26.04.21

22-ц/812/787/21

Єдиний унікальнийномерсправи№ 480/793/19

Провадження № 22-ц/812/787/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

№ 22-ц/812/875/21

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 квітня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

з участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та ОСОБА_1 рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 12 березня 2021 року, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Войнарівського М.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді,

в с т а н о в и в:

07 травня 2019 року ОСОБА_1 пред`явила до Відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (діла Відділ освіти, молоді, спорту та культури, роботодавець) вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

Відповідно до контракту від 07 вересня 2018 року позивач призначена на посаду керівника Іванівського закладу загальної середньої освіти 1-2 ступенів Нечаянської ради Миколаївського району Миколаївської області строком до 07 вересня 2024 року.

25 квітня 2019 року начальником відділу освіти, молоді, спорту та культури надалі Нечаянської сільської ради було видано наказ № 42-К про звільнення з 26 квітня 2019 року керівника Іванівського (Заклад загальної середньої освіти) надалі ЗЗСО І-ІІ ступенів ОСОБА_1 з займаної посади, за порушення трудової дисципліни у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпПУкраїни.

Підставою такого рішення зазначено, що 28 березня 2019 року Нечаянський сільський голова виявив неналежний санітарний стан території школи та інші порушення, 10 квітня 2019 року під час відвідування школи було виявлено порушення освітнього - процесу та виконання навчальних програм; 22 квітня виявлено невиконання наказу відділу ОМСК Нечаянської селищної ради від 12.04.2019 року про проведення суботника.

Крім того до позивача ОСОБА_1 застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення в вигляді доган, згідно наказів від 14.12.2018 р., №142, від 02.01.2019р. №-1 К, від 21.01.2019р. № 10.

Позивач, вважаючи звільнення незаконним та таким, що порушує її права, просила скасувати наказ №42-К від 25 квітня 2019року, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Миколаївськогорайонного судуМиколаївської областівід 12березня 2021року позов задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ Відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 42-К від 25.04.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Іванівської ЗЗСО І-ІІ ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Іванівського ЗЗСО І-ІІ ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області .

Стягнуто з Відділу освіти, молоді, спортута культуриНечаянської сільськоїради Миколаївськогорайону Миколаївськоїобласті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2019 року по 26.04.2020 року у розмірі 161961 гривень 39 копійок без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та присудженої ОСОБА_1 виплати середнього заробітку за один місяць.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді, спортута культуриНечаянської сільськоїради Миколаївськогорайону Миколаївськоїобласті в дохід держави судовий збір у розмірі 1536 гривень 80 копійок.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Відділ освіти, молоді, спортута культуриНечаянської сільськоїради Миколаївськогорайону Миколаївськоїобласті подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити в позові в повному обсязі.

ОСОБА_1 оскаржила рішення лише в частині стягнення середнього заробітку, оскільки суд І інстанції ухвалив рішення в цій частині з порушенням норм матеріального права, а саме стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу лише за рік, в той час як справа розглядалася майже два роки.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши надані сторонами докази, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга Відділ освіти, молоді, спортута культуриНечаянської сільськоїради Миколаївськогорайону Миколаївськоїобласті не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Так, задовольняючи позов, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем доведено незаконність її звільнення на підставі п. 3 ч. 1ст. 40 КЗпП України, а отже наказ №42-К від 25.04.2019 року підлягав скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на посаді.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду частково погоджується з встановленими судом 1 інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки, крім висновку щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважає вірними, законними та обґрунтованими.

Так, за Конституцією України, ст.4,49ЦПКУкраїни та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263ЦПКУкраїни та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89ЦПКУкраїни за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не у повній мірі.

Згідно із статтею 139КЗпПУкраїни працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до положень статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17).

Разом з тим, саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку.

Згідно з частинами першою та другою статті 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

За положеннями статті 149КЗпПУкраїни до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.

Відповідно до ст. ст. 150, 233КЗпПУкраїни дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава ХV цього Кодексу). Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про загальну середню освіту», керівництво закладом загальної середньої освіти здійснює директором, повноваження якого визначаються законом, статутом закладу освіту та трудовим договором.

Статтею 26 Закону України «Про освіту» передбачено, що керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Повноваження (права і обов`язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти.

10 липня 2018 року рішенням Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №13 було затверджено Статут Іванівської ЗЗСО 1-11 ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, засновником якої є Нечаянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області.

Згідно п. 4.1.4.2. Статуту управління закладом загальної середньої освіти здійснюється засновником та уповноваженою ним особою відділом освіти, молоді спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Безпосереднє керівництво закладом здійснює його керівник, з яким при призначенні на посаду укладається строковий трудовий договір (контракт).

З матеріалівсправи вбачається,і,таке встановленосудом Іінстанції,щовідповідно до контракту від 07 вересня 2018 року, позивач була призначена на посаду керівника Іванівського закладу загальної середньої освіти 1-2 ступенів Нечаянської ради Миколаївського району Миколаївської області строком до 07 вересня 2024 року (т. 1 а.с. 7-10).

Відповідно до Наказу начальника відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району № 42-К від 25.04.2019 року ОСОБА_1 , керівника Іванівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ Ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області звільнено за порушення вимог ч.3ст.26 ЗУ «Про освіту» ч.1 ст.39 ЗУ «Про загальну середню освіту» ст..139 КЗпП України,п.4.3 Статуту, підпунктів 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4, 2.2.7, 2.212 Контракту від 07.09.2018 року, з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП (т. 1 а.с. 4-6).

Крім того, згідно наказів №142 від 14 грудня 2018 року, №-1-К від 02 січня 2019 року, № 10 від 21 січня 2019 року до позивача ОСОБА_1 раніше вже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення в виді доган.

Проте, всі зазначені накази визнані незаконними та скасовані в судовому порядку.

Матеріали справи містять копії судових рішень які набрали законної сили та копію постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, якою у відкритті касаційного провадження на судове рішення у справі №480/262/19 відмовлено (т. 1 а.с. 79-81, 83-87, 89-92, 151-158).

Позивач, вважаючи звільнення незаконним та таким, що порушує її права просила скасувати наказ №42-К від 25 квітня 2019року, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача заперечував проти позову, зазначаючи, що ОСОБА_1 систематично не виконувала свої трудові обов`язки, про що відділом освіти не одноразово було складено акти.

Проте, зазначені доводи представника відповідача не заслуговують на увагу, оскільки накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності скасовані в судовому порядку, а тому відсутня ознака систематичності невиконання нею своїх трудових обов`язків, що унеможливлює її звільнення за п.3 ч.1ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з чим Наказ № 42-К від 25 квітня 2019 року підлягав скасуванню.

Відповідно до п. 23Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 р., за передбаченими п.3ст.40 КЗпПпідставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

У своїх постановах Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першоїстатті 40 КЗпП Українинеобхідна наявність сукупності таких умов:

- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;

- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;

- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним;

- враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

- з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першоїстатті 40 КЗпП Українинеобхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше (постанова ВС від 19.12.2018 у справі № 700/63/18, постанова ВС від 03.04.2019 у справі № 520/3689/16-ц).

Важливим є те, що при звільненні працівника відповідно до вимог пункту 3 частини першоїстатті 40 КЗпП Українипідприємство повинно навести у наказі конкретні факти допущеного працівником невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Оскільки суд 1 інстанції вірно визнав незаконним та скасував оскаржений позивачем наказ, поновивши її на посаді керівника, то рішення в цій частині є вірним, законним та обґрунтованим, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Щодо оскарження рішення суду І інстанції, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів не погоджується з таким висновком, вважає його в цій частині не вірним не законним та необґрунтованим, виходячи з наступних підстав.

Відповідно допункту 8 Порядку № 100нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період.

Відповідно до ст. 235КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 32постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9(з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Як вбачається з Довідки про заробітну плату (т. 1 а.с. 11), виданої відділом ОМСК Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 48 від 06 травня 2019 року, заробітна плата ОСОБА_1 становила:

- у листопаді 2018 року 10543,28 гривень;

- у грудні 2018 року 10469,64 гривень;

- у січні 2019 9795,59 гривень;

- у лютому 2019 року - 9795,59 гривень;

- у березні 2019 року - 9795,59 гривень;

- у квітня 2019 року 16014,99 гривень.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вираховується наступним чином: 19591,18 гривень (9795,59+9795,59) заробітна плата за останні два місяці, що передували звільненню : 40 робочих днів (20 р.д. у лютому 2019 та 20 р.д. у березні 2019) = 489,78 гривень (середній заробіток за 1 день).

Відповідно до Наказу № 42-К від 25.04.2019 р., ОСОБА_1 звільнено з роботи з 26.04.2019 року. 12 березня 2021 року Миколаївським районним судом М

За такого, з відділу освіти, молоді, спорту та культури надалі Нечаянської сільської ради Миколаївської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу саме за період з 26.04.2019 р. по 12.03.2021 року, а не за один рік, як вважав суд 1 інстанції.

Так, дійсно, відповідно до ст. 235КЗпП Українипри винесеннірішення пропоновлення нароботі орган,який розглядаєтрудовий спір,одночасно приймаєрішення провиплату працівниковісереднього заробіткуза часвимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Проте, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначений трудовий спір розглядався судом з 07 травня 2019 року по 12 березня 2021 року (1 рік і 10 місяців). Слухання справи відкладалося 16 разів по причинні перебування судді в провадженні якого перебувала справа, у відпустці, відряджені та у іншому проваджені та декілька разів за заявою представника відділу освіти з формальних підстав.

Не з вини ОСОБА_1 майже два роки тривав судовий процес, а тому орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний винести рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

За такого, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2021 року, в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні, шляхом збільшення суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 квітня 2019 року по 12 березня 2021року (468 робочих днів), з 161961 гривні 39 копійок до 229217 гривень 04 копійки без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Згідно зчастинами 3,4статті 12, частинами 1, 6 статті81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крімвипадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши наявні у справі доказі в їх сукупності та взаємозв`язку, з дотриманням вимог статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягали задоволенню.

Колегія суддів в іншій частині рішення погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки належними та допустимими доказами позивачем доведено її незаконне звільнення з посади керівника.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

А тому, апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги Відділу освіти,молоді,спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського районуМиколаївської області, як безпідставні.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції змінено в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є підстави для розподілу судових витрат, враховуючи пропорційність задоволених вимог позивача (47,37%).

За такого, з Відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області підлягає стягненню на користь держави, на відшкодування витрат по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 120 гривень 68 копійок.

Оскільки ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги на рішення суду, в частині стягнення середнього заробітку не сплачено судовий збір, то з неї підлягає стягненню на користь держави, на відшкодування витрат по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 1008 гривень 67 копійок.

Керуючись ст. ст.367-368,374,376,381-382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Відділу освіти,молоді,спорту такультури Нечаянськоїсільської радиМиколаївського районуМиколаївської області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районногосуду Миколаївськоїобласті від 12 березня 2021 року, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, змінити, виклавши названу частину, в наступній редакції.

Стягнути з Відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (ЄДРПОУ 41527468; с.Благодарівка, вул. Центральна, 49 в, Миколаївського району Миколаївської області) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 квітня 2019 року по 12 березня 2021року, збільшивши розмір стягнення з 161961 гривні 39 копійок до 229217 гривень 04 копійки (двісті двадцять дев`ять тисяч двісті сімнадцять гривень 04 копійки) без врахування податків,зборів та обов`язкових платежів.

Стягнути з Відділу освіти, молоді, спорту та культури Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (ЄДРПОУ 41527468; с.Благодарівка, вул. Центральна, 49 в, Миколаївського району Миколаївської області) на користь держави на відшкодування витрат по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 120 гривень 68 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави на відшкодування витрат по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 1008 гривень 67 копійок.

В іншій частині рішення Миколаївського районногосуду Миколаївськоїобласті від 12 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П. Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

________________________________________________

Повний текстпостанови складено30 квітня 2021 року.