П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2021 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 755/6193/20

Номер провадження № 22-ц/824/6471/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Вербової І.М., суддів: Головачова Я.В., Шахової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гаврилової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет», з урахуванням подальших уточнень, про поновлення на роботі у магазині «Продукти 908» місто Київ, ТОВ «АТБ-Маркет» на посаді молодшого приймальника товарів; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2020 року по день поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 вересня 2017 року між ТОВ «АТБ-Маркет» та ОСОБА_1 укладено безстроковий трудовий договір відповідно до умов якого, останнього було прийнятий на посаду молодшого приймальника товарів у магазин «Продукти 908» м. Київ, ТОВ «АТБ-Маркет».

Наказом № 45-от від 12 березня 2020 року позивачу було надано додаткову відпустку з 23 березня 2020 року по 07 квітня 2020 року.

Згідно запису № 35 у трудовій книжці позивача, останнього було звільнено одразу після закінчення відпустки, а саме 08 квітня 2020 року. Кінцевий розрахунок з видачею трудової книжки було проведено з позивачем 27 квітня 2020 року та оформлений наказом № 72/2-к від 27 квітня 2020 року. Разом з тим, у вказаному наказі не зазначено дату звільнення позивача із займаної посади.

Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для його звільнення.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року (а.с. 191-198) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, 14 березня 2021 року ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу у якій, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права, просив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для звернення до суду з даною апеляційною скаргою, є рішення Дніпровського районного суду міста Києва та постанова Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року по справ № 755/6539/20 якими встановлено, що позивача було звільнено із займаної посади 08 квітня 2020 року. Разом з тим, на думку скаржника, у відповідача не було законних підстав для його звільнення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 березня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення осіб, які брали участь у справі.

14 квітня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від відповідача з відповідними підтвердженнями про направлення його скаржнику.

З вказаного відзиву вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач зазначає, що скаржнику була надана додаткова оплачувана відпустка, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи з 23 березня по 07 квітня 2020 року.

Згідно графіку виходів працівників магазину на роботу, з яким було ознайомлено скаржника, останній мав вийти на роботу 08, 09, 10 та 11 квітня 2020 року. Разом з тим, у вказані дні останній на роботу не вийшов, чим допустив порушення трудової дисципліни.

На думку відповідача, вказане порушення трудової дисципліни надало йому право застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідач зазначає, що в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за період з 27 квітня 2020 року, тобто датою свого звільнення останній вважає саме 27 квітня 2020 року. Таким чином, твердження позивача про те, що останнього було звільнено 08 квітня 2020 року, є безпідставним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади, ТОВ «АТБ-Маркет» дотримано вимоги чинного трудового законодавства щодо строку і порядку застосування дисциплінарного стягнення, а звільнення позивача на підставі п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП України було обґрунтованим та правомірним.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 2) (а.с. 35).

Згідно наказу ТОВ «АТБ-Маркет» № 146-к від 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на постійну роботу до магазину «Продукти-908» на посаду молодшого приймальника товарів (а.с. 34).

Наказом ТОВ «АТБ-Маркет» № 45-от від 12 березня 2020 року ОСОБА_1 надано додаткову оплачувану відпустку, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи на 16 календарних днів з 23 березня 2020 року по 07 квітня 2020 року (а.с. 23).

Згідно графіку виходів працівників магазину «Продукти-908» на роботу у квітні 2020 року, з яким було ознайомлено ОСОБА_2 під підпис, 08, 09, 10 та 11 квітня 2020 року є робочими змінами останнього (а.с. 167).

Згідно листка непрацездатності серії АДЩ № 426126, з 27 березня 2020 року по 05 квітня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному(а.с.25).

31 березня 2020 року ОСОБА_1 направив ТОВ «АТБ-Маркет» заяву, у якій повідомив про своє знаходження на лікарняному протягом 10 днів та просив повідомити йому дату виходу на роботу. Вказану заяву відповідач отримав 02 квітня 2020 року (а.с. 29-31).

Листом №181-ВК від 06 квітня 2020 року ТОВ «АТБ-Маркет» повідомило ОСОБА_1 , що згідно його робочого графіку Д №486 наступна його робоча зміна починається з 08 квітня 2020 року, тривалістю 4 дні, тобто до роботи йому потрібно приступити 08 квітня 2020 року (а.с. 64). Вказаний лист отримано ОСОБА_1 24 квітня 2020 року (а.с.65-70).

16 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального директора ТОВ «АТБ-Маркет» зі скаргою у якій зазначив, що у період додаткової відпустки перебував на лікарняному 10 днів, що в силу вимог КЗпП України продовжує термін наданої йому відпустки на 10 днів, а тому винним себе у невиході на роботу 08, 09, 10, 11 квітня 2020 року не вважає. (а.с.119)

З актів про прогул (відсутність на робочому місці більше трьох годин поспіль) від 08 квітня 2020 року, 09 квітня 2020 року, 10 квітня 2020 року, 11 квітня 2020 року, складених комісією у складі керуючого магазину «Продукти-908» ОСОБА_3 , продавця-консультанта ОСОБА_4 , охоронця ОСОБА_5 , продавця-консультанта ОСОБА_6 вбачається, що молодший приймальник товарів ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці протягом всієї робочої зміни, а саме з 10.00 години до 22.00 годин 08, 09, 10, 11 квітня 2020 року, та про причини своєї відсутності на робочому місці нікому в зміні не повідомив. Місцезнаходження та причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці на момент складання актів комісією не встановлено (а.с.100-103).

Відсутність ОСОБА_1 на робочу місці протягом всієї робочої зміни у вказані вище дні підтверджено поясненнями керуючого магазину «Продукти-908» ОСОБА_3 , продавця-консультанта ОСОБА_4 , охоронця ОСОБА_5 , продавця-консультанта ОСОБА_6 від 08 квітня 2020 року, 09 квітня 2020 року, 10 квітня 2020 року, 11 квітня 2020 року (а.с.104-117).

24 квітня 2020 року ОСОБА_1 вручено вимогу про надання письмових пояснень щодо невиходу на роботу 08 квітня 2020 року, 09 квітня 2020 року, 10 квітня 2020 року, 11 квітня 2020 року (а.с. 118).

Наказом ТОВ «АТБ-Маркет» №72/2-к від 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади молодшого приймальника товарів магазину «Продукти-908» м.Київ у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.123), підстава - наказ про дисциплінарне стягнення за прогул у вигляді звільнення (а.с.98).

Із вказаним наказом позивача під підпис ознайомлено 27 квітня 2020 року. Того ж дня з ОСОБА_2 проведено розрахунок при звільненні, виплачено 9 136 грн. 40 коп. та видано трудову книжку (а.с.123-124).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Статтею 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується скаржником, наказом ТОВ «АТБ-Маркет» № 45-от від 12 березня 2020 року останньому надано додаткову оплачувану відпустку, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи на 16 календарних днів з 23 березня 2020 року по 07 квітня 2020 року.

Згідно графіку виходів працівників магазину «Продукти-908» на роботу у квітні 2020 року, з яким було ознайомлено ОСОБА_2 під підпис, 08, 09, 10 та 11 квітня 2020 року є робочими змінами останнього.

З вказаного вбачається, що першим робочим днем у скаржника, з врахуванням його графіку роботи, з яким останній був ознайомлений, є 08 квітня 2020 року. Разом з тим, 08, 09, 10 та 11 квітня 2020 року скаржник був відсутній на робочому місці, що не заперечується останнім.

Таким чином, вийшовши на робу 16 квітня 2020 року, ОСОБА_2 допустив порушення трудової дисципліни, що надало відповідачу право застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У позовній заяві, як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилався на те, що в наказі № 72/2-к від 27 квітня 2020 року не зазначено дати його звільнення, а в трудовій книжці зроблено запис про звільнення з 08 квітня 2020 року.

Так, вказані записи містять технічні помилка (описки), однак не свідчать про незаконність звільнення скаржника та не можуть бути підставою для поновлення працівника на роботі. Крім того, вказані помилки (описки) можуть бути виправлені відповідачем за відповідним зверненням скаржника щодо внесення виправлень.

Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 76 КЗпП України, щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; за особливий характер праці; в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Пунктом 22 частини першої статті 20 та пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорій 1 та 2 громадян, постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, надається пільга з використання чергової відпустки у зручний для них час та з отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України №584/20/112-16

від 29 серпня 2016 року зазначені додаткові відпустки не віднесені Законом України «Про відпустки» до щорічних додаткових відпусток (ст.ст. 7, 8 Закону України «Про відпустки»), а визначені як пільги та компенсації за шкоду, заподіяну здоров`ю внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, такі відпустки належать до інших видів відпусток, установлених законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про відпустки»).

Ці відпустки є гарантованою державою пільгою, а тому роботодавець зобов`язаний забезпечити право працівника на відпустку впродовж календарного року.

На відміну від щорічних відпусток, зазначені відпустки не пов`язані з робочим процесом і надаються незалежно від часу роботи на підприємстві, в установі, організації, для їх отримання не потрібен мінімальний період роботи, визначений Законом України «Про відпустки» (6 місяців). Ці відпустки не продовжуються на період святкових днів та в разі тимчасової непрацездатності не діляться на частини, не переносяться на наступний рік, а також за них не провадиться виплата грошової компенсації.

З вказаного вбачається, що відпустка, надана позивачу як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, не підлягає продовженню через його тимчасову непрацездатність у період такої відпустки.

Таким чином, не приступивши до роботи, 08 квітня 2020 року, ОСОБА_1 допустив прогул без поважних причин, а подана ним заява із повідомленням про знаходження на лікарняному з 27 березня 2020 року по 05 квітня 2020 року (у період відпустки) з проханням повідомити дату виходу на роботу, не є поважною причиною прогулу, оскільки така заява не має наслідком автоматичне продовження відпустки.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що звільнення позивача на підставі п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП України було обґрунтованим та правомірним, у зв`язку з чим, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Як на підставу для звернення до суду з даною апеляційною скаргою, скаржник посилається на рішення Дніпровського районного суду міста Києва суду та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року по справ № 755/6539/20 якими встановлено, що позивача було звільнено із займаної посади 08 квітня 2020 року, разом з тим, вказані судові рішення відсутні у матеріалах справи, а відтак, колегія суддів позбавлена можливості дослідити їх зміст.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що у відповідача були відсутні законні підстави для його звільнення, разом з тим, вказане посилання останній нічим не обґрунтовує.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» просило покласти на ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесенні відповідачем у зв`язку розглядом даної справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу останнім надано, зокрема, договір про надання правової (правничої) допомоги від 08 лютого 2019 року укладений між АО «Альянс» та ТОВ «АТБ-МАРКЕТ», довіреність від 01 грудня 2020 року на представництво адвокатом Помазкіним А. Є. інтересів ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» та детальний опис робіт (наданих послуг).

Так, з вищевказаних доказів вбачається, що за надання відповідачу правової допомоги по даній справі у суді апеляційної інстанції, останнім були сплачені кошти у сумі 4 000 грн., які виходячи з положень ст.ст. 137, 141 ЦПК України підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» (ідентифікаційний код 30487219) витрати на правничу допомогу у сумі 4 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: Я.В. Головачов

О.В. Шахова