ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2082/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) в інтересах ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернулася в суд з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення від 19.03.2020 №07012300003025 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 та рішення від 29.07.2020 №0703/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну виданого 18.07.2005 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Російської Федерації 55 №0148251, виданий 04.10.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.07.2005 ОСОБА_2 було видано дозвіл імміграцію в Україні. На початку 2020 року позивач звернулась до УДМС України у Волинській області про видачу посвідки про постійне проживання в Україні. Однак, рішенням УДМС України у Волинській області 19.03.2020 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, доньці позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_1 - на підставі підпункту 4 пункту 62, порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321. Відповідно, до зазначеного підпункту 4 пункту 62, порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, зазначено, що територіальний орган територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки у разі встановлення належності особи до громадянства України. В даному рішенні про відмову УДМС України у Волинській області - саме собі суперечить, оскільки в графі «видане громадянину (ці) - зазначає Російська Федерація», тим же суперечивши собі, що - встановлено належність особи до громадянства України. Крім того, в додатку до свідоцтва про народження дитини - чітко зазначено «являється громадянином Російської Федерації». Також позивач звертає увагу, що з 2005 року по 2020 рік (15 років) - дані документи не викликали сумніву в Управління, щодо їх законності. А тому, вищезазначені рішення є протиправними та підлягають до скасування.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

15.03.2021 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти адміністративного позову з тих підстав, що додатковою перевіркою законності надання дозволу на імміграцію неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю Російської Федерації, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці Російської Федерації, встановлено, що на момент народження зазначених неповнолітніх їх батько - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженець Волинської області, був і є громадянином України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 21.07.1995 Іваничівським РВ УМВС України у Волинській області). Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Тобто, особа набуває громадянство України за народженням автоматично. Процедура оформлення набуття громадянства України лише підтверджує факт набуття громадянства України. Положення статті 7 Закону застосовується до осіб, які народилися 1 березня 2001 року ( дата набрання чинності Закону України «Про громадянство України») і пізніше.

Однак, на момент отримання неповнолітньою ОСОБА_2 дозволу на імміграцію про факт їх перебування в громадянстві України повідомлено не було. Пунктом 1 частини першої статті 12 Закону встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано у разі, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Враховуючи зазначене, представник відповідача вважає, що дії УДМС України у Волинській області повністю відповідають вимогам чинного законодавства України. Відповідальні особи діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, не порушуючи вимоги Порядку.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 26.08.2005 громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію разом з неповнолітніми дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачі звернулись до УДМС України у Волинській області про видачу посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 , однак УДМС України у Волинській області прийнято рішення від 19.03.2020 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі підпункту 4 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 - відмовлено в оформленні посвідки на постійне проживання.

Крім того, УДМС України у Волинській області прийнято рішення від 29.07.2020 №0703/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянці України (Російської Федерації), уродженці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Російської Федерації 55 №0148251, виданий 04.10.2018 про те, що їй на підставі пункту 1 частини першою статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 18.07.2005.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями позивач звернулась в суд з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно частини першої статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною першою статті 4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина перша статті 5 Закону № 3773-VI).

Положеннями статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) визначено, що іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.

Згідно частин п`ятої, шостої статті 9 Закону № 2491-III для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

В силу частини десятої статті 9 Закону № 2491-III у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону № 2491-III вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції або є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Пунктом 14 Порядку № 1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку № 1983).

Згідно з пунктом 19 Порядку № 1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття. Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися, зокрема, до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З викладеного слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», а саме, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Крім того, у відповідності до пунктів 21-22 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Пунктом 23 Порядку № 1983 визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Разом з тим, відповідачем, в порушення вищевказаних приписів, до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.

При цьому суд враховує, що частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, факт, на думку відповідача, протиправної видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україні був встановлений відповідачем після розгляду заяви про видачу ОСОБА_2 посвідки на постійне проживання та доданих до неї документів.

На виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію» постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі - Порядок № 321).

Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні (пункт 43 Порядок № 321).

Згідно підпункту 4 пункту 62 Порядку № 321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено належність особи до громадянства України.

Як уже було встановлено судом 26.08.2005 громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію разом з неповнолітніми дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , паспорта № НОМЕР_1 ОСОБА_2 є громадянкою Російської Федерації.

У свою чергу, згідно пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Положеннями статті 7 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Статтею 14 вказаного Закону врегульовано порядок набуття громадянства України дитиною у зв`язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них. Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України. Дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України. Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків. Дитина, яка є іноземцем, один із батьків якої є громадянином України, а другий - іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215) визначено порядок надання документів для оформлення набуття громадянства України за народженням.

Так, відповідно до пункту 17 Порядку № 215 для оформлення набуття громадянства України за народженням особою, батьки (один із них) якої на момент її народження були громадянами України (частина перша статті 7 Закону), один з її батьків подає такі документи:

а) заяву про оформлення набуття особою громадянства України за народженням;

б) копію свідоцтва про народження особи;

в) копію паспорта громадянина України або іншого передбаченого статтею 5 Закону документа, що підтверджує факт перебування одного з батьків особи у громадянстві України на момент її народження.

Відповідно до пункту 89 Порядку № 215 Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.

Згідно з пунктом 90 Порядку № 215 Територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України або про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником.

Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.

Разом з тим, доказів звернення батька дитини до уповноважених органів з клопотанням про реєстрацію ОСОБА_2 громадянином України матеріали справи не містять. А тому, відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту реєстрації ОСОБА_2 громадянином України. Також, відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Крім того, суд враховує, що станом на момент прийняття у 2005 році рішення про надання дозволу на імміграцію позивачем надавалися уповноваженому на той час органу з питань міграції документи на підтвердження того, що її дитина є громадянином Російської Федерації, а батьком дитини, згідно з свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 є громадянин України ОСОБА_4 .

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що рішення УДМС України у Волинській області від 19.03.2020 №07012300003025 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рішення від 29.07.2020 №0703/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну виданого 18.07.2005 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято відповідачем без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, доказів подання позивачем свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність під час подання заяви про надання дозволу на імміграцію, а також доказів набуття ОСОБА_2 громадянства України у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 908,00 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 25.02.2021 №33 (а.с.9).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 19 березня 2020 року №07012300003025 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рішення від 29 липня 2020 року №0703/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну виданого 18 липня 2005 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, ідентифікаційний номер 37821586) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. О. Андрусенко