СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2190/21

пр. № 2/759/3166/21

12 квітня 2021 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Шум Л.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту геофізики ім. Субботіна НАН України, третя особа: Президія Національної академії Наук України про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Інституту геофізики ім. Субботіна НАН України, третя особа: Президія Національної академії Наук України про поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16.10.2019 року Президією Національної Академії Наук України було видано розпорядження № 551 про проведення у 2020 році чергової атестації наукових працівників наукових установ НАН України.

01.10.2020 року на виконання цього розпорядження, підтвердженого розпорядженням Інституту геофізики ім. Субботіна НАН України, позивача як доктора фізико-математичних наук, який обіймає посаду старшого наукового співробітника в цьому інституті було запрошено на атестацію з метою оцінювання рівня професійної підготовки та результативності його роботи.

За наслідками атестації атестаційною комісією у складі голови атестаційної комісії, секретаря і членів цієї комісії 01.10.2020 року, його було повідомлено про рішення, прийняте шляхом голосування про те, що він не відповідає займаній посаді. Атестаційний лист позивач не підписав, результати атестації не визнав.

Пропозицію щодо переведення його за його згодою на іншу посаду чи роботу, або направлення на навчання з подальшою повторною атестацією від директора Інституту він не отримував.

10.12.2020 року позивачем в електронному вигляді було направлено лист директору Інституту ОСОБА_2, який містив зауваження на предмет організації роботи в Інституті геофізики в порушення ст. 21 КЗпП України.

11.12.2020 року та 15.12.2020 року позивача було запрошено на засідання виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він є, для розгляду обґрунтованого письмового подання директора інституту про розірвання з ним трудового договору.

29.12.2020 року керівником позивача, в усній формі було заявлено про розірвання директором Інституту ОСОБА_2 з ним трудового договору в розумінні ст. 21 КЗпП України - трудовий договір на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, в зв`язку з наявністю підстав для такого розірвання.

28.12.2020 року позивачу виплачено вихідну допомогу.

Наказом №175-к/тр від 22.12.2020 року позивача звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначає, що відповідно до абзацу 7 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 року в редакції від 27.12.2019 року, категорії працівників, які не підлягають атестації, атестації не підлягають особи, які працюють за сумісництвом.

Враховуючи вищевикладене, просить суд скасувати наказ №175-к/тр від 22.12.2020 року про його звільнення та визнати запис в трудовій книжці за №12 від 28.12.2020 року про таке звільнення недійсним; поновити його на посаді старшого наукового співробітника Інституту геофізики ім. Субботіна НАН України, що підпорядкований як наукова установа НАН України Президії НАН України, зобов`язавши відповідача видати наказ про його поновлення на роботі та внести запис про таке поновлення на роботі в трудову книжку; стягнути з відповідача середній заробіток з моменту наказу №175-к/тр від 22.12.2020 року по день поновлення на роботі як результат видання наказу про його поновлення на роботі та внесення запису про таке поновлення на роботі в його трудову книжку.

03.02.2021 року ухвалою суду справу прийнято до провадження та прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 35).

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України, визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ст. ст. 174, 178 ЦПК України, відповідач скористався своїм правом та направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач зазначає, що відповідно до п. 4 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників», атестації підлягають: наукові працівники, які обіймають посади, зазначені у статті 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та у переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників установ, організацій підприємств, вищих навчальних закладів, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 року № 257; особи, які мають науковий ступінь і працюють за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей за галузями наук, за якою присуджено науковий ступінь.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 31 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», основними посадами наукових працівників наукових установ (їхніх філій, інших відокремлених підрозділів), наукових підрозділів юридичних осіб державної та інших форм власності є: старший науковий співробітник.

Відповідач зазначає, що за весь час роботи в Інституті геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України, позивач неодноразово проходив чергову атестацію, передостанню атестацію позивач проходив 05.11.2015 року.

Крім того, зазначає, що відповідно до абз. 4 п.п. 2 п. 15 Розпорядження № 553 від 04.10.2018 року Президії Національної академії наук України, на посаду наукового працівника може претендувати: старший науковий співробітник - особа з науковим ступенем не нижче доктора філософії (кандидата наук), яка має не менше п`яти років досвіду, за останні п`ять років не менше п`яти публікацій та/або патентів.

За останні п`ять років своєї роботи, позивач в якості наукового співробітника нічим не вирізнявся, ніякої наукової роботи не проводив, наукових досягнень не мав, будь-яких патентів на вироби не отримував, наукових авторських статей не публікував.

На підставі наказу № 23 від 24.12.2019, розпорядження Президії НАН України від 16.10.2019 № 551, постанови Президії НАН України від 15.05.2019 № 149, в Інституті геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України було призначено проведення чергової атестації наукових співробітників.

Відповідно до п.п. 6, 12, 14, 15 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників», атестація проводиться не рідше ніж один раз на п`ять років відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та не частіше ніж один раз на три роки відповідно до Закону України «Про професійний розвиток працівників».

Відповідно до п. 17 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників» атестаційна комісія приймає рішення відкритим голосуванням простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів атестаційної комісії.

Щодо наукового працівника, який атестується, атестаційна комісія приймає одне з таких рішень: «відповідає займаній посаді» або не відповідає займаній посаді».

В основу прийнятого атестаційною комісією рішення про невідповідність позивача займаній посаді лягли відсутність за останні п`ять років наукової діяльності позивача, низка результативність його роботи, відсутність за останні п`ять років наукових публікацій та/або патентів, яких має бути не менше п`яти.

Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с.45-50).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу чиїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач з 04.05.2016 року працює на посаді старшого наукового співробітника відділу геотермії та сучасної геодинаміки, згідно з наказом №60-к/тр від 014.05.2016 року (а.с.15).

Наказом №23 від 24.12.2019 року директора Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна «Про проведення чергової атестації наукових працівників Інституту» визначено проведення у 2020 році чергової атестації наукових працівників (а.с. 99-100).

Відповідно до додатку 2 до наказу №23 від 24.12.2019 року визначено перелік посад наукових працівників Інституту геофізики НАН України, які підлягають атестації, серед яких зазначено: старший науковий співробітник (а.с. 101).

Судом встановлено, що позивачем заповнено атестаційну форму науково працівника відділу геотермії та сучасної геодинаміки, в якій у п. 18 зазначено одну публікацію за звітний період 2015-1019 років за формою (а.с. 105-106).

Судом встановлено, що згідно атестаційного листа за результатами атестації за підсумками голосування атестаційної комісії прийнято рішення, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді «за 10», «проти 1» (а.с. 97).

Відповідно до рішення атестаційної комісії від 01.10.2020 року ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді «за 10», «проти 1» (а.с. 95).

Вказане рішення скеровано на адресу позивача рекомендованим листом 05.10.2020 року (а.с. 96).

Наказом № 24 директора Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна «Про результати атестації наукових працівників Інституту» затверджено результат, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді (а.с. 102-104).

Згідно витягу з протоколу №21 засідання профспілкового комітету Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна від 22.12.2020 року одностайно надано згоду на звільнення ОСОБА_1 (а.с. 114-115).

22.12.2020 року Наказом № 175-к/тр звільнено ОСОБА_1 , який працює за основним місцем роботи на посаді старшого наукового співробітника відділу геотермії і сучасної геодинаміки, 28.12.2020 року у зв`язку з виявленою за результатами атестації невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та Положення про атестацію наукових співробітників, затвердженого постановою КМУ України від 13.08.1999 № 1475 (в редакції постанови КМУ від 03.04.2019 № 285), з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку (а.с. 116-117).

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише, серед іншого, у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

За змістом ч.ч. 1, 7 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Предметом доказування у цій справі, враховуючи вимоги ст.76 ЦПК України та положення п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, є невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

При цьому, враховуючи положення ст.81 ЦПК України та особливості вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Такий висновок суду в повній мірі кореспондує і позиції Верховного суду, висловленій у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц.

Відповідно до п. 4 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників», атестації підлягають: наукові працівники, які обіймають посади, зазначені у статті 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та у переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників установ, організацій підприємств, вищих навчальних закладів, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 року № 257; особи, які мають науковий ступінь і працюють за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей за галузями наук, за якою присуджено науковий ступінь.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 31 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», основними посадами наукових працівників наукових установ (їхніх філій, інших відокремлених підрозділів), наукових підрозділів юридичних осіб державної та інших форм власності є: старший науковий співробітник.

Відповідно до абз. 4 п.п. 2 п. 15 Розпорядження № 553 від 04.10.2018 року Президії Національної академії наук України, на посаду наукового працівника може претендувати: старший науковий співробітник - особа з науковим ступенем не нижче доктора філософії (кандидата наук), яка має не менше п`яти років досвіду, за останні п`ять років не менше п`яти публікацій та/або патентів.

Відповідно до п.п. 6, 12, 14, 15 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників», атестація проводиться не рідше ніж один раз на п`ять років відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та не частіше ніж один раз на три роки відповідно до Закону України «Про професійний розвиток працівників».

Відповідно до п. 17 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників» атестаційна комісія приймає рішення відкритим голосуванням простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів атестаційної комісії.

Щодо наукового працівника, який атестується, атестаційна комісія приймає одне з таких рішень: «відповідає займаній посаді» або не відповідає займаній посаді».

Отже, судом встановлено, що законодавством визначено чіткий перелік підстав проходження атестації та критерії оцінювання осіб, які її проходять.

Таким чином, за результатами проведеної атестації, атестаційною комісією було прийнято рішення про невідповідність позивача займаній посаді та звільнено відповідача на підставі п. 2 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач не відповідає займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Відповідач, правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України, вказавши невідповідність займаній посаді. Відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача з роботи. Звільнення позивача проведено у відповідності до діючого законодавства правомірно та з дотриманням визначеним законом строку й порядку, порушень трудових прав позивача судом не встановлено.

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що вимога про визнання звільнення незаконним, не підлягає задоволенню.

Оскільки відмовлено в задоволенні вимоги про визнання звільнення незаконним, то не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними до вимоги про визнання звільнення незаконним.

Таким чином суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог діючого законодавства, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем 01.03.2021 року на адресу суду надіслано позовну заяву із збільшеними позовними вимогами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із ч. 5 ст. 49 ЦПК України у разі поданні будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьої і четвертої цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів, суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Оскільки позивачем до своєї заяви не надано доказів щодо направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, тому суд не приймає до розгляду та повертає позивачу його заяву на підставі ч. 5 ст. 49 ЦПК України.

В порядку ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

На підставі викладеного на керуючись ст. ст. 4, 76-78, 82, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. 40, 43, 147, 149, 252 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Інституту геофізики ім. Субботіна НАН України, третя особа: Президія Національної академії Наук України про поновлення на роботі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://sv.ki.court.gov.ua.

Суддя: Л.М. Шум