ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2021Справа № 910/17468/20Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В. розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін

за позовом Приватного підприємства «ЛІКОМ» (03124, м. Київ, пров. Радищева, 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІППО» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корп. 2, каб. 33)

про стягнення заборгованості,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09 листопада 2020 року до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства «ЛІКОМ» (позивач) надійшла позовна заява №LD-343/11-20 від 09.11.2020 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІППО» (відповідач) про стягнення грошових коштів на суму в розмірі 357 228, 52 грн. за Договором поставки № 010419/02/1г від 01.04.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором поставки № 010419/02/1г від 01.04.2019 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не сплатив грошові кошти позивачу за поставлений товар в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/17468/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Відповідно до ч.1 п. 3 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Ч. 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Ч. 5 статті 176 ГПК України передбачає, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

За ст. 248 ГК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.11.2020 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань а саме: 01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корп. 2, каб. 33.

Вказана ухвала була отримана відповідачем 23.11.2020 року.

Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, чи електронною поштою відтак, беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2019 року між Приватного підприємства «ЛІКОМ» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ГІППО» (покупець) укладено договір поставки № 010419-02/1г від 01 квітня 2019 року, згідно якого постачальник зобов?язаний передати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов?язаний прийняти його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 997 184, 87 грн., на підставі видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, а відповідач здійснив оплату за отриманий товар частково на загальну суму 705 450, 47 грн. отже заборгованість за Договором складає 291 734, 40 грн.

31.03.2020 року між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом за період: 1 квартал 2020 року, відповідно до якого відповідач підтвердив свою заборгованість за договором у розмірі 327 256, 61 грн. за неоплачений вчасно товар.

03.04.2020 року позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою оплатити суму заборгованості, однак вказана претензія залишилася без задоволення.

У зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 010419-02/1г від 01.04.2019 року, позивач звернувся до суду.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Статтями 15,16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З наведеною нормою кореспондується положення, викладені в ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, згідно з якою, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимогам ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Приписом ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошових зобов`язань у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України являється способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора внаслідок зменшення грошових коштів у зв`язку з інфляційними процесами та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі №6-42цс11).

Згідно з ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинні відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 6 ст. 231 ГК України визначено що, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Суд перевірив розрахунок, наданий позивачем та вважає його арифметично правильним, таким, що відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 530, 549, 550, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 232 ГК України, ст.ст. 33, 34, 73 , 74, 86, 98, 104, 129, 165, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІППО» (01042, м. Київ, пров. Новопечерский, буд. 19/3, корп. 2, кабінет 33, код ЄДРПОУ 32650231) на користь Приватного підприємства «ЛІКОМ» (03124, м. Київ, пров. Радищева, буд. 3, код ЄДРПОУ 30638249) основний борг у розмірі 291 734, 40 грн., 3% річних у розмірі 7 051, 05 грн., інфляційній втрати у розмірі 4 925, 50 грн., пеню у розмірі 53 517, 50 грн. та судовий збір у розмірі 5 358, 50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Данилова