Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/765/21 пров. № А/857/6805/21Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу релігійної громади "Парафія Святитель Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 500/765/21 за адміністративним позовом релігійної громади "Парафія Святитель Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви до державного реєстратора управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації Ігнатюк Марії Павлівни про визнання протиправним та скасування рішення від 09.10.2020 року та зобов`язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції Мандзій О.П.,
час ухвалення рішення 24.02.2021 року,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення 24.02.2021 року,
В С Т А Н О В И В :
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулась релігійна громада "Парафія святителя Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви" з позовною заявою до державного реєстратора управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації Ігнатюк Марії Павлівни, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації Ігнатюк Марії Павлівни від 09.10.2020 року 09:40 год. код: НОМЕР_1 про відмову у проведенні державної реєстрації зміни керівника релігійної громади "Парафія святителя Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви" (код ЄДРПОУ 24627933);
зобов`язати державного реєстратора управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації Ігнатюк Марію Павлівну провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань на підставі документів, поданих протоієреєм ОСОБА_1 про зміну керівника релігійної громади "Парафія святителя Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви" від 08.10.2020 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно указу єпархіального архієрея, митрополита Тернопільського і Кременецького Сергія ( ОСОБА_2 ) №168 від 01.10.2020 року протоієрея ОСОБА_1 призначено настоятелем (керівником) релігійної громади "Парафія святителя Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви". Указ було складено у відповідності до статутних вимог та діючого законодавства. Позивач, в особі новопризначеного керівника, 08.10.2020 року звернувся до відповідача із пакетом документів для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", а саме: реєстрація зміни керівника релігійної громади "Парафія святителя Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви", код ЄДРПОУ: 24627933, за результатами розгляду якого 09.10.2020 року безпідставно прийнято рішення про відмову, з посиланням на ч.7, ч.8 ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та п.4 Розділу II. Перехідні та прикінцеві положення Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" № 2662-VIII від 20.12.2018 року.
На думку позивача, відповідач в порушення п.8 ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" застосував норми Закону що стосуються реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи", однак про таку реєстраційну дію позивач не заявляв, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 500/765/21 відмовлено у відкритті провадження.
Ухвалу суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що по своїй природі спір є публічно-правовим, оскільки він не стосується цивільного права фізичної особи, оскільки ні предмет ні підстави позову не стосуються питання про членство у даній релігійній громаді чи внесення змін до статуту.
Просить скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 500/765/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач у судове засідання не прибув, однак до суду надійшло письмове клопотання від представника позивача Захарчука А.П. про відкладення розгляду справи, у зв`язку з сімейними обставинами. Однак, це клопотання задоволеним бути не може, оскільки жодних доказів на обґрунтованості відкладення розгляду справи представником не надано. Крім того, виходячи з положень ч. 4 ст. 196 КАС України присутність осіб, які беруть участь у справі, є не обов`язковою та судом така обов`язковою не визнавалася, а відкладення справи, призведе до необґрунтованого затягування апеляційного розгляду, коли таку може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та наданих письмових пояснень позивача викладених у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до статуту.
Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення що відмови у реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, стосовно зміни додаткової інформації, зміни керівника юридичної особи.
З огляду на викладене, даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Разом з тим, суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійної громади» від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ (далі - Закон № 987-ХІІ).
За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).
За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).
Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.
Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення що відмови у реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, стосовно зміни додаткової інформації, зміни керівника юридичної особи.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 по справі № 910/8132/19 та Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі №140/1362/19, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищенаведене, оскільки даний спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Суд першої інстанції повністю виконав вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. 122, 123, 229, 242, 308, 311, 312, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу релігійної громади "Парафія Святитель Миколая" села Колодно - селище Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 500/765/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 28.04.2021 року
