головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Сілаєва В.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Пельо Н.Р., довіреність;

від відповідача: Остаповець Д.І., ордер;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020

та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021, постановлені суддею Бездолею Ю.С. у м. Одеса, повні тексти яких складено 30.12.2020 та 05.01.2021 відповідно

у справі №916/2650/20

за позовом: Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп»

про: стягнення 566 430,93 грн, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулось до Господарського суду Одеської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» штрафних санкцій (неустойки) у розмірі 566 430,93 грн та судових витрат.

Позов мотивовано порушенням відповідачем умов договору поставки №417 від 29.05.2018 в частині строків виконання зобов`язань з поставки товару, що стало підставою для застосування до останнього відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого п. 10.3 Договору.

14.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 95% від вартості поставленого товару, а саме до 27903,02 грн. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на наступне. У позивача відсутні будь-які збитки, що могли б бути пов`язані із обставинами, які позивач викладає у позовній заяві. На думку відповідача позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення штрафних санкцій з ТОВ «Бітіес-Груп» у неспівмірному та необґрунтованому розмірі, проте жодним чином не вказано на понесені збитки, не надано жодних розрахунків таких збитків, не долучено до матеріалів справи належних доказів. Вказане на думку відповідача свідчить про те, що позивач необґрунтовано заявляє про стягнення штрафні санкції у розмірі 566430,93 грн.; на думку відповідача, наявне значне перевищення розміру заявлених штрафних санкцій над ціною договору та його прибутковістю для відповідача. Ціна договору, укладеного між позивачем та відповідачем, становить 558060,56 грн, не враховуючи курсову різницю. Прибутковість за вказаним договором, за умови належного виконання позивачем свого основного зобов`язання становитиме значно меншу суму, ніж розмір заявлених штрафних санкцій (враховуючи і витрати, що пов`язані із наявністю цього судового спору та потенційного судового спору про стягнення заборгованості з АТ «Запорізький завод феросплавів» зі сплати вартості поставленого товару). Саме тому, за посиланнями відповідача, штрафні санкції є надмірно великими, оскільки становлять більше 100% вартості поставленого товару; на думку відповідача, існують передумови та причини виникнення спору між сторонами щодо стягнення штрафних санкцій, прострочення позивача (кредитора) та відсутня вина відповідача. Причини, у зв`язку з якими сторони не змогли досягти порозуміння в частині належності виконання зобов`язання з боку відповідача полягають у тому, що позивач здійснив прострочення свого зобов`язання в частині направлення заявки. На думку відповідача, позивач повинен нести відповідальність та ризик, що пов`язаний із неясністю умов договору. Отже, умови договору №417 від 29.05.2018 про направлення заявки на поставку «у разі необхідності» повинні тлумачитися проти АТ «Запорізький завод феросплавів» на користь постачальника - ТОВ «Бітіес-Груп». Відповідач стверджує, що позивач повинен був направити заявку відповідачу для належного виконання ТОВ «Бітіес-Груп» свого зобов`язання за договором з поставки товару, вказана бездіяльність є простроченням кредитора відповідно до чинного законодавства та тягне за собою відповідні наслідки; відповідачем вказано, що станом на день звернення позивача до суду з позовом зобов`язання відповідача з поставки товару були виконані в повному обсязі, що підтверджується первинними документами, що додані сторонами до матеріалів справи та не заперечується позивачем. Відповідач зазначає, що будь-яких належним чином оформлених претензій та зауважень до поставки товару позивач не надав (крім позову про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання); відповідач посилається на складний майновий стан та значну кількість зобов`язань перед третіми особами, а саме: станом на грудень 2020 року кредиторська заборгованість відповідача перед третіми особами становить: 89274,18 євро (приблизно 3034840,04 грн.) - заборгованість за ЗЕД-контрактами; 752296,05 грн. - заборгованість за договорами лізингу; 56457,98 грн. - заборгованість за договорами оренди. Вказане підтверджується бухгалтерською довідкою, виданою головним бухгалтером ТОВ «Бітіес-Груп» 14.12.2020. Відповідач посилається на те, що він не отримав прибутку від договору з AT «Запорізький завод феросплавів». За посиланнями відповідача штрафні санкції справлять негативний вплив на його господарську діяльність; відповідач вказує, що позивач не звертався до відповідача з претензіями щодо стягнення неустойки, вирішення спору у досудовому порядку. За посиланнями відповідача позивач в порушення умов договору не здійснив оплату поставленого товару. Зокрема, позивач проігнорував обов`язок здійснити оплату товару через 15 (п`ятнадцять) календарних днів за фактом поставки товару, що визначений п.1 «Умови оплати» додаткової угоди №2 від 02.07.2019 до договору поставки №417 від 29.05.2018 та ігнорує всі подальші вимоги відповідача щодо необхідності оплатити поставлений товар, включаючи дві претензії, направлені відповідачем позивачу щодо оплати товару. Станом на 14.12.2020 кількість днів прострочення оплати поставленого товару з боку AT «Запорізький завод феросплавів» становить 173 дні; на думку відповідача стягнення штрафних санкцій з відповідача у розмірі, що перевищує ціну договору, є неспівмірним. Відповідач вважає таку поведінку позивача бажанням отримати додатковий прибуток або ж отримати товар безкоштовно за рахунок ТОВ «Бітіес-Груп».

28.12.2020 від позивача надійшли заперечення на клопотання про зменшення штрафних санкцій, в якому позивач посилається на наступне: позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки №417 від 29.05.2018 сторони передбачили відповідальність постачальника у разі порушення зобов`язання з поставки товару у передбачені строки, а саме у пункті 10.3 договору; позивачем при зверненні з позовом вже було зменшено розмір штрафних санкцій, фактичний розмір штрафних санкцій становить 745010,85 грн; позивач зазначає, що відповідач не надав жодного достовірного, достатнього та належного доказу на підтвердження винятковості випадку, ступеня виконання зобов`язання, сумлінності виконання, не надав належні допустимі та достовірні докази на підтвердження свого майнового стану; надана відповідачем бухгалтерська довідка від 14.12.2020 на думку позивача не може слугувати належним, достовірним та допустимим доказом, для того щоб оцінити фінансовий (майновий) стан відповідача відповідно до судової практики представник мав би надати фінансовий звіт, зареєстрований Державною податковою службою України та надати докази на підтвердження викладеного у бухгалтерській довідці.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 позовні вимоги Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» задоволено частково: з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» на користь Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» стягнуто 141 607,73 грн штрафних санкцій та 8 496, 46 грн судового збору;в решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано доведеністю обставин прострочення строку поставки товару за договором поставки №417 віл 29.05.2018 та наявністю підстав для застосування до нього відповідальності передбаченої п. 10.3 цього договору у вигляді нарахування штрафних санкцій.

Разом з тим, господарський суд, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, ступінь виконання позивачем зобов`язання з оплати товару, перевищення розміру заявленого штрафу над ціною договору, принципи господарської діяльності та майновий стан відповідача, а також відсутність в матеріалах справи доказів спричинення позивачу збитків, зменшив розмір нарахованих штрафних санкцій до 25% від суми заявлених позовних вимог.

31.12.2020 до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» надійшла заява про стягнення судових витрат та винесення додаткового рішення (витрат на професійну правничу допомогу), в якій відповідач просив її задовольнити та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути судові витрати з позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 49 425,00 грн. Так, в заяві вказано, що фактичні витрати на професійну правничу допомогу, які станом на 29.12.2020 поніс відповідач становлять 65 900,00 грн. Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката у справі №916/2650/20 є співмірними із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням для відповідача вирішення справи та винесення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу. Проте за правилами пропорційності, необхідно з позивача стягнути 75 % від 65 900,00 грн, оскільки результатом розгляду справи №916/2650/20 у Господарському суді Одеської області є часткове задоволення позову позивача, а саме задоволено вимоги щодо сплати штрафних санкцій у розмірі 25 % позовних вимог. Іншими словами, у задоволені 75% позовних вимог було відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2021 відмовлено у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» за вх. №2-4272/20 від 31.12.2020 про розподіл судових витрат. Судові витрати у справі, в тому числі і витрати на правничу допомогу, покладено на відповідача.

Судове рішення мотивоване застосуванням ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Так, частково задовольняючи позов, суд виходив із встановлення факту неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №417 від 29.05.2018 з урахуванням додаткової угоди №2 до нього, прострочення відповідачем строку поставки товару, що стало підставою для застосування до відповідача передбаченої п. 10.3 договору №417 від 29.05.2018 відповідальності у вигляді нарахування штрафних санкцій. При цьому, господарський суд задовольнив клопотання відповідача та приймаючи до уваги обставини справи, зменшив розмір нарахованих штрафних санкцій.

Не погодившись з означеним додатковим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило: поновити строк на апеляційне оскарження у зв`язку із отриманням додаткового рішення від 04.01.2021 лише 18.01.2021; відкрити апеляційне провадження; скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2021 по справі №916/2650/20 та прийняти нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на незаконність рішення та прийняття його з порушенням норм процесуального права, зазначаючи що:

зі змісту ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що нею встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його права, проте це не звільняє суд від обов`язку приймати рішення, яке повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Проте у спірному рішенні відсутнє будь-яке дослідження, аналіз та співставлення фактичних обставин справи із критеріями, чітко встановленими законодавством. Мотивуючи таку позицію, відповідач послався на правовий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18;

господарський суду не дослідив і не врахував критерії, передбачені ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу до поведінки обох сторін, оскільки:

- не досліджено чи вчиняли сторони дії щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи;

- не враховано що відповідачем було здійснено поставку товару 23.06.2020, що підтверджується видатковою накладною №321;

- не взято до уваги, що позивач затримував оплату товару і в той же час жодним чином не звертався до відповідача з вимогами чи претензіями щодо виплати неустойки;

- не враховано, що відповідачем здійснювались спроби вирішити спір мирним шляхом через укладення мирової угоди та був направлений лист позивачу до переговорів 21.12.2020, у свою чергу позивач затягував судовий процес у справі, коли у судовому засіданні 16.12.2020 повідомив про бажання укласти мирову угоду, але фактично жодного документа ані до суду, ані до відповідача направлено не було. В подальшому 23.12.2020 позивач відмовився врегулювати спір мирним шляхом;

- не урахував, що позивач не подавав клопотань про зменшення витрат, не заперечував проти їх стягнення на користь відповідача.

Також, на думку апелянта, судом першої інстанції не застосовано судову практику Верховного Суду, наприклад, постанову від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, де вказано, що метою відшкодування судових витрат є ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Так, судом у рішенні від 28.12.2020 зменшено штрафні санкції на 75%, тобто спір вирішений з врахуванням безпідставності значної частини позовних вимог (позову), проте це не було враховано в рішенні від 04.01.2021.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.02.2021 для розгляду справи визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Принцевської Н.М., Діброви Г.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021: витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2650/20; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2650/20 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

15.02.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20 в якій останнє просило: поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20; прийняти до провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»; рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20 змінити в частині розміру стягнення штрафних санкцій; ухвалити нове рішення, згідно якого стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» на користь Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» 566 430,93 грн штрафних санкцій та 8 496,46 грн судового збору; судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп», оскільки суд першої інстанції в порушення ст. ст. 2, 7, 11, 75, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, передчасно і необґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій передбачених до стягнення без всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення і, як наслідок, є підставою для його скасування в апеляційному порядку.

Обґрунтування апеляційної скарги зводиться до того, що судом першої інстанції:

- не враховано, що відповідачем не було надано жодних доказів, які б: підтверджували наявність обставин, що є підставою відповідно до положень ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій; обґрунтовували наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, у тому числі документів, які б підтверджували його майновий стан; свідчили про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності для відповідача, у разі задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі;

- не надано оцінки: тому, чи було дане правопорушення зумовлено винятковими обставинами і чим ці обставини підтверджуються; строку прострочення виконання відповідачем зобов`язання у 247 календарних днів і чи є цей строк незначним; тому, що товар був розмитнений відповідно до митної декларації IM 40 AA UA 500050/2020/205970 - 29.05.2020, а поставлений на склад покупця - 26.06.2020;

- не проаналізовано: поведінку винної особи, в тому числі вжиття чи не вжиття нею заходів до виконання зобов`язання у передбачений договором строк; фактичний розмір штрафних санкцій відповідно до п. 10.3 договору та положень розділу 3 Закону України №540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) становить - 745 010,85 грн, а позивач заявляв до стягнення - 566 430,93 грн; майновий стан позивача, як на час фактичного виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, так і на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення;

- при прийнятті рішення не були враховані інтереси позивача, а тільки враховані інтереси відповідача;

- врахована кредиторська заборгованість позивача перед відповідачем, проте не враховано що саме ця заборгованість виникла через прострочення останнього в частині виконання зобов`язання з надання документів передбачених умовами п. 3.4 договору поставки та умовами оплати передбаченими додатковою угодою №2, а саме не надання разом з товаром належним чином завіреної копії митної декларації ІМ-20 АА або ІМ-40 ДР або ІМ-40 ДТ або ІМ-40 ДЕ, оформленої постачальником на поставлений товар та наявність спору по судовій справі №916/2650/20. Також, відповідачем при розгляді справи №916/2650/20 у суді першої інстанції не було заявлено зустрічний позов щодо стягнення з позивача суми кредиторської заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.02.2021, для розгляду вказаної апеляційної скарги визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Принцевської Н.М., Діброви Г.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021: відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

19.02.2021 від Господарського суду Одеської області до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2650/20.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021: поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2650/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2650/20; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 09.03.2021; роз`яснено іншим учасникам справи їх право в строк до 09.03.2021 подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище статті, або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення чи залишення без розгляду; зупинено дію додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2650/20 до закінчення апеляційного провадження.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021: поновлено Акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 09.03.2021; роз`яснено іншим учасникам справи їх право в строк 09.03.2021 до подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище статті, або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення чи залишення без розгляду; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20 до закінчення апеляційного провадження; об`єднано в одне провадження розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у справі №916/2650/20 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2650/20.

11.03.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020, згідно якого останнє просило: апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 за позовом Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» про стягнення штрафних санкцій залишити без задоволення; стягнути із Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» витрати на професійну правничу допомогу, оскільки сказана скарга є необґрунтованою, а її аргументи зводяться до власного тлумачення скаржником положень законодавства.

Заперечуючи проти доводів позивача відповідач вказував, що ним було надано пояснення щодо винятковості обставин, якими зумовлено порушення щодо строків та поведінки відповідача, а саме причини, у зв`язку з якими сторони не змогли досягти згоди щодо належності виконання зобов`язання з боку відповідача, полягають у тому, що позивач здійснив прострочення свого зобов`язання в частині направлення заявки на поставку товару. Саме це стало передумовою та тими обставинами, яким був зумовлений спір між сторонами щодо стягнення штрафних санкцій. Таким чином, відповідач вказував саме на прострочення з боку позивача (кредитора), та, як наслідок, відсутність вини. В подальшому твердження, посилання та докази відповідача щодо зменшення штрафних санкцій були оцінені судом першої інстанції у сукупності, більшість враховані при прийняті рішень, деякі - ні, у зв`язку із цим клопотання про зменшення штрафних санкцій було задоволено частково. Усі твердження апелянта, вказані у апеляційній скарзі щодо неврахування судом першої інстанції відповідних обставин, не надання їм оцінки - не відповідають законодавству, оскільки суд визнає такі обставини самостійно за своїм внутрішнім переконанням на підставі наданих сторонами доказів.

Щодо подання зустрічного позову, то відповідач повідомив, що під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції він намагався врегулювати його мирним шляхом, проте лише 23.12.2020 позивач заявив про відмову від врегулювання спору мирним шляхом. У свою чергу, 11.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» було змушене подати позов до Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про стягнення заборгованості, а отже питання оплати товару буде вирішуватися у судовому порядку.

Також посилання апелянта на суму більшу (745 010,85 грн), ніж передбачено його ж позовними вимогами (566 430,93 грн), не відповідає положенням законодавства, оскільки і укладення договору, і момент, з якого позивач почав нараховувати штрафні санкції відповідачу (23.10.2019) відбулись до набрання чинності Закону України №540-ІХ від 03.03.2020, то дія цього Закону не розповсюджується на спірні правовідносини і нарахування пені у випадку порушення зобов`язання, відповідно до п. 10.3 спірного договору має тривати протягом шести місяців. Позивач, таким чином, здійснює власне тлумачення Закону України №540-ІХ від 03.03.2020, необґрунтовано та в позадоговірному порядку збільшує розмір фінансових зобов`язань відповідача, що суперечить загальному напряму економічних послаблень ні час карантину, а тому не може бути прийнято до уваги.

Відповідач у відзиві акцентував увагу на тому, що позивач не здійснював жодних дій щодо врегулювання спору мирним шляхом, більше того шляхом не сплати коштів за поставлений товар за договором поставки №417 поставив його в положення, за якого відповідач змушений був звернутися до господарського суду для захисту своїх прав та інтересів, що тягне за собою додаткові збитки для відповідача. Поведінка Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» зводиться до бажання отримати додатковий прибуток або ж отримати товар безкоштовно за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп», що повністю суперечить усім принципам господарських правовідносин. Мотивуючи свою позицію викладену у відзиві, відповідач послався на правові висновки викладені в постанова Верховного Суду від 19.02.2020 справа №910/1199/19, від 18.03.2020 справа №902/417/18, від 26.03.2020 справа №904/2847/19.

Також у відзиві зазначено, що орієнтовний розрахунок витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката становитиме 20 000,00 грн. Докази їх понесення та детальний розрахунок будуть подані у порядку, що передбачений законодавством.

15.03.2021 від Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» надійшов відзив на апеляційну скаргу від 10.03.2021 №18-160/1, в якому останній просив: визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу по справі №916/2650/20; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 в справі №916/2650/20 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки воно є справедливим, законним та таким, що відповідає нормам п. 1 ч. 4, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а відповідна апеляційна скарга є безпідставною і необґрунтованою.

Так, основні аргументи відзиву зводяться до того, що часткове задоволення позову у рішенні Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 у даній справі є наслідком: доведеності позивачем обставини виникнення у відповідача господарського обов`язку поставити обумовлений додаткового угодою №2 товар в строк, визначений саме додатковою угодою №2; встановлення судом першої інстанції вини в діях відповідача, а не наслідком доведеності відповідачем зворотного; правозастосуванням судом норм ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. З огляду на це доводи апелянта про те, що судом не застосовано ч.5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України не заслуговують на увагу. Також позивач не погодився із твердженням відповідача, що він навмисно затягував судовий розгляд справи, оскільки укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового процесу є правом позивача, а не його обов`язком. Окрім того застосування до даний правовідносин правових висновків Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 та від 03.10.2019 у справі №922/445/19 є неможливим на думку позивача, оскільки в них йде мова про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката на стороні, на користь якої прийнято судове рішення.

02.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» надійшла відповідь на відзив Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021, в якій відповідач просив: задовольнити його апеляційну скаргу повністю; скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021; прийняти нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити у повному обсязі, оскільки твердження позивача щодо причин часткового задоволення позовних вимог, що викладені у відзиві не відповідають дійсності, адже суд першої інстанції встановив безпідставність та завищення позовних вимог з боку позивача. Крім того, посилання на правові висновки Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 та від 03.10.2019 у справі №922/445/19 не є безпідставним, адже вказані судові рішення наведені відповідачем для підтвердження своєї позиції щодо принципу застосування процесуальних норм, а саме розтлумачено та акцентовано увагу на наступних позиціях: в судовому рішення суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення; на предмет відповідності критеріям, що визначені ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (поведінка сторони під час вирішення спору, дії сторони щодо досудового врегулювання спору) суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2021: клопотання Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу по справі №916/2650/20 залишено без задоволення; продовжено Акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановлений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021, до 10.03.2021 з ініціативи суду; призначено справу №916/2650/20 до розгляду на 28.04.2021 о 15:00.

20.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, у якому просив задовольнити клопотання про участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» у судовому засіданні у справі №916/2650/20, що призначене на 28.04.2021 о 15:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів адвоката Остаповець Дарини Іванівни, зокрема за допомогою програмного забезпечення Системи відеоконференц-прийому «EasyCon». Також даним клопотанням повідомлено, що в Системі відеоконференц-прийому «EasyCon» представник зареєстрована з використанням власного електронного підпису. З вимогами Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку та відеозапису ходу і результатів процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції під час судового засідання в господарському процесі ознайомлена.

22.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» надішли докази направлення Акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

23.04.2021 від Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» надійшли клопотання: про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому останнє просить суд задовольнити клопотання про участь у розгляді справи №916/2650/20, призначеної на 28.04.2021 о 15:00 год. в режимі відеоконференції за наявності можливості через будь-який суд зазначений у клопотанні та винести відповідну ухвалу; про відкладення розгляду справи №916/2650/20 на іншу дату, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представника 28.04.2021 у приміщення Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка,29.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2021: клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» адвоката Остаповець Дарини Іванівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено; клопотання Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено; постановлено судове засідання 28.04.2021 о 15:00 год. провести в режимі відеоконференції в приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань №5, 3-й поверх, телефон (0482) 301-408; надано можливість представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-Груп» адвокату Остаповець Дарині Іванівні взяти участь у судовому засіданні 28.04.2021 о 15:00 год. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon»; доручено Господарському суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4) забезпечити проведення судового засідання у справі №916/2650/20, розгляд якої призначено на 28.04.2021 о 15:00 год. в режимі відеоконференції в приміщенні зазначеного суду.

Представники сторін в судове засідання 28.04.2021 з`явились, надали усні пояснення, підтримали зміст доводів та заперечень, які викладені письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, 29.05.2018 між Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» (постачальник) укладено договір поставки №417 відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар), в асортименті та за цінами вказаними у додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

У відповідності п. 2.1 договору сторони передбачили, що детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься в додатках (специфікаціях) та додаткових угодах до цього договору, а у п. 2.2 договору вказали наступне, у додатку (специфікації) та додаткових угодах до договору зазначаються також такі відомості про товар: а) повне найменування товару; б) виробник, країна походження товару; в) одиниця виміру товару; г) кількість кожного найменування (сорту, виду) товару; д) загальна кількість товару; е) якісні характеристики товару (посилання ГОСТ, ТУ, ДСТУ тощо); є) технічні характеристики товару (посилання ГОСТ, ТУ, ДСТУ тощо); ж) ціна кожного найменування (сорту, виду) товару; з) загальна вартість товару; и) комплектність, фасування товару (при необхідності); і) позначення змісту і способу нанесення маркування на товар; ї) порядок оплати та форма розрахунків; й) умови поставки товару; к) код УКТЗЕД товару. За згодою сторін в додатку (специфікації) до договору можуть бути вказані також інші відомості про товар.

Умови поставки товару сторони передбачили у Розділі 3 договору, де вказали наступне:

- постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар на умовах та у спосіб, зазначений у додатку (специфікації) до цього договору. Умови поставки визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010 (п. 3.1);

- постачальник зобов`язується поставити товар покупцеві у строки, визначені п. 3.3 договору (п.3.2);

- поставка товару здійснюється постачальником згідно п. 3.1 договору після отримання письмового підтвердження (належним чином оформленої заявки) покупця (у разі необхідності). У письмовому підтвердженні (заявці) покупець вказує графік поставки, який містить обсяги та терміни поставки товару в межах періоду поставки, який сторони вказують у додатку (специфікації) до цього договору. Дострокова поставка товару постачальником допускається тільки за письмовою згодою покупця (п.3.3);

- разом з поставкою товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінали документів, оформлених на державній мові та відповідно до вимог п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995: а) рахунок-фактура (оригінал); б) видаткова накладна на відпуск товару (оригінал); в) акт приймання-передачу товару (за згодою сторін) (п.п.3.4.1);

- у разі складання акту про невідповідну якість товару згідно п. 6.3 цього договору, операція з поставки вважається нездійсненою і не підлягає відображенню в бухгалтерському обліку (п.3.6).

Розділ 4 договору передбачає умови щодо обов`язків сторін. Так, зокрема, постачальник зобов`язаний: своєчасно поставити товар відповідної якості (п.п.4.1.1); разом з поставкою товару надати покупцеві оригінали документів передбачені п.3.4 договору, оформлені державною мовою, з відображенням повних реквізитів, які характеризують товар і є даними цього договору, додатків (специфікацій) до договору (п. п. 4.1.2). У свою чергу, покупець зобов`язаний своєчасно здійснити оплату за поставлений якісний товар в терміни, зазначені в додатку (специфікації) або додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього договору (п. п. 4.2.1).

Згідно з п. 5.1 договору ціна кожного найменування товару, його марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару на узгоджений обсяг та період вказується в додатку (специфікації) та додаткових угодах до цього договору.

Відповідно до п. 5.2 договору загальна сума договору на момент його складання становить 309 845 гривень 54 копійки, з урахуванням ПДВ. Сума договору збільшується на суму наступних поставок товару, шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

У п. 5.6 договору сторони передбачили, що порядок та форма розрахунків вказуються ними в додатках (специфікаціях) до даного договору, а в п. 5.7 - визначили, що у випадку, якщо сторони, у порядку зазначеному п. 5.6 договору, встановили термін оплати після моменту поставки, покупець здійснює оплату за фактичну кількість поставленого товару тільки за умови виконання п.3.4, п. п. 4.1.1, 4.1.5, 4.1.6 цього договору.

Розділом 10 договору передбачено відповідальність сторін:

- у разі порушення строків поставки товару згідно даного договору постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 0,5 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від суми не поставленого (недопоставленого) товару (п.10.3);

- у разі порушення постачальником будь-якого зі своїх зобов`язань за договором, в тому числі відсутності поставки, недопоставки або прострочення поставки товару постачальником в терміни, обумовлені умовами цього договору покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання своїх зобов`язань за договором та/або розірвати його, а постачальник зобов`язується покупцеві в повному обсязі понесені збитки, в тому числі, але не виключено: упущену вигоду (не отриманий дохід) і моральний збиток і т.п. (п.10.4);

- у разі порушення термінів оплати за поставлений товар згідно даного договору більше 10-ти календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню згідно діючого законодавства України від суми не сплаченого товару за кожний день прострочення, починаючи з 11-го календарного дня прострочення (п.10.5);

- за кожне порушення обов`язків, передбачених п. п. 3.4, 4.1.2 - 4.1.9 даного договору, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від суми господарського операції з урахуванням ПДВ по якій було допущено порушення (п. 10.6);

- відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань не встановлена даним договором, регламентується чинним законодавством України (п. 10.8);

- сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань за даним договором (п. 10.9).

Термін дії договору визначений п. 12.1 договору, де вказано, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31.12.2019, але не раніше повного виконання зобов`язань обома сторонами.

До інших умов сторони у розділі 14 договору віднесли наступні.

Даний договір складений при повному розумінні сторонами його термінології у двох автентичних примірниках на 9 сторінках, українською мовою, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони (п. 14.1 договору).

Всі зміни та доповнення до даного договору будуть вважатися дійсними тільки в тому випадку, якщо вони вчинені в письмовій формі у вигляді додаткових угод до договору, підписані сторонами та скріплені їх печатками (п. 14.3 договору).

Належним чином оформлені зміни, доповнення, додатки, специфікації до договору є його невід`ємною частиною (п. 14.4 договору).

В подальшому додатковою угодою №2 від 02.07.2019 до договору поставки №417 від 29.05.2018 його сторони встановили: постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар у строки та за номенклатурою згідно переліку: повне найменування товару насос A4VSО500DRG/30R-PPH25N00-SO580, код УКТЗЕД - 8413506100, кількість - 1 шт., на загальну суму 558060,56 грн. з ПДВ. Загальна сума договору поставки №417 від 29.05.2018 змінюється на суму вищевказаного переліку і становить 867 915 грн. з ПДВ. Кінцева редакція кодів УКТ ЗЕД визначається в податковій накладній. Термін поставки: протягом 112 календарних днів з дати укладання даної додаткової угоди. Умови поставки: DDP м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11, склад покупця (Інкотермс 2010). Виробник товару: Victory Machinery (Китай). Постачальник гарантує надання покупцю завірені копії митної декларації ІМ-40 АА або ІМ-40 ДР або ІМ-40 ДТ або ІМ-40 ДЕ, оформленої постачальником на товар, що постачається, в день поставки товару. Умови оплати: покупець здійснює оплату за фактом товару, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника через 15 календарних днів тільки за умови виконання постачальником п. 3.4, 4.1.1-4.1.5 цього договору та надання завіреної копії митної декларації ІМ-40 АА або ІМ-40 ДР або ІМ-40 ДТ або ІМ-40 ДЕ, оформленої постачальником на поставлений товар. Термін оплати збільшується на термін прострочення надання первинних документів відповідно до п. 3.4 даного договору. У всьому, чого не торкнулась дана додаткова угода, сторони керуються умовами договору поставки №417 від 29.05.2018.

05.07.2019 позивачем в особі, мовою оригіналу: «начальника управления сырья и снабжения Рымшин Е.Л. », за вих. №21-4987/1 направлено директору відповідача Рибальченку А.А. лист в якому проінформовано, що, далі мовою оригіналу: «ООО «Битиэс групп» является победителем тендера на поставку насоса аксиально-поршневого A4VSО500DRG/30R-PPH25N00-SO580 (производство Victory Machinery (Китай) в количестве 1 шт. Учитывая длительный срок изготовления указанного оборудования прошу разместить заказ у производителя. Дополнительное соглашение на поставку будет оформлено не позднее 25.07.2019. Также прошу в срок не позднее 16.07.2019 направить на наше предприятие специалистов для согласования возможности эксплуатации указанного насоса в комплексе с имеющейся на АО «ЗФЗ» АСУ».

Додатковою угодою №3 від 15.10.2019 до договору поставки №417 від 29.05.2018 його сторонами внесено зміни до найменування товару до додаткової угоди №2 до договору поставки №417 від 29.05.2018 та викладено його в наступній редакції: насос АЕ A4VSО500DRG/30R-PPH25N00-SO580.

23.06.2020 відповідачем на виконання умов договору поставки №417 від 29.05.2018 поставлено позивачу товар, що підтверджується: видатковою накладною №321 від 23.06.2020 на суму 558060,56 грн та товарно-транспортною накладною №Р321 від 23.06.2020, які підписані комірником Пасічник Н.В. Також цього ж числа відповідачем виписано рахунок на оплату №617 від 23.06.2020 за насос A4VSО500DRG/30R-PPH25N00-SO580 у кількості - 1 шт. на загальну суму з ПДВ - 558 060,56 грн.

Порушення відповідачем строку поставки товару стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення штрафних санкцій.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій (неустойки) у розмірі 566 430,93 грн, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань з поставки товару за договором поставки №417 від 29.05.2018.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки, правове регулювання яких здійснюється у відповідності до положень статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (абз. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено місцевим судом та сторонами в межах апеляційного провадження не заперечується, відповідач поставив товар з порушенням, визначеного умовами додаткової угоди № 2 від 02.07.2019 до договору поставки № 417 від 29.05.2018, строку, що свідчить про неналежне (із допущеним простроченням) виконання ним такого зобов`язання в силу ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 549, 611 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплатити штраф, нарахування якого, в розглядуваному випадку, передбачено п. 10.3 Договору.

Місцевий господарський суд у рішенні від 28.12.2020 у даній справі дійшов висновку про наявність факту прострочення відповідачем строку поставки товару за договором поставки №417 від 29.05.2018 з урахуванням додаткової угоди №2 до нього, що стало підставою для застосування до відповідача передбаченої п. 10.3 відповідного договору відповідальності у вигляді нарахування штрафних санкцій.

В свою чергу, зміст доводів та вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягуваної суми штрафу до 141 607,73 грн.

Главою 24 Господарського кодексу України визначено загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, які врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

За ч. ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах: від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення від 28.12.2020, вирішуючи питання про зменшення нарахованих відповідачу штрафних санкцій до 25% від заявленої у позові суми, судом першої інстанції враховано, що:

- в матеріалах справи відсутні будь-які докази від позивача, що свідчили б про погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору поставки №417, тобто не зазначено значних негативних наслідків для свого фінансового стану;

- відповідачем доведено бухгалтерською довідкою від 14.12.2020 наявність складного майнового стану;

- на момент звернення до суду з даним позовом, відповідачем було виконано своє зобов`язання з поставки товару за договором поставки №417 у повному обсязі, що не заперечується позивачем;

- розмір заявленого штрафу перевищує ціну договору;

- позивачем не виконано обов`язок щодо оплати поставленого відповідачем товару.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як зазначалося вище, позивачем нараховані штрафні санкції в сумі 566 430,93 грн від загальної вартості товару, який поставлено з простроченням. Проте відповідно до п. 5.2 договору поставки загальна сума договору на момент його складання становить 309 845 гривень 54 копійки, з урахуванням ПДВ, а згідно з видатковою накладною №321 від 23.06.2020 відповідачем поставлено позивачу товар за договором поставки №417 від 29.05.2018 на суду 558 060,56 грн.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив і межі здійснення цивільних прав, зазначивши, що при здійснені своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняється з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Статтею 233 Господарського кодексу України надано суду можливість пом`якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

З урахуванням того, що порушенням строків поставки товару збитків позивачу не завдано (відсутні докази), сума штрафних санкцій є надмірно великою і становить майже повну вартість товару, поставленого з порушенням строків, то є очевидним, що стягнення заявлених штрафних санкцій суперечить критерію справедливості і позивач, заявляючи до стягнення таку суму штрафних санкцій, порушує принцип добросовісності, що полягає в зловживанні своїм правом, завдаючи шкоду постачальнику, оскільки останнім виконано свій обов`язок з поставки обумовленого сторонами товару, що підтверджується видатковою накладною №321 від 23.06.2020 та товарно-транспортною накладною №Р321 від 23.06.2020.

Отже для усунення явної неспіврозмірності між сумою штрафних санкцій та порушеним інтересом позивача, оскільки збитків йому не завдано, колегія вважає правомірним зменшення суми штрафних санкцій, здійснених судом першої інстанції.

Окрім того, твердження позивача про те, що фактичний розмір штрафних санкцій відповідно до п. 10.3 договору та положень розділу 3 Закону України №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» становить - 745 010, 85 грн, а позивач заявляв до стягнення - 566 430,93 грн не приймається до уваги, адже відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. На момент звернення позивача до суду з даним позовом у вересні 2020 року він мав бути обізнаний із тим, що даним законом продовжено строки визначені ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, адже відповідний закон був прийнятий 30.03.2020 та набрав чинності 02.04.2020, відповідно не врахування його положень до спірних правовідносин є правом позивача. Своїм правом передбаченим ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України щодо збільшення розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання позивач не скористався.

Господарський суд першої інстанції правильно взяв до уваги доводи відповідача, врахував інтереси обох сторін та дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також враховує, що позивач (апелянт), незважаючи на наявність процесуальної можливості, не надав суду доказово обґрунтованих заперечень з приводу наведених відповідачем в поданому клопотанні про зменшення штрафних санкцій доводів та представлених в їх обґрунтування документів.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що суд попередніх інстанцій необґрунтовано зменшив розмір штрафних санкцій не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Тобто оскаржуване судове рішення в частині зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування в цій частині.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 04.10.2021 у даній справі та прийняття нового рішення про задоволення заяви відповідача про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за належне зазначити наступне.

За змістом п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначені правила розподілу судових витрат, витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Верховний Суд у постанові від 25.03.2021 у справі №905/717/20 стосовно даного питання висловив наступну правову позицію.

Зміст ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок, здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб.

Процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони.

Визначаючи чи підлягає/не підлягає застосуванню частина дев`ята цієї статті у кожному конкретному випадку суд має, першочергово врахувати: що приписи ч. 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України застосовуються за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Так, Господарський суду Одеської області рішенням від 28.12.2020 вирішив спір, який виник між Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» по суті і встановив факт неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №417 від 29.05.2018 з урахуванням додаткової угоди №2 до нього шляхом прострочення строку поставки товару, що стало підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування штрафних санкції. У свою чергу, часткове задоволення позову судом зумовлене задоволенням клопотання про зменшення штрафних санкції, що не виключає встановлену вину відповідача.

У розгляді даної справи з урахуванням конкретних її обставин встановлених судами, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, як-то: справедливість, добросовісність та розумність, які і встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин та втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, з огляду на очевидну неправомірність дій відповідача, які фактично призвели до вимушеного звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, колегія суддів вважає справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та необхідність покладення на нього (відповідача) його судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки спір у даному випадку виник саме внаслідок неправильних дій відповідача.

Отже, підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанцій від 04.01.2021 відсутні.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційних скарг не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційні скарги Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 слід залишити без задоволення, а відповідні рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес-груп» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2560/20 - без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.04.2021.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська