ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 520/15510/19

адміністративне провадження № К/9901/10697/20

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Смоковича М.І., Мельник - Томенко Ж.М., Рибачука А.І., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси у складі судді Калашнікової О.І. від 21.10.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кравця О.О., судді Домусчі С.Д., Коваля М.П. від 11.03.2020,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Київського районного суду міста Одеси з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради (далі у тексті цієї постанови також відповідач), у якому просила скасувати постанову від 03.12.2018 №2259 Адміністративної комісії виконавчого комітету Одеської міської ради про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

2. У позові наводились аргументи про те, що відповідачем у встановленому законом порядку не було доведено факту порушення позивачкою вимог закону та правомірність винесення постанови, не надано допустимих та достатніх доказів, не доведено її вину у вчиненні правопорушення, за яке її притягнуто до адміністративної відповідальності.

3. Наполягала ОСОБА_1 і на тому, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, допустив неповноту з`ясування усіх обставин справи про адміністративне правопорушення, не надав їм належної оцінки, внаслідок чого, на переконання позивачки, дійшов помилкового висновку про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення.

4. У своїй позовній заяві ОСОБА_1 також зазначала, що текст оскаржуваної постанови надано лише її представнику і отримано засобами поштового зв`язку 27.05.2019.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21.10.2019, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

6. Ухвалюючи такі судові рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем 03.12.2018 й отримана представником ОСОБА_1 , як вона сама ж вказувала у позовній заяві, 27.05.2019, однак цей позов було подано лише 04.07.2019, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого законодавством для цієї категорії справ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивачкою подано касаційну скаргу в якій вона, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, 12.11.2018 головний спеціаліст відділу контролю та моніторингу за станом території району Київської районної адміністрації Одеської міської ради Гайдук С.С. склав протоколи №012841 та №012828, згідно з якими станом на 12:55 год. за адресою місця перебування ОСОБА_1 був відсутній договір на вивезення ТПВ та вторинної сировини та відсутня друга обов`язкова урна для сміття об`ємом не менш 40 літрів, що є порушенням п.7.2.2. та 7.3.2 Правил благоустрою території м. Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 №1611-VI.

9. 03.12.2018 адміністративною комісією виконавчого комітету Одеської міської ради за участі ОСОБА_1 за результатами розгляду матеріалів про порушення Кодексу України про адміністративні правопорушення прийнято рішення про накладення штрафу у розмірі 1700 гривень.

10. Текст оскаржуваної постанови представник позивача отримав засобами поштового зв`язку 27.05.2019.

11. Незгода позивача з постановою про накладення штрафу стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

12. У касаційній скарзі наводяться аргументи про те, що представником позивача повноваження отримано 22.06.2019 і у строк до 10 днів оскаржено постанову відповідача до суду.

13. На думку скаржника, суд першої інстанції невірно встановив дату звернення позивача до суду, зазначивши 04.07.2019, тоді як позовну заяву направлено поштою 01.07.2019.

14. Позивачка також вказує на процесуальні порушення судів й вважає, що суд першої інстанції протиправно не направив ОСОБА_1 копію ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, а суд апеляційної інстанції не вказав у резолютивній частині постанови дати складання її повного тексту та не роз`яснив її змісту. Скаржник стверджує про перешкоджання судами у доступі до правосуддя ОСОБА_1 , а також про порушення процесуальних строків розгляду справи.

ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ

15. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 03.02.2021 цю справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

16. В обґрунтуванні висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду наведено мотиви про те, що існує неоднаковий підхід до застосування частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України в частині оскарження ухвал з процесуальних питань.

17. Зокрема, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду після її перегляду у суді апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку, оскільки приписи частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України не поширюються на оскарження ухвал з процесуальних питань.

18. Колегія суддів звертала увагу на те, що Верховний Суд неодноразово відкривав касаційне провадження та розглядав по суті законність процесуальних ухвал суду першої інстанції після їх перегляду у суді касаційної інстанції у справах, що стосувалися притягнення особи до адміністративної відповідальності, про що свідчать, зокрема, постанови Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №540/2229/18, від 05.07.2019 у справі №725/3880/18, від 17.01.2020 у справі №388/69/19, від 03.04.2020 у справі №1.380.2019.003732.

19. Разом з тим, в ухвалі від 02.11.2020 у справі №640/16996/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформував інший підхід до розуміння положень частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку про те, що будь-яке судове рішення суду апеляційної інстанції, в тому числі й прийняте за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, у справах за зверненням органів доходів і зборів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, набирає законної сили з моменту проголошення і не підлягає оскарженню до суду касаційної інстанції.

20. Аналогічний підхід у розумінні частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово застосовувався Верховним Судом й при відмові у відкритті касаційного провадження, що підтверджується, зокрема, ухвалою Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №640/2721/20.

21. Зважаючи на викладене, колегія суддів, передаючи цю справу на розгляд об`єднаної палати, дійшла висновку, що у даному конкретному випадку наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного в раніше постановлених ухвалах Верховного Суду від 02.11.2020 у справі №640/16996/20 та від 09.04.2020 у справі №640/2721/20.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Так, за приписами частин першої-четвертої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

23. Згідно з частинами першою, другою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

24. Зміст вищенаведених норм процесуального права засвідчує, що оскарження у касаційному порядку рішень та ухвал суду першої інстанції, в тому числі й про залишення позову без розгляду, можливе після їх перегляду в апеляційному порядку.

25. Колегія суддів відзначає, що у цій справі предметом позову є постанова Адміністративної комісії виконавчого комітету Одеської міської ради від 03.12.2018 №2259 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

26. Параграф 2 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Глави 11 Кодексу адміністративного судочинства України регламентує особливості провадження при розгляді окремих категорій термінових адміністративних справ.

27. Статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ.

28. Відповідно до частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

29. Аналіз вказаних вище положень процесуального закону дає підстави вважати, що судове рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, набирає законної сили з моменту проголошення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

30. При цьому, колегія суддів переконана, що тлумачення диспозиції частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України слід здійснювати через призму розуміння (з`ясування змісту) категорії «перегляд справ». Наведена синтаксична конструкція визначає предметом ревізії саме справу, тобто закінчений судовим розглядом процес, який стосується саме вирішення спору по суті позовних вимог.

31. На користь такого підходу щодо інтерпретації вищенаведеної норми процесуального закону свідчить й нормативний зміст частини першої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій йдеться про «наслідки розгляду судами першої інстанції справ», тобто чітко визначається предмет правового регулювання статті - «наслідки розгляду справ», якими, з огляду на приписи частини третьої статті 241 цього ж Кодексу, слід уважати саме ухвалення рішення суду по суті спору (по суті позовних вимог).

32. З огляду на те, що наслідком розгляду справи судом першої інстанції є рішення по суті позовних вимог, то й «переглядом справи» за такого підходу є «апеляційний та касаційний перегляди» саме такого рішення, а не будь-якого іншого судового рішення суду першої інстанції, зокрема, й ухвал з процесуальних питань.

33. За такої правової регламентації, судова колегія вважає, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду після її перегляду у суді апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку, оскільки приписи частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України не поширюються на оскарження ухвал з процесуальних питань.

34. Разом з тим, в раніше постановлених ухвалах Верховного Суду від 02.11.2020 у справі №640/16996/20 та від 09.04.2020 у справі №640/2721/20 продемонстровано інший підхід до застосування положень частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, який не відповідає і прямо суперечить вищенаведеному висновку.

35. Ураховуючи вищевикладене, об`єднана палата Верховного Суду констатує наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалах Верховного Суду від 02.11.2020 у справі №640/16996/20 та від 09.04.2020 у справі №640/2721/20, відповідно до якого використаний законодавцем у частині третій статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України термін «судові рішення» вказує на те, що будь-які судові рішення суду апеляційної інстанції, ухвалені у справах, визначених статтями 273-277, 282-286 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню.

36. Об`єднана палата Верховного Суду формує власний правовий висновок відповідно до якого, під терміном «судове рішення суду апеляційної інстанції», вжитим у частині третій статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно розуміти такий судовий акт, яким закінчено перегляд в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, ухваленого судом за наслідком розгляду справ, визначених статтями 273 - 277, 282 - 286 цього Кодексу, та яким спір вирішено по суті щодо заявлених позовних вимог. Саме такі судові рішення, у розумінні приписів частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню.

37. На усі інші випадки, зокрема, щодо оскарження у касаційному порядку судових рішень апеляційного суду, ухвалених за наслідком апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273 - 277, 282 - 286 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі ухвал, якими вирішено процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, а також ухвал, постановлених за наслідками вирішення питання про залишення заяви без розгляду, дія частини третьої статті 272 цього Кодексу не розповсюджується і такі судові рішення підлягають касаційному оскарженню на загальних підставах.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

38. Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій стосовно наявності підстав для залишення цієї позовної заяви без розгляду, а також аргументам учасників справи, Верховний Суд виходить з такого.

39. Порядок оголошення постанови по справі про адміністративне правопорушення і вручення копії постанови встановлено статтею 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за приписами частини першої якої постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

40. Порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення регламентовано статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до пункту 1 частини першої якої постанову адміністративної комісії по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено у виконавчий комітет (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

41. Строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення визначено статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якою скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

42. За приписами частин першої, третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції чинній, станом на день звернення позивачки до суду, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

43. При цьому, колегія суддів зауважує, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

44. У даному випадку, строк звернення до суду щодо оскарження спірної постанови по справі про адміністративне правопорушення регламентовано спеціальним актом законодавства - Кодексом України про адміністративні правопорушення, і такий строк становить десяти днів та обчислюється з дня винесення постанови.

45. Вищевказаний строк може бути поновлено судом.

46. Згідно ж з положеннями частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

47. Отже, питання, пов`язані з обчисленням строку звернення до адміністративного суду, його поновленням, а також наслідки пропуску такого строку чітко врегульовано вищевказаними положеннями законодавства.

48. Окрім цього, частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

49. Отже, наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

50. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15.

51. Питання, пов`язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

52. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

53. Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.

54. Також варто зазначити, що у постанові від 25.03.2020 у справі №9901/588/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

55. Так, ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України», нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

56. У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

57. Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

58. На цьому наголошено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №800/474/17 (провадження №11-337заі18).

59. Вищенаведене засвідчує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

60. У спірному випадку, як встановили суди попередніх інстанцій, розгляд матеріалів у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 здійснювався 03.12.2018 за її участю, а тому остання з вказаної дати була обізнаною про прийняту відповідачем постанову, яка, як встановлено статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, могла бути оскаржена, зокрема, до суду протягом десяти днів з дня винесення такої постанови.

61. Разом з тим, позивачка, будучи обізнаною про наявність спірної постанови відповідача і про встановлений законом десятиденний строк її оскарження, упродовж більше ніж шести місяців з дати її прийняття не вчиняла жодних дій, спрямованих на отримання тексту цієї постанови, ознайомлення з ним, та звернення до суду з цим позовом.

62. Під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій, а також у касаційній скарзі, стороною позивача не наведено вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації ОСОБА_1 належного їй права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачкою такого права.

63. Колегія суддів наголошує, що у даному конкретному випадку строк звернення до адміністративного суду обчислюється не з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а з дня винесення відповідачем спірної постанови, тобто з 03.12.2018, у зв`язку з чим, в контексті встановлених судами обставин справи, посилання ОСОБА_1 на отримання засобами поштового зв`язку цієї постанови її представником лише 27.05.2019 не свідчать про наявність підстав для поновлення вищевказаного строку.

64. Не можуть зумовлювати поновлення строку, встановленого законом для звернення до суду з цим адміністративним позовом, й доводи касаційної скарги про те, що представником позивача повноваження отримано лише 22.06.2019, оскільки питання оформлення правовідносин щодо представництва лежить у площині суб`єктивних можливостей позивачки і, до того ж, такі обставини виникли вже після пропуску ОСОБА_1 зазначеного строку.

65. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою пропущено встановлений законом строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, а наведені нею підстави для поновлення цього строку є неповажними, що на тій стадії розгляду справи судом першої інстанції зумовлювало процесуальний наслідок у вигляді постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду.

66. Касаційна ж скарга не містить належних, настільки вагомих і обґрунтованих міркувань, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували вищевикладені висновки і давали підстави вважати інакше, а посилання у касаційній скарзі на певні порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не свідчать про те, що ці порушення призвели до ухвалення незаконного рішення і не породжують сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних ОСОБА_1 судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

68. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

69. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 21.10.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова

М.І. Смокович

Ж.М. Мельник - Томенко

А.І. Рибачук