ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2021 року м. Київ № 640/32737/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної академії прокуратури України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної академії прокуратури України (далі також - відповідач, Академія), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків ректора Національної академії прокуратури України № 1002-к від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з посади начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України;

- стягнути з Національної академії прокуратури України (місцезнаходження; вул. Юрія Іллєнка, 81Б, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 26297233) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на посаді;

- зобов`язати Національну академію прокуратури України (місцезнаходження: вул. Юрія Іллєнка, 81Б, м. Київ, 04050, Ідентифікаційний код 26297233) проінформувати Міністерство юстиції України (місцезнаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що на підставі наказу ректора Академії від 15.01.2013 року №21-к ОСОБА_1 з 15.01.2013 року обіймав посаду начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Академії (посада далі - «начальник відділу»).

З огляду на набрання чинності 16.10.2014 року Законом України «Про очищення влади», 28.10.2014 року на ім`я Генерального прокурора України та виконувача обов`язків ректора Академії позивачем подано заяву, в якій викладено обґрунтування відсутності підстав для застосування відносно позивача заборони, передбаченої частинною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

На підставі Довідки про результати вивчення особової справи, наказом виконувача обов`язків ректора Академії від 24.10.2014 року №1002-к позивача звільнено із займаної посади начальника відділу у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади»).

Рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», прийнято у зв`язку із обійманням позивачем з 16.04.2010 року по 06.09.2011 року посади заступника прокурора Закарпатської області - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство відповідно до наказу Генерального прокурора України від 16.04.2010 року №307к, з 06.09.2011 року по 03.09.2012 року - посади заступника прокурора Закарпатської області відповідно до наказу Генерального прокурора України від 06.09.2011 року №1289к, з 03.09.2012 року по 06.11.2012 року - посади першого заступника прокурора Закарпатської області відповідно до наказу Генерального прокурора України від 03.09.2012 року №1258к.

Водночас, із наказом виконувача обов`язків ректора Академії від 24.10.2014 року №1002-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з вказаних підстав, позивач не погоджується, вважає останнє протиправним з огляду на порушення передбачених Конституцією України гарантій, зокрема, захисту від незаконного звільнення.

Крім того, Академія належить до науково-навчальних закладів Генеральної прокуратури України, а не до органів прокуратури України, з огляду на що, позивач, як працівник Академії не вважається посадовою чи службовою особою органів прокуратури України та на нього дія статті 2 Закону України «Про очищення влади» не розповсюджується.

З огляду на те, що ОСОБА_1 оскаржується наказ виконувача обов`язків ректора Академії №1002-к від 24.10.2014 року, із позовом про що позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва лише 23.12.2020 року, ОСОБА_1 визнано пропуск звернення до суду пропущеним, проте просить його поновити, з наступних підстав.

18.11.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом про скасування наказу про звільнення від 24.10.2014 року №1002-к та поновлення на роботі, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва провадження у справі 756/16310/14-ц відкрито 20.11.2014 року.

Разом з тим, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02.12.2020 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, та роз`яснено право звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з незалежних від нього обставин, ОСОБА_1 просить визнати вказані ним причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду.

Також, позивач клопоче про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Вирішуючи питання поновлення позивачу процесуального строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з абзацом 1 частини другої, частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючі положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду у зв`язку і тим, що позивач в межах встановленого законом строку спочатку звернувся до загального суду, однак провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суд дійшов наступних висновків.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість Кодексом адміністративного судочинства України запроваджено оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг знати про порушене право, ніщо правдиво не заважало йому звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Дослідивши зміст долученої позивачем до матеріалів справи ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 02.12.2020 року у справі № 756/16310/14-ц, судом встановлено що: «…під час розгляду справи представник відповідача заявляв клопотання про закриття провадження по справі, з посиланням на те, що спір не підлягає розгляду за правилами ЦПК України (дату подання такого клопотання в ухвалі не вказано), разом з тим судом відмовлено в задоволенні клопотання, оскільки позивач надав суду судові рішення, з яких убачається, що адміністративні суди відмовляли у відкритті проваджень чи-то закривали провадження по справах щодо поновлення на роботі працівників вищих навчальних закладів. Разом з тим, позивачем надано суду висновок щодо застосування Закону України «Про очищення влади» до науково-педагогічних працівників Національної прокуратури України, підготовлений Інститутом законодавства Верховної Ради України, а також висновок науково-правової експертизи щодо застосування деяких положень Закону України «Про очищення влади» до керівників та працівників Національної академії прокуратури України, підготовлений Інститутом держави і права України ім. В.М. Корецького НАН України в якому зазначено, що Національна академія прокуратури України є вищим навчальним закладом (установою) та не є органом прокуратури, що наділений державно-владними повноваженнями як неодмінним атрибутом усіх органів державної влади, а тому зазначено, що на її науково-педагогічних працівників, як і на науково-педагогічних працівників інших навчальних закладів не повинні поширюватися положення Закону України «Про очищення влади».».

В свою чергу, задовольняючи клопотання представника Академії та закриваючи провадження у справі ухвалою від 02.12.2020 року, Оболонський районний суд міста Києва керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі №817/3431/14, згідно з яким, вказана категорія справ (на момент звільнення позивач мав класний чин - старший радник юстиції) підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги факт звернення позивача до суду з позовом вперше, тривалість розгляду справи (в порядку цивільного судочинства), зміст судового рішення Оболонського районного суду міста Києва, а також невідкладне звернення позивача до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства (після закриття провадження у справі у зв`язку з неналежністю розгляду спору в порядку цивільного судочинства), у своїй сукупності ці обставини в рамках спірних правовідносин свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із цим позовом.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 30.03.2020 року №826/10808/18.

З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 25.03.2021 року та 05.04.2021 року позивачем подані клопотання про прискорення розгляд справи.

Щодо прискорення розгляду справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.

Частинами першою, другою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За змістом частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Пунктом 5 ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 року встановлено відповідачу п`ятнадцять днів з дня вручення (отримання) цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідачем відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подано, в той час, як про відкриття провадження у справі №640/32737/20 останнього повідомлено належним чином відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке отримано уповноваженим представником Академії 15.03.2021 року.

В свою чергу, заяви або клопотання в порядку статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не подано.

Таким чином, з метою виконання основних засад здійснення судочинства, враховуючи обґрунтування клопотань позивача про прискорення розгляду справи та відсутність у матеріалах справи доказів наявності у відповідача наміру подавати відзив, суд дійшов висновку про можливість вирішення питання поновлення строку звернення до суду та вирішення справи по суті за відсутності відзиву за наявними у матеріалах справи документами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до відомостей з копії трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 :

- наказом Генерального прокурора України від 16.04.2010 року №307к радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Закарпатської області - начальником управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

- наказом Генерального прокурора України від 06.09.2011 року №1289к старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Закарпатської області, звільнивши його з посади заступника прокурора Закарпатської області - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

- наказом Генерального прокурора України від 03.09.2012 року №1258к призначено старшого радника юстиції ОСОБА_1 першим заступником прокурора Закарпатської області, звільнивши його з посади заступника прокурора цієї області;

- наказом Генерального прокурора України від 06.11.2012 року №1542к звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з 06.11.2012 року.

Наказом ректора Національної академії прокуратури України від 15.01.2013 року №21-к старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено начальником відділу дослідження проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України;

Наказом виконувача обов`язків ректора від 24.10.2014 року №1002-к звільнено кандидата юридичних наук, старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України у зв`язку із припиненням трудового договору з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Підставою звільнення зазначено: довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .

Зокрема, відомості про ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовані положення Закону України «Про очищення влади».

Вважаючи наказ виконувача обов`язків ректора від 24.10.2014 року №1002-к протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з цим, згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16.09.2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16.10.2014 року (далі також - Закон №1685 або Закон).

Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону №1685 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №1685 протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682 встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1682 особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Частиною першою статті 5 Закону №1682 передбачено, що органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону №1682 організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Частиною п`ятою статті 5 Закону №1682-VII встановлено, що перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з частини сьомої статті 5 Закону №1682 керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на третій день після отримання заяви надсилає до відповідних районних, міських (міст обласного значення), районних у містах територіальних органів державної влади за місцем проживання особи, до компетенції яких належить проведення перевірки відповідних відомостей, визначених у пункті 1 частини п`ятої цієї статті, запити про перевірку відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, до яких додаються копії заяви.

Відповідно до частини дванадцятої статті 5 Закону №1682 у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII встановлено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Згідно з частиною п`ятнадцятою статті 5 Закону №1682 усі матеріали перевірки, які надійшли до керівника органу, передбаченого частиною четвертою цієї статті, додаються до особової справи особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до пункту 14 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №563 (далі також - Порядок №563 в редакції на день проведення перевірки у відношенні позивача): відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1 - 8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону.

Відповідно до пункту 15 Порядку №563 у разі виявлення відповідальним структурним підрозділом відомостей щодо застосування до особи, яка підлягає перевірці, заборони, передбаченої пунктом 14 цього Порядку, керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня виявлення таких відомостей приймає рішення про звільнення такої особи і в той самий день надсилає його копію до Мін`юсту в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) разом з відомостями про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, серія та номер паспорта громадянина України, ким і коли виданий, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про критерій, на підставі якого застосовано заборону), в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), які протягом трьох днів з дня їх надходження вносяться до Реєстру.

Згідно з пунктом 16 Порядку №563 відомості про особу, яка підлягає перевірці (прізвище, ім`я, по батькові, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про підстави для застосування до особи заборон, визначених статтею 1 Закону, та строк, на який на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону), не пізніш як на третій день з дня їх надходження до Мін`юсту розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства.

Пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) встановлено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

У контексті частини другої статті 1 Закону №1682 очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому цією ж нормою визначено, що очищення влади (люстрація) ґрунтується на принципі індивідуальної відповідальності.

Звільнення ж ОСОБА_1 відбулось виключно з тих підстав, що останній в період з 16.04.2010 року до 06.11.2012 року обіймав посади заступника прокурора Закарпатської області - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство та заступника прокурора Закарпатської області, що підпадає під дію статті 3 Закону №1682, та визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації).

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

17.07.1997 року Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

Парламентською Асамблеєю Ради Європи у Керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважено наступне: "Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.

Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;

Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб`єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;

Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;

Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб`єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура <…>

Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалено проміжний висновок щодо Закону «Про очищення влади», згідно з яким:

«Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.

Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан ОСОБА_3 був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.

Закон України «Про очищення влади» містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:

Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.

Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті;

Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.

Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України «Про очищення влади» має прямо передбачати ці гарантії.

Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.

Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду.».

За змістом статті 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (далі також - Суд, ЄСПЛ).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою ЄСПЛ поняття приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14.10.2010 року).

У пунктах 294-300 рішення у справі «Полях та інші проти України» (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17.10.2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявників із посад через обіймання певних посад на підставі Закону України «Про очищення влади», ЄСПЛ зауважив на такому:

«Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. пункт 305).

<…> застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

<…> у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами <…>

Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення «нагальної суспільної потреби», яку мав би переслідувати Закон «Про очищення влади». У зв`язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), пункти 27 - 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі «Жданока проти Латвії» (Ћdanoka v. Latvia), пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.

<…> передбачені Законом «Про очищення влади» заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_4 .

Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», є прихід до влади пана ОСОБА_4 (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).

Із вищенаведеного висновується, що застосування до осіб заборон, передбачених частиною третьою статті Закону №1682, може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини другої статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.

Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 року у справі №826/1137/16, від 12.08.2020 року у справі №826/17778/14.

Суд зауважує, що відповідачем довідку про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 , яка є підставою видання оспорюваного наказу про звільнення позивача, суду не подано.

Крім того, надаючи правову оцінку обставинам справи в частині застосування норм Закону України «Про очищення влади» до посади позивача - начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Національної академії прокуратури України, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1682 заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:

2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;

7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;

10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Перелік суб`єктів перевірки чітко визначений в пунктах 1 та 2 статті 3 Закону №1682 і є виключним.

Тобто, Законом №1682 передбачає, що заходи з очищення влади застосовуються, зокрема, до посадових і службових осіб органів прокуратури України, інших посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року, чинній на момент звільнення позивача (далі також - Закон №1789-ХІІ) систему органів прокуратури становлять Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.

Відтак, Національна академія прокуратури України не входить до системи органів прокуратури, що передбачено законом.

Згідно з частиною шостою статті 50-1 Закону №1789-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорсько-слідчих посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників та у зв`язку з обранням їх на виборні посади органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

З аналізу вказаної норми можна дійти висновку, що поняття «органи прокуратури» та «Національна академія прокуратури України» є законодавчо розмежованим.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону №1789-ХІІ прокурорам і слідчим прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини, а військовослужбовцям військової прокуратури - військові звання залежно від займаних посад і сажу роботи.

Відповідності до статті 51-2 Закону №1789-ХІІ Національна академія прокуратури України є державним вищим навчально-науковим закладом із спеціалізованої підготовки прокурорів та інших працівників прокуратури, підвищення їх кваліфікації, а також здійснення науково-дослідної діяльності. Національна академія прокуратури є юридичною особою, що діє на підставі законодавства та статуту. На науково-педагогічних працівників, аспірантів і докторантів Національної академії прокуратури України, які мають класні чини, поширюються положення статей 46, 46-2, 46-3, 46-4, 47, 48, 48-1, 49, 50, 50-1, 51, 52, 53, 54 та 55 цього Закону

Проаналізувавши положення статей 46, 46-2, 46-3, 46-4, 47, 48, 48-1, 49, 50, 50-1, 51, 52, 53, 54 та 55 Закону №1789-ХІІ, які поширюються на науково-педагогічних працівників, аспірантів і докторантів Національної академії прокуратури України, які мають класні чини, суд дійшов висновку, що вони стосуються соціально-матеріального забезпечення, права носіння форменого одягу, посвідчення, зобов`язання дотримуватися прокурорської етики та вимог Закону України «Про запобігання та протидії корупції».

Пунктом 1.20 Статуту Академії визначено, що на працівників Академії, які мають класні чини, поширюються заходи правового і соціального та пенсійного забезпечення відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Зі змісту частини третьої статті 51-2 Закону №1789-ХІІ висновується, що суб`єктами діяльності в Академії є науково-педагогічні працівники, аспіранти та докторанти, тобто суб`єкти, які не наділені владними чи процесуальними повноваженнями, наданими законодавством посадовим особам органів прокуратури - прокурорам, слідчим.

Судом враховано, що Національна академія прокуратури України підпорядковується Генеральному прокурору України, однак, здійснюючи свою освітню діяльність, керується нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки України. Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене Указом Президента України №240/2013 від 25.04.2013 року, це Міністерство, зокрема, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах освіти і науки, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1789-ХІІ органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Тобто, Національна академія прокуратури України не належить до органів прокуратури, що підтверджується і її подвійним підпорядкуванням, натомість органи прокуратури, відповідно до статті 6 Закону №1789-ХІІ, становлять єдину централізовану систему.

З огляду на вищевикладене в сукупності, позивач, як начальник відділу досліджень проблем кримінального провадження Національної академії прокуратури України, на час звільнення з посади, не мав жодних повноважень представника правоохоронних органів, не вважався посадовою чи службовою особою органів прокуратури України та не був наділений державно-управлінськими функціями, а тому дія статті 2 Закону №1682 на позивача не розповсюджується, оскільки ця норма підлягає застосуванню виключно до вищих посадовців, які формували та реалізовували державну політику або були службовими та посадовими особами, у тому числі органів прокуратури.

Крім того, згідно із змістом висновку Інституту держави в права ім. В.М. Корецького НАН України науково-правової експертизи щодо застосування деяких положень Закону України «Про очищення влади» до керівників та працівників Національної академії прокуратури України (без дати та номеру) та висновку Інституту законодавства Верховної Ради України від 21.10.2014 року щодо застосування Закону України «Про очищення влади» до науково-педагогічних працівників Національної академія прокуратури України, долучені позивачем до позовної заяви, Закон України «Про прокуратуру» (в редакції від 1991 та 2014 років) не відносить керівників та науково-педагогічних працівників Академії до посадових та службових осіб органів прокуратури України. Розповсюдження на них (тих, що мають класні чини), відповідно до частини третьої статті 51-2 Закону №1789-ХІІ низки вимог, обмежень та соціальних гарантій прокурорів не є безпосереднім свідченням набуття ними статусу посадових та службових осіб органів прокуратури, а лише додатковою гарантією діяльності, враховуючи специфіку процесу навчання.

Враховуючи, що положеннями Закону №1682-VII передбачено, що заходи з очищення влади застосовуються до вичерпного переліку посад, зокрема, до посадових і службових осіб органів прокуратури України, інших посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до яких посада, зокрема, начальника відділу Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України не входить та не є тотожною за статусом та компетенцією, суд дійшов висновку, що застосування до позивача вимог Закону №1682 є протиправним.

Зазначена правова позиція відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 року у справі №826/4249/15 в аналогічних спірних відносинах.

Отже, з огляду на сам факт протиправності застосування до позивача заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», обставини дотримання відповідачем процедури звільнення не потребують з`ясування.

Зазначений правовий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 818/3740/15.

З огляду на встановлене в сукупності, наказ виконувача обов`язків ректора Національної академії прокуратури України № 1002-к від 24.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Правова позиція з цього приводу є усталеною у судовій практиці. Верховним Судом України в постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформульовано правову позицію, з якою погодився Верховний Суд у своїх постановах від 16.05.2019 року у справі №823/5361/15 та від 16.05.2019 року у справі №820/10744/15, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача з посади начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Національної академії прокуратури України, ОСОБА_1 підлягає поновленню на відповідній посаді з 24.10.2014 року (день звільнення, визначений у трудовій книжці).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 року «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Таким чином, рішення суду у частині поновлення позивача на посаді підлягає зверненню до негайного виконання.

Щодо стягнення з Національної академії прокуратури України на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі також - Порядок).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року №21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, відповідно до відомостей трудової книжки, оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено з займаної посади, реалізовано 24.10.2014 року та поновлено на посаді рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2021 року

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача проводиться відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 за період з 24.10.2014 року по 14.05.2021 року включно.

Згідно з наданою довідкою від 28.10.2014 року №31/1/202 середня заробітна плата позивача за серпень-вересень 2014 року складає 15 433,50 грн., середньоденна - 735 грн.

Період вимушеного прогулу становить:

жовтень 2014 року - 6 днів, листопад 2014 року - 20 днів, грудень 2014 року - 23 дні (49 днів); січень 2015 року - 19 днів, лютий 2015 року - 21 день, березень 2015 року - 21 день, квітень 2015 року - 21 день, травень 2015 року - 18 днів, червень 2015 року - 20 днів, липень 2015 року - 23 дні, серпень, 2015 року - 20 днів, вересень 2015 року - 22 дні, жовтень 2015 року - 22 дні, листопад 2015 року - 21 день, грудень 2015 року - 23 дні (251 день);

січень 2016 року - 19 днів, лютий 2016 року - 21 день, березень 2016 року - 22 дні, квітень 2016 року - 21 день, травень 2016 року - 19 днів, червень 2016 року - 19 днів, липень 2016 року - 22 дні, серпень 2016 року - 22 дні, вересень 2016 року - 22 дні, жовтень 2016 року - 20 дні, листопад 2016 року - 22 дні, грудень 2016 року - 22 дні (251 день);

січень 2017 року - 20 днів, лютий 2017 року - 20 днів, березень 2017 року - 22 дні, квітень 2017 року - 19 днів, травень 2017 року - 20 днів, червень 2017 року - 20 днів, липень 2017 року - 21 день, серпень 2017 року - 22 дні, вересень 2017 року - 21 день, жовтень 2017 року - 21 день, листопад 2017 року - 22 дні, грудень 2017 року - 21 день (249 день);

січень 2018 року - 21 день, лютий 2018 року - 20 днів, березень 2018 року - 21 день, квітень 2018 року - 19 днів, травень 2018 року - 20 днів, червень 2018 року - 20 днів, липень 2018 року - 22 дні, серпень 2018 року - 22 дні, вересень 2018 року - 20 днів, жовтень 2018 року - 22 дні, листопад 2018 року - 22 дні, грудень 2018 року - 18 дні (247 днів);

січень 2019 року - 21 день, лютий 2019 року - 20 днів, березень 2019 року - 20 днів, квітень 2019 року - 21 день, травень 2019 року - 21 день, червень 2019 року - 18 днів, липень 2019 року - 23 дні, серпень 2019 року - 21 день, вересень 2019 року - 21 день, жовтень 2019 року - 22 дні, листопад 2019 року - 21 день, грудень 2019 року - 21 день (250 днів);

січень 2020 року - 21 день, лютий 2020 року - 20 днів, березень 2020 року - 21 день, квітень 2020 року - 21 день, травень 2020 року - 19 днів, червень 2020 року - 20 днів, липень 2020 року - 23 дні, серпень 2020 року - 20 днів, вересень 2020 року - 20 днів, жовтень 2020 року - 21 день, листопад 2020 року - 21 день, грудень 2020 року - 22 дні (249 днів);

січень 2021 року - 19 днів, лютий 2021 року - 20 днів, березень 2021 року - 22 дні; квітень 2021 року - 22 днів, травень 2021 року - 6 днів (90 днів).

1586 днів х 735 грн. = 1 165 710 грн.

З огляду на те, що відповідачем не надано суду доказів зміни розміру посадового окладу заступника начальника управління та коефіцієнту його підвищення, судом застосовано останні за розмірами, вказаними у зазначеній Довідці - розрахунку, станом на 28.10.2014 року.

Таким чином, період вимушеного прогулу позивача складає 1586 робочих днів, обраховується починаючи з дня звільнення - з 24.10.2014 року по 13.05.2021 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції) та складає 1 165 710 грн. (один мільйон сто шістдесят п`ять тисяч сімсот десять грн.), які підлягають стягненню за рахунок відповідача.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2).

Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 14 756 грн., з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Академії проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частини третьої статті 1 Закону №1682, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1682 відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, зокрема, інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Так, Міністерством юстиції України внесено відповідну інформацію про позивача до Реєстру на підставі наказу Академії від 24.10.2014 року №1002-к, і вона наявна станом на час розгляду справи https://lustration.minjust.gov.ua/register.

З аналізу положень Закону №1682 висновується, що порядок відкликання відомостей органом звільнення не встановлено.

Крім того, спосіб захисту порушеного права шляхом відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682, не є ефективним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 15.10.2020 року у справі № 640/18282/18, наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, до вирішення спору про законність звільнення позивача, призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.

Отже, належним способом захисту права позивача в частині вилучення відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», є звернення до суду з окремим позовом до Міністерства юстиції України про таке вилучення, що не ставиться в залежність від набрання законної сили рішенням суду про поновлення на роботі, з якої звільнено на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 кодексу законів про працю України.

Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи позивача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків ректора Національної академії прокуратури України від 24.10.2014 року № 1002-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України.

5. Стягнути з Національної академії прокуратури України (місцезнаходження; вул. Юрія Іллєнка, 81Б, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 26297233) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , іпн.: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 165 710 грн. (один мільйон сто шістдесят п`ять тисяч сімсот десять грн. 00 коп.).

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць у розмірі 14 756 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот п`ятдесят шість грн. 00 коп.).

7. В іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Національна академія прокуратури України (код ЄДРПОУ 26297233, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81Б).

Повне рішення складено 13.05.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна