ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року

м. Київ

справа №640/15966/19

адміністративне провадження №К/9901/30322/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року (судді: Головань О.В., Добрянська Я.І., Патратій О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (судді: Губська Л.В., Епель О.В., Карпушова О.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України (Мінрегіон), Кабінету Міністрів України, Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України (Мінрегіон), Кабінету Міністрів України, Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації про:

визнання протиправною відмови Київської міської державної адміністрації та Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні позивачці житла та зобов`язання повторно розглянути звернення позивачки щодо заміни житла та здійснити заміну житла позивачці;

визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України) щодо нерозроблення та неприйняття порядку заміни житла особи з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб особи з інвалідністю на реалізацію статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та зобов`язання розробити та прийняти відповідний порядок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування взяла на себе обов`язок створити доступне середовище для людей з інвалідністю, створити умови для гідного життя осіб з інвалідністю, умови доступності людям з інвалідністю на рівні з іншими людьми, зокрема, доступності до житла, гарантування людям з інвалідністю рівні права без жодної дискримінації. При цьому, відсутність встановленого порядку зміни житла не може перешкоджати реалізації праву особи на житло, а відтак відмова Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київської міської державної адміністрації є протиправними. Разом з цим, оскільки до компетенції саме Міністерства розвитку громад та територій України та Кабінету Міністрів України віднесено розроблення та затвердження відповідного порядку заміни житла особи з інвалідністю, невчинення таких дій свідчить про наявність ознак протиправної бездіяльності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо нерозгляду проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України», поданого на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25 березня 2019 року № 1/9.2.1/4211-19 та зобов`язано Кабінет Міністрів України вжити заходи щодо розгляду проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України», поданого на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25 березня 2019 року № 1/9.2.1/4211-19. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутній законодавчо передбачений механізм вирішення питання забезпечення осіб з інвалідністю пристосованим житлом, що унеможливлює зобов`язання повторно розглянути звернення позивача щодо заміни житла та здійснити заміну житла позивачу, оскільки в такому випадку суд має визначити конкретний механізм поновлення права позивача, а не просто констатувати факт наявності у позивача відповідного права.

В іншій частині позовних вимог, суд зауважив, що Мінрегіоном розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та подано його на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25 березня 2019 року № 1/9.2.1/4211-19, яким, зокрема передбачено затвердження відповідного порядку Кабінетом Міністрів України. Відтак, наявна протиправна бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо розгляду поданого законопроекту та необхідність зобов`язання такий проект розглянути.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року в частині задоволених позовних вимог щодо зобов`язання Кабінет Міністрів України вжити заходи щодо розгляду проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», поданого на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25 березня 2019 року №1/9.2.1/4211-19 та прийнято постанову, якою у задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вважав наявною протиправну бездіяльність Уряду, який протягом тривалого часу, а саме, з 25 березня по 30 серпня (більше п`яти місяців) не розглядав узгоджений відповідними уповноваженими органами проект Закону щодо питань соціальної захищеності осіб з інвалідністю. При цьому, суд відхилив доводи апелянта про відсутність будь-яких обмежувальних строків щодо здійснення відповідних дій, оскільки саме по собі нездійснення таких дій як невідкладних і свідчить про протиправну бездіяльність.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що суд першої інстанції, зобов`язавши КМУ розглянути проект Закону, поданий на розгляд 25 березня 2019 року, припустився помилки, позаяк такий повернуто і на розгляді перебуває інший проект, щодо якого стверджувати про бездіяльність відповідачів передчасно.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Київської міської державної адміністрації та Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні позивачці житла та зобов`язання повторно розглянути звернення позивачки щодо заміни житла та здійснити заміну житла позивачці, тому що у випадку їх задоволення суд мав би визначити конкретний механізм поновлення порушеного права позивачки, а не констатувати факт наявності у неї відповідного права. Зобов`язання ж здійснити повторний розгляд заяви за відсутності розуміння, що конкретно має зробити відповідач, не є належним способом захисту такого права.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

Скаржниця у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. Скаржниця просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною відмови Київської міської державної адміністрації та Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні позивачці житла та зобов`язання повторно розглянути звернення позивачки щодо заміни житла та здійснити заміну житла позивачці. В цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В решті залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

ОСОБА_1 звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивачка вказує на те, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №638/968/18. У цій постанові Верховний Суд зазначив про те, що суди не звернули уваги на законодавство, щодо наявності обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування створити доступне середовище для людей з особливими потребами та дійшли помилкового висновку про відсутність обов`язку відповідача щодо створення цих умов, не з`ясували дійсних позовних вимог позивачки в частині способу усунення порушеного її права на доступні умови проживання.

Позивачка вважає, що відмова органів місцевої влади Київської міської державної адміністрації та Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні позивачці житла, що не пристосоване для людей з інвалідністю та не підлягає переоблаштуванню є протиправно.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження відповідач вказує на те, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо не розроблення та неприйняття відповідачами порядку заміни житла.

Позиція інших учасників справи.

До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Міністерство розвитку громад та територій України, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Мінрегіону.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 травня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , проживає у м. Києві у багатоквартирному будинку.

Позивачка пересувається на інвалідному візку та згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1083/15 від 01 листопада 2017 року потребує, зокрема, наявності пандусу в під`їзді.

З цього приводу вона зверталася до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» із заявою щодо проведення технічної експертизи на предмет наявності можливості обладнання спеціальними засобами з пристосуванням для її потреб як людини з інвалідністю.

Листами від 12 жовтня 2015 року та від 28 вересня 2017 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація повідомили про те, що проектом житлового будинку за місцем проживання позивачки не передбачено пандусу для маломобільних груп населення. Для будівництва пандусу необхідне проектне рішення, яке має відповідати ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення» та не буде порушувати чинні будівельні та державні норми. У зв`язку зі стислими умовами та великими перепадами висот на сходах неможливо встановити пандус.

Листом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26 червня 2019 року № 016/86-Н-8770 на звернення позивачки щодо заміни житла надано відповідь, якою повідомлено про відсутність порядку заміни житла на виконання статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Щодо обміну житла, належного до державного та громадського житлового фонду, то Департаментом надається відповідна послуга згідно з Правилами обміну житлових приміщень, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 року, проте, якщо житло належить особі на праві приватної власності, питання його обміну власники житла вирішують самостійно.

Листом Міністерства юстиції України від 13 червня 2019 року № 22684/ПІ-Н-791/8.1.4 позивачку поінформовано про те, що наразі Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розроблено законопроект щодо закріплення на законодавчому рівні відповідного порядку заміни житла у разі його невідповідності вимогам безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб особи з інвалідністю.

Вважаючи, свої права порушеними внаслідок нерозроблення і незатвердження відповідного порядку, що унеможливлює реалізацію наданого їй права на обмін житла, ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За змістом частини першої статті 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.

Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів держава взяла на себе відповідні зобов`язання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю.

Основними нормативними актами, які повинні забезпечити людей з інвалідністю правом на повноцінне життя та створити для маломобільних груп населення безбар`єрне середовище, є Закон України від 05 листопада 2009 року №1704-VI «Про будівельні норми», Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», Закон України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність», Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення». Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 784 був затверджений план заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки «Безбар`єрна Україна», а Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 затверджено Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року.

За змістом статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров`я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Для того, що б у повній мірі забезпечити самостійний спосіб життя людей з інвалідністю, держава повинна створити безбар`єрне середовище.

Органи державної влади зобов`язані створювати умови для гідного життя осіб, які потребують особливого захисту та створення особливих умов, які мають докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

На виконання цих завдань прийнята Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, та Указ Президента України від 18 грудня 2007 року № 1228 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями».

За наслідками прийняття цих нормативних актів Держава в особі своїх державних органів зобов`язалась створити прийнятні умови для життя осіб з особливим потребами, здійснити заходи щодо усунення їх дискримінації та забезпечити їх такими умовами життя, що будуть сприяти більшому розвитку їх здібності та враховувати їх потреби, у тому числі і житлові.

Діяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування у цих напрямках повинна бути направлена та демонструвати дійсне бажання виконати свої обов`язки та створити належні умови для життя людини з особливими потребами.

При цьому фактичні потреби конкретної особи можуть бути задоволені будь-яким сприятливим способом для цієї особи та можливим способом для органу державної влади або місцевого самоврядування. Баланс між інтересами цієї людини та інтересами громади повинен бути знайдений з урахуванням інтересів усіх сторін та демонструвати дійсне бажання виконати з боку органів влади та місцевого самоврядування свої завдання у цьому напрямку своїх обов`язків.

Створення цих умов є створенням умов доступності людям з особливими потребами до всіх можливостей інших людей у країні, зокрема доступності до житла.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю та сім`ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно зі статтею 30 цього ж Закону жилі приміщення, займані особами з інвалідністю або сім`ями, у складі яких вони є, під`їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв`язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають особи з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках - відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі. Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.

У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі.

Також розділом 6 ДБН В2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для мало мобільних груп населення» встановлює загальні вимоги до будинків та споруд для мало мобільних груп населення. Відповідно до пункту 6.1.5 ДБН приміщення, де можуть перебувати інваліди на кріслах-колясках, слід розміщувати нарівні входу, найближчого до поверхні землі. При іншому розміщенні приміщень по висоті будинку, крім сходів, слід передбачати пандуси, ліфти згідно з вимогами ДСТУ, піднімальні платформи, вертикальні підйомники згідно з вимогами ДСТУ або інші пристрої для переміщення інвалідів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Предметом судового контролю у цій справі є визнання протиправною відмови Київської міської державної адміністрації та Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні позивачці житла та зобов`язання повторно розглянути звернення позивачки щодо заміни житла та здійснити заміну житла позивачці та визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України) щодо нерозроблення та неприйняття порядку заміни житла особи з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб особи з інвалідністю на реалізацію статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та зобов`язання розробити та прийняти відповідний порядок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка зареєстрована та проживає в трикімнатній приватизованій квартирі, жилою площею 40,8 кв. м.

Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 561 від 26 жовтня 2018 року позивачці відмовлено в прийнятті на квартирний облік.

Згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1083/15 від 01 листопада 2017 року, ОСОБА_1 потребує, зокрема, наявності пандусу в під`їзді, тобто, пристосоване житло для неї означає, в тому числі, забезпечення під`їзду пандусом.

Як свідчать матеріали справи, вирішити вказане питання на рівні органів місцевого самоврядування районного рівня неможливо, про що позивачку повідомлено листами КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 12 жовтня 2015 року № 43-101/20 та Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 вересня 2017 року № 102-102/ОП/М-1311/1-3128, у зв`язку з тим, що проектом житлового будинку за місцем проживання позивачки не передбачено пандусу для маломобільних груп населення. Для будівництва пандусу необхідне проектне рішення, яке має відповідати ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення» та не буде порушувати чинні будівельні та державні норми. У зв`язку зі стислими умовами та великими перепадами висот на сходах неможливо встановити пандус.

Згідно з чинним законодавством врегульовано питання обміну житла, що перебуває у державній або комунальній власності, і відповідна адміністративна послуга (сприяння у її реалізації) надається Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що позивачку повідомлено листом від 26 червня 2019 року № 016/86-Н-8770 з посиланням на Правила обміну житлових приміщень, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 року.

Процедура обміну приватного житла або забезпечення пристосованим житлом в інший спосіб, законодавством України не врегульована.

Верховний Суд вказує на те, що позивачка проживає у приватизованій квартирі, тому питання обміну житла може вирішувати самостійно, шляхом оформлення нотаріальних договорів купівлі-продажу чи міни.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що Мінрегіонбуд розроблено проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" та подано його на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25 березня 2019 року №1/9.2.1/4211-19.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на рівні Міністерства розвитку громад та територій України, як центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну житлову політику вжито заходи щодо законодавчого його врегулювання.

Вказане свідчить про відсутність бездіяльності вказаного відповідача, тоді як остаточне прийняття законів та підзаконних нормативно-правових актів з цього приводу не є виключною компетенцією вказаного відповідача.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Київської міської державної адміністрації та Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні позивачці житла та зобов`язання повторно розглянути звернення позивачки щодо заміни житла та здійснити заміну житла позивачці.

Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції вірно відхилено посилання позивачки на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 638/968/18, оскільки на відміну від встановлених обставин у цій справі, у справі № 638/968/18, що розглядалась касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, позивач перебував на квартирному обліку для поліпшення житла та проживав у гуртожитку (був наймачем жилого приміщення комунальної власності).

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Пунктом 3 статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України » визначено, що до завдань Кабінету Міністрів України належать забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що проектом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" передбачено удосконалення порядку надання особам з інвалідністю пристосованого житла, передбачивши, зокрема механізм заміни житла у разі його невідповідності вимогам безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб з інвалідністю.

Так, запропоновано доповнити Житловий кодекс Української РСР статті 42-1 щодо заміни житла особи з інвалідністю такого змісту:

«У разі невідповідності житла (жилих приміщень) особи з інвалідністю потребам осіб з інвалідністю та неможливості його пристосування до потреб таких осіб за їхньою заявою проводиться заміна такого житла (жилих приміщень).

Заміна житла (жилих приміщень) особи з інвалідністю здійснюється відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та нормативно-правових актів органами місцевого самоврядування шляхом:

обміну житлового приміщення, займаного на умовах найму;

надання жилого приміщення при передачі займаного житла, яке перебуває у приватній власності, у власність територіальної громади.

Житло (жиле приміщення), що надається особі з інвалідністю внаслідок заміни, має відповідати вимогам безперешкодного доступу та бути пристосованим до потреб цієї особи.

Порядок заміни житла (жилих приміщень), в якому проживає особа з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб осіб з інвалідністю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Крім цього, запропоновано внести зміни до статті 30 № 875-XII, зокрема частину четверту викласти в такій редакції:

«У разі невідповідності житла (жилих приміщень) особи з інвалідністю вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю і неможливості його пристосування до потреб таких осіб за їх заявою проводиться заміна такого житла (жилих приміщень).»

Доповнити статтю після частини четвертої новою частиною такого змісту:

«Порядок заміни житла (жилих приміщень), в якому проживає особа з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб осіб з інвалідністю затверджується Кабінетом Міністрів України».

У зв`язку з цим частини п`яту - одинадцяту вважати відповідно частинами шостою - дванадцятою.

Мінрегіон листом від 25 березня 2019 року № 1/9.2.1/4211-19 направив проект Закону та відповідні документи, які передбачені п. 1 § 50 глави 5 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (далі - Регламент) на розгляд Кабінету Міністрів України.

Однак, листом від 30 серпня 2019 року № 17953/0/2-19 Секретаріат Кабінету Міністрів України повернув проект Закону, відповідно до абзацу третього пункту 2 § 40 Регламенту у зв`язку з відставкою Уряду під головуванням Прем`єр-міністра Гройсмана В.Б.

Верховний Суд у низці своїх рішень зазначав, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Колегія суддів наголошує, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

У цьому випадку колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність протиправної бездіяльність Уряду, який протягом тривалого часу, а саме, з 25 березня по 30 серпня (більше п`яти місяців) не розглядав узгоджений відповідними уповноваженими органами проект Закону щодо питань соціальної захищеності осіб з інвалідністю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку зі зміною Уряду та відповідно до § 40 Регламенту № 950 Мінрегіон повторно направив на погодження Проект Закону, а саме листами від 10 вересня 2019 року № 7/9.2.1/14470-19 до Міністерства розвитку економії, торгівлі та сільського господарства України, № 7/9.2.1/14466-19 до Міністерства соціальної політики України, № 7/9.2.1/14457-19 до Міністерства фінансів України та № 7/9.2.1/14469-19 до Громадської спілки «Всеукраїнське громадське об`єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України».

Проект Закону заінтересованими особами було погоджено без зауважень, що підтверджується листами Мінекономіки від 03 жовтня 2019 року № 3641-02/40644-03; Мінсоцполітики від 24 вересня 2019 року № 16857/0/2-19/58, Мінфіну від 16 вересня 2019 року № 09020-09-5/23/38, Громадської спілки «Всеукраїнське громадське об`єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» від 11 вересня 2019 року № 307/2, №308/2.

Після отримання погодження проекту Закону від заінтересованих осіб, Мінрегіон листом від 17 січня 2020 року № 7/9.2./1/821-20 направив законопроект з відповідним пакетом документів, передбаченим Регламентом до Міністерства юстиції України, для проведення правової експертизи.

31 січня 2020 року Мін`юст листом № 93/1230-26-20/8.1.2 направив на адресу Мінрегіону завізований Проект Закону разом з висновком та матеріалами про погодження.

Однак, у зв`язку зі зміною складу Уряду та відповідно до § 40 Регламенту № 950, Мінрегіон повторно направив на погодження Проект Закону до заінтересованих осіб, а саме листами від 19 березня 2020 року № 7/9.2.1/4820-20 до Мінекономіки, № 7/9.2.1/4821-20 до Мінсоцполітики, № 7/9.2.1/4819-20 до Мінфіну.

Зазначений Проект Закону погоджено без зауважень заінтересованими особами, а саме: Мінсоцполітики листом від 31 березня 2020 року № 4437/0/2-20/58, Мінфін листом від 22 квітня 2020 року № 09020-09-5/11839 та Мінекономіки листом від 07 квітня 2020 року № 5201-02/23117-03 надало свої пропозиції.

Листом Мінрегіон від 18 травня 2020 року № 1/9.2.1/4032-20 Проект Закону з відповідним пакетом документів направлено на розгляд до Кабінету Міністрів України.

04 червня 2020 року на засіданні Урядового комітету з питань національної безпеки, оборони, реінтеграції тимчасово окупованих територій та соціальної політики надано Мінрегіону доручення подати Проект Закону для розгляду на засідання Кабінету Міністрів України після його доопрацювання з урахуванням застережень Секретаріату Кабінету Міністрів України, що підтверджується Витягом з протоколу № 1 від 04 червня 2020 року.

Мінрегіон листом від 11 червня 2020 року № 1/9.3.2/9444-20 направив доопрацьований Проект Закону із врахування застережень Секретаріату Кабінету Міністрів України на розгляд до Кабінету Міністрів України.

17 червня 2020 року на засіданні Кабінету Міністрів України Проект Закону було схвалено, доручивши Мінрегіону разом з Секретаріатом Кабінету Міністрів України доопрацювати його у 3-денний строк з урахуванням пропозиції Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю Сушкевича В.М. , що підтверджується витягом з протоколу Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 44.

Мінрегіон листами від 23 червня 2020 року № 1/9.3.2/9715-20 та від 24 червня 2020 року № 1/9.3.2/9758-20 направив доопрацьований Проект Закону із врахуванням пропозицій Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю Сушкевича В.М. до Кабінету Міністрів України.

Проект Закону зареєстровано у Верховній Раді України за реєстраційним номером № 3780 від 02 липня 2020 року, що підтверджується листом Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів від 08 липня 2020 року 04-30/13-2020/98872.

Згідно відомостей офіційного веб-порталу Верховної Ради України, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів надав висновок щодо законопроекту та подання про розгляд.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції зобов`язавши КМУ розглянути Проект Закону, поданий на розгляд 25 березня 2019 року, припустився помилки, позаяк такий повернуто і на розгляді перебував інший проект, щодо якого висновки суду першої інстанції про бездіяльність не обґрунтовані.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції надано належно оцінку оскаржуваному висновку із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов