ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2021Справа № 910/17417/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/17417/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Енерджі Сістем" (Україна, 69063, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35; ідентифікаційний код: 42370751)

до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; ідентифікаційний код: 14282829)

про стягнення 472 327,63 грн

Представники сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Міщенко С.Г., довіреність № 1930 від 18.12.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан Енерджі Сістем" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - відповідач) про стягнення 472 327,63 грн, з яких інфляційні втрати у розмірі 242 544,56 грн та 3% річних у розмірі 229 783,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення безпідставно одержаних грошових коштів за Договором купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 3470, який було визнано недійсним у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

23.11.2020 (у встановлений судом строк) до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17417/20, справу визнано судом малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк - протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

10.12.2020 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 заяву відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 27.01.2021.

04.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, зазначає, що ним було виконано судове рішення у справі № 903/593/19 та перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 9 290 651,21 грн, натомість позивач замовчує той факт, що підставою для добровільної сплати вказаних грошових коштів став лист від 10.07.2020, в якому позивач гарантував відповідачу, що, у випадку добровільного виконання судового рішення у справі № 903/593/19, він не матиме будь-яких вимог та/або претензій майнового та немайнового характеру до відповідача. З огляду на вищенаведене, відповідач вказує на те, що ним було прийнято 13.07.2020 пропозицію позивача (оферту) та акцептовано її шляхом сплати 15.07.2020 грошових коштів на виконання вищевказаного судового рішення. Крім того, відповідач просить суд врахувати свою добросовісну поведінку, яка полягає у добровільній сплаті на користь позивача грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн, а також інших нарахувань, розмір яких становить 16 % від суми боргу, відшкодуванні позивачу інших збитків, пов`язаних із визнанням договору купівлі-продажу недійсним, а також ту обставину, що відповідач позбавлений можливості задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок нерухомого майна (предмета іпотеки), яке перебуває у власності позивача, і грошові кошти, які були сплачені відповідачу, були повернуті позивачу на виконання судового рішення у справі № 903/593/19.

У підготовче засідання 27.01.2021 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час і місце проведення підготовчого засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, проте 26.01.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

У підготовчому засіданні 27.01.2021 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 24.02.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, позивача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/17417/20 призначено на 24.02.2021.

У підготовче засідання 24.02.2021 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час і місце проведення підготовчого засідання позивач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, проте 22.02.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.03.2021.

03.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про залишення відзиву без розгляду, яка мотивована тим, що ні позивач, ні його представник - адвокат Куценко О.В. не отримували відзив на позовну заяву, а також порушення відповідачем строку на його подання.

Вказана заява залишена судом без задоволення, у зв`язку з її безпідставністю, оскільки у матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження направлення копії відзиву на адресу місцезнаходження позивача, а також судом встановлено, що відповідачем подано відзив у встановлений судом строк, а саме 30.12.2020 (засобами поштового зв`язку), а не 27.01.2021, як помилково зазначає позивач.

22.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У судове засідання 24.03.2021 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні 24.03.2021 судом було оголошено перерву до 14.04.2021.

05.04.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника, до якої позивачем також додано текст промови у судових дебатах.

09.04.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечення на заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

13.04.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло пояснення щодо тексту промови позивача у судових дебатах.

14.04.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло заперечення на заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У судове засідання 14.04.2021 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, як було вказано вище, позивач просив суд розглянути справу за відсутності його представника.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні 14.04.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

05.09.2018 між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (далі - продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан Енерджі Сістем" (далі - покупець, позивач) було укладено Договір купівлі-продажу № 1689/61.1 (далі - Договір), посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, відповідно до пунктів 1, 2 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві об`єкт нерухомості, основні характеристики якого наведено в пункті 2 Договору, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно і сплатити продавцеві договірну ціну за нього у порядку та строки, визначені пунктами 9 та 10 цього Договору. Нерухомим майном, що є предметом купівлі-продажу за цим Договором, є виробничий корпус № 3 (А-2), загальною площею 69 682,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська обл., м. Ковель, вул. Варшавська (вул. Желябова), буд. 1 (один).

Згідно з пунктами 9, 10 Договору договірна ціна нерухомого майна становить 8 000 000 (вісім мільйонів) грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 2 935,30 грн. Покупець здійснив повний розрахунок за нерухоме майно до укладення цього Договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі, передбаченій пунктом 9 цього Договору, на рахунок продавця.

За твердженнями позивача, у серпні 2019 року він звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог, просив суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 05.09.2018 № 1689/61.1, стягнути з відповідача на свою користь 8 000 000 грн 00 коп. основного боргу, 216 986 грн 30 коп. 3 % річних, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат та 159 970 грн 65 коп. збитків.

При цьому, як зазначає позивач, інфляційні втрати і 3 % річних за користування безпідставно отриманими грошовими коштами за вказаним позовом ним було заявлено за період з 05.09.2018 по 31.07.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі № 903/593/19 позов ТОВ "Сан Енерджі Сістем" задоволено, визнано недійсним Договір купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, укладений між АТ "Перший український міжнародний банк" та ТОВ "Сан Енерджі Сістем", стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 8 000 000 грн 00 коп., 216 986 грн 30 коп. 3% річних, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат, 159 970 грн 65 коп. збитків та витрати по сплаті судового збору в розмірі 138 527 грн 85 коп.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі № 903/593/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним Договір купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, укладений між АТ "Перший український міжнародний банк" та ТОВ "Сан Енерджі Сістем"; стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 8 000 000 грн 00 коп., 216 986 грн 30 коп. 3% річних, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат, 159 970 грн 65 коп. збитків та витрати по сплаті судового збору у розмірі 138 527 грн 85 коп.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач добровільно виконав вищевказане судове рішення, про що свідчить виписка по рахунку позивача від 15.07.2020, відтак відповідачем повернуто грошові кошти в сумі 8 000 000,00 грн, а також сплачено інфляційні втрати і 3 % річних за період з 05.09.2018 по 31.07.2019, тоді як повний період прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення грошових коштів становить з 05.09.2018 по 15.07.2020, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 242 544,56 грн інфляційних втрат і 229 783,07 грн 3 % річних за загальний період з 01.08.2019 по 15.07.2020.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

З приписів вказаних норм права вбачається, що набуття права власності здійснюється на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо незаконність набуття права власності не встановлена судом, а у разі коли судом встановлено незаконність набуття права власності, правомочності такого набувача щодо права власності втрачаються з моменту набуття такого права.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 903/593/19 вбачається, що правочин, за яким відповідач набув право власності на виробничий корпус № 3 (А-2), розташований за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Варшавська, буд. 1, реєстраційний номер 1636487107104, було визнано недійсним, у зв`язку з чим Договір купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 3470, відповідно до умов якого відповідач передав у власність позивача виробничий корпус №3 (А-2), розташований за адресою: Волинська обл., м. Ковель, вул. Варшавська (вул. Желябова), буд. 1, також було визнано недійсним.

Крім того, судом апеляційної інстанцій при розгляді вказаної справи було встановлено, що, на виконання Договору купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, позивач сплатив на користь відповідача 8 000 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.08.2018 № 1 та від 04.09.2018 № 3, у зв`язку з чим, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, було стягнуто з відповідача на користь позивача 8 000 000,00 грн, а також, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, 730 166 грн 41 коп. інфляційних втрат та 216 986 грн 30 коп. 3 % річних.

Оскільки судове рішення у справі № 903/593/19 набрало законної сили та у встановленому процесуальним законом не скасоване компетентним судом, зазначені обставини, відповідно до приписів вищевказаних положень законодавства, не підлягають повторному доказуванню.

Як вбачається зі змісту поданої до суду заяви про уточнення розміру позовних вимог (в межах справи № 903/593/19), позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних за період з 05.09.2018 по 31.07.2019.

Суд встановив, що відповідачем, на виконання постанови суду апеляційної інстанції від 24.06.2020 у справі № 903/593/19, було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 9 290 651,21 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією виписки по рахунку позивача за 15.07.2020 та не заперечується сторонами у їхніх заявах по суті справи.

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 242 544,56 грн інфляційних втрат і 229 783,07 грн 3% річних за загальний період з 01.08.2019 по 15.07.2020.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, згідно з наведеними нормами законодавства боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період (серпень 2019 року - червень 2020 року) та встановлено, що він є арифметично вірним.

Натомість, як встановлено судом, розмір 3 % річних є завищеним, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем було безпідставно нараховано 3 % річних за 15.07.2020 (дата перерахування відповідачем грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн).

Згідно з п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

З наявної в матеріалах справи виписки по рахунку позивача вбачається, що станом на 15.07.2020 на вказаному рахунку залишок коштів становив 9 290 651,21 грн, тобто в розумінні п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вказаних коштів вважається завершеним, відтак правові підстави для нарахування 3% річних за 15.07.2020 відсутні.

За розрахунком суду, на суму боргу - 8 000 000,00 грн за період з 01.08.2019 по 14.07.2020 обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 229 127,33 грн.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

З огляду на вищенаведене, суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача на його добросовісну поведінку та добровільну сплату на користь позивача грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн, оскільки у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

В свою чергу, Договір купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, на виконання якого позивачем було перераховано грошові кошти в сумі 8 000 000,00 грн, було визнано недійсним в судовому порядку і на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України стягнуто з відповідача на користь позивача вказані грошові кошти, а також інфляційні втрати і 3 % річних, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за період з 05.09.2018 по 31.07.2019.

Посилання відповідача на укладення договору шляхом акцептування пропозиції позивача, викладеної в листі вих. № 181 від 10.07.2020, також є безпідставними, з огляду на те, що вказаний лист і сплата відповідачем грошових коштів у сумі 8 000 000,00 грн не є правочином (договором) в розумінні статей 626 - 629, 638 - 640 Цивільного кодексу України, як помилково вважає відповідач, оскільки із призначення платежу вбачається, що вказані грошові кошти було перераховано відповідачем на рахунок позивача на виконання судового рішення у справі № 903/593/19.

Водночас, суд не вбачає правових підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних, відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином і відповідачем не надано суду доказів на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов`язання з перерахування на користь позивача безпідставно одержаних грошових коштів за Договором купівлі-продажу №1689/61.1 від 05.09.2018, який в подальшому був визнаний недійсним в судовому порядку.

Доводи відповідача стосовно того, що він позбавлений можливості задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок нерухомого майна (предмета іпотеки), яке перебуває у власності позивача, судом також відхиляються як необґрунтовані та безпідставні, оскільки невиконання ухвали Господарського суду Волинської області від 31.10.2018 у справі №5004/1671/12 щодо витребування з незаконного володіння позивача спірного об`єкта нерухомості не стосується предмету спору в цій справі і при розгляді справи № 903/593/19 судом апеляційної інстанції було встановлено, що вимоги відповідача обліковуються в реєстрі кредиторів ПАТ "Ковельсільмаш" як такі, що забезпечені майном боржника, а саме об`єктом нерухомості, що було витребувано з незаконного володіння позивача та було предметом оспорюваного договору.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 242 544,56 грн інфляційних втрат та 229 127,33 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 075,08 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 03/20 від 09.10.2020, а також меморіальний ордер № 10322884SB від 23.10.2020 на суму 25 000,00 грн.

При цьому, як зазначає позивач і вбачається з умов вказаного договору, сторони погодили фіксований розмір гонорару адвоката, а саме 50 000,00 грн та порядок його сплати: 25 000,00 грн - протягом п`яти робочих днів з дати укладення договору; 25 000,00 грн - не пізніше п`яти робочих днів з дня закінчення строку на апеляційне оскарження рішення у справі, а у випадку апеляційного оскарження рішення суду - не пізніше п`яти робочих днів з дня закінчення строку на касаційне оскарження рішення суду, в разі оскарження рішення суду в касаційному порядку - не пізніше п`яти робочих днів з дня ухвалення Верховним Судом рішення у справі.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та зазначає, що заявлений позивачем розмір вказаних витрат не є співмірним з ціною позову, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано доказів на підтвердження витраченого адвокатом часу на виконання робіт (надання послуг), а також належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому, суд зазначає, що судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічної правової позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

З огляду на вищенаведене, суд вважає безпідставними посилання відповідача на ненадання позивачем доказів на підтвердження витраченого адвокатом часу на виконання робіт (надання послуг), а також належних та допустимих доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки по-перше, сторони погоди фіксований розмір гонорару адвоката, а по-друге, позивачем надано меморіальний ордер № 10322884SB від 23.10.2020, відповідно до призначення платежу за яким позивач, на виконання Договору про надання правової допомоги № 03/20 від 09.10.2020, сплатив адвокату грошові кошти в сумі 25 000,00 грн.

Водночас, дослідивши детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних (наданих) адвокатом, наведений у заяві позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, судом встановлено, що надані адвокатом послуги (виконані роботи) щодо вивчення та аналізу інформації, документів і матеріалів, що стосуються справи, розробка та узгодження з клієнтом плану ведення судової справи в контексті цієї справи не можна вважати такими, що були неминучими та необхідними.

За висновком суду, включення позивачем до витрат на професійну правничу допомогу адвоката складення процесуальних документів, а саме заяви про залишення відзиву без розгляду, яка судом залишена без задоволення, а також самої заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката є безпідставним, оскільки складення вказаних процесуальних документів не були необхідними у зв`язку з розглядом цієї справи.

Суд звертає увагу, що явка представників сторін у призначені судом підготовчі та судові засідання не визнавалась обов`язковою і ознайомлення з матеріалами справи, відповідно до приписів процесуального закону, є правом сторони.

Суд вважає, що у зв`язку з розглядом цієї справи необхідними були витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо складення позовної заяви.

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9 986,12 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

Враховуючи ту обставину, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним зобов`язанням, яке виникає в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання, суд вважає, що цей спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відтак витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 17 600,00 грн, відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; ідентифікаційний код: 14282829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан Енерджі Сістем" (Україна, 69063, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35; ідентифікаційний код: 42370751) 242 544 (двісті сорок дві тисячі п`ятсот сорок чотири) грн 56 коп. інфляційних втрат, 229 127 (двісті двадцять дев`ять тисяч сто двадцять сім) грн 33 коп. 3% річних, 7 075 (сім тисяч сімдесят п`ять) грн 08 коп. судового збору та 9 986 (дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн 12 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 9,83 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 013,88 грн покласти на позивача.

5. Витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 17 600,00 грн покласти на відповідача.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 27.04.2021

Суддя О.В. Нечай