц (провадження № 2/200/4069/16).

Зобов`язано відділення «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» передати ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 487 500 доларів США, які знаходяться у сейфовій ячейці № НОМЕР_1 в сейфі №4 у відділенні «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору в

ід 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього

від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених між ОСОБА_7 та ПАТ «Банк Кредит Дніпро».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 11 травня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі

№ 200/6639/17 (провадження № 61-14474св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року залишити без змін.

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебувають заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про поворот виконання рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 травня 2017 року у справ №200/6639/17. Розгляд триває.

Тобто ОСОБА_2 реалізувала своє право щодо повернення майна, яке вибуло за рішенням суду.

Не заслуговують на увагу також аргументи касаційної скарги про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , викладені в апеляційній скарзі щодо необхідності обов?язкового зупинення розгляду справи до набрання законної сили рішенням суду у справі 200/7849/16-ц відхилені без обгрунтування причин, оскільки в оскарженій постанові наведено відповідні мотиви про спростування доводів апеляційної скарги стосовно об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №200/7849/16-ц.

Щодо суті доводів касаційної скарги ОСОБА_4 , яка подана законним представником ОСОБА_5 .

Оскаржуваними судовими рішеннями відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 .

Доводи касаційної скарги про те, що провадження у даній справі підлягає закриттю, оскільки існує судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, безпідставні з огляду на наступне.

За змістом пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі

№ 200/7849/16-ц, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у частини вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до правонаступників померлого ОСОБА_7 : ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , малолітнього ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості за договором позики скасовано і провадження у справі у цій частині закрито.

Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що провадження у справі відкрито до померлого відповідача ОСОБА_7 , а провадження у справі до його спадкоємців не відкривалось. Зміна ОСОБА_1 позовних вимог до спадкоємців ОСОБА_7 є по суті відмовою від позову до ОСОБА_7 , оскільки одночасно змінено і предмет, і підставу позову та заявлено нові вимоги, що в одному судовому провадженні є недопустимим.

Водночас, відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи заявника про те, що оскаржувані судові рішення у справі ухвалені без урахування висновку Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 235/985/174 та від 25 вересня 2019 року у справі

№ 635/9447/18, оскільки висновки у зазначених справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, суд виходив із конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Посилання на пропуск позивачем строку звернення до суду були предметом дослідження апеляційним судом та відхилені з наведенням відповідного правового обґрунтування, а доводи касаційної скарги в цій частині за своєю суттю зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на те, що договір позики від 01 листопада 2014 року № 2, на підставі якого судом стягнуто кошти, укладений як новація боргу, на підставі статті 1053 ЦК України є нікчемним в силу Закону, оскільки зміст цього правочину суперечить нормам Цивільного кодексу України, а саме статті 1053, оскільки предметом спору у справі, яка переглядається, є стягнення заборгованості, а не встановлення правомірності договору.

Щодо участі представника малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 02 червня 2020 року.