Ухвала

26 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 761/43314/19

провадження № 61-5959ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, ухвалені у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Поливач Л. Д., Сліпченка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Індустріальний Банк» про зобов`язання виконати вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - АТ «Комерційний Індустріальний Банк», банк), у якому просила зобов`язати

АТ «Комерційний Індустріальний Банк» виконати вимоги статті 61 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», Положення про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду, затвердженого розпорядженням від 03 грудня 2013 року № 4400 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Положення про недержавне пенсійне забезпечення в АТ «Комерційний Індустріальний Банк» затвердженого рішенням Правління від 07 липня 2009 року (нова редакція

від 29 жовтня 2010 року) та виплатити їй пенсійний банківський вклад і нараховані на пенсійний банківський вклад проценти в загальному розмірі 74 380,53 грн.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона перебувала з банком у трудових відносинах з травня 2001 року по грудень 2015 року. 07 липня 2009 року між нею та банком укладено договір банківського вкладу № 345/005 (відкриття пенсійного депозитного рахунку для накопичення пенсійних заощаджень в системі недержавного пенсійного забезпечення). 12 квітня 2017 року їй виповнилося

50 років, а тому вона отримала право на отримання недержавної пенсії відповідно до статті 61 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», однак на її звернення до АТ «Комерційний Індустріальний Банк» не виплатив їй пенсійні заощадження.

Короткий зміст ухвалених судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано АТ «Комерційний Індустріальний Банк» виплатити ОСОБА_1 пенсійний банківський вклад та нараховані на нього проценти в загальному розмірі 74 380,53 грн.

Стягнуто з АТ «Комерційний Індустріальний Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 000,00 грн. Стягнуто з АТ «Комерційний Індустріальний Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Комерційний Індустріальний Банк» задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року заяву АТ «Комерційний Індустріальний Банк» про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Комерційний Індустріальний Банк» судові витрати у розмірі 1 261, 20 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду

від 19 січня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 09 березня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення, та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга містить посилання на те, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню з підстав, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для заявника.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 74 380,53 грн яка станом на 01 січня

2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00*100=227 000,00).

Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Щодо доводів касаційної скарги про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для заявника

Наявність фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики заявник обґрунтовує посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, щодо правильно застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо існування пільгового віку в недержавному пенсійному забезпеченні та встановленні порядку виплати недержавних заощаджень учасникам недержавного пенсійного забезпечення.

Перевіривши наведені заявником підстави касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 761/16712/17, ухваленій у подібних правовідносинах та застосованій судом апеляційної інстанції, зазначено, що відповідно до пунктів 6.1, 6.3 договору банківського вкладу (відкриття пенсійного депозитного рахунку для накопичення пенсійних заощаджень в системі недержавного пенсійного забезпечення) (далі - договору) учасник має право отримати пенсійні заощадження з дня досягнення ним пенсійного віку відповідно до діючого законодавства України, що регулює загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Підставами для отримання пенсійних заощаджень у інших випадках, ніж це передбачено пунктом 6.1 договору, є: визнання учасника інвалідом; медично підтверджений критичний стан здоров`я учасника (онкозахворювання, інсульт тощо); виїзд учасника на постійне місце проживання за межі України; смерть учасника.

Згідно з пунктом 6.2 договору пенсійні заощадження виплачуються банком з дня настання підстави для отримання пенсійного забезпечення та отримання від учасника письмової заяви.

Пенсійний вік, після досягнення якого учасник фонду має право на отримання пенсійної виплати, визначається за заявою учасника фонду, форма якої встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов`язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян (частина друга статті 61 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 вересня

2018 року у справі № 761/16762/17, від 10 вересня 2018 року у справі

№ 752/3690/16-ц.

Ураховуючи наведене, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду, щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження, оскільки у наведених постановах Верховним Судом викладено висновки щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах. Заявник не навів прикладів неоднакового застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права у подібних правовідносинах, які б свідчили про те, що оскаржувані судові рішення не відповідають усталеній судовій практиці, а тому касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо доводів заявника про те, що справа має для ОСОБА_1 виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має, виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 виклала правовий висновок про те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів наявності виключних підстав, які відповідно до положень ЦПК України є підставою для касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від

07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Індустріальний Банк» про зобов`язання виконати вимоги, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак