РІШЕННЯ

Іменем України

26 квітня 2021 року

м. Київ

справа №9901/46/21

адміністративне провадження №П/9901/46/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Самари В. С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Нарольської Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції за допомогою програми «EasyCon» позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 01 березня 2021 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також відповідач, ВРП), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області»;

- зобов`язати Вищу раду правосуддя в місячний строк повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

2. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вважає, що рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято відповідачем з порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципів «належного урядування», «юридичної визначеності», «правомірних очікувань», гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та позбавило ОСОБА_1 права на працю та вільний доступ до професії.

3. У своїй позиції позивач посилається на такі аргументи:

- жодних обставин, які б в силу вимог ст. 69 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) унеможливлювали зайняття ОСОБА_1 посади судді не існує і таких обставин в оскаржуваному рішенні ВРП від 26 січня 2021 року не наведено;

- висновок відповідача про невідповідність ОСОБА_1 , як кандидата на посаду судді, критерію доброчесності і можливий негативний вплив на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаду судді зроблено на підставі обставин, які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- висновок відповідача про те, що позивач приховала факт притягнення її до дисциплінарної відповідальності є необґрунтованим та безпідставним, оскільки на момент заповнення анкети кандидата на посаду судді та направлення її 12 липня 2019 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України позивачу не було відомо про існування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області (далі - КДКА Донецької області) від 04 липня 2019 року.

Так, копію вказаного рішення представник позивача за довіреністю отримала 11 липня 2019 року після 15 годин, проте, оскільки ОСОБА_1 11 липня 2019 року приймала участь у судових засіданнях, останнє з яких закінчилось о 17 годині цього ж дня, копію рішення КДКА Донецької області від 04 липня 2019 року позивач отримала лише 12 липня 2019 року після того, як направила анкету кандидата на посаду судді до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також ВККС України).

4. Також, позивач вважає, що вказуючи на те, що на пропозицію Вищої ради правосуддя від 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 не повідомила про факт притягнення її до дисциплінарної відповідальності рішенням КДКА Донецької області від 04 липня 2019 року, відповідач порушила принцип юридичної визначеності, діяла не у спосіб передбачений законом, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку кандидатів на посаду судді подавати до Вищої ради правосуддя будь-які документи, а у останнього вимагати подання таких документів. Поряд з цим, у оголошенні відповідача від 15 квітня 2020 року не вказано, яку саме інформацію потрібно було подати кандидату на посаду судді. Крім того, чинними нормативно-правовими актами встановлено обов`язок кандидата повідомляти тільки Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про зміни відомостей вказаних в розділі 1, а не в розділі 6 анкети.

5. За таких обставин, Вища рада правосуддя, зазначаючи про внесення позивачем неправдивих відомостей до анкети кандидата на посаду судді, не прийняла пояснення ОСОБА_1 з цього приводу, порушила принцип презумпції невинуватості, оскільки ВРП не наділено правом встановлювати та оцінювати обставини, вирішувати питання про відповідність чи невідповідність доказів і насамперед встановлювати умисел особи, перебираючи на себе повноваження органів адвокатського самоврядування та суду. Також відповідач в порушення ст. 62 Конституції України, упереджено та на підставі припущень дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 було повідомлено ВККС України неправдиві відомості під час розгляду рекомендації шляхом невнесення таких відомостей до анкети кандидата на посаду судді.

6. Щодо здійснення адвокатської діяльності у період з 11 вересня 2020 року по 10 грудня 2020 року, то на думку позивача, вона не повинна була зупиняти таку діяльність, оскільки відповідні відомості про це не були внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Крім того, згідно з Положенням про ордер на надання правничої допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року бланки ордерів генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів. Поряд з цим, у період з 11 вересня 2020 року по 10 грудня 2020 року ордера у ОСОБА_1 генерувалися, що підтверджує, що адвокатська діяльність у встановленому законом порядку зупинена не була. Крім того, рішення КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року оскаржується ОСОБА_1 до Вищої Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, тобто остаточне рішення з цього приводу ще не прийнято і засідання переносились.

Отже, Вища рада правосуддя вдається до оцінки рішення КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року, перебираючи на себе функції Вищої Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, заздалегідь визнаючи його законним і таким що підлягало виконанню позивачем.

7. Також, Вищою радою правосуддя в порушення вимог ч. 6 ст. 34 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про вищу раду правосуддя» повний текст оскаржуваного рішення було оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя лише 06 лютого 2021 року (на 14 день з моменту його ухвалення). Тобто, відповідачем створено штучні обмеження та перешкоди ОСОБА_1 у доступі до правосуддя.

8. Крім того, в оскаржуваному рішенні вказано, що позивач приймала участь в засіданні Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції, проте це не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 брала особисту участь в засіданні ВРП.

9. Відповідач заперечує проти позову, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Свою позицію відповідач обґрунтовує такими аргументами.

10. Оскаржуване рішення прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні та містить мотиви з яких відповідач прийшов до відповідних висновків. При цьому доказів про наявність підстав для визнання незаконним оскаржуваного рішення позивачем не наведено.

11. Поряд з цим, дискреційні повноваження Вищої ради правосуддя не можуть бути предметом оцінки суду.

Так, на Вищу раду правосуддя покладено обов`язок сформувати такий суддівський корпус, представники якого викликали б довіру у громадян України, а тому відповідач зобов`язаний перевірити дані, що характеризують особисті та моральні якості особи, яка претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганно.

Під час розгляду відповідачем рекомендації ВККС України було встановлено, що про засідання дисциплінарної комісії КДКА Донецької області 04 липня 2019 року ОСОБА_1 знала, рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності було отримано представником ОСОБА_1 за довіреністю 11 липня 2019 року. Отже, позивачу на момент подання до ВККС України анкети кандидата на посаду судді 12 липня 2019 року було відомо про факт притягнення її до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення, а також те що вона могла дізнатися про прийняте стосовно неї рішення у дисциплінарній справі.

За таких обставин, Вища рада правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що неповідомлення ОСОБА_1 ВККС України про факт притягнення її до дисциплінарної відповідальності свідчить про прояв позивачем недоброчесної поведінки у процедурі конкурсу на зайняття посади судді.

12. Крім того, позивач, маючи можливість та обов`язок як доброчесна особа інформувати ВРП про факт притягнення до дисциплінарної відповідальності, на пропозицію Вищої ради правосуддя від 15 квітня 2020 року, не повідомила про такі обставини.

13. Також, ОСОБА_1 не повідомила Вищу раду правосуддя і про рішення дисциплінарної палати КДКА Донецької області від 08 серпня 2019 року, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї стягнення у вигляді попередження.

14. За таких обставин, наявні факти, що після отримання рекомендації ВККС України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді станом на 15 квітня 2020 року змінилась інформація щодо притягнення останньої, як кандидата на посаду судді, до юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарної. Проте, ОСОБА_1 не повідомила її в листі від 17 квітня 2020 року на прохання Вищої ради правосуддя.

Позивач не надала обґрунтовані пояснення Вищій раді правосуддя про причини не відображення нею відповідних відомостей в анкеті кандидата на посаду судді від 12 липня 2019 року та неповідомлення про такі факти Вищій раді правосуддя.

Вказане не спростовує виявлених Вищою радою правосуддя проявів недоброчесної поведінки та обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам, які встановлені законом кандидата на посаду судді.

15. Окрім вказаного, Вищою радою правосуддя також встановлено, що позивач притягувалась до дисциплінарної відповідальності у 2020 році. Так, рішенням дисциплінарної палати КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року до адвоката ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці. Станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, перегляд вказаного рішення від 10 вересня 2020 року завершено не було, однак встановлено, що дія цього рішення впродовж строку зупинення права позивача на заняття адвокатською діяльністю Вищою Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури не зупинялася.

Між тим, Вищою радою правосуддя встановлено, що адвокат ОСОБА_1 у період з 11 вересня 2020 року по 10 грудня 2020 року здійснювала адвокатську діяльність, тобто свідомо діяла всупереч чинному рішенню КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року, що суперечить вимогам ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також ст. 65 Правил адвокатської етики.

16. Отже, неповідомлення позивачем фактів притягнення її до дисциплінарної відповідальності та порушення нею тимчасової заборони на здійснення адвокатської діяльності викликали у Вищої ради правосуддя обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам, які встановлені законом для кандидата на посаду судді, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку, що її призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

17. За таких обставин, приймаючи оскаржуване рішення Вища рада правосуддя діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України та Законами України, а тому підстави для його скасування відсутні.

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

18. Позовна заява ОСОБА_1 надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 01 березня 2021 року і протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 березня 2021 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С. Г., суддів: Бевзенка В. М., Шарапи В. М.,Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

19. Ухвалою суду від 02 березня 2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні з викликом сторін на 12 квітня 2021 року на 16:00 годину. Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково, витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області».

20. 11 березня 2021 року ОСОБА_1 до Верховного Суду надані докази, а саме: копії відповідей на адвокатський запит № 40 від 02 лютого 2021 року та № 52 від 09 лютого 2021 року; копію повідомлення ВКДКА від 26 лютого 2021 року.

21. 19 березня 2021 року на виконання ухвали Верховного Суду від 02 березня 2021, Вища рада правосуддя направила витребувану судом належним чином завірену копію оскаржуваного рішення від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21. Також направила належним чином завірену копію витягу з протоколу засідання Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 5 та копію матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області.

22. 09 квітня 2021 року з використанням системи «Електронний суд» Вищою радою правосуддя до Верховного Суду направлено відзив на позовну заяву.

23. У зв`язку з відпусткою судді Шарапи В. М., який входить до складу постійної колегії суддів та з метою дотримання строків розгляду справи, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року № 629/0/78-21, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2021 року визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі головуючого судді: Стеценка С. Г., суддів: Бевзенка В. М., Стародуба О. П.,Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

24. 12 квітня 2021 року в судовому засіданні, протокольною ухвалою Суд витребував у Вищої ради правосуддя наступні документи: належним чином засвідчену інформацію щодо дати оприлюднення рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області»; відеоматеріали засідання Вищої ради правосуддя 15 травня 2020 року № 37 - період часу засідання на відео з 03 год. 11 хв. 43 сек. до 03 год. 21 хв. 07 сек. та з 03 год. 43 хв. 25 сек. до 03 год. 43 хв. 48 сек.). Розгляд справи відкладено на 26 квітня 2021 року на 15:00 годин.

25. 22 квітня 2021 року відповідачем до Верховного Суду направлено копію технічної фіксації засідання Вищої ради правосуддя 15 травня 2020 року № 37 та інформацію щодо оприлюднення оскаржуваного рішення відповідача.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

26. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 квітня 2017 року № 28/зп-7 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

27. 10 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про допуск її до участі в оголошеному доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

28. Рішенням ВККС України від 19 квітня 2019 року № 54/зп-19 визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та зараховано кандидатів до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду в межах процедури добору. ОСОБА_1 було зараховано до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів, як кандидата, який набрав 166,375 балів (243 позиція в рейтингу).

29. Рішенням ВККС України від 02 липня 2019 року № 108/зп-19 оголошено конкурс на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

30. 12 липня 2019 року ОСОБА_1 подала до Вищої кваліфікаційної комісії України анкету кандидата на посаду судді.

31. Рішенням ВККС від 07 серпня 2019 рок № 150/зп-19 зокрема було затверджено рейтинг кандидатів на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області, згідно з яким ОСОБА_1 зайняла 1 позицію в рейтингу на зайняття 1 посади судді вказаного суду.

32. Рішенням ВККС від 07 серпня 2019 року №200/дс-19, внесено рекомендацію Вищій раді правосуддя щодо призначення позивача на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області.

33. 26 січня 2021 року рішенням Вищої ради правосуддя № 112/0/15-21 ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області.

34. Зі змісту вказаного рішення відповідача вбачається, що підставою для відмови у внесенні такого подання слугувало встановлення Вищою радою правосуддя відомостей, які не були предметом розгляду ВККС та «викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язок з його призначенням на вказану посаду».

Так, неповідомлення позивачем фактів притягнення її до дисциплінарної відповідальності та порушення нею тимчасової заборони на здійснення адвокатської діяльності викликали у Вищої ради правосуддя обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам, які встановлені законом для кандидата на посаду судді.

36. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

39. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1798-VIII статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

40. Положеннями ст. 26, 30 Закону № 1798-VIII передбачено, що Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

41. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

42. Згідно зі ч. 1 ст. 34 Закону № 1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом.

43. У статті 3 Закону № 1798-VIII визначені повноваження Вищої ради правосуддя, до яких належить внесення подання про призначення судді на посаду (пункт 1 частини першої цієї статті).

44. Статтею 36, 37 Закону № 1798-VIII встановлено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

45. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

46. Частиною 19 ст. 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

47. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Вища рада правосуддя наділена повноваженнями відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, оцінюючи відповідність кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

48. За приписами ч. 21 ст. 79 Закону № 1402-VIII рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

49. Як убачається з наявного в матеріалах справи витягу з протоколу № 5 засідання Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року, ним затверджено порядок денний засідання з питань розгляду матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення суддів на посади до місцевих суддів, зокрема ОСОБА_1 .

На засіданні були присутніми 15 членів Вищої ради правосуддя, тобто більшість від її складу. Член Вищої ради правосуддя Худик М. П. доповів матеріали справи стосовно кандидата на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області ОСОБА_1 та обставини, встановлені під час додаткової перевірки стосовно вказаного кандидата. Кандидат на посаду судді ОСОБА_1 надала пояснення щодо встановлених під час додаткової перевірки обставин, після чого члени Вищої ради правосуддя пішли до нарадчої кімнати.

Після повернення з нарадчої кімнати член Вищої ради правосуддя Худик М. П. запропонував відмовити у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області. Голосування відбулося відповідно до абзацу третього пункту 9.4 Регламенту Вищої ради правосуддя, після чого головуючий Овсієнко А. А. оголосив, що за вказану пропозицію проголосували 13 членів Вищої ради правосуддя, проти - 2.

50. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області» ухвалено повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

51. Позивач вважає, що оскаржуване Рішення, яким Вища рада правосуддя відмовила у внесенні Президенту України подання про призначення його на посаду судді, є протиправним і не узгоджується з оцінкою обставин, покладених в його основу. Усі аргументи позивача стосуються вмотивованості рішення та тлумачення відповідачем понять «доброчесність» та «професійна етика».

52. Відповідач заперечує позов, покликаючись на наявність підстав, які свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності, професійної етики та які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначення ОСОБА_1 на посаду судді.

53. Зважаючи на предмет спору, яким є правомірність рішення Вищої ради правосуддя щодо відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді, Суд вважає, що питання обсягу судового контролю у справі підлягає з`ясуванню.

54. Суд звертає увагу, що між ОСОБА_1 і Вищої радою правосуддя існує юридичний спір щодо правомірності відмови у внесенні подання Президентові України про призначення її на посаду судді. ОСОБА_1 звернулася за захистом належного їй права на призначення на посаду судді.

55. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

56. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.47. Конституційним Судом України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

57. Реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів має відповідати також вимозі стосовно доступності правосуддя, про що зазначено у міжнародних правових документах - Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

58. Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

59. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

60. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

61. Таким чином, ч. 1 ст. 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

62. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

63. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що у випадку порушення Вищою радою правосуддя права особи на призначення на посаду судді, зокрема прийняття неправомірного рішення, особа має право оскаржити рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, не обмежуючись підставами, наведеними у ч. 21 ст. 79 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

64. Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Таке положення внесене до Конституції України разом з конституційною реформою правосуддя в Україні (Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII).

65. Відповідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

66. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

67. Отже, в контексті спору, перевірка Судом обґрунтованості та мотивів відмови у внесенні подання про призначення судді на посаду, які зазначені або не зазначені у відповідному рішенні Вищої ради правосуддя, яке оскаржується в судовому порядку, знаходиться в межах предмету перевірки, яку зобов`язаний здійснити суд, що розглядає адміністративну справу.

68. Повна перевірка оскаржуваного рішення на предмет дотримання принципів, наведених у ч. 2 ст. 2 КАС України, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

69. При цьому, перевірка лише формальної наявності у тексті рішення Вищої ради правосуддя мотивів, з яких остання прийшла до відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, є неприйнятною та такою, що не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечило б самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

70. Саме таке тлумачення повноваження Верховного Суду якраз і свідчило б про порушення статті 55 Конституції України і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказувало б на безпідставне наділення Вищої ради правосуддя абсолютними, не оскаржуваними повноваженнями, які були б поза сферою судовою юрисдикції.

71. З комплексного аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що при вирішенні спорів щодо рішень Вищої ради правосуддя, суди, в першу чергу, мають перевіряти чи не порушує таке рішення прав та свобод людини в цілому, а не обмежуватись лише аналізом переліку підстав, які визначені у частині 21 статті 79 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

72. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 9901/21/17.

73. Зі змісту оскаржуваного рішення від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 вбачається, що останнє прийнято на підставі п. 1 ч. 19 ст. 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки відповідач дійшов висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з її призначенням на посаду.

74. У контексті цієї статті «сумнівом» є невпевненість, відсутність внутрішнього переконання у членів Вищої ради правосуддя щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Сумнів ґрунтується на внутрішній оцінці сукупності усіх обставин, що мають відношення до кандидата на посаду судді.

75. Сумнів може вважатися «обґрунтованим», якщо він ґрунтується на дійсних обставинах, з якими він пов`язаний, і ці обставини підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

76. Сумнів має значення і може бути законною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, якщо він пов`язаний з (1) доброчесністю, (2) професійною етикою.

77. Окрім того, підставою для відмови у внесенні подання можуть бути «інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням».

78. Суд звертає увагу, що за Законом Вища рада правосуддя має доволі широкі межі оцінки як в частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Однак такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню Вищої ради правосуддя - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.

79. Так, ухвалюючи 26 січня 2021 року рішення щодо відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ОСОБА_1 Вища рада правосуддя взяла до уваги такі обставини: неповідомлення позивачем фактів притягнення її до дисциплінарної відповідальності та порушення ОСОБА_1 тимчасової заборони на здійснення адвокатської діяльності.

80. Надаючи правову оцінку наведеним в оскаржуваному рішенні мотивам, з яких відповідач дійшов висновків про наявність правових підстав для відмови у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області, колегія суддів виходить із такого.

81. Ефективність правосуддя залежить насамперед від особистих чеснот судді. Ці основоположні принципи впроваджені в національну систему правил і норм, що формують моральний аспект поведінки суддів та викладені, зокрема, у Кодексі суддівської етики.

82. У Європейській хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року зазначено, що закон установлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або діяльність його близьких родичів з причини законних об`єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата може бути перешкодою для призначення його на посаду судді (пункт 3.2).

83. Пунктом 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну кваліфікацію в галузі права.

84. За змістом пункту 50 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо судової ради на службі суспільства судді та суспільство мають переконатися в тому, що призначення судді зроблено виключно на підставі заслуг кандидата, його кваліфікації, здібностей, чесності, почуття незалежності, безсторонності та ефективності. Судова рада, виконуючи свою роль, також повинна забезпечити, щоб процедури суддівських призначень ґрунтувалися на заслугах особи.

85. Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

86. За статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі - Кодекс суддівської етики), суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Суддівська етика - це певна система базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об`єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і сторонні бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточення, вимагати такої поведінки від інших.

87. У Висновку № 3 (2002) КРЄС зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

У пункті 9 цього Висновку констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які б відповідали вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

Положення міжнародних документів та законодавства України визначають, що суддя має дотримуватись високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.

Професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд з професійними якостями є визначальними характеристиками при вирішенні питання про призначення його на посаду.

Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендувати такого кандидата ВРП зобов`язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно його характеризують.

88. Такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру» прямо передбачений пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ в якості характеристики обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

89. Як убачається з матеріалів справи, в пункті 6 розділу 6 анкети кандидата на посаду судді, поданої ОСОБА_1 12 липня 2019 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на запитання: «Вкажіть, чи притягувались Ви до дисциплінарної відповідальності» позивач зазначила, що до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

90. Поряд з цим, рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області від 04 липня 2019 року адвокат ОСОБА_1 була притягнута до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження. Вказане рішення було отримано представником ОСОБА_1 за довіреністю 11 липня 2019 року, що свідчить про те, що позивач знала (або повинна була знати) про це рішення.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що позивач навела неправдиві відомості в анкеті кандидата на посаду судді.

91. Посилання ОСОБА_1 на те, що на момент заповнення анкети кандидата на посаду судді та направлення її 12 липня 2019 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України їй не було відомо про існування рішення КДКА Донецької області від 04 липня 2019 року є необґрунтованими та безпідставними, оскільки про засідання дисциплінарної комісії КДКА Донецької області 04 липня 2019 року позивачу було відомо, проте остання усвідомлюючи те, що 12 липня 2019 року їй потрібно буде заповнювати анкету на посаду судді та направляти її до Вищої кваліфікаційної комісії України, не вжила заходів, щоб отримати інформацію про результати такого засідання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 мала подати до Вищої кваліфікаційної комісії України інформацію станом на 12 липня 2019 року. В цій частині не є визначальним фактором, коли саме здійснювала підготовку анкети кандидата на посаду судді позивач.

92. Також, як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2020 року на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя було розміщено повідомлення, відповідно до якого кандидатам на посаду судді запропоновано до 22 квітня 2020 року подати до Вищої ради правосуддя (у формі листа) оновлену інформацію щодо своїх біографічних даних, які раніше зазначались в анкетах, а також іншу інформацію, яка змінилась із моменту отримання рекомендації ВККС України про призначення на посаду судді.

Проте, 17 квітня 2020 року ОСОБА_1 надіслала до Вищої ради правосуддя лист, в якому зазначила, що інформація щодо її біографічних даних, які раніше зазначалися в анкеті кандидата на посаду судді не оновлювалась, а інша інформація, з моменту отримання рекомендації ВККС України про її призначення на посаду судді, не змінювалась.

93. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком Вищої ради правосуддя, що позивач, маючи можливість та обов`язок як доброчесна особа інформувати Вищу раду правосуддя про факт притягнення до дисциплінарної відповідальності, який не був відображений в анкеті кандидата на посаду судді, відповідну інформацію щодо себе відповідачу не повідомила.

94. Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 не повідомила відповідача про рішення КДКА Донецької області від 08 серпня 2019 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності (незважаючи на те, що 05 грудня 2019 року воно було скасовано Вищою Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури).

Отже, після отримання рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, станом на 15 квітня 2020 року змінилась інформація щодо притягнення позивача, як кандидата на посаду судді, до юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарної. Проте, позивач не повідомила Вищу раду правосуддя про такі зміни в листі від 17 квітня 2020 року.

95. Колегія судів погоджується з висновками Вищої ради правосуддя, що вказані обставини свідчать про недоброчесну поведінку ОСОБА_1 , як кандидата на посаду судді і викликають обґрунтований сумнів щодо її відповідності вимогам, які встановлені законом кандидата на посаду судді.

96. Посилання ОСОБА_1 на те, що у оголошенні відповідача від 15 квітня 2020 року не вказано, яку саме інформацію потрібно було подати кандидату на посаду судді та те, що у позивача наявний лише обов`язок повідомляти тільки Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про зміни відомостей анкети не спростовують таких висновків. Крім того, слід звернути увагу, що положеннями статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до якої Вища рада правосуддя, її органи, член Вищої ради правосуддя для здійснення своїх повноважень мають право витребовувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи.

97. Отже, ураховуючи наявність у Вищої ради правосуддя повноважень щодо внесення подання про призначення судді на посаду, можливість ухвалення рішення про відмову внесення подання на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, відповідач Законом наділений можливістю витребовувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи і за результатами їх опрацювання приймати відповідні рішення.

98. Колегія суддів критично ставиться до доводів позивача про те, що Вища рада правосуддя, вказуючи на вищевказані обставини, порушила принцип юридичної визначеності, принцип презумпції невинуватості, та діяла не у спосіб передбачений законом, з огляду на таке.

Принцип правової визначеності, що є інтегративним складником принципу верховенства права, вимагає, щоб правозастосування було прогнозованим та передбачуваним. Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) особи з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого цей суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою «трискладовий тест».

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності заходу принципу правомірності потрібно проаналізувати три критерії:

- чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством);

- чи є легітимною мета такого обмеження;

- чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Національне законодавство щодо відмови у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді через невідповідність поведінки критерію доброчесності містить оціночні критерії, тобто такі, що не чітко визначені законом.

За таких обставин легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

99. Гарантована статтею 62 Конституції України та пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплені поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

100. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинах у рішенні від 21 червня 2018 року у справі № 9901/486/18.

101. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскільки Вищої радою правосуддя доведено та Судом встановлено недоброчесну поведінку ОСОБА_1 щодо наведення недостовірних відомостей у анкеті кандидата на посаду судді та неповідомлення відповідача про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, то відсутні підстави вважати що відповідачем порушено принцип юридичної визначеності, презумпцію невинуватості та порушено вимоги чинного законодавства України.

102. Як убачається з оскаржуваного рішення відповідача, Вищою радою правосуддя також встановлено, що позивач притягувалась до дисциплінарної відповідальності у 2020 році. Так, рішенням дисциплінарної палати КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року до адвоката ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці.

Між тим, адвокат ОСОБА_1 у період з 11 вересня 2020 року по 10 грудня 2020 року здійснювала адвокатську діяльність, тобто свідомо діяла всупереч чинному рішенню КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року.

Підпунктом 3 частини 1 статті 31 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.

За приписами ч. 3 ст. 31 Закону № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється:

1) з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката;

2) з підстав, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої цієї статті, - з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду;

3) з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, - з дня прийняття кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідного рішення.

Копія рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, передбаченого пунктом 3 цієї частини, у триденний строк з дня його прийняття надсилається адвокату та відповідній раді адвокатів регіону. Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження такого рішення не зупиняє його дії.

Відповідно до підп. 3 ч. 4 Закон № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю поновлюється у разі зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, - з дня закінчення строку, на який згідно з рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури було зупинено право на заняття адвокатською діяльністю.

103. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів вважає, що у зв`язку з прийняттям дисциплінарною палатою КДКА Донецької області рішення від 10 вересня 2020 року, яким до адвоката ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці, то позивач у період з 11 вересня 2020 року по 10 грудня 2020 року не мала права здійснювати адвокатську діяльність.

104. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком Вищої ради правосуддя, що адвокат ОСОБА_1 у період з 11 вересня 2020 року по 10 грудня 2020 року здійснювала адвокатську діяльність, тобто свідомо діяла всупереч вимогам чинного рішення КДКА Донецької області, що суперечить вимогам ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

105. Посилання ОСОБА_1 на те, що оскільки вказане рішення КДКА Донецької області не було внесено до Єдиного реєстру адвокатів України, а тому вона правомірно у період з 11 вересня 2020 року по 10 грудня 2020 року здійснювала адвокатську діяльність є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними нормами чинного законодавства України.

106. Наведені у позові доводи ОСОБА_1 про те, що вона копію рішення дисциплінарної палати КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року не отримувала, спростовуються її поясненнями наданими у судовому засіданні 12 квітня 2021 року. Так, під час судового засідання на питання Суду, позивач повідомила, що про рішення дисциплінарної палати від 10 вересня 2020 року знала, але отримала лише 26 вересня 2020 року.

107. Суд критично оцінює посилання ОСОБА_1 на те, що Вища рада правосуддя вдається до оцінки рішення КДКА Донецької області від 10 вересня 2020 року, перебираючи на себе функції Вищої Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

108. З огляду на вказане, оцінюючи обґрунтованість підстав ухвалення Вищою радою правосуддя рішення від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 в цілому, Суд дійшов висновку, що під час розгляду питання про внесення подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, у Вищої ради правосуддя були виявлені обставини, які, у разі призначення позивача, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

109. Вказаний висновок не спростовується і відеоматеріалами засідання Вищої ради правосуддя від 15 травня 2020 року № 37, які надані відповідачем 22 квітня 2021 року та були досліджені у судовому засіданні 26 квітня 2021 року.

110. Посилання позивача на те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято останнім з порушенням ст. 8 Конвенції користування правами і свободами, принципів «належного урядування», «юридичної визначеності», «правомірних очікувань», гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та позбавило ОСОБА_1 , є безпідставними та спростовуються вищенаведеним обставинами.

111. Доводи ОСОБА_1 про те, що Вища рада правосуддя оскаржуваним рішенням позбавила її права на працю та вільний доступ до професії є необґрунтованими, оскільки позивач приймала участь у конкурсі кандидатів на посаду судді місцевого суду. Наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_1 від 12 травня 2017 року про допуск до участі у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, свідчить про її згоду на проведення такого конкурсу.

Тобто, лише подання позивачем відповідної заяви та доданих до неї документів є юридичним фактом, що породжує виключно за ініціативою позивача відповідні правові наслідки.

112. Стосовно твердження ОСОБА_1 про те, що Вищою радою правосуддя в порушення вимог ч. 6 ст. 34 Закону України № 1798-VIII повний текст оскаржуваного рішення було оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя лише 06 лютого 2021 року (на 14 день з моменту його ухвалення) та те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні вказано, що позивач приймала участь в засіданні Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції, що не відповідає дійсності, суд зазначає наступне.

За ініціативою суду, 22 квітня 2021 року Вищою радою правосуддя до Верховного Суду було подано службову записку, в якій зазначено, що оскаржуване рішення відповідачем оприлюднено 05 лютого 2021 року. Суд констатує порушення відповідачем терміну оприлюднення рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 112/0/15-21 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області», оскільки відповідно до вимог ч. 6 ст. 34 Закону України «Про вищу раду правосуддя» семиденний строк спливає 02 лютого 2021 року, а отже відповідачем оскаржуване рішення було оприлюднено з пропущенням триденного строку.

Поряд з цим, слід наголосити на необхідність дотримання встановленої законом процедури оприлюднення рішень Вищої ради правосуддя, проте, колегія суддів звертає увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

Отже, саме по собі порушення процедури оприлюднення рішення не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.88 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden).

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

113. Проте, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 особисто була присутня на засіданні 26 січня 2021 року, оприлюднення оскаржуваного рішення 05 лютого 2021 року не свідчить про відсутність інформації у позивача про прийняте відповідачем 26 січня 2021 року рішення.

Крім того, такі обставини не створюють штучних обмежень та перешкоди ОСОБА_1 у доступі до правосуддя.

114. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звертає увагу, що поставлення на порядок денний пленарного засідання ВРП питання про внесення подання кандидата на посаду судді не означає, що ВРП в ході розгляду цього питання не може прийняти протилежного рішення, тобто про відмову у внесенні такого подання. Отже, доводи позивача про те, що питання про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді 26 січня 2021 року на засіданні ВРП не розглядалось, є необґрунтованими.

115. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

116. Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

117. Відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст. 139, 244-250, 255, 266, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення буде виготовлено протягом п`яти днів з дня оголошення його вступної та резолютивної частини.

Повний текст рішення складено та підписано 27.04.2021.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

С.Г. Стеценко,

В.М. Бевзенко,

О.П. Стародуб,

Т.Г. Стрелець,

Л.В. Тацій,

Судді Верховного Суду