Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961 - IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

За обставинами справи встановлено, що з вини відповідачки автомобіль «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить позивачці було пошкоджено.

На відновлювальний ремонт транспортного засобу після ДТП позивачкою витрачено 14 450 грн, що підтверджується рахунком-фактурою від 28.09.2020, нарядом-замовлення від 02.10.2020 та товарним чеком від 02.10.2020.

Страховик виплатив страхове відшкодування у сумі 5 354,57 грн з урахуванням зносу автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно зі звітом № 935-2018 про оцінку колісного транспортного засобу від 12.12.2018 складає 0, 52610 та франшизи у сумі 2 000 грн, яка була передбачена умовами договору, укладеного між ПрАТ «СК «Універсальна» та ОСОБА_6 (поліс АК/9167565 від 06.07.2018). Надалі страховик прийняв рішення про доплату страхового відшкодування на суму ПДВ 818,59 грн у зв`язку з наданням позивачкою документів, які підтверджують виконання робіт по відновленню транспортного засобу ФОП ОСОБА_7 .

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Системний аналіз ст. 22, 988, 1166, 1192, 1194, ст. 22, 28, 29, 36 Закону № 1961 - IV дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі обов`язок відшкодувати ту частину витрат, які необхідні для проведення ремонту автомобіля, які не увійшли до страхової виплати покладається на особу, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Оскільки закон передбачає виплату страхового відшкодування лише з урахуванням фізичного зносу автомобіля, а за умовами страхового полісу передбачена також франшиза у сумі 2 000 грн, незважаючи на встановлений ліміт відповідальності за таким полісом у сумі 100 000 грн, страховик не мав зобов`язань виплачувати позивачці у повному обсязі витрати, які нею понесені на відновлювальний ремонт автомобіля.

Різниця між витратами, які здійснила позивачка на відновлення автомобіля та страховою виплатою складає 8 276,84 грн (14 450 - 5 354,57 -818,59) та суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що ця сума має бути відшкодована відповідачкою.

Витрати, які здійснила позивачка на відновлення автомобіля на суму 14 450 грн підтверджені належними та допустимими доказами, які відповідачкою не спростовані.

Чинним законодавством передбачено як стягнення відшкодування шкоди на підставі звітів про вартість матеріальної шкоди для подальшого ремонту автомобіля, або отримання відшкодування, якщо особа не бажає відновлювати транспортний засіб, так і за доказами про реально понесені витрати на відновлювальний ремонт автомобіля.

Доводи апеляційної скарги про те, що звіт № 935-2018 від 12.12.2018 є єдиним доказом, який не підтверджує наявності шкоди, а лише зазначає про завданий збиток власнику автомобіля, суперечать матеріалам справи та обставинам, встановленим судом.

Позивач має право на повне відшкодування тих витрат, які вона понесла для відновлення свого порушеного права. Оскільки умовами договору страхування не передбачено виплату страхового відшкодування без урахування фізичного зносу та франшизи, а відповідно до ст. 22 та 29 Закону № 1961 - IV страховик здійснює страхове відшкодування у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі та відшкодовує витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, обов`язок сплатити різницю між витратами, понесеними на відновлення автомобіля та страховою сумою несе відповідачка.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин та вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, а тому доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм права є безпідставними.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у даній справі встановлено інші обставини, ніж ті, що були предметом дослідження у справі № 755/18006/15-ц.

Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону № 1961 - IV у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Відповідно до вищезазначеної норми сторони склали повідомлення про ДТП без інформування відповідних підрозділів Національної поліції про її настання.

Разом з тим, оформлення ДТП шляхом складання повідомлення будь - яким чином не обмежує потерпілу особу у її праві отримати повне відшкодування збитків, які їй завдані внаслідок такої ДТП. А тому посилання апелянта на те, що складанням повідомлення про ДТП, де відповідач визнала себе винною у його вчиненні, сторони вирішили і всі майнові питання є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових трат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд першої інстанції правильно встановив, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачка зазнала моральних страждань, а саме, певний стрес через вимушену участь у події самого зіткнення, душевні хвилювання через протиправне пошкодження належного їй майна, вимушена була докладати додаткових зусиль для вирішення питань щодо відшкодування завданої шкоди та відновлення стану пошкодженого автомобіля, та визначив розмір моральної шкоди у 2 000 грн враховуючи тривалість та тяжкість моральних страждань з урахуванням принципу розумності та справедливості.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Колегія суддів також не знаходить підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду виходячи з доводів апеляційних скарг сторін.

Так, у позовній заяві, яка складена адвокатом Будя К.С, зазначено, що орієнтовний розмір судових витрат позивачки, крім витрат по сплаті судового збору, складає 10 000 грн.

05.12.2019 між позивачкою та АБ «Синюк та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги.

Будя К.С. працює за сумісництвом у АБ «Синюк та партнери», що підтверджується наказом від 31.10.2019 № 02-к.

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) та акту прийому - передачі наданих послуг від 22.01.2021 позивачці було надано такі послуги: правовий аналіз матеріалів, консультації, підготовка позовної заяви, правовий аналіз відзиву на позовну заяву та підготовка відповіді на відзив, вивчення судової практики участь адвоката у судових засіданнях.

Відповідно до рахунку - фактури та дубліката квитанції позивачкою сплачено АБ «Синюк та партнери» 10 000 грн.

Відповідно до п. 6 та п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 19 цього Закону України видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 цього ж Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відтак законом встановлено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд першої інстанції керуючись вимогами вищезазначених норм дійшов правильних висновків про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн підтверджено належними доказами. Але при цьому судом враховано як ту обставину, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задоволені не у повному обсязі, так і заперечення відповідача щодо не співмірності розміру таких витрат ціні позову та складності справи. Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу викладено у запереченнях на відповідь на відзив (а.с.130 т. 1), а тому доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд з власної ініціативи зменшив розмір таких витрат суперечать матеріалам справи.

Інші доводи апеляційної скарги позивачки про те, що витрати у сумі 10 000 грн були фактичними і неминучими не можна визнати обгрунтованими, зважаючи на ціну позову 11 276,84 грн та складність справи.

Колегія суддів також не може погодитися з доводами апеляційної скарги відповідачки про те, що витрати на професійну правничу допомогу взагалі не підлягають стягненню, оскільки суд не втручається у договірні стосунки сторін щодо визначення гонорару адвоката. Адвокат Будя К. С. є працівником АБ «Синюк та партнери», з яким укладено договір про надання правової допомоги. Докази надання такої правової допомоги та її оплати позивачкою містяться у матеріалах справи.

Доводи відповідачки про те, що у договорі про надання правничої допомоги не вказано про те, у якій справі така допомога має бути надана, не спростовують висновків суду, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях. Відповідачкою не подавалися докази про те, що цей договір укладено між позивачкою та АБ «Синюк та партнери» для захисту її інтересів у іншій справі та на такі обставини вона не посилалася при розгляді справи у суді першої інстанції.

Вирішуючи питання щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу складності справи та розміру позовних вимог колегія суддів враховує ту обставину, що сама відповідач, як вона зазначає, витратила на послуги щодо надання їй правової допомоги 17 000 грн, вважаючи такі витрати співмірними.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції також є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

апеляційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає за виключенням випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Постанова складена 06.05.2021.

Головуючий Л. Д. Махлай

Судді О. В. Немировська

Т. І. Ящук