Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 2-3600/12 Номер провадження: 22-ц/824/6841/2021Головуючий у суді першої інстанції Т.В. ОстапчукСуддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 05 травня 2021року місто Київ

Номер справи 2-3600/12

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Сіра Ю.М.

учасники справи:

заявник: Товариство з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»

заінтересована особа ОСОБА_1

заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2020 року, постановленуу складі судді Остапчук Т.В., в приміщенні Печерського районного суду м.Києва, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, мотивованою тим, що 11 липня 2013 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі №2-3600/12, на виконання якого було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006. Вказаний виконавчий лист було пред`явлено до виконання, проте стягнення за ним не проводилося. 29.05.2019 між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір відступлення прав вимоги №16, згідно умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги за кредитними договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006. З урахуванням зазначеного Товариство просило замінити стягувача ПАТ «Родовід Банк» у виконавчому листі №2-3600/12, виданому на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року у справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006 правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено. Замінено стягувача ПАТ «Родовід Банк» правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у справі №2-3600/12 за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, просила скасувати ухвалу суду та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції безпідставно замінив сторону виконавчого провадження її правонаступником, оскільки суд не врахував той факт, що заміна сторони виконавчого провадження (стягувача) відбулася у зв`язку із відступленням права вимоги за борговими зобов`язаннями від банка - кредитора до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яка не є фінансовою установою і не має ліцензії на такий вид діяльності, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду. Суд, задовольняючи заяву не врахував, що договір відступлення прав вимоги є підробленим, його було укладено між сторонами заднім числом, а саме 29.05.2019, у той час коли ПАТ «Родовід Банк» вже перебував у стані ліквідації.

Суд не звернув уваги на те, що виконавчий лист, у якому ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» просить замінити стягувача мав строк виконання до 16.10.2014, виконавчі дії за ним так і не проводилися, а заявник не навів причини, які б перешкоджали пред`явити виконавчий лист до виконання у строк. Вказала, що у матеріалах справи відсутні будь - які дані про те, що виконавчий лист було пред`явлено до виконання і мало місце переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

ОСОБА_1 також вказала, що не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про розгляд даної заяви, що фактично позбавило її права на захист, оскільки судову повістку про час та дату розгляду справи їй вручено не було. Розглянувши справу без її участі, за відсутності доказів про належне її повідомлення про судове засідання, суд позбавив її можливості подати заперечення щодо викладених у заяві обставин.

ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у відзиві на апеляційну скаргу боржника зазначило, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для її скасування. Боржник протягом тривалого часу ухиляється від виконання рішення суду про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором. Заміна кредитного у зобов`язанні можлива на підставі укладеного договору відступлення права вимоги, а заміна стягувача у виконавчому листі - на підставі ухвали суду.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу заінтересована особа ПАТ «Родовід Банк» не скористалося.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Гарницький П.П. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав.

Заінтересовані особи ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ПАТ «Родовід Банк» про час та дату розгляду справи повідомлялись, у судове засідання до суду апеляційної інстанції їх представники не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, будь - яких заяв чи клопотань до суду від вказаних осіб не надходило.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності заінтересованих осіб (їх представників) з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката Гарницького В.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року у справі №2-3600/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 жовтня 2013 року, задоволено позов ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006 у розмірі 11 927 доларів США 14 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (1долар США=7.9930грн.) складає 95 333 грн 87 коп, з яких: 9 383,77 доларів США - сума заборгованості за кредитом, 2 543,37 доларів США - сума заборгованості за процентами, та 58 866 грн 10 коп, з яких: 52 776 грн 50коп - сума пені, 6 089 грн 60 коп - 3% річних від суми простроченої заборгованості. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду від 11 липня 2013 року набрало законної сили 16 жовтня 2013 року.

На його примусове виконання 10 липня 2014 року Печерським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист №2-3600/12.

29.05.2019 між ПАТ «Родовід Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір відступлення права вимоги №16, згідно умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006.

Задовольняючи заяву державного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення таких вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним та обґрунтованим з наступних підстав.

Так, пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №456/3808/14-ц.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

За таких обставин, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача за виконавчим листом відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для заміни сторони у даних правовідносинах, оскільки такий висновок повністю узгоджується із встановленими судом обставинами справи, які повністю знайшли своє підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом. Відповідно до вимог ч.5 ст. 442 ЦПК України, суд замінює стягувача ПАТ «Родовід Банк» правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» саме у виконавчому листі, оскільки на момент звернення Товариства до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3600/12, виданого 11.07.2014, відкрито не було.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що така заміна сторони виконавчого провадження (стягувача) відбулася у зв`язку із відступленням права вимоги за борговими зобов`язаннями від банка - кредитора до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яка не є фінансовою установою і немає ліцензії на такий вид діяльності, що суперечить вимогам закону та правовим висновкам Верховного Суду, колегія зазначає наступне.

Так, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити.

Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надбання замість отриманого права вимоги.

У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Пунктом 1 Договору №16 про відступлення прав вимоги обумовлено, що Банк відступає Новому Кредитор у належні Банку, а новий Кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників, поручителів зазначених у Додатку №1 до цього договору та заставодавців, зазначених у Додатку №1.1 до цього Договору.

Згідно Додатку №1 до Договору №16 відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження №14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

У той же час, процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Згідно пункту 6 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час укладення договору про відступлення прав вимоги) з дня початку процедури ліквідації банку укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду ( ч. 7 ст. 51 Закону Україин «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року №2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Із матеріалів справи вбачається, що Договір відступлення прав вимоги було укладено 29 травня 2019 року між ПАТ «Родовід Банк», який перебуває в стані ліквідації, в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-04-05-000028-b від 26.04.2019.

Згідно пункту 2 Договору про відступлення прав вимоги від 29.05.2019 сторони домовились, що за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь - якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів , відповідно до п.4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів, вказаних у Додатку №1 та Додатку №1.1 до цього Договору та сплати штрафних санкцій у розмірах, передбачених Основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення прав Вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається, що із укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором у даних правовідносинах, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою - ПАТ «Родовід Банк», що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на юридичну особу - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», господарська діяльність якого пов`язана із наданням фінансових послуг, а саме - послу з факторингу.

У результаті укладеного між сторонами договору про відступлення прав вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» не набуло права здійснювати фінансові операції відносно боржника ОСОБА_1 , оскільки за умовами договору про відступлення прав вимоги у Товариства виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор - ПАТ «Родовід Банк».

Та обставина, що рішення про виключення ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» з Державного реєстру фінансових установ та анулювання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи було прийнято 30.07.2020, тобто після укладення між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» договору про відступлення прав вимоги, зокрема, за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006, укладеним між Банком та ОСОБА_1 , не спростовує викладене вище. ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку мало законне право на укладення з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» договору про відступлення прав вимоги за кредитними договорами до боржників, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованим та повністю спростовуються викладеними обставинами та наведеними нормами права.

Разом з тим, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення, або в силу прямої вказівки закону.

Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, на підтвердження визнання договору про відступлення прав вимоги від 29.05.2019 за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006, укладеним між Банком та ОСОБА_1 недійсним чи оскарження ОСОБА_1 такого договору у судовому порядку матеріали справи не містять. Таких доказів не додано ОСОБА_1 до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

А тому такі доводи апеляційної скарги колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не підтвердженні належними та допустимими доказами у справі, висновків суду по суті спору не спростовують. Посилання апелянта на те, що договір відступлення прав вимоги є підробленим суд оцінює критично, оскільки такі доводи є лише припущенням боржника.

Не заслуговують на уваги і доводи апеляційної скарги у тому, що заміна стягувача відбулася у виконавчому листі, строк пред`явлення до виконання якого сплив 16.10.2014, з огляду на таке.

На момент виникнення спірних правовідносин строки пред`явлення виконавчого документа до виконання регулювались Законом України «Про виконавче провадження» 1999 року у відповідній редакції.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час набрання рішенням законної сили) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч.2 ст.23 Закону України «Про виконавче провадження»).

Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02.06.2016) визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Із матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист було пред`явлено до виконання у строки визначені Законом України «Про виконавче провадження». Згідно відмітки, проставленої на виконавчому документі державним виконавцем, виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв`язку із неможливістю його виконання, стягнення за виконавчим листом не проводилося (зворот а.с.15, т.ІІ).

Зазначений у виконавчому листі строк пред`явлення його до виконання до 16.10.2014 не може слугувати підставою для відмови ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передасться на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. А пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не є підставою для відмови у задоволенні заяві про заміну сторони виконавчого провадження.

За таких обставин, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача у виконавчому листі №2-3600/12, виданому на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року, у справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006 відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 ЗУ «Про виконавче провадження».

Разом з тим, вже після постановлення ухвали Печерського районного суду м.Києва від 26 березня 2020 року про заміну сторони виконавчого провадження постановою приватного виконавця було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3600/12 від 10.07.2014.

Але, у разі незгоди із прийнятим приватним виконавцем рішенням про відкриття виконавчого провадження, боржник наділений правом звернутися до суду за захистом порушеного (на її думку) права із скаргою у порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд судом даної справи колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 як на підставу для скасування ухвали суду від 26.03.2020 у даній справі посилається на не повідомлення її належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Згідно з положеннями статті 442 ЦПК України суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

За приписами статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Як вбачається із матеріалів справи 14.12.2019 судом було виготовлено судову повістку про виклик до суду ОСОБА_1 на 14.02.2020. Доказів вручення адресату поштового повідомлення матеріали справи не містять. Також 19.02.2020 судом було виготовлено судову повістку про виклик до суду ОСОБА_1 на 26.03.2020 (а.с. 204, 209, т.І).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про судове засідання, яке було призначено на 26.03.2020. Також матеріли справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 заяви про заміну сторони виконавчого провадження з доданими до неї матеріалами.

Так, частиною третьою статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Розгляд справи за відсутності учасника судового процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомленою про дату, час і місце засідання суду, яке відбулося 26.03.2020, що є обов`язковою підставою для скасування ухвали суду про задоволення заяви державного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні заяви, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищенаведеного, ухвала суду першої інстанції не може вважатись такою, що ухвалена з правильним застосуванням норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження з наведених вище підстав.

Щодо вимоги апеляційної скарги про стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 понесених нею судових витрат, серед яких витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, оскільки судове рішення ухвалене не на користь особи, яка подала апеляційну скаргу, а у задоволенні апеляційної скарги по суті спору відмовлено.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.

Замінити стягувача Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому листі №2-3600/12, виданому 10 липня 2014 року на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №28.4/АА-323.06.2 від 31.08.2006.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 12.05.2021.

Судді:

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна