04 липня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника ВП № 44233633, якою описано та арештовано майно, що стосується виробництва засобів для догляду за взуттям та виробами із шкіри тощо у кількості 16 найменувань та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначеною постановою представника за довіреністю боржника - ОСОБА_11 призначено відповідального зберігача майна. (а.с. 29-30). Також вказану постану підписав представник боржника.(а.с.193-1945.

31 серпня 2017 року постановою начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області утворено виконавчу групу з державних виконавців відділу та державних виконавців Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. (а.с. 34).

Відповідачі стверджують, що 19 січня 2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7, на підтвердження якого складено Акт приймання-передачі від 29 лютого 2012 року.

Також судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 28.02.2019 р. за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва Віталія Олександровича, відмолено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення скарги у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва Віталія Олександровича.

При цьому в обґрунтування заяви про забезпечення, скаржник зазначив про невірне визначення ринкової ціни описаного та арештованого майна, з порушенням порядку проведення зазначених дій, що може призвести до передачі майна на реалізацію та відчуження його на користь третіх осіб за заниженою ціною. А відтак, у разі реалізації зазначеного майна, виконання ймовірного рішення суду про визнання дій державного виконавця з оцінки майна неправомірними, буде утруднене.

Таким чином під час розгляду справи ОСОБА_2 не повідомляв суд та сторони виконавчого провадження що ним продане таке обладнання, а навпаки оспорював його вартість , оскільки вважав, що при цьому безпосередньо зачіпаються саме його інтереси.

05 грудня 2018 року Біляївським районним судом Одеської області відкрито позовне провадження по справі № 496/5008/18 за позовною заявою ОСОБА_3 про зняття арешту з майна, накладеного в межах виконавчого провадження № 44233633., провадження ке зупинено. При цьому суду також надані копія пояснення начальника відділу примусового виконання рішень на цей позов, де зазначає, що на момент опису та арешту майна боржник та його представник стверджували що зазначене майно належить саме боржнику, що також підтверджувалось довідкою про розмитнення боржником станка, а також що під час проведення виконавчих дій ОСОБА_12 фактично працював на одному з станків, керував людьми, які працювали на інших станках.(а.с.187-192)

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1.1 Договору купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7 від 19 січня 2012 року (далі - Договір) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця об`єкти рухомого майна (обладнання, машини, механізми тощо), опис, кількість та характеристики яких наведені у додатку № 1 до цього Договору, надалі по тексту іменується - «Товар», а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар, у відповідності до умов цього Договору, супровідної документації і прийнятих Сторонами змін і доповнень до Договору, що є невід`ємною його частиною.

Згідно п. 2.1 та 2.1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність покупця Товар, по Акту приймання-передачі у строк, зазначений в п. 5.1 Договору, в робочому стані, повністю укомплектований, разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються Товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно п. 2.2 та 2.2.1 Договору Покупець зобов`язується прийняти переданий Продавцем Товар по Акту приймання-передачі.

Датою приймання Товару вважається дата підписання Акту приймання-передачі уповноваженим представником Покупця. Днем здійснення фактичної оплати вартості Товару у розмірі 2 122 000, 00 грн. (два мільйони сто двадцять дві тисячі грн. нуль коп.) вважається дата підписання Акту приймання-передачі уповноваженим представником Продавця.

Згідно п. 2.2.2 Договору Покупець зобов`язується здійснити оплату Товару у порядку, передбаченому розділами 3 та 4 цього Договору.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що ціна купівлі-продажу Товару згідно цього Договору складає 2 122 000, 00 грн. (два мільйони сто двадцять дві тисячі грн. нуль коп.).

Відповідно до п. 4.1 Договору Покупець проводить розрахунок з Продавцем в готівковій або безготівковій формі шляхом передачі йому коштів у розмірі 2 122 000, 00 грн. (два мільйони сто двадцять дві тисячі грн. нуль коп.). Вказана сума коштів може бути сплачена частинами, протягом 60 діб з моменту укладання цього договору. Строк оплати може бути продовжено за згодою Продавця, але не довше ніж на 10 (десять) календарних днів, за умови сплати Покупцем не менше як 50 відсотків ціни Товару.

Пунктом 1 ст.325 ЦК України (в редакції ЦК України, яка діяла на час укладення договору) визначено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (п.2 ст.325 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.181 Цивільного кодексу України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати в просторі.

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності та брати на себе господарсько-правові зобов`язання за договором купівлі-продажу.

Майно, яке на праві власності належить фізичній особі та яке вона використовує у своїй підприємницькій діяльності, за суттю є її основними засобами.

Відповідно до ст.173 Податкового кодексу України в ред. від 02 грудня 2010 р. № 2755-VS, із змінами та доповненнями, дохід платника податку від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною ст.167 Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що Цивільний кодекс України не встановлює такого суб`єкта права приватної власності як фізична особа - підприємець, дохід, отриманий фізичною особою - підприємцем від продажу власного рухомого майна, підлягає оподаткуванню за нормами, визначеними ст.173 ПК України.

Відповідно до п.п.177.5 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на 2012 рік) фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені Податковим кодексом України для річного звітного податкового періоду.

Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений п.п.49.18.5, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Судом встановлено, що стороною зазначеного Договору купівлі-продажу є Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , який не надав суду належних та допустимих доказів щодо отримання за цим договором доходу та сплати відповідного податку. Доводи про те що такі документи не збереглися не приймаються судом до уваги.

Відповідно до листа Державної фіскальної служби України на адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, щодо інформації щодо сплати ФОП ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) податків згідно договору купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7 від 19.01.2012 р.,станом на 22.01.2019 року згідно даних програми ІС «Податковий блок» Декларація про майновий стан і доходи отримані за 2012 рік не надавались, податки не сплачувались.

Крім того протягом тривалого часу з 2012р. до 2018р. будь-яка сторона боржник за виконавчим провадженням ОСОБА_12 не заявляв при описі майна що вказане майно йому не належить. Також після цього ним оскаржувались в суді дії державного виконавця щодо оцінки описаного майна..

Таким чином суд приходить до висновку, що сторонами Договору не виконано істотних умов Договору купівлі-продажу, щодо реальності правочину, а Покупцем не проведено оплату відповідно до умов Договору купівлі-продажу, тобто внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Судом встановлено, що 04.07.2017 р. державним виконавцем призначено відповідального зберігача описаного та арештованого майна, яким став представник ОСОБА_2 за довіреністю.

Відповідно до реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції за 04.07.2017 р., ОСОБА_2 повідомлено належним чином про опис та арешт рухомого майна.

Описане та заарештоване майно протягом усього періоду з 2012 року знаходилось на території, на якій, відповідно до матеріалів справи, здійснював свою діяльність ОСОБА_2 та члени його родини.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2015 р. (провадження № 2/522/1252/14) ОСОБА_2 встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до погашення ним заборгованості перед ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що в провадженні Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області знаходяться матеріали кримінального провадження № 12017160500005656 від 12.09.2017 р. за заявою ОСОБА_1 щодо застосування заходів правового характеру до ОСОБА_2 , 1969 року народження, який ухиляється від виконання законного рішення суду.

Суд звертає увагу, що 04 грудня 2018 року ОСОБА_2 , реалізуючи свої права як власник майна, звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії (справа № 522/21058/13-ц, провадження 4-с/522/213/18), у якій просить суд зупинити передачу описаного та арештованого майна, у зв`язку із невірним визначенням ринкової ціни описаного майна.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2019 р. скаргу залишено без задоволення.

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст.203 ЦК України.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Вивчивши матеріали справи, доводи позивача та відзив відповідача, а також докази виконання сторонами умов Договору, поведінку власника майна щодо участі в судових процесах та виконавчому провадженні щодо предмету договору, суд вважає, що дійсні наміри учасників правочину не відповідали настанню правових наслідків Договору купівлі-продажу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої ст.13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи -стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зазначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК України.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

При цьому вбачається, що оплата за договором від 19.01.2012р. Умаровим не було здійснено згідно чинного законодавства, описане та заарештоване майно протягом усього періоду з 2012 року знаходилось на території, на якій, відповідно до матеріалів справи, здійснював свою діяльність ОСОБА_2 та члени його родини, виконавче провадження за виконавчим листом по справи № 522/21058/13-ц за заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси 27.05.2014р. щодо ОСОБА_12 відкрито ще 31.07.2014р. і до факту опису майна державним виконавцем боржник 04.07.2017р. не заявляв про продаж майна, крім того ОСОБА_13 відомо про розгляд даної справи, оскільки провадження за його позовом, де провадження по справі відкрито ще у 2018р., ухвалою суду від 10.03.2020р. зупинено до розгляду цієї справи.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що спірний договір купівлі-продажу має бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, та що воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву. Встановлені судом обставини свідчать про умисел сторін приховати справжні наміри учасників правочину, а саме: вивести майно з власності відповідача без отримання плати за це майно, з метою уникнути виконання відповідачем рішення суду.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Гречції" від 19 березня 1997 р., п.40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Керуючись ст.15, 16, 202, 203 215,234, 236, 638, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43-44, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 212, 223 ч.1, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( НОМЕР_3 АДРЕСА_4 ) про визнання договору купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) №7 від 19.01.2012р., укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.05.2019 р. шляхом встановлення заборони відчуження рухомого майна.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.05.2019 року, у вигляді накладання арешту на рухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме;

- термопласт автомат ДЕ 3330 Ф1 952001, № 4-07, 1988 року випуску;

- візок транспортний, жовтого кольору 2 од. б/н;

- термопласт автомат, Д 3132, сірого кольору, б/у у кількості 3 одиниці;

- машина ливарна для виготовлення одноколірних підошв та цільнолитного взуття модель С1/1-4 та прес-форма № 18, 2007 року випуску;

- машина ливарна для виготовлення одноколірних підошв та щільного взуття модель С1/1-4 та прес-форма № 19, 2008 року випуску;

- станок інженерно-ливарний CROM-26 № 87013, 87045, 1985-1986 poку випуску;

- станок інженерно-ливарний CROM-26 № 84148, 33600/1, 1985-1986 випуску;

- прес виробничний УВК 160, № 19, зелено-жовтого кольору;

- прес виробничний УВК 160, № 16, зелено-жовтого кольору;

- прес виробничий УВК 160, № 31, зелено-жовтого кольору.

які продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано

Повний текст рішення суду виготовлено 27.04.2021 року.

Суддя : Домусчі Л.В.