Постанова

Іменем України

12 травня 2021 року

м. Київ

справа № 201/1659/20

провадження № 61-1784 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2020 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки Українипро стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного між нею та відповідачем безстрокового трудового договору від 25 грудня 1989 року вона з 26 грудня 1989 року працювала викладачем англійської мови кафедри іноземних мов для інженерно-технічних спеціальностей, що підтверджується наказом відповідача від 03 січня 1990 року № 2.

Заяву про звільнення вона не подавала, угода про припинення трудових відносин не укладалась. Наказ про припинення або розірвання вищевказаного безстрокового трудового договору відповідач не видавав, як і іншого наказу про прийняття на роботу за строковим договором або контрактом.

Після прийняття її на роботу за безстроковим трудовим договором відповідач прийняв на себе обов`язки протягом його дії створювати умови праці і виплачувати заробітну плату. Проте з 2013 року Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара безпідставно не виплатив їй заробітну плату, чим порушено її трудові права.

Вважала, що на підставі положень КЗпП України, Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про оплату праці» відповідач зобов`язаний виплатити їй заробітну плату за 2013 рік у сумі, не меншій двох державних гарантій, якими є оклад за тарифним розрядом 16 (2,5 мінімальної зарплати) і надбавка за вислугу років 30 %, виходячи з того, що статтею 13 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» встановлені розміри мінімальної зарплати на 2013 рік, а довідкою бухгалтерії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара від 03 вересня 2008 року підтверджується надбавка за вислугу років у розмірі 30 %.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України заборгованість по заробітній платі за 2013 рік у розмірі 44 958,25 грн; встановити факт наявності у наказі відповідача від 03 січня 1990 року № 2 відповідного тексту, який викласти у судовому рішенні.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за 2013 рік за укладеним між сторонами безстроковим трудовим договором від 29 грудня 1989 року є безпідставними, оскільки між сторонами неодноразово переукладались строкові трудові договори. У 2013 році ОСОБА_1 не працювала у відповідача, так як її було звільнено з роботи у вересні 2008 року наказом університету від 02 вересня 2008 року № 692-к на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Вказані обставини встановлені преюдиційними судовими рішеннями.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона у 2013 році виконувала трудові обов`язки з наукової роботи, а відповідач не надав у 2013 році навчальних груп, не вів табелю робочого часу, нею виконувались дослідження і опублікувано їх результати, на увагу не заслуговують, оскільки у спірний період з позивачкою не укладався трудовий договір, на підставі якого вона була б зобов`язана виконувати роботу, а відповідач був зобов`язаний виплачувати їй заробітну плату, забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Вимоги позивачки про встановлення у тексті наказу відповідача певних обставин у вигляді цитат не можуть бути задоволені, оскільки нею обрано неналежний спосіб захисту права.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутні правові підстави для стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній платі, оскільки у 2013 році вона не працювала у відповідача. Наказом Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара від 02 вересня 2008 року № 692-к ОСОБА_1 звільнено з посади викладача кафедри іноземних мов 03 вересня 2008 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, у касаційній скарзі порушено питання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подано клопотання про застосування положень КЗпП України у редакції чинній, на час прийняття її на роботу, тобто станом на 26 грудня 1989 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 рокувідкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 201/1659/20 з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні докази припинення укладеного між сторонами безстрокового трудового договору від 25 грудня 1989 року, на підставі якого позивачка працювала у відповідача. Дніпровським національним університетом імені Олеся Гончара протиправно у 2013 році не виплачувалася ОСОБА_1 заробітна плата, чим порушено трудові права останньої. Відсутні докази зарахування позивачки на посаду викладача за контрактом. Апеляційним судом не було належним чином повідомлено позивачку про дату та час розгляду справи.

Наявні правові підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив

У квітні 2021 року Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. З позивачкою неодноразово переукладались строкові трудові договори, а наказом відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2009 року у справі 2-1354/2009. З 04 вересня 2008 року позивачка не працює у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара і відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухваленні з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що з 26 грудня 1989 року ОСОБА_1 працювала викладачем англійської мови кафедри іноземних мов для інженерно-технічних спеціальностей у відповідача, що підтверджується наказом Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України від 03 січня 1990 року № 2 (а.с. 4).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 06 грудня 1994 року і на підставі рішення кафедри від 05 грудня 1994 року було видано наказ Дніпропетровським національним університетом від 26 січня 1995 року № 31к, згідно з яким ОСОБА_1 було переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов для інженерно-технічних спеціальностей з 06 грудня 1994 року по 06 грудня 1999 року.

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 01 грудня 1999 року і на підставі рішення кафедри від 11 листопада 1999 року видано наказ Дніпропетровським національним університетом від 20 грудня 1999 року № 683к, відповідно до пункту 9 якого ОСОБА_1 було переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов для інженерно-технічних спеціальностей з 06 грудня 1999 року по 30 червня 2004 року.

Відповідач листом від 02 квітня 2004 року попередив ОСОБА_1 про закінчення строку дії її трудового договору, з яким 14 квітня 2004 року вона ознайомилась під підпис.

15 червня 2004 року ОСОБА_1 звернулась до ректора університету з заявою про її переведення.

Наказом відповідача від 07 липня 2004 року № 491к її переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов з 01 липня 2004 року по 30 червня 2006 року на умовах контракту.

Листом Дніпропетровського національного університету від 25 квітня 2006 року ОСОБА_1 повідомлено про закінчення 30 червня 2006 року строку дії контракту і що в університету відсутній намір переукладати з нею контракт на подальший період, тому її буде звільнено з цієї дати на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. 28 квітня 2006 року позивачка отримала вказаний лист. У задоволенні заяв позивачки про продовження терміну роботи відповідачем було відмовлено.

Наказом відповідача від 19 червня 2006 року № 415к ОСОБА_1 надано відпустку за 2005-2006 року з 27 червня 2006 року по 22 серпня 2006 року з послідуючим звільненням з 22 серпня 2006 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вищевказані обставини встановлені рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2006 року у справі № 2-2128/06, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету, в якому позивач просила визнати факт того, що вона працює у відповідача за трудовим договором, який з 07 грудня 1999 року став безстроковим, поновити її на роботі шляхом визнання недійсними наказів відповідача від 20 грудня 1999 року № 683к, від 17 травня 2002 року 355к; від 07 липня 2004 року № 491к; від 19 червня 2006 року № 415к; від 04 серпня 2006 року № 530к. Також просила стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, визнати недійсним контракт, визнати недійсною оферту у вигляді контракту (а.с. 18-20).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2007 року у справі № 2-2128/06 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2006 року скасовано у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача кафедри іноземних мов Дніпропетровського національного університету. Стягнуто з Дніпропетровського національного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 8 331,43 грн.

Ухвалою Верховного Суду України від 06 серпня 2008 року у справі № 2-2128/06 касаційну скаргу Дніпропетровського національного університету задоволено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2007 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу скасовано й залишено у силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2006 року (а.с. 21-22).

Наказом відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к відповідно до ухвали Верховного Суду України від 06 серпня 2008 року звільнено ОСОБА_1 з посади викладача кафедри іноземних мов з 03 вересня 2008 року, у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (а.с. 23).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2009 року у справі 2-1354/2009, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2009 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету, в якому вона просила визнати наказ відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к недійсним та скасувати, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

27 лютого 2017 року Дніпропетровський національний університет перейменовано в Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара.

Частиною четвертою статті 84 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наведені вище судові рішення є преюдиційними і підтверджують факт звільнення позивачки з 2008 року.

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають також інші права та обов`язки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що між відповідачем та ОСОБА_1 , за заявами останньої, неодноразово переукладались строкові трудові договори. Проте у спірний період, тобто у 2013 році, позивачка не працювала в університеті, оскільки її було звільнено з роботи наказом відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, законність якого встановлена преюдиційним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2009 року у справі 2-1354/2009, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про безпідставність вимог позивачки про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за 2013 рік за укладеним між сторонами безстроковим трудовим договором від 29 грудня 1989 року.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що посилання ОСОБА_1 , що вона у 2013 році виконувала трудові обов`язки з наукової роботи, а відповідач не виконував покладені на нього положеннями КЗпП України обов`язки, у тому числі не надав навчальних груп, не вів табелю робочого часу на увагу не заслуговують, оскільки у спірний період з позивачкою не укладався трудовий договір, на підставі якого вона була б зобов`язана виконувати роботу, а відповідач був зобов`язаний виплачувати їй заробітну плату, забезпечувати умови праці, передбачені положеннями трудового законодавства, колективним договором і угодою сторін, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Посилання касаційної скарги на те, що відсутні докази припинення укладеного між сторонами безстрокового трудового договору від 25 грудня 1989 року є безпідставними, оскільки на підставі заяв позивачки наказами відповідача вона неодноразово була призначена на посаду на відповідний строк, а на підставі останньої прийнятої відповідачем заяви ОСОБА_1 від 15 червня 2004 року наказом університету від 07 липня 2004 року № 491к її переведено на посаду викладача кафедри іноземних мов з 01 липня 2004 року по 30 червня 2006 року на умовах контракту, після чого наказом відповідача від 02 вересня 2008 року № 692-к її звільнено з роботи з 03 вересня 2008 року, у зв`язку із закінченням строку дії контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (а.с. 23).

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду слід відмовити, так як позивачкою не наведено правових підстав для цього та вимог, визначених ЦПК України.

Клопотання ОСОБА_1 про застосування положень КЗпП України у редакції, чинній на час прийняття її на роботу, тобто на 26 грудня 1989 року безпідставне, так як суди вірно застосували норми КЗпП України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник