Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67 цс 20)
26 січня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійснимза касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року і постановою від 26 січня 2021 року касаційну скаргу задовольнила, скасувала оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання припиненою поруку за договором № 06-09/2383 від 11 листопада 2008 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», Приватним малим підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Влад» та ОСОБА_1 , у позові в зазначеній частині відмовила.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. Велика Палата Верховного Суду задовольняючи касаційну скаргу відступила від свого висновку сформованого у в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки, вказавши, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
1.1 Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
1.2 Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
2. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір у справі суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, зазначив, що умови додаткових угод до договору поруки свідчать про те, що встановлено строк повернення заборгованості до 04 грудня 2008 року, або в інший термін погашення у випадках, передбачених додатковою угодою; з матеріалів справи не вбачається, що сторони узгодили інший термін погашення заборгованості. Порука має акцесорний характер та припинилась після припинення забезпеченого нею зобов`язання.
2.1 При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що настання строку повернення заборгованості не тягне припинення зобов`язання. Висновок про припинення забезпеченого порукою зобов`язання суди не обґрунтували.
2.2 Необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі.
2.3 Водночас позивач не довів, а суди не встановили, що відповідач вважає наявними будь-які свої права, крім тих, за захистом яких 30 жовтня 2009 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості до Приватного малого підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Влад» (далі - ПМП «ВКФ «Влад») та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 мала захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу.
2.4 У цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі № 2-262/11, що є неприпустимим.
2.5 Тому позивач не довів порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов не підлягає задоволенню.
3. Проте, вважаю, що ключове значення для вирішення можливості чи неможливості порушувати після ухвалення рішення суду у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості питання про припинення поруки з підстав, що виникли до ухвалення такого рішення суду, має не формальне визначення часу виникнення таких підстав, а питання про те, чи оцінювалися ці підстави судом при винесенні відповідного рішення, а якщо не оцінювалися, то якою мірою у цьому винен сам поручитель.
4. Рішення суду про стягнення (у тому числі солідарно з поручителя та боржника) заборгованості за кредитом не змінює змісту відповідного кредитного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишається незмінним, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання відповідне зобов`язання продовжує існувати.
5. Те саме стосується й поруки як додаткового (акцесорного) зобов`язання, доля якого залежить від долі основного зобов`язання (у нашому випадку - кредитного договору).
6. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про солідарне стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне загальна чи спеціальна договірна чи законна підстава для такого припинення.
7. Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи.
8. Відтак можливість припинення поруки з підстав, які мали місце до ухвалення рішення суду про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, має узгоджуватися із принципом res judicata та вимогами добросовісності й розумності.
9. Таким чином в разі ухвалення рішення суду у справі про стягнення, зокрема, з поручителя кредитної заборгованості суд не може розглядати питання про визнання поруки припиненою повторно в іншій справі з тих самих підстав, правовідносин та зобов`язань, що виникли до ухвалення такого рішення, виходячи з принципу правової визначеності. Крім того, незалежно від доводів сторін, питання щодо поруки входить до предмета доказування у справах про стягнення, зокрема, з поручителя кредитної заборгованості.
10. Більш того частина друга статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (в редакції, чинній на час розгляду справи судами) передбачала, що після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
11. Отже з метою встановлення чіткого критерію визначення можливості повторно розглядати питання про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду у справі про стягнення, зокрема, з цього ж поручителя кредитної заборгованості вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала відступити від висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14?318цс18) шляхом його конкретизації та зазначити, що у разі ухвалення рішення суду у справі про стягнення з поручителя, належним чином повідомленого про розгляд справи, кредитної заборгованості суд не може розглядати питання про визнання поруки припиненою повторно в іншій справі з тих самих підстав, правовідносин та зобов`язань, що виникли до ухвалення такого рішення, виходячи з принципу правової визначеності. Такий підхід має застосовуватись незалежно від того, чи вирішував суд питання чинності поруки при ухваленні судового рішення у справі про стягнення, зокрема з поручителя кредитної заборгованості, враховуючи, що це питання входить до предмета доказування у таких справах не зважаючи на доводи сторін.
12. При вирішенні аналогічних спорів суди повинні враховувати, що у випадку якщо поручителя не було належним чином повідомлено про розгляд справи та прийняття відповідного рішення, а також за наявності доказів того, що його поведінка є добросовісною щодо отримання повідомлення про розгляд, - добросовісним та розумним для поручителя буде саме оскарження судового рішення про стягнення з нього заборгованості з мотивів припинення поруки за умови належного обґрунтування підстави для поновлення пропущеного строку.
13. Натомість якщо поручитель брав участь у процесі щодо стягнення з нього заборгованості, але відповідних заперечень проти позову з підстав припинення поруки не подав або ж не брав участі в судовому засіданні через власну недбалість, подальше посилання поручителя на припинення поруки з підстав, що існували до ухвалення такого рішення суду, не буде добросовісним та розумним, а матиме ознаки зловживання з боку поручителя.
14. Такого ж висновку повинні дійти суди і в тих випадках, коли заперечення про припинення поруки з відповідних підстав були висунуті під час розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості, але судом були відхилені.
15. В обставинах даної справи слід звернути увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 01 грудня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), та ПМП «ВКФ «Влад» був укладений кредитний договір з кінцевим терміном погашення заборгованості до 04 грудня 2008 року.
16. 30 жовтня 2009 року АКБ СР «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з ПМП «ВКФ «Влад» та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
17. Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 24 березня 2011 року у справі № 2-262/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволений частково. З ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнута солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 375 224,15 грн.
18. Відповідно до ухвали Апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року у справі № 2-262/11 заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 24 березня 2011 року оскаржив ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 це судове рішення не оскаржувала. Зі змісту зазначеного судового рішення відомо, що питання щодо припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України за договорами поруки суд апеляційної інстанції вирішував за доводами ОСОБА_2 , які відхилив.
19. Поруку не можна визнати припиненою після ухвалення рішення суду у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості з підстав, що виникли до ухвалення такого рішення суду, якщо поручитель брав участь у справі й висував відповідні заперечення проти позову, які суд оцінив і відхилив.
20. Разом з тим відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (далі - ЦПК України 2004 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною третьою статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
21. За правилами статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
22. Усупереч вищезазначеним нормам Закону ПАТ «Укрсоцбанк» не надало суду першої інстанції заперечень по суті позовних вимог, не заявляло клопотань та в судове засідання не з`явилось. Таким чином, відповідач не довів суду першої інстанції наявності рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а подаючи апеляційну скаргу, не надав копію рішення про стягнення заборгованості, лише подавши її до суду касаційної інстанції.
Отже, враховуючи викладене та те, що ПАТ «Укрсоцбанк» не скористалося своїм правом довести суду власні аргументи з дотримання принципу змагальності сторін, ОСОБА_1 не брала участі в судовому засіданні при розгляді справи № 2-262/11, заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 24 березня 2011 року у зазначеній справі оскаржив лише поручитель ОСОБА_2 , вважаю, що належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б прийняття постанови про залишення касаційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк» без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Суддя В. В. Пророк
Окрема думка складена 13 травня 2021 року
