ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/6441/20 пров. № А/857/796/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року у справі № 140/6441/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Волинській області про визнання незаконною та скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції Плахтій Н.Б.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення 28 серпня 2020 року,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Укртрансбезпеки у Волинській області (далі - Управління, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.12.2019 №157938.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 23.12.2019 Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області була винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №157938. Оскаржувана постанова винесена на підставі Акта про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №181184 від 04.11.2019. В даному акті зазначено, що під час перевірки виявлено порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: надавались послуги з перевезення вантажу, де на момент перевірки у водія були втрачені заповнені тахокарти в кількості, що передбачено законодавством.

Позивач вказує, що у водія ОСОБА_2 , з яким було укладено договір надання послуг №003 від 28.10.2019, про те що він забезпечить доставку вантажу з 28.10.2019 до закінчення кругорейсу по Україні та Листа відпочинку, на момент перевірки ТЗ повинно було бути 8 (вісім) тахокарт. По якій причині водій не надав працівникам Укртрансбезпеки заповнені тахокарти, позивачу не зрозуміло, хоча відповідно до додатку до Договору надання послуг № 003 від 28.10.2019, водій під розпис отримав 35 тахокарт для запису режиму праці/відпочинку.

При цьому 29.04.2020 водій ОСОБА_2 надав позивачу пояснення щодо того, як здійснювалась перевірка транспортного засобу працівниками Укртрансбезпеки. Зі слів водія, ознайомившись з Актом перевірки №181184 від 04.11.2019, водій зазначив, що це не той акт, який складався на момент перевірки, так як в тому акті він зробив запис про те, що у нього працівники Укртрансбезпеки вимагали 500 грн., мотивуючи це тим, що раз вони його зупинили, то він повинен платити, та зазначив, що він надав усі документи, в тому числі і тахокарти.

Позивач зазначає, що відповідач незаконно прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №157938 від 23.12.2019, оскільки він забезпечив водія усіма необхідними документами для здійснення перевезень вантажу, в тому числі і тахокартами (у кількості 35 штук, відповідно до додатка до договору надання послуг) та справним тахографом (перевірка тахографа пройдена 22.10.2019). В даному випадку правопорушення, передбачене ч.8 ст.53 Закону України «Про автомобільний транспорт», вчинив ОСОБА_2 , так як відповідно до Акту перевірки №181184 від 04.11.2019, вбачається, що водієм були втрачені заповненні тахокарти. З огляду на викладене позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач вказує на те, що водій при проведенні перевірки надав як мінімум одну тахокарту, яка знаходилась в тахографі, так як без неї автомобіль з технічних причин взагалі не міг би рухатись, однак, це не знайшло свого відображення в матеріалах перевірки. По якій причині водій не надав працівникам Укртрансбезпеки заповнені тахокарти або перевіряючі не вписали реальну кількість тахокарт, позивачу не зрозуміло, хоча відповідно до додатку до Договору надання послуг № 003 від 28.10.2019, водій під розпис отримав 35 тахокарт для запису режиму праці/відпочинку. Зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги пояснення водія ОСОБА_2 від 29.04.2020, хоча ОСОБА_2 30.11.2020 було подано до Ковельської місцевої прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення працівниками Укртрансбезпеки. Також вказав, що в Акті №181184 від 04.11.2019 зазначено, що перевірка здійснювалась на 33 км + 650 м а/д М-09, однак, згідно товаро-транспортної накладної, автомобіль здійснював перевезення за маршрутом м. Львів м. Старокостянтинів, що у протилежному напрямку від місця перевірки транспортного засобу. Апелянт зазначає, що правопорушення, передбачене ч.8 ст.53 Закону України «Про автомобільний транспорт», вчинив ОСОБА_2 , так як відповідно до Акту перевірки №181184 від 04.11.2019, вбачається, що водієм були втрачені заповненні тахокарти.

Відтак стверджує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясував обставин справи, що є підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.11.2019 контролюючими особами Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області на 33 км автомобільної дороги М-09 проводилась рейдова перевірка транспортного засобу DAF, номерний знак НОМЕР_1 (власник ОСОБА_1 ) під керуванням водія ОСОБА_2 , про що складено акт від 04.11.2019 №181184 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с. 45).

У наведеному акті зафіксовано, що під час надання послуг перевезення вантажу згідно ТТН від 04.11.2019 №471 встановлено, що надавались послуги з перевезення вантажу, де на момент перевірки у водія були відсутні заповнені тахокарти в кількості, що передбачено законодавством. Відповідно до відмітки на вказаному акті, водій від підпису та пояснень відмовився.

При цьому, водій вказаного транспортного засобу надав для перевірки посадовим особам Управління Укртрансбезпеки у Тернопільській області документи, зокрема, посвідчення водія відповідної категорії серії АСВ №029059, виданого 10.01.2009 РЕГ Ковельського МРВ ДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Krone, номерний знак НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 ; товарно-транспортну накладну № 471 від 04.11.2019 (а.с.46-47).

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області 23.12.2019 винесено постанову №157938 про застосування до перевізника ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700,00 грн. на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с. 48).

Позивач, вважаючи постанову №157938 від 23.12.2019 про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, звернувся з цим позовом до суду, в якому просить її скасувати.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що постанова Управління Укртрансбезпеки у Волинській області від 23.12.2019 №157938, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 1700,00 грн. за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 статті 60 цього Закону України, є правомірною та скасуванню не підлягає, оскільки незважаючи на те, що позивач забезпечив водія необхідною кількістю тахокарт, водій не надав їх при перевірці, що є порушенням вимог ст. 48 Закону №2344-III та правовою підставою для застосування адміністративного-господарського штрафу.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком та зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно абзацу 3 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті була реорганізована шляхом злиття з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, та утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням субєктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» утворено територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема управління Укртрансбезпеки у Волинській області.

Статтею 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон № 2344-ІІІ) визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

В розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).

Згідно пункту 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб`єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

В силу статті 34 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до положень статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: - забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; - своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; - використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; - має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; - у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); - у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Згідно із пунктом 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Крім того, відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа, строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає прямий обов`язок водія мати при собі заповнені тахокарти.

З 20.12.2010 набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР) підписаної у Женеві 1 липня 1970 року в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в paзі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Отже, водії мають надавати інспектору для контролю тахокарти за поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто 1+28 тахокарт.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч вимогам чинного законодавства України ОСОБА_2 водієм транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 , під час проведення рейдової перевірки 04.11.2019 року не було надано тахокарт у визначеній кількості, що є порушенням вимог ст. 48 Закону №2344-ІІІ.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що письмові пояснення водія ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи в їх сукупності, зокрема, Актом перевірки №181184 від 04.11.2019, а факт звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення працівниками Укртрансбезпеки у Волинській області не є належним доказом та не є підставою для звільнення від доказування.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що правопорушення, передбачене ч.8 ст.53 Закону України «Про автомобільний транспорт», вчинив ОСОБА_2 , так як відповідно до Акту перевірки №181184 від 04.11.2019 саме водієм були втрачені заповнені тахокарти, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Положеннями статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Положення статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм законодавства слід дійти висновку, що договір перевезення вантажу є двостороннім правочином, який повинен відповідати вимогам цивільного законодавства та укладатись виключно у письмовій формі.

При цьому, відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що відповідно до договору про надання послуг № 003 від 28.10.2019 ФОП ОСОБА_1 як замовник доручив ОСОБА_2 виконання послуг з перевезення вантажу з місця знаходження за адресою м.Рожище до пункту призначення м.Львів по Україні (а.с.34).

Таким чином, оскільки перевезення вантажу здійснював водій ОСОБА_2 за замовленням ФОП ОСОБА_1 , тому позивач у спірних правовідносинах має статус автомобільного перевізника, та є суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700,00 грн).

Таким чином, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що постанова Управління Укртрансбезпеки у Волинській області від 23.12.2019 №157938, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 1700,00 грн. за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону України, є правомірною та скасуванню не підлягає.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржене позивачем рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, за результатами всебічного і об`єктивного з`ясування обставин справи, а тому немає підстав для його скасування.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року у справі № 140/6441/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року