ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2021Справа № 910/12439/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпінське АТП 13250" вул.Чапаєва, буд.1, смт. Гостомель, Київська область,08290

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" вул.Кутузова 18/7, оф.613, м. Київ, 01133

про припинення права власності та визнання права власності

Представники сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ірпінське АТП 13250" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія " Еталон" про припинення права власності за ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" права власності на автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та визнання за позивачем права власності на вказаний автомобіль.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неможливість здійснення реалізації своїх прав власника на предмет лізингу, набутих ним внаслідок виконання умов договору фінансового лізингу № 002990 від 17.09.2015 року в частині сплати лізингових платежів та інших зобов`язань, та укладеного з лізингодавцем договору купівлі - продажу № 002990/01 від 24.04.2019 року, оскільки станом на 08.07.2020 року спірний автомобіль знаходиться під арештом та забороною на відчуження у виконавчому провадженні № 62281450 від 09.06.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 року за результатами розгляду клопотання позивача б/н від 10.09.2020 року про усунення недоліків, відкрито провадження у справі № 910/12439/20 та призначено підготовче засідання на 15.10.2020 року.

Судове засідання, призначене на 15.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 року судове засідання призначено на 26.11.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року підготовче засідання відкладено на 14.01.2021 року.

Проте, судове засідання призначене на 14.01.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року розгляд справи призначено на 18.02.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12439/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 25.03.2021 року.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 15.09.2020 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул.Кутузова 18/7, оф.613, м. Київ, 01133, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте була повернута на адресу суду неврученою адресату із зазначенням «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

В свою чергу наступні ухвали суду у даній справі від 13.11.2020 року, 26.11.2020 року, 22.01.2021 року та від 18.02.2021 року також повернуті поштовим оператором на адресу суду не врученими адресату із зазначенням в якості причини повернення «інші причини, що що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача в матеріалах справи відсутні та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкладення підготовчого засідання (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/12439/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Будь - яких заяв та клопотань від відповідача на час проведення судового засідання 25.03.2021 року, зокрема, відзиву відповідача на позовну заяву, до суду не надходило.

В свою чергу суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 15.09.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд відкладав розгляд справи для надання можливості відповідачу скористатися визначеними процесуальними правами, зокрема, забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання та подати відзив на позовну заяву.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Засобами електронного зв`язку 18.02.2021 року від позивача надійшло клопотання б/н від 18.02.2021 року про розгляд справи № 910/12439/20 в судовому засіданні 18.02.2021 року без участі представника позивача, в якому останній також підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.03.2021 року до суду не надходило.

Представник позивача з`явився в судове засідання 26.11.2020 року.

В судове засідання 18.02.2021 року та в судове засідання з розгляду справи по суті 25.03.2021 року представники позивача та відповідача не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 18.02.2021 року позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105475124231.

Про дату, час і місце розгляду даної справи по суті 25.03.2021 року позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105474892952, № 0105474892960.

Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача суд не повідомлено.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки ТОВ "Лізингова компанія Еталон" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, враховуючи той факт, що сторони не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, не забезпечили явку в судове засідання з розгляду справи по суті уповноважених представників та за відсутності клопотань про відкладення судового засідання, суд на підставі ч. 1 ст. 202 ГПК України дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності представаників сторін.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засіданні, яким закінчується розгляд справи, всіх учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (лізингодавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ірпінське АТП 13250» (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) укладено Договір № 002990 фінансового лізингу (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого лізингодавець зобов`язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (далі - предмет лізингу, визначений у п.3.1 цього Договору), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Розділами № 3 - 16 Договору сторони визначили загальну положення, права та обов`язки сторін, передачу предмета лізингу, користування предметом лізингу, лізингові платежі, амортизацію, гарантійні зобов`язання, страхування предмету лізингу, перехід права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу лізингоодержувачем), відповідальність сторін, порядок повернення предмета лізингу, повідомлення, конфіденційність, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 7.1 Договору даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання зобов`язань сторонами, але не більше 76 (сімдесяти шести) календарних, місяців з моменту підписання дай Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками лізингодавця та лізингоодержувача та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг». Одночасно, відповідно до ст. 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (ст. 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне визначення поняття договору фінансового лізингу міститься в ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Суд зазначає, що за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до ч.2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У ст. 11 вказаного нормативно - правового акту передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч.1 ст. 807 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»). Згідно визначень, наведених в розділі 2 Договору, предмет лізингу - транспортний засіб, зазначений в п.3.1 Договору, що підлягає державній реєстрації.

Так, згідно п.3.1 Договору предметом лізингу є транспортний засіб автобус Богдан А 092.04 міський.

Додатковою угодою № 1 до Договору від 29.09.2015 року сторони погодили замінити предмет лізингу по Договору з автобуса Богдан А 092.04 міський на автомобіль марки Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Як зазначено п 3.3 Договору предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на лізингоодержувача згідно з умовами даного Договору. Всі ризики по предмету лізингу переходять від лізингодавця до лізингоодержувача в момент передачі предмету лізингу по акту приймання - передачі.

Згідно визначення, наведеного в розділі 2 Договору акт приймання - передачі предмету лізингу - документ, в якому зазначаються усі індивідуальні ознаки предмета лізингу (тим, парка, заводський номер, номер двигуна, колів і т.д.), найменування, адреса, реквізити продавця та який засвідчує повне прийняття предмету лізингу лізингоодержувачем.

Відповідно до п. 5.10 Договору підписання акту приймання-передачі свідчить про відсутність у сторін претензій одна до одної стосовно предмету лізингу.

Як встановлено судом за матеріалами справи, у відповідності до умов Договору предмет лізингу - автомомбіль марки Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , разом з комплектом ключів, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та сервісною книжкою лізінгодавцем було передано позивачеві як лізингоодержувачу предмет лізингу, про що сторонами складено та підписано без зауважень Акт приймання - передачі предмета лізингу від 30.12.2015 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

За змістом п. 1 вказаного Акту лізингоодержувач перевірив якість, комплектність, справність та відповідність предмета лізингу умовам Договору та підтверджує, що предмет лізингу відповідає всім встановленим лізингоодержувачем, специфікацією та Договором вимогам.

З моменту підписання Акту зобов`язання лізингодавця з передачі предмету лізингу в лізинг вважаються виконаними (п. 4 Акту).

Факт виконання відповідачем зобов`язань з передачі лізингоодержувачу предмету лізингу, а також прийняття його в користування останнім згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред`явлення позивачем претензій щодо виконання відповідачем зобов`язань згідно Договору до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ „Лізингова компанія «Еталон» умов Договору з боку позивача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі предмета лізингу за Договором, а позивачем, в свою чергу, прийнятий предмет лізингу без будь - яких зауважень.

Положеннями частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

За умовам п. 6.1 Договору з дати підписання Акту приймання-передачі (якщо інше не буде погоджено між лізингоодержувачем та лізингодавцем) лізингоодержувач має право користуватися предметом лізингу згідно з його звичайним призначенням. Будь-яке користування предметом лізингу за межами його звичайного призначення можливе лише за попередньою письмовою згодою лізингодавця.

В свою чергу позивачем 31.12.2015 року директором ТОВ «Ірпінське АТП 13250» видано наказ №89 «Про введення в експлуатацію легкового Land Rover Discovery 3.0, реєстраційний номер НОМЕР_4 », згідно якого автомобіль введено в експлуатацію з 31.12.2015 року та взято на баланс автопідприємства. Копія наказу наявна в матеріалах справи.

Строк лізингу починається з дати передачі, яка зазначена у Акті приймання-передачі предмета лізингу та закінчується підписанням Акту про передачу предмета лізингу у власність, якщо інше не передбач умовами Додаткових угод до даного Договору (п.7.2 Договору).

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Отже, належне виконання лізингоодержувачем (орендарем) обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Умовами п.п. 4.2.3 п.4.2 Договору передбачений обов`язок лізингоодержувача у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного Договору.

У відповідності до п. 8.1 Договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені в Графіку лізингових платежів, Додатках № 1 та № 2 до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

До складу лізингових платежів згідно п.8.2 Договору входять: перший лізинговий платіж, який складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою укладенням цього Договору, авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як Авансовий платіж, який визначений у Додатку №1 до даного Договору, комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов`язані з організацією передачі предмета лізингу, періодичний авансовий платіж ціни предмета лізингу,а також другий лізинговий платіж, до складу якого входять періодичні лізингові платежі, що складаються з відшкодування вартості предмета лізингу, сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу та сплати комісії за супроводження договору.

Зокрема, сторонами узгоджено та підписано Додаток № 2/1 до Договору, яким визначено вартість предмета лізингу в розмірі 1 675 575,00 грн., передбачено графік оплати, розмір платежів та їх види тощо.

Відповідно до п. 8.7 Договору лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем незалежно від результатів його господарської діяльності і незалежно від будь - яких обставин, пов`язаних з роботою або простоєм предмета лізингу та економічною ефективністю його роботи у період лізингу, крім випадків, прямо передбачених Договором.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем в позовній заяві, протягом дії Договору та під час користування предметом лізингу позивачем як лізингоодержувачем сплачувались лізингові платежі, що підтверджується наданими позивачем копіями платіжних доручень та квитанцій.

Доказів заперечень щодо здійснених відповідачем оплат, їх розміру та строків оплати з боку лізингодавця матеріали справи не містять.

Окрім цього сторонами 24.04.2019 року було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, за змістом якої сторони дійшли згоди, що лізингоодержувач придбає переданий йому у користування по Договору предмет лізингу шляхом укладення Договору купівлі - продажу та підписання Акту про передачу майна у власність.

Сторони домовились, що лізингоодержувач здійснить остаточні розрахунки за Договором в день підписання даної додаткової угоди в сумі 538 963,55 грн., з яких 513 519,55 грн. відшкодування платежів відповідно до Додатку № 2/1 від 30.12.2015 року до Договору та 25444,00 грн. - викупна вартість (п. 2 Додаткової угоди № 1 від 24.04.2019 року до Договору).

Згідно п. 3 вказаної Додаткової угоди Договір припиняє свою дію з моменту виконання лізингоодержувачем п. 2 цієї Додаткової угоди і підписання між сторонами Договору купівлі - продажу предмета лізингу і Акту про передачу майна у власність.

Як визначено частиною 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

При цьому в матеріалах справи наявна копія довідки ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» б/н від 24.04.2019 року за підписом керівника товариства, видана позивачеві, згідно якої зазначено, що ТОВ «Ірпінське АТП 13250» дійсно до 24.04.2019 року викупило транспортний засіб, що був предметом лізингу відповідно до Договору фінансового лізингу № 002990, який укладений 17.09.2015 року між сторонами, а саме автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; станом на дату видачі даної довідки заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпінське АТП 13250» перед ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» відсутня.

Таким чином, як вбачається з наявних у справі доказів та підтверджено наданою відповідачем довідкою, позивачем як лізингоодержувачем станом на 24.04.2019 року було виконано свої зобов`язання за Договором в частині сплати лізингових платежів та викупної вартості предмета лізингу.

Будь - яких доказів на спростування вищенаведених обставин та/або заперечень щодо дійсності наданої довідки б/н від 24.04.2019 року від ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» до суду станом на час розгляду справи не надходило.

Згідно 11.1 Договору в разі належного виконання протягом усього строку дії Договору зобов`язань щодо сплати всіх лізингових платежів, та інших зобов`язань, визначених Договором, лізингоодержувач має право набути у власність предмет лізингу.

Лізингоодержувач під час дії цього Договору, при обов`язковій умові сплати в повному обсязі заборгованості за лізинговими платежами за умовами даного Договору, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків (що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків), має право придбати у власність (викупити) предмет Лізингу по його викупній (залишковій) вартості за окремо укладеним Договором купівлі-продажу (п. 11.2 Договору).

Відповідно до п. 11.3 Договору набуття у власність (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати лізингоодержувачем всіх платежів, передбачених п. 11.1 та 11.2 даного Договору, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати лізингодавець у в зв`язку з переходом права власності щодо предмета Лізингу.

При цьому, у відповідності до умов п. 11.6 Договору перехід права власності на предмет лізингу здійснюється на підставі та на умовах укладеного, між лізингодавцем та лізингоодержувачем Договору купівлі-продажу предмета лізингу.

Отже, у відповідності до вищенаведених умов Договору 24 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ірпінське АТП 13250» як покупцем було укладено Договір купівлі - продажу № 002990/01 (далі - Договір купівлі - продажу), згідно п. 1.1 якого цей Договір укладений відповідно до п. 11.2 Договору фінансового лізингу № 002990 від 17 вересня 2015 року, відповідно до якого лізингоодержувач має право придбати у власність (викупити) предмет лізингу по його викупній (залишковій) вартості за окремо укладеним договором купівлі-продажу.

Згідно п.1.2 Договору купівлі - продажу продавець зобов`язується передати належний йому транспортний засіб (машину) (далі - товар) у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Товаром за даним Договором є - Автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Продавець гарантує, що товар належить йому на праві власності.

Розділами 2 - 6 Договору купівлі - продажу сторони узгодили порядок передачі товару, ціну та умови оплати, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін та строк дії договору тощо.

Відповідно до п. 6.1 Договору купівлі - продажу останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами його умов.

Вказаний Договір купівлі - продажу підписаний представникам покупця та продавця та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, та у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно п. 3.1 Договору купівлі - продажу загальна вартість згідно Додатку № 2/1 від 30 грудня 2015 року до Договору становить з ПДВ - 1 678 575, 00 грн. з ПДВ.

За визначенням п. 2 Договору викупна вартість - сума, за яку лізингоодержувач після сплати всіх лізингових платежів згідно Договору має право придбати у власність (викупити) предмет лізингу за окремим договором купівлі - продажу.

Відповідно до п. 2.1 Договору фінансового лізингу № 002990 від 17 вересня 2015 року викупна вартість товару становить 25 444,00 грн. (п.3.2 Договору купівлі - продажу).

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний здійснити оплату за цим Договором шляхом перерахування грошових коштів, зазначених у п. 3.2. на рахунок продавця у строк встановлений п. 2 Додаткової угоди № 1 від 24 квітня 2019 року до Договору фінансового лізингу № 002990 від 17.09.2015 року (п. 3.3 Договору купівлі - продажу).

Зокрема, як зазначалось судом вище, згідно наданої ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» довідки б/н від 24.04.2019 року, позивачем здійснена оплата викупної вартості предмета лізингу та станом на 24.04.2019 року заборгованість з оплати відсутня.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (п. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

В свою чергу судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо повного та належного виконання ТОВ «Ірпінське АТП 13250» умов Договору в частині внесення викупної вартості предмета лізингу, в тому числі щодо строків такої оплати.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п.п.4.1.1, 4.1.2 п.4.1 Договору купівлі - продажу продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений цим Договором; передати покупцеві всю необхідну документацію на товар, для можливості оприбуткування, постановки на облік та використання його за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 2.1 Договору перехід права власності відбувається після підписання сторонами акту приймання-передачі транспортного засобу, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Зокрема, як встановлено судом та сторонами не заперечувалось, між лізингодавцем та лізингоодержувачем підписано Акт приймання - передачі транспортного засобу (машини) № 002990/01 від 24.04.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи, та згідно відповідно до якого згідно до договору купівлі-продажу автомобіля № 002990/01 від 24 квітня 2019 року продавець передає, а покупець приймає у власність по кількості та якості, в повній комплектності транспортний засіб: Автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , разом з машиною продавець передає, а покупець приймає: Акт приймання-передачі транспортного засобу № 002990/01, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 та комплект ключів.

При цьому згідно змісту Акту претензій у покупця до продавця стосовно якості та технічного стану транспортного засобу немає, а також сторони засвідчили, що транспортний засіб передано без механічних ушкоджень, повністю в робочому стані.

Претензій у покупця щодо строків передачі, якості та комплектності транспортного засобу, та у продавця в свою чергу стосовно оплати вартості автомобіля не має. Між сторонами відсутні будь-які інші і взаємні чи односторонні претензії або вимоги у зв`язку з передачею транспортного засобу (п. 5 вказаного Акту).

Таким чином, з урахуванням викладеного, як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки останнім як лізингоодержувачем виконано умови Договору фінансового лізингу та Договору купівлі - продажу в частині сплати лізингових платежів та викупної вартості предмета лізингу, а також приймаючи до уваги підписання сторонами Акту приймання - передачі транспортного засобу, позивач набув право власності на предмет лізингу, у зв`язку з чим звернувся до Регіонального сервісного центру МВС у Київській області з метою здійснення реєстрації транспортного засобу Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 за ТОВ «Ірпінське АТП 13250» як власником.

Натомість, за результатами звернення позивачеві листом № 1134 від 08.07.2020 року було повідомлено, що станом на 08.07.2020 року ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» внесена до реєстру боржників, а все належне боржнику майно заборонено відчужувати, зокрема, автомобіль знаходиться під арештом та забороною на відчуження у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження № 562281450 від 09.06.2020 року.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, посилаючись на неможливість здійснення реалізації своїх прав як власника на предмет лізингу - автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , набутих ним внаслідок виконання умов Договору фінансового лізингу № 002990 від 17.09.2015 року в частині сплати лізингових платежів та інших зобов`язань, втому числі викупної вартості предмету лізингу, та укладеного з лізингодавцем Договору купівлі - продажу № 002990/01 від 24.04.2019 року.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження здійснення реєстрації права власності на предмет лізингу за позивачем, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору фінансового лізингу № 002990 від 17.09.2015 року та Додаткової угоди № 1 до нього, Договору купівлі - продажу № 002990/01 від 24.04.2019 року та/або окремих їх положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд зазначає, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

При цьому позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником.

Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Таке право передбачено статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Водночас, якщо за умовами укладеного між сторонами договору до позивача перейшло право власності на відповідне майно, власник на підставі статей 319, 321, 392, 658 ЦК України, статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" має право вимагати визнання за ним права власності на спірне майно та, відповідно, зняття арешту із цього майна.

Окрім цього за приписами ст. 9 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

Як встановлено судом відповідно до матеріалів справи та зазначено вище, спірне майно (предмет лізингу) було передано позивачем відповідачу у фінансовий лізинг за Актом приймання-передачі предмету лізингу від 30.12.2015 року.

Факт передачі спірного майна у користування позивача належним чином підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечувався.

Доказів повернення предмету лізингу лізингодавцеві матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Набуття права власності за договором, згідно із вимогами ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України, у набувача майна виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Наразі, факт укладення між сторонами Договору купівлі - продажу у відповідності до умов п. 11.6 Договору та ст. 8 зазначеного Закону належним чином підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечувався.

Суд зазначає, що згідно пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України та статтею 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

При цьому сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Виходячи з приписів статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" суд зазначає, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Як зазначалось судом вище, як на підставу правомірного набуття права власності на предмет лізингу позивач посилається на той факт, що ним як лізингоодержувачем належним чином виконані умови Договору в частині сплати лізингових платежів та сплати викупної вартості, що підтверджено довідкою відповідача як лізингодавця, та, за твердженнями позивача, з якими суд погоджується, вказане свідчить про наявність правових підстав для переходу до позивача права власності на предмет лізингу - автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 із дати підписання акту приймання - передачі транспортного засобу від 24.04.2019 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 910/7415/17.

Зокрема, судом приймається до уваги наявний в матеріалах справи підписаний між сторонами без зауважень Акт приймання - передачі транспортного засобу (машини) № 002990/01 від 24.04.2019 року, яким засвідчено передачу майна у власність позивачеві та факт укладення якого додатково підтверджує настання погоджених сторонами умовами розділу 11 Договору фінансового лізингу та п. 2.1 Договору купівлі - продажу умов щодо переходу права власності.

Як встановлено судом, лізингодавцем було досягнуто мету укладення Договору, а саме передано у платне володіння та користування предмет лізингу, з подальшим поверненням вартості предмета лізингу, а також винагороди, в той час, як лізингоодержувач, сплативши всі передбачені умовами Договору платежі, не отримав у власність предмет лізингу, оскільки відповідач як попередній власник майна не виконав узятих на себе зобов`язань та не зняв транспортний засіб з державного обліку для реєстрації за новим власником, позивач, який набув право власності на цей транспортний засіб, не мав можливості здійснювати всі правомочності власника.

Тобто право власності на транспортний засіб, який був предметом вищевказаного Договору фінансового лізингу та предметом Договору купівлі-продажу між сторонами, - перейшло позивачу, хоча й не було належним чином зафіксовано у реєстраційних органах з незалежних від позивача причин.

Поряд із цим судом встановлено за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, що виконавче провадження № 62281450, в межах якого накладено арешт на предмет лізингу, було відкрито 05.06.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Корольовим В.В., тобто після укладення Договору купівлі - продажу предмету лізингу та переходу права власності до позивача.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, зокрема, право власності припиняється внаслідок відчуження власником свого майна.

Враховуючи виконання позивачем своїх зобов`язань в повному обсязі, за умови позбавлення його права безперешкодного користування, володіння та розпорядження своїм майном, за відсутності у відповідача правових підстав для володіння предметом лізингу на підставі Договору, а також за наявності доказів передачі предмета лізингу від відповідача позивачеві, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання права власності на спірний транспортний засіб - автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 та, враховуючи факт відчуження відповідачем предмета лізингу згідно Договору купівлі - продажу, про припинення права власності ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на спірний автомобіль.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо заявлених позивачем позовних вимог на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та на підставі наданих позивачем доказів.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (код ЄДРПОУ 38865527) на автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ірпінське АТП 13250" (код ЄДРПОУ 30700463) право власності на автомобіль Land Rover Discovery 3.0, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (вул.Кутузова 18/7, оф.613, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 38865527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпінське АТП 13250" (вул.Чапаєва, буд.1, смт. Гостомель, Київська область, 08290, код ЄДРПОУ 30700463) 10473,75 грн. (десять тисяч чотириста сімдесят три грн. 75 коп.) судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 30 квітня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон